Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Машина
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Машина
Вам не спадало на гадку, що можна дружити з неістотою? Гадаєте, лишень божевільний може вдатися до такої дивовижі, чи, кажучи словами дядька Сидора з рідного мені райцентра, - до верхової їзди на шизі. Ну, шиза шизою, а в житті оказій достобіса, обирай будь-яку, якщо діймає рутина буденщини, або ж навкірки тобі люди, обставини, погода, власне, все, що може зупиняти і заважати. Пригадаю найдрібніші деталі розповіді одного із моїх знайомців про відтинок його життя в невеличкому польському містечку, щоб ти, читачу, довідашись про незвичну, химерну дружбу, сповнився... Отакої – занесло мене, бо хіба не нахабство ловити читача сітями свого задуму. Пиши собі, чоловіче, а хто читатиме, вийде з твоїх словесних завулків на головну вулицю так, як вважатиме за потрібне, і не дивуйся, якщо, линучи нею, перейматиметься чимось незбагненним тобою... Почну із хмарки цигаркового диму. Тоді, коли вона зобразила щось на кшталт німба в нього над головою, знайомець виплеснув у вечірню тишу таку емоційну сповідь, що моя увага не мала шансів оминути її.
- Самотність на чужині, Богдане, - випалив, - убивця, від якого важко втекти! Зачепишся на чорній смузі за працю, тішишся нею, а халепа через незнання потрібної іноземної крутить дулю перед носом тобі, танцює над збитками на виробництві, яких накоїв. Та не це і не погроза власника, що прожене в три шиї за наступну оказію, найгірше – полотнієш, відчувши себе мешканцем безлюдного острова, хоча швендяють і ліворуч, і праворуч. Мені в такій ситуації поталанило несподівано, - на чолі знайомця притулилися одна до одної зморшки, - власник спровадив мене на «вибіяльню», по-нашому – виробництво з переробки яєць на пекарську масу. Дивлюсь, усе розпочинається з машини, що формою нагадує стару округлу модель пральної. Мусиш електричним возиком наблизити до неї тонни продукту несучок, складеного на піддони, підняти на відповідну висоту і жбурляти в широку стальну пащеку, а далі пережоване машиною стікає пластмасовою трубою в наступний цех із павутиною металічних труб, термометрів і барометрів. Я роздивлявся машину...
- З усміхом, - здогадуюся, впіймавши вибрик чогось сонячного на обличчі знайомця.
- О, так! – погоджується, - зубаста, носата, клаповуха; між зубами тріщить шкаралупа, з носа сипляться в бак відходи, а за вуха її волочать зі стола – як тут без усміху.
- Сподобалась?
- Одразу. Здалося, що вона з оповідання про кінець світу, яке прочитав... Ні, не пригадую, коли і де прочитав, але пам’ятаю, що в ньому деякі речі кидаються на господарів, щоб помститися за образи, а інші захищають дорослих і дітей.
- Та округла ненажера, звісно, зблискувала добротою.
- Так, на фоні фіолетових стін.
- Бачиш у цьому гармонію?
- Згодом довідався, що власник «вибіяльні» довго підбирав колір і врешті дослухався поради технолога пані Ельзи про важливість фіолетового кольору на початку виробництва.
- Цікаво.
- Ельза бачила у фіолетовому божественне, що приборкує роздратування і тривогу.
- Але ж у фольклорі, творах фантастики фіолетовий – колір магії та чар.
- Не без цього. Доторкнувся різних граней фіолетового... Вір чи не вір, мій душевний стан урівноважився між фіолетовими стінами в перший день на новій праці, мене чекали розмови з машиною, я незчувся, коли поскаржився залізяці на своє розлучення зі шлюбною. Ех, пошився в дурні! – бубнів під гул мотора. Інші розлучаються так, що й ворони на дахівку не сядуть, вікна заледве втримуються у стінах, а моя лисиця повисла мені на шиї.
- Котику, розбіжимося фективно – гроші на дітей отримаю від держави, доточиться інших вигод...
Погодився, а за місяць, дивлюсь, сідає хитрюща в «Opel» поблизу ринку й тулиться до якогось брюнета. Впіймав таксі, стежу за нібито колишньою: завернула з коханцем у лісосмугу, одежі спадають на заднє скло... Шарпнув дверцята іномарки, відфранцейосипив зрадницю злісно монологом, брюнетові в носяру кулаком, а на чолі в мене опинилося свідоцтво про розлучення. Не встиг його дочитати, побачивши вперше, як нагодилася миліція: з’ясувалося, брюнет оперативно викликав своїх спіробітників.
Якщо сказати, що пішов я по світу з торбами – нічого не сказати, хутчіше, обдертий, мов липка, побіг світ за очі, не оглядаючись і не тямлячи, куди подітися.
Дослухавши, машина образила мене несамовитим гулом: теж, міркувалося, регоче над хлопом, якому вити хочеться.
Між тим руки мої вправніше від рук попередників годували ненажеру, задоволений власник вичубив мою зарплатню і надав краще житло. Життя налагоджувалося.
Однієї ночі уві сні закарбувалися в голові відтінки гулу ненажери, яких я не розрізняв наяву. Дивина, але перед тим промайнув грецький профіль Ельзи, а рука полячки відсунула завісу, за якою на звичайній шкільній дошці було написано: слухай!
- Сни – ненароджені думки, - резюмую над містичною хвилею знайомця, - щось завадило фантазії в реальності, тож забрунькувала в одній із форм підсвідомості – сновидінні.
- Хтозна, - засумнівався знайомець, - наступного дня вловлюю тривожні нотки в голосі машини, так, саме в голосі, бо стала мені чомусь асоціюватися з подругою, яка підставила плече в скрутний час. І чого б це? – гадаю. Запросили на сніданок. Припинивши роботу, почовгав в їдальню.За півгодини знову до праці. Потягнувся до кнопки «пуск» і раптом гайнула головою згадка про сон: невже віщий і машина справді попередила про небезпеку? Ретельно оглядаю машину, обмацую і раптом жахаюся: з правої сторони зникли болти – не оминув би аварії. Мерщій до технологів.
- З якого дива така оказія?
Єльза сплеснула.
- Янек, прогнаний за п’янсво, вештався «вибіяльнею». Докотися до помсти – і власникові, й тому, хто зайняв його робоче місце.
Пригода не давала спокою, поки надвечір’я не торкнуло моїх очей фіолетовою барвою обрію. Хмарка блаженності затінила все, що кроїлося і зшивалося в душі удень. Огида до Янека розвіялася: уявив, як, зіпершись на тин, проклинає своє безсилля перед прозорою рідиною, названою тим же дядьком Сидором кров’ю сатани. Так, у венах нещасного сатанинської крові більше, ніж власної, тому й відхиляється, задкує від щасливих та впевнених у собі, грішить підніжками... Немає в ньому ні краплини неба, цього неба – фіолетового, що видається Ельзі боротьбою двох замаскованих реальностей – синьої, яка символізує божественне начало, і червоної, якій диктує свої закони людське тіло.
З Ельзою приємно спілкуватися після праці, коли вже помив машину, перевдягнувся і чекаю на авто, котрим одвезуть до помешкання. Кілька разів технолог приходила з мольбертом, полотном, олівцями і фарбами, проте не наважувалася виявити свій художницький хист. В останню суботу березня несподівано попрохала мене затриматися біля машини – в робочому костюмі, зі слідами виробничого процесу на обличчі... Впевнений, що композиція картини в Єльзи визріла давно, бо енергійно водила очима й олівцями – начебто жителька Парнасу, щоправда, дивитись на екскіз мені заборонила.
Готова картина здивувала. І я, і моя залізна подруга тонули у фіолетовому світлі. З моїх піднятих рук спадав символ міфічного початку Всесвіту – яйце, спадав у пащеку ненажері, що скидалася на картині на земну кулю. В усібіч розліталися бризки – грані людських крайнощів, не було їх вище, над нами, де спліталися хмарками наші з ненажерою голоси, недосяжні для худющої жінки в білому, прибиральниці, схожої на смерть...
В ніч із вівторка на середу всією фірмою ловили й розміщували в ящиках кур, відібраних власником для м’ясокомбінату. Неприємні враження, втома і бажання спати зробили мене зранку неуважним. Годував ненажеру мовчки, поглядаючи на годинник і змахуючи піт з чола. В кінці робочого дня від’єднував од неї пластмасову трубу, послизнувся і ... На гуркіт збіглися всі технологи. Зіштовхнута ногою машина лежала на долівці. Моє серце закалатало хутчіше і стислося до болю: понівечив ту, що зміцнила грунт під моїми ногами, ту, без якої тримав би в собі гіркоти долі, озлоблювався і черствів... Ох, Богдане, - знайомець од хвилювання, значно підсиленого цим спогадом, підвівся і крокував кімнатою, - моя залізна подруга вціліла, розумієш, гепнулася на бетонний діл зі столу і вціліла на диво усім, озвалася тим чарівним голосом, який мені снився ночами разом... із ніжним голоском Ельзи. Кажуть, Ельза намалювала вдома ще одину картину, де ми удвох у весільному... А чому ні? Чи не про наше з Ельзою щастя гомоніла машина, коли підняв її з долу?
2015р.
- Самотність на чужині, Богдане, - випалив, - убивця, від якого важко втекти! Зачепишся на чорній смузі за працю, тішишся нею, а халепа через незнання потрібної іноземної крутить дулю перед носом тобі, танцює над збитками на виробництві, яких накоїв. Та не це і не погроза власника, що прожене в три шиї за наступну оказію, найгірше – полотнієш, відчувши себе мешканцем безлюдного острова, хоча швендяють і ліворуч, і праворуч. Мені в такій ситуації поталанило несподівано, - на чолі знайомця притулилися одна до одної зморшки, - власник спровадив мене на «вибіяльню», по-нашому – виробництво з переробки яєць на пекарську масу. Дивлюсь, усе розпочинається з машини, що формою нагадує стару округлу модель пральної. Мусиш електричним возиком наблизити до неї тонни продукту несучок, складеного на піддони, підняти на відповідну висоту і жбурляти в широку стальну пащеку, а далі пережоване машиною стікає пластмасовою трубою в наступний цех із павутиною металічних труб, термометрів і барометрів. Я роздивлявся машину...
- З усміхом, - здогадуюся, впіймавши вибрик чогось сонячного на обличчі знайомця.
- О, так! – погоджується, - зубаста, носата, клаповуха; між зубами тріщить шкаралупа, з носа сипляться в бак відходи, а за вуха її волочать зі стола – як тут без усміху.
- Сподобалась?
- Одразу. Здалося, що вона з оповідання про кінець світу, яке прочитав... Ні, не пригадую, коли і де прочитав, але пам’ятаю, що в ньому деякі речі кидаються на господарів, щоб помститися за образи, а інші захищають дорослих і дітей.
- Та округла ненажера, звісно, зблискувала добротою.
- Так, на фоні фіолетових стін.
- Бачиш у цьому гармонію?
- Згодом довідався, що власник «вибіяльні» довго підбирав колір і врешті дослухався поради технолога пані Ельзи про важливість фіолетового кольору на початку виробництва.
- Цікаво.
- Ельза бачила у фіолетовому божественне, що приборкує роздратування і тривогу.
- Але ж у фольклорі, творах фантастики фіолетовий – колір магії та чар.
- Не без цього. Доторкнувся різних граней фіолетового... Вір чи не вір, мій душевний стан урівноважився між фіолетовими стінами в перший день на новій праці, мене чекали розмови з машиною, я незчувся, коли поскаржився залізяці на своє розлучення зі шлюбною. Ех, пошився в дурні! – бубнів під гул мотора. Інші розлучаються так, що й ворони на дахівку не сядуть, вікна заледве втримуються у стінах, а моя лисиця повисла мені на шиї.
- Котику, розбіжимося фективно – гроші на дітей отримаю від держави, доточиться інших вигод...
Погодився, а за місяць, дивлюсь, сідає хитрюща в «Opel» поблизу ринку й тулиться до якогось брюнета. Впіймав таксі, стежу за нібито колишньою: завернула з коханцем у лісосмугу, одежі спадають на заднє скло... Шарпнув дверцята іномарки, відфранцейосипив зрадницю злісно монологом, брюнетові в носяру кулаком, а на чолі в мене опинилося свідоцтво про розлучення. Не встиг його дочитати, побачивши вперше, як нагодилася миліція: з’ясувалося, брюнет оперативно викликав своїх спіробітників.
Якщо сказати, що пішов я по світу з торбами – нічого не сказати, хутчіше, обдертий, мов липка, побіг світ за очі, не оглядаючись і не тямлячи, куди подітися.
Дослухавши, машина образила мене несамовитим гулом: теж, міркувалося, регоче над хлопом, якому вити хочеться.
Між тим руки мої вправніше від рук попередників годували ненажеру, задоволений власник вичубив мою зарплатню і надав краще житло. Життя налагоджувалося.
Однієї ночі уві сні закарбувалися в голові відтінки гулу ненажери, яких я не розрізняв наяву. Дивина, але перед тим промайнув грецький профіль Ельзи, а рука полячки відсунула завісу, за якою на звичайній шкільній дошці було написано: слухай!
- Сни – ненароджені думки, - резюмую над містичною хвилею знайомця, - щось завадило фантазії в реальності, тож забрунькувала в одній із форм підсвідомості – сновидінні.
- Хтозна, - засумнівався знайомець, - наступного дня вловлюю тривожні нотки в голосі машини, так, саме в голосі, бо стала мені чомусь асоціюватися з подругою, яка підставила плече в скрутний час. І чого б це? – гадаю. Запросили на сніданок. Припинивши роботу, почовгав в їдальню.За півгодини знову до праці. Потягнувся до кнопки «пуск» і раптом гайнула головою згадка про сон: невже віщий і машина справді попередила про небезпеку? Ретельно оглядаю машину, обмацую і раптом жахаюся: з правої сторони зникли болти – не оминув би аварії. Мерщій до технологів.
- З якого дива така оказія?
Єльза сплеснула.
- Янек, прогнаний за п’янсво, вештався «вибіяльнею». Докотися до помсти – і власникові, й тому, хто зайняв його робоче місце.
Пригода не давала спокою, поки надвечір’я не торкнуло моїх очей фіолетовою барвою обрію. Хмарка блаженності затінила все, що кроїлося і зшивалося в душі удень. Огида до Янека розвіялася: уявив, як, зіпершись на тин, проклинає своє безсилля перед прозорою рідиною, названою тим же дядьком Сидором кров’ю сатани. Так, у венах нещасного сатанинської крові більше, ніж власної, тому й відхиляється, задкує від щасливих та впевнених у собі, грішить підніжками... Немає в ньому ні краплини неба, цього неба – фіолетового, що видається Ельзі боротьбою двох замаскованих реальностей – синьої, яка символізує божественне начало, і червоної, якій диктує свої закони людське тіло.
З Ельзою приємно спілкуватися після праці, коли вже помив машину, перевдягнувся і чекаю на авто, котрим одвезуть до помешкання. Кілька разів технолог приходила з мольбертом, полотном, олівцями і фарбами, проте не наважувалася виявити свій художницький хист. В останню суботу березня несподівано попрохала мене затриматися біля машини – в робочому костюмі, зі слідами виробничого процесу на обличчі... Впевнений, що композиція картини в Єльзи визріла давно, бо енергійно водила очима й олівцями – начебто жителька Парнасу, щоправда, дивитись на екскіз мені заборонила.
Готова картина здивувала. І я, і моя залізна подруга тонули у фіолетовому світлі. З моїх піднятих рук спадав символ міфічного початку Всесвіту – яйце, спадав у пащеку ненажері, що скидалася на картині на земну кулю. В усібіч розліталися бризки – грані людських крайнощів, не було їх вище, над нами, де спліталися хмарками наші з ненажерою голоси, недосяжні для худющої жінки в білому, прибиральниці, схожої на смерть...
В ніч із вівторка на середу всією фірмою ловили й розміщували в ящиках кур, відібраних власником для м’ясокомбінату. Неприємні враження, втома і бажання спати зробили мене зранку неуважним. Годував ненажеру мовчки, поглядаючи на годинник і змахуючи піт з чола. В кінці робочого дня від’єднував од неї пластмасову трубу, послизнувся і ... На гуркіт збіглися всі технологи. Зіштовхнута ногою машина лежала на долівці. Моє серце закалатало хутчіше і стислося до болю: понівечив ту, що зміцнила грунт під моїми ногами, ту, без якої тримав би в собі гіркоти долі, озлоблювався і черствів... Ох, Богдане, - знайомець од хвилювання, значно підсиленого цим спогадом, підвівся і крокував кімнатою, - моя залізна подруга вціліла, розумієш, гепнулася на бетонний діл зі столу і вціліла на диво усім, озвалася тим чарівним голосом, який мені снився ночами разом... із ніжним голоском Ельзи. Кажуть, Ельза намалювала вдома ще одину картину, де ми удвох у весільному... А чому ні? Чи не про наше з Ельзою щастя гомоніла машина, коли підняв її з долу?
2015р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
