ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.02.20 06:00
Коротшають ночі і довшають дні,
І сонце все більше стає гарячішим, -
І мрії з'являються нині мені
Уже не такі, як, бувало, раніше.
Щоденно уява малює русню
Втопаючу дружно в гнилому болоті,
Де я без вагання, утоми і сну
Завершую радо приємну роб

Ігор Терен
2026.02.19 22:47
А піймані наразі на м’якині
задумали переділити світ,
та те, що нині
хочуть мати свині,
не тулиться до зайнятих корит.

***
А європейці мовою Езопа

С М
2026.02.19 21:14
Каже чемний аутсайдеру
”Як жиєш ти?“
Там і тут і ще в дорозі
Ізвідси туди

Я мовлю до вітру
Слова мої розвіює
Я мовлю до вітру

Ігор Шоха
2026.02.19 21:13
А воїни не одинокі в полі
утримують і змія на межі,
і тризуб волі
як забрало долі,
що захищає наші рубежі.

***
А демократій остається купка

Артур Курдіновський
2026.02.19 19:42
Ця вулиця, розради милий шлях, -
Непримиренний ворог злої згуби.
Світився вечір мрією в очах,
Навколо - казка! Подивитись любо!

Шляхетний жовтень, мов сучасний Бах,
З повітря будував органні труби.
Лежали на асфальтових стежках

Євген Федчук
2026.02.19 19:18
У Кам’янці серед ринку в корчмі велелюдно.
Сизий дим висить від стелі майже до підлоги.
Пробивається ледь світло із вікон крізь нього.
Стоїть гомін, що і слово розібрати трудно.
В дальньому кутку усілись за стіл два козаки.
Видно, давно не бачились,

Іван Потьомкін
2026.02.19 18:06
Сумують узбережжя часом
За любим ручаєм.
Чимало в нашім краї висхлих ручаїв.
Я бачив якось узбережжя,
Покинуте й забуте ручаєм,
Лишилося воно з розбитим серцем
Серед піску й каміння.
Також і чоловік,

Борис Костиря
2026.02.19 11:02
Вибухи дронів...
Сон - мовби випалена земля
у вирвах від снарядів
і віспою від розривних куль.
Вибухи дістануть тебе
де завгодно,
як наймані вбивці,
як небачена пошесть.

Світлана Пирогова
2026.02.19 10:04
Зітхнули дахи, скинувши гучно срібну парчу,
І небо солодким туманом осіло на скроні.
Я більше про зиму і стужу тепер не шепчу,
Тримаю краплину, мов пульс, у гарячій долоні.

Ще вчора завія крутила свій білий сувій,
А нині калюжі - дзеркала утрачених

Віктор Кучерук
2026.02.19 07:24
Уже повиривались
З оков зими струмки, -
Купається в них галич
Щоденно й залюбки.
Під сонцем сніг підтанув
І став щезати лід, -
І нявкає, мов п'яний,
Чи одурілий, кіт.

Олена Побийголод
2026.02.19 07:12
Із І.Тургенєва (1818-1883)

Сиве світання, туманом сповите,
ниви зажурливі, снігом укутані...
Раптом згадаєш колись пережите,
й лиця, що довго здавались забутими.

Враз пригадаєш гарячі зізнання,

Тетяна Левицька
2026.02.18 22:18
Не чекаю на звістку з далеких доріг —
відпустила минуле у вічність.
Є сьогодні, а завтра, цей пористий сніг,
у відлизі потоне циклічно.

Ти мене не читав по складах власноруч;
проковтнув сторінки обважнілі.
Мимохідь прогорнувши та нашвидкуруч

Володимир Невесенко
2026.02.18 18:20
На небі – хоча б хмаринка!
Хтось ніби граблями вискріб.
Поникла моя зоринка –
боюся, не згасла в іскрі б.

Розкрилилась ніч привільно,
півсвіту уже накрила,
а місяць блукав безцільно

Володимир Невесенко
2026.02.18 18:04
Поник в заграві горизонт,
багрянцем хмари обдало,
і, мов згори спускався зонт,
спадала сутінь на село.

Тьмяніла неба бірюза,
дзвенів кришталем ожелест ,
мечем, уткнутим в гарбуза,

Володимир Невесенко
2026.02.18 17:58
Лізе в очі пітьма тягуча,
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он збліднілий мигає Заєць,
ось яріє Великий Пес.

Володимир Невесенко
2026.02.18 17:54
Столочений день утомно
за обрій злетів пелюсткою,
похнюпився звід розлогий
і світоч небесний згас.
Густий опустився морок
і світ закапканив пусткою,
і мов розчинився простір,
і ніби спинився час...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Стейсі Стейсі
2026.02.14

хома дідим
2026.02.11

Дарій Стрілецький
2026.02.05

Акко Акко
2026.02.03

Стефан Наздоганяйко
2026.01.28

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Соловей (2014) / Вірші / François de Malherbe (1555-1628)

 Небом ясним
Небом ясним вкрию всі свої дні
Під ним усі радощі й втіхи земні
Ваш погляд – магніт, о люба Катрін,
Сліпучій красі Ви знайдіть оберіг
Щоб вище піднятись ніхто вже не зміг
На те оберегом слугує полин.

Всю зухвалість мою ніби щось обпалило
Знаю помилку ту, що кохання звершило
В цілім світі вона понад моїх зусиль
Ви володарка серця мого і душі
Не всміхається доля, як я не просив
Знати б чим і коли я отак нагрішив

Краса…нею розпач утішився й втік
Помилки зітре всі, стались що через вік
Через запал помру, хоч гасіть хочте ні
Мене спалюють іскорки Ваших очей
Не лишайте мене впродовж довгих ночей
Може стане й цього, щоб не вмерти мені

Без неї і дихати ми не повинні
Вдихаючи чари Ваші невпинні
Відкинути хочу всіляку надію
Без сподівання не страшно також
Мети не досягши любити не можу
Для мене це честь, а про більше не мрію

Зрікаюся щастя під чистим цим небом
Дізнатись хотів те, що зовсім не треба
Любити, а ні то без Вас взагалі
Не мені оця зірочка сяє
Смутком долю мою застеляє
Бажання без змоги розтануть в імлі

Бажати треба, вся суть у нім
Вдихати небо, хай вдарить грім
А намірам вибрать розсудливий путь
Все менш покаяння в помилках своїх
Височать ці плоди, не торкнутися їх
Задоволено радощі всі ці забуть.
1591-1592

Контекст : Recueil : Poésies livre II


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-12-25 13:34:45
Переглядів сторінки твору 1362
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.199 / 5.42)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.489 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.735
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2024.08.17 10:30
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Соловей (Л.П./Л.П.) [ 2015-12-25 13:36:22 ]
Stances pour M. le duc de Montpensier
qui demandait en mariage Madame Catherine,
La princesse de Navarre, sœur d'Henri IV.
1591 ou 1592.


Beau ciel, par qui mes jours sont troubles ou sont calmes,
Seule terre où je prends mes cyprès et mes palmes,
Catherine, dont l'œil ne luit que pour les dieux
Punissez vos beautés plutôt que mon courage,
Si, trop haut s'élevant, il adore un visage
Adorable par force à quiconque a des yeux.

Je ne suis pas ensemble aveugle et téméraire,
Je connais bien l'erreur que l'amour m'a fait faire,
Cela seul ici-bas surpassait mon effort ;
Mais mon âme qu'à vous ne peut être asservie,
Les Destins n'ayant point établi pour ma vie
Hors de cet océan de naufrage et de port.

Beauté par qui les dieux, las de notre dommage,
Ont voulu réparer les défauts de notre âge,
Je mourrai dans vos feux, éteignez-les ou non,
Comme le fils d'Alcmène, en me brûlant moi-même ;
Il suffit qu'en mourant dans cette flamme extrême
Une gloire éternelle accompagne mon nom.

On ne doit point, sans sceptre, aspirer où j'aspire ;
C'est pourquoi, sans quitter les lois de votre empire,
Je veux de mon esprit tout espoir rejeter.
Qui cesse d'espérer, il cesse aussi de craindre ;
Et, sans atteindre au but où l'on ne peut atteindre,
Ce m'est assez d'honneur que j'y voulais monter.

Je maudis le bonheur où le ciel m'a fait naître,
Qui m'a fait désirer ce qu'il m'a fait connaître :
Il faut ou vous aimer, ou ne vous faut point voir.
L'astre qui luit aux grands, en vain à ma naissance
Épandit dessus moi tant d'heur et de puissance,
Si pour ce que je veux j'ai trop peu de pouvoir.

Mais il le faut vouloir, et vaut mieux se résoudre,
En aspirant au ciel, être frappé de foudre,
Qu'aux desseins de la terre assuré se ranger.
J'ai moins de repentir, plus je pense à ma faute,
Et la beauté des fruits d'une palme si haute
Me fait par le plaisir oublier le danger.
François de Malherbe.