Закреслити минуле – ще не все,
Бо є ще пам’ять, врешті, маєш серце.
І все це безупинно душу ссе
Та й болів назбиралося озерце.

Байдужим легко і на чужині.
Чи ,,так”, чи ,,ні”, – їм все одно, що з вами,
Ціна одна і правді і брехні,
У їхніх душах не засяють храми.

А людські біди так болять мені,
Бо я ніколи не була байдужа.
Тому й сміюсь на зло чужій брехні,
Тому й ловлюсь я на нещире – “друже”!

Мо’, краще б не помітила образу
Й сховалась в мушлі вражена душа,
Усміхненою стала б і одразу
Забула й не давала одкоша?

Та я навчилась вибачати добрих,
А хитрим і підступним – по щоці.
І хоч, напевно, я і не хоробра,
Та обминають хай мене людці.

Негідника, що накопичив злобу,
Уже не змінить влада, вік і час.
А я плекаю чесність і шанобу,
На мстивих реагую завжди враз.

Тому гіркого випито по вінця,
Тому й у шрамах серце і душа.
Козачка я у батька-українця,
А він зорить до мене з-за Ковша.