ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вікторія Стукаленко (1955) /
Проза
Епізод х1
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Епізод х1
Ранок 11 грудня 2013 р., вулиця Трьохсвятительська. Було між 8 і 9 ранку. Назустріч, від Майдану, йшла колона міліціонерів (можливо курсантів, бо молоді дуже). Я намагалася заглянути у їхні очі, але вони були порожні і втомлені. Майже відсутні і байдужі.
Вирішила спуститися Костьольною. Повернула до Олександрійського Собору, і ноги мало не підкосилися: все довкола було чорним: вулиця, протилежний тротуар і все-все – заповнено беркутівцями. Лунали якісь короткі команди, що саме – не можна було розібрати. Поблискували кулясті каски, їх було багато.
На мить засумнівалася, куди йти – аж раптом помітила біля входу в костел групку жінок. Вони стояли на сходах – і раз-за-разом – голосно, наскільки могли, - казали молитву «Отче наш». Не пригадую, як я опинилася біля них і приєднала свій голос. Душі полегшало… «Отче наш» - підряд – вголос – над чорними блискучими касками… І так хотілося, щоб Бог зробив в цей момент диво - угамував розлите довкола зло...
Пройти до Майдану вулицею вниз було неможливо. Вона щільно була запакована беркутівцями.
Важко пояснити чому, але я точно знала, що мені треба туди. І коли з-поміж чорноти вулиці виринуло дві одягнені не в чорне постаті хлопця і дівчини, рушила вниз, шукаючи можливості пройти між…
Під Будинком Профспілок, внизу вулиці вишикувались люди в чорному чіткими рядами. І чекали.
На перехресті з припаркованої машини вивантажували дрова, передаючи полінце за полінцем по ланцюжку. Ця приголомшливо мирна картина змусила бігцем кинутися на допомогу, хоча це більше була розрада для мене. І, мабуть, не лише для мене, бо коли дрова закінчилися, всі якось важко зітхнули, дехто почав питати, коли ще привезуть.
Йдучи до сцени Майдану, бачила заклопотаного посла Сполучених Штатів, що прямував до входу в Будинок профспілок.
Уже можна було розібрати окремі слова, які говорила зі сцени неймовірна Руслана. Схиляюся перед її мужністю і стійкістю, безстрашністю… можна й далі писати епітети про славетну українку Руслану. Все одно не передати словами всього того, що хотілося б.
Призупинилася на мить, пропускаючи когось, коли чоловік мого зросту, худенький, почав мені розповідати, як вони витримали натиск на Інститутській вночі. Спочатку я думала, що він говорить до когось іншого, бо ця інтонація щирості і схвильованості мала б означати, що люди добре знайомі. Але виявилось, що це до мене. Фрагменти розповіді лишились у моїй пам’яті:
«Вони посунули вниз, на нас, а ми стояли, взявшись попід-руки, плече в плече, вони били по ногах, щоб прорвати ланцюг, бо коли хто впав – то встати і йому, і на його місце було практично неможливо у тій давці. Але ми стояли…
Вони не дивилися – депутат – не депутат…
Було кілька хвиль, коли вони сунули… …»
І чоловік починав розповідати знову від самого початку, вставивши лише, що він зі Львова. Але про це можна було і не казати, характерна говірка і так говорила сама за себе. Довкола зібралося кілька людей, хтось задав запитання – і чоловік полишив мене.
Прохід до Майдану був заповнений людьми, які йшли і в один, і в інший бік. В якийсь момент, пропускаючи людей, що йшли назустріч, поглянула ліворуч – і сахнулася: трохи більше відстані витягнутої руки блищали чорні каски шеренги беркуту. Але люди біля мене зімкнулися і тих не стало видно.
Не пригадую, що точно говорила Руслана зі сцени, скоріш за все, про пережиті події. Потім лунали звернення до беркуту, щоб не виконували злочинних наказів… Потім пройшов шумок, що беркут відходить. Люди з надією і недовірою дивилися в бік темної сили.
Дійсно, вони почали пакуватись в автобуси, зі сцени пролунало «до побачення», але хтось поправив «прощай, беркут» - і це «прощай» підхопив Майдан.
На сцену вийшла Марійка Бурмака, даючи перепочити своїй посестрі Руслані. Над зимовим Києвом зазвучали її пісні під акомпанемент улюбленої багатьма гітари. Стомлені нічним кошмаром серця людей оживали, напоєні живодайними звуками…
Я оглянулась в сторону автобусів, що від’їздили. Біля мене стояла незнайома худенька немолода жіночка в рудому поношеному пальті… наші погляди зустрілись – і вона кинулась мене обнімати зі словами: «Ми вистояли! Ми вистояли!...» Сльози радості, неймовірної радості і полегшення були в її очах.
Попереду була невідомість…
12.12.2015
Вирішила спуститися Костьольною. Повернула до Олександрійського Собору, і ноги мало не підкосилися: все довкола було чорним: вулиця, протилежний тротуар і все-все – заповнено беркутівцями. Лунали якісь короткі команди, що саме – не можна було розібрати. Поблискували кулясті каски, їх було багато.
На мить засумнівалася, куди йти – аж раптом помітила біля входу в костел групку жінок. Вони стояли на сходах – і раз-за-разом – голосно, наскільки могли, - казали молитву «Отче наш». Не пригадую, як я опинилася біля них і приєднала свій голос. Душі полегшало… «Отче наш» - підряд – вголос – над чорними блискучими касками… І так хотілося, щоб Бог зробив в цей момент диво - угамував розлите довкола зло...
Пройти до Майдану вулицею вниз було неможливо. Вона щільно була запакована беркутівцями.
Важко пояснити чому, але я точно знала, що мені треба туди. І коли з-поміж чорноти вулиці виринуло дві одягнені не в чорне постаті хлопця і дівчини, рушила вниз, шукаючи можливості пройти між…
Під Будинком Профспілок, внизу вулиці вишикувались люди в чорному чіткими рядами. І чекали.
На перехресті з припаркованої машини вивантажували дрова, передаючи полінце за полінцем по ланцюжку. Ця приголомшливо мирна картина змусила бігцем кинутися на допомогу, хоча це більше була розрада для мене. І, мабуть, не лише для мене, бо коли дрова закінчилися, всі якось важко зітхнули, дехто почав питати, коли ще привезуть.
Йдучи до сцени Майдану, бачила заклопотаного посла Сполучених Штатів, що прямував до входу в Будинок профспілок.
Уже можна було розібрати окремі слова, які говорила зі сцени неймовірна Руслана. Схиляюся перед її мужністю і стійкістю, безстрашністю… можна й далі писати епітети про славетну українку Руслану. Все одно не передати словами всього того, що хотілося б.
Призупинилася на мить, пропускаючи когось, коли чоловік мого зросту, худенький, почав мені розповідати, як вони витримали натиск на Інститутській вночі. Спочатку я думала, що він говорить до когось іншого, бо ця інтонація щирості і схвильованості мала б означати, що люди добре знайомі. Але виявилось, що це до мене. Фрагменти розповіді лишились у моїй пам’яті:
«Вони посунули вниз, на нас, а ми стояли, взявшись попід-руки, плече в плече, вони били по ногах, щоб прорвати ланцюг, бо коли хто впав – то встати і йому, і на його місце було практично неможливо у тій давці. Але ми стояли…
Вони не дивилися – депутат – не депутат…
Було кілька хвиль, коли вони сунули… …»
І чоловік починав розповідати знову від самого початку, вставивши лише, що він зі Львова. Але про це можна було і не казати, характерна говірка і так говорила сама за себе. Довкола зібралося кілька людей, хтось задав запитання – і чоловік полишив мене.
Прохід до Майдану був заповнений людьми, які йшли і в один, і в інший бік. В якийсь момент, пропускаючи людей, що йшли назустріч, поглянула ліворуч – і сахнулася: трохи більше відстані витягнутої руки блищали чорні каски шеренги беркуту. Але люди біля мене зімкнулися і тих не стало видно.
Не пригадую, що точно говорила Руслана зі сцени, скоріш за все, про пережиті події. Потім лунали звернення до беркуту, щоб не виконували злочинних наказів… Потім пройшов шумок, що беркут відходить. Люди з надією і недовірою дивилися в бік темної сили.
Дійсно, вони почали пакуватись в автобуси, зі сцени пролунало «до побачення», але хтось поправив «прощай, беркут» - і це «прощай» підхопив Майдан.
На сцену вийшла Марійка Бурмака, даючи перепочити своїй посестрі Руслані. Над зимовим Києвом зазвучали її пісні під акомпанемент улюбленої багатьма гітари. Стомлені нічним кошмаром серця людей оживали, напоєні живодайними звуками…
Я оглянулась в сторону автобусів, що від’їздили. Біля мене стояла незнайома худенька немолода жіночка в рудому поношеному пальті… наші погляди зустрілись – і вона кинулась мене обнімати зі словами: «Ми вистояли! Ми вистояли!...» Сльози радості, неймовірної радості і полегшення були в її очах.
Попереду була невідомість…
12.12.2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію