Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.02
04:09
Меркаптофос усіх од нього
комах виводить -
Одарка.
Не працює телефон.
Уявляєте якби клямку
зі мною відкупорити
комах виводить -
Одарка.
Не працює телефон.
Уявляєте якби клямку
зі мною відкупорити
2026.07.01
20:06
Нема, кому зібрати абрикоси
З дерев старих, які вклонились літу.
Коли ж я встиг навіки загубити
Кохання чарівне, світловолосе?
Давно немає бджіл, і зникли оси.
Життя не можна заново прожити!
Нема, кому зібрати абрикоси
З дерев старих, які вклонились літу.
Коли ж я встиг навіки загубити
Кохання чарівне, світловолосе?
Давно немає бджіл, і зникли оси.
Життя не можна заново прожити!
Нема, кому зібрати абрикоси
2026.07.01
19:26
Нас вабив мед, немов чаклун хвилин,
В хутунах вітру смуток проганяв,
Солодку млість і полохливу лінь
В німе ніщо завзято проводжав.
Можливо й треба, щоб часу пісок
Життя земне перетирав на пил —
Не заїдати ж медом огірок
В хутунах вітру смуток проганяв,
Солодку млість і полохливу лінь
В німе ніщо завзято проводжав.
Можливо й треба, щоб часу пісок
Життя земне перетирав на пил —
Не заїдати ж медом огірок
2026.07.01
16:40
Тобою орошений світ ожива й золотіє,
тобою звучить розщебетана з дріму блакить
і мутлі летять на оту благодайну затію,
і перше проміння пливе крізь мережену віть.
Тобою земля розпечатує сонне прозріння,
твоїми ключами розчахнуті обрії дня
і сонце
тобою звучить розщебетана з дріму блакить
і мутлі летять на оту благодайну затію,
і перше проміння пливе крізь мережену віть.
Тобою земля розпечатує сонне прозріння,
твоїми ключами розчахнуті обрії дня
і сонце
2026.07.01
12:58
Найгірше йти у вітряну погоду
Під стрілами дощу, не знаючи мети.
Шукати марно неба нагороду
І сенсу у пустелі пустоти.
Гамуючи амбіції й погорду,
Для космосу піднесено цвісти.
Ти йдеш, увесь промоклий, задубілий.
Під стрілами дощу, не знаючи мети.
Шукати марно неба нагороду
І сенсу у пустелі пустоти.
Гамуючи амбіції й погорду,
Для космосу піднесено цвісти.
Ти йдеш, увесь промоклий, задубілий.
2026.07.01
11:29
липневий едем
чутливість
чуттєвість
квіти жіночі
з пелюстками
тремкими
що відбувається
зрозуміло авжеж-бо
чутливість
чуттєвість
квіти жіночі
з пелюстками
тремкими
що відбувається
зрозуміло авжеж-бо
2026.07.01
10:47
Сидить голуб на тополі, голубка на вишні.
“Скажи, скажи, моя мила, що маєш на мислі?”
“Хіба ж би я дурна була, розуму не мала,
Щоб я тобі, молодому, всю правду сказала?”
“Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
Чи сватів до тебе слати, чи піти топит
“Скажи, скажи, моя мила, що маєш на мислі?”
“Хіба ж би я дурна була, розуму не мала,
Щоб я тобі, молодому, всю правду сказала?”
“Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
Чи сватів до тебе слати, чи піти топит
2026.07.01
09:42
Розділ ХІ. ВІНЧАННЯ ПІД ПРОКЛЯТТЯМ РИМУ
Року Божого 1062-го каплиця замку Крепі потопала в напівтемряві. Світло кількох десятків воскових свічок вихоплювало з мокрої кам'яної сутіні лише вівтар та потемніле від часу розп'яття. На вулиці лютувала зл
2026.07.01
07:23
Досвітній півень заспівав
І вслід загелготали
Гусята просячись на став,
Хоч світла ще замало,
Щоб мчати радо до води
По моріжку зеленім,
Де топче той гусій сліди,
Що схожий лиш на мене...
І вслід загелготали
Гусята просячись на став,
Хоч світла ще замало,
Щоб мчати радо до води
По моріжку зеленім,
Де топче той гусій сліди,
Що схожий лиш на мене...
2026.06.30
22:20
Гермафродит: квітка, що містить як чоловічі, так і жіночі
органи; людина або тварина обох статей.]
Хлоп’я Гермафродит був сином Гермеса та Афродіти,
наслідком таємного кохання, його віддали до
німф ізольованої гори Іда, у яких він зростав диким
ств
органи; людина або тварина обох статей.]
Хлоп’я Гермафродит був сином Гермеса та Афродіти,
наслідком таємного кохання, його віддали до
німф ізольованої гори Іда, у яких він зростав диким
ств
2026.06.30
18:55
серпня 1692 року з дикого соснового пралісу, що біля Іскоростеня вийшов бородатий чоловік в подертій свиті на ймення Іван Коса. Брудний, нечесаний, з втомленими синіми очима. Він більше двох місяців блукав лісами, їв, що вдалося в знайти, зловити чи вполю
2026.06.30
12:52
Здаюся у полон лісів.
В поліфонії голосів,
У зіткненні епох, часів
На плечі мудрий крук присів.
Здаюся у полон тополь,
Мов ніжних і величних доль.
Шукаю від кори пароль,
В поліфонії голосів,
У зіткненні епох, часів
На плечі мудрий крук присів.
Здаюся у полон тополь,
Мов ніжних і величних доль.
Шукаю від кори пароль,
2026.06.30
10:27
дивись
бо що лишається
дивитися
через банальну дич
і смертний жах
у лиця
що не лики ангельські
не пики
бо що лишається
дивитися
через банальну дич
і смертний жах
у лиця
що не лики ангельські
не пики
2026.06.30
10:12
Розділ Х. ЛІСОВИЙ ЗАМОК КРЕПІ:
ПРИХИСТОК ЗАКОХАНИХ ВОВКІВ
Далеко на північ від Парижа, там, де вікові дуби замку Крепі вростали корінням у саму глибину галльської землі, панував зовсім інший світ. Тут не було золоченої розкоші Парижа, але був дух во
2026.06.30
09:06
Літо, сонце і засмага не з тобою, а проти, якщо розповідаєш, який ти крутий Сіндбад, і що тобі дали ті зароблені валюти, які для тебе – ніщо, бо тобі потрібні лише моря з океанами – простір, вільний від будь-яких семафорів твого шляху.
Вусате обличчя стр
2026.06.30
07:20
Знову літо, знову море,
Знову ледь помітний бриз, -
Знову далеч неозора
І щодня - блакитна вись.
Знов дозвілля цілий місяць
Без повітряних тривог, -
Знов я вибрав гарне місце,
Де купатись будем вдвох.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Знову ледь помітний бриз, -
Знову далеч неозора
І щодня - блакитна вись.
Знов дозвілля цілий місяць
Без повітряних тривог, -
Знов я вибрав гарне місце,
Де купатись будем вдвох.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Редьярда Кіплінга
Редьярд Кіплінг Циганські вози
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Редьярд Кіплінг Циганські вози
Як не від циган ти ведеш родовід,
Що не знають стида, й крадучи, –
Замкнуть своє серце тоді тобі слід
І викинуть варто ключі.
В найчорнішу засунь їх нору
Під піччю, де батьківський дім,
Й тоді, даючи лад нажитому добру,
Йди второваним шляхом своїм.
Й тоді ти можеш сміятися вслід,
Зачувши скрип циганських возів...
Бо безглуздя це, щоб чужинський рід
Так жить, як цигани, волів.
Як в жилах твоїх не циганська кров,
Що їй жодних нема перепон,
То надійний тоді шукай собі схов,
Де спокій у шані й закон.
Ори й боронуй там землі клапоть свій,
Сій, і рости, й у жнива збирай;
Лиш серце своє відпускать не смій
В імлу доріг за небокрай.
Й тоді б жагу йти навстріч ти зборов,
Зачувши скрип циганських возів...
Бо любить не в змозі чужинська кров,
Мов циганська, якби й волів.
Як не маєш ти циганських очей,
Що не зронять сльозу й одну, –
То в полі широкім зірок їх ночей
Не зніс би – позбувсь би сну.
Крізь вікно лиш дивись на місяць ясний
Й гадай про погоду, як всі;
Але вже – ні вибігти під дощик нічний,
Ні вернуться в дім по росі.
Й тоді б не розплющив навіть очей,
Зачувши скрип циганських возів...
Чужинців бо зорями замість печей,
Мов циган, ще ніхто не зігрів.
Як немає в тобі циганських ознак,
Що з-за них вони всі – сім’я, –
Бережи свого Часу і Місця знак,
І Честь свою, й добре Ім’я.
Й доки останній не сплатиш борг,
Доживай дні свої не в журбі;
А вмреш, то цигани, й дружина, й Бог
Посміються услід тобі.
Й будеш тліти в землі, мов жебрак,
Й не чутимеш скрип циганських возів...
Не було ж іще так, щоб не ром, а чужак
Померти, мов циган, волів.
Що не знають стида, й крадучи, –
Замкнуть своє серце тоді тобі слід
І викинуть варто ключі.
В найчорнішу засунь їх нору
Під піччю, де батьківський дім,
Й тоді, даючи лад нажитому добру,
Йди второваним шляхом своїм.
Й тоді ти можеш сміятися вслід,
Зачувши скрип циганських возів...
Бо безглуздя це, щоб чужинський рід
Так жить, як цигани, волів.
Як в жилах твоїх не циганська кров,
Що їй жодних нема перепон,
То надійний тоді шукай собі схов,
Де спокій у шані й закон.
Ори й боронуй там землі клапоть свій,
Сій, і рости, й у жнива збирай;
Лиш серце своє відпускать не смій
В імлу доріг за небокрай.
Й тоді б жагу йти навстріч ти зборов,
Зачувши скрип циганських возів...
Бо любить не в змозі чужинська кров,
Мов циганська, якби й волів.
Як не маєш ти циганських очей,
Що не зронять сльозу й одну, –
То в полі широкім зірок їх ночей
Не зніс би – позбувсь би сну.
Крізь вікно лиш дивись на місяць ясний
Й гадай про погоду, як всі;
Але вже – ні вибігти під дощик нічний,
Ні вернуться в дім по росі.
Й тоді б не розплющив навіть очей,
Зачувши скрип циганських возів...
Чужинців бо зорями замість печей,
Мов циган, ще ніхто не зігрів.
Як немає в тобі циганських ознак,
Що з-за них вони всі – сім’я, –
Бережи свого Часу і Місця знак,
І Честь свою, й добре Ім’я.
Й доки останній не сплатиш борг,
Доживай дні свої не в журбі;
А вмреш, то цигани, й дружина, й Бог
Посміються услід тобі.
Й будеш тліти в землі, мов жебрак,
Й не чутимеш скрип циганських возів...
Не було ж іще так, щоб не ром, а чужак
Померти, мов циган, волів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
