Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.02
05:01
Розділ ХІІ. ПОВЕРНЕННЯ ДО ПАРИЖА: ТРІУМФ СИВОЇ БЕРЕГИНІ
Час летів, мов стріла. Юний лев Філіп змужнів, його грива стала густішою, а державні турботи – важчими. Франція потребувала не лише сили, а й глибокої, давньої мудрості. І тоді король покликав т
2026.07.02
04:09
Меркаптофос усіх од нього
комах виводить -
Одарка.
Не працює телефон.
Уявляєте якби клямку
зі мною відкупорити
комах виводить -
Одарка.
Не працює телефон.
Уявляєте якби клямку
зі мною відкупорити
2026.07.01
20:06
Нема, кому зібрати абрикоси
З дерев старих, які вклонились літу.
Коли ж я встиг навіки загубити
Кохання чарівне, світловолосе?
Давно немає бджіл, і зникли оси.
Життя не можна заново прожити!
Нема, кому зібрати абрикоси
З дерев старих, які вклонились літу.
Коли ж я встиг навіки загубити
Кохання чарівне, світловолосе?
Давно немає бджіл, і зникли оси.
Життя не можна заново прожити!
Нема, кому зібрати абрикоси
2026.07.01
19:26
Нас вабив мед, немов чаклун хвилин,
В хутунах вітру смуток проганяв,
Солодку млість і полохливу лінь
В німе ніщо завзято проводжав.
Можливо й треба, щоб часу пісок
Життя земне перетирав на пил —
Не заїдати ж медом огірок
В хутунах вітру смуток проганяв,
Солодку млість і полохливу лінь
В німе ніщо завзято проводжав.
Можливо й треба, щоб часу пісок
Життя земне перетирав на пил —
Не заїдати ж медом огірок
2026.07.01
16:40
Тобою орошений світ ожива й золотіє,
тобою звучить розщебетана з дріму блакить
і мутлі летять на оту благодайну затію,
і перше проміння пливе крізь мережену віть.
Тобою земля розпечатує сонне прозріння,
твоїми ключами розчахнуті обрії дня
і сонце
тобою звучить розщебетана з дріму блакить
і мутлі летять на оту благодайну затію,
і перше проміння пливе крізь мережену віть.
Тобою земля розпечатує сонне прозріння,
твоїми ключами розчахнуті обрії дня
і сонце
2026.07.01
12:58
Найгірше йти у вітряну погоду
Під стрілами дощу, не знаючи мети.
Шукати марно неба нагороду
І сенсу у пустелі пустоти.
Гамуючи амбіції й погорду,
Для космосу піднесено цвісти.
Ти йдеш, увесь промоклий, задубілий.
Під стрілами дощу, не знаючи мети.
Шукати марно неба нагороду
І сенсу у пустелі пустоти.
Гамуючи амбіції й погорду,
Для космосу піднесено цвісти.
Ти йдеш, увесь промоклий, задубілий.
2026.07.01
11:29
липневий едем
чутливість
чуттєвість
квіти жіночі
з пелюстками
тремкими
що відбувається
зрозуміло авжеж-бо
чутливість
чуттєвість
квіти жіночі
з пелюстками
тремкими
що відбувається
зрозуміло авжеж-бо
2026.07.01
10:47
Сидить голуб на тополі, голубка на вишні.
“Скажи, скажи, моя мила, що маєш на мислі?”
“Хіба ж би я дурна була, розуму не мала,
Щоб я тобі, молодому, всю правду сказала?”
“Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
Чи сватів до тебе слати, чи піти топит
“Скажи, скажи, моя мила, що маєш на мислі?”
“Хіба ж би я дурна була, розуму не мала,
Щоб я тобі, молодому, всю правду сказала?”
“Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
Чи сватів до тебе слати, чи піти топит
2026.07.01
09:42
Розділ ХІ. ВІНЧАННЯ ПІД ПРОКЛЯТТЯМ РИМУ
Року Божого 1062-го каплиця замку Крепі потопала в напівтемряві. Світло кількох десятків воскових свічок вихоплювало з мокрої кам'яної сутіні лише вівтар та потемніле від часу розп'яття. На вулиці лютувала зл
2026.07.01
07:23
Досвітній півень заспівав
І вслід загелготали
Гусята просячись на став,
Хоч світла ще замало,
Щоб мчати радо до води
По моріжку зеленім,
Де топче той гусій сліди,
Що схожий лиш на мене...
І вслід загелготали
Гусята просячись на став,
Хоч світла ще замало,
Щоб мчати радо до води
По моріжку зеленім,
Де топче той гусій сліди,
Що схожий лиш на мене...
2026.06.30
22:20
Гермафродит: квітка, що містить як чоловічі, так і жіночі
органи; людина або тварина обох статей.]
Хлоп’я Гермафродит був сином Гермеса та Афродіти,
наслідком таємного кохання, його віддали до
німф ізольованої гори Іда, у яких він зростав диким
ств
органи; людина або тварина обох статей.]
Хлоп’я Гермафродит був сином Гермеса та Афродіти,
наслідком таємного кохання, його віддали до
німф ізольованої гори Іда, у яких він зростав диким
ств
2026.06.30
18:55
серпня 1692 року з дикого соснового пралісу, що біля Іскоростеня вийшов бородатий чоловік в подертій свиті на ймення Іван Коса. Брудний, нечесаний, з втомленими синіми очима. Він більше двох місяців блукав лісами, їв, що вдалося в знайти, зловити чи вполю
2026.06.30
12:52
Здаюся у полон лісів.
В поліфонії голосів,
У зіткненні епох, часів
На плечі мудрий крук присів.
Здаюся у полон тополь,
Мов ніжних і величних доль.
Шукаю від кори пароль,
В поліфонії голосів,
У зіткненні епох, часів
На плечі мудрий крук присів.
Здаюся у полон тополь,
Мов ніжних і величних доль.
Шукаю від кори пароль,
2026.06.30
10:27
дивись
бо що лишається
дивитися
через банальну дич
і смертний жах
у лиця
що не лики ангельські
не пики
бо що лишається
дивитися
через банальну дич
і смертний жах
у лиця
що не лики ангельські
не пики
2026.06.30
10:12
Розділ Х. ЛІСОВИЙ ЗАМОК КРЕПІ:
ПРИХИСТОК ЗАКОХАНИХ ВОВКІВ
Далеко на північ від Парижа, там, де вікові дуби замку Крепі вростали корінням у саму глибину галльської землі, панував зовсім інший світ. Тут не було золоченої розкоші Парижа, але був дух во
2026.06.30
09:06
Літо, сонце і засмага не з тобою, а проти, якщо розповідаєш, який ти крутий Сіндбад, і що тобі дали ті зароблені валюти, які для тебе – ніщо, бо тобі потрібні лише моря з океанами – простір, вільний від будь-яких семафорів твого шляху.
Вусате обличчя стр
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Редьярда Кіплінга
Редьярд Кіплінг Шляхом вигнанців
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Редьярд Кіплінг Шляхом вигнанців
Новий рік знов розбурхав згаслий жар
Й покликав душу моря владний чар,
Де вже на щоглі звився Синій Пітер
Й годує топку ситно кочегар.
Торішні втіхи згинули давно,
Що морем дані, й радість заодно;
Поманить серце знов солоний вітер
На схід із пароплавством Р. & О.
Вузлів дванадцять – й більш не треба нам:
Дозвілля й ліні королівство там;
Не підганяють жодні нас контракти
Й куди пливем – не відаєш і сам.
На палубі під тентом спочива
Біль Сходу весь, що в нас він ожива:
Народження, любов, відчай, сміх, сльози,
І смерть, що все безжально обрива;
Й нічне безумство душ тих, що в туман
Покличе їх холодний океан,
Й під час сніданку на одного менше –
То ж зайві вже тарілка і стакан.
На палубі пістрявий лабіринт
Із тіней, що гойдає фордевінд,
Й, немов гігант, закований в кайдани,
Внизу гребний гримить, гуркоче гвинт.
Ховаючи летючих риб сліди,
Припасти прагне небо до води,
А сонце заклопотане на захід
Повзе, навіть не глянувши туди.
Над хвиль бурлінням здійнятий бушприт;
Вдивлявся вчора в них із Делі Сміт,
А завтра, може, Джонс з Ахмадабада
Звірятиме їм свого смутку гніт.
Всіх нас ланцюг Імперії скував,
Й хто біль розлуки долею обрав, –
Веде в світи вигнанців шлях вигнання
Й верне, як скинем гніт щоденних справ.
Неначе ткацький човник між ниток,
Розмотує кіль хвиль без меж моток.
І чи ж до нас їм, як зітхання чують,
Коли за все платить надходить строк?
Ціна висока там за перевіз,
Хай би й дітей, багаж, дружину віз:
Не вимолиш й на йоту зменшить плату,
Будь то слова чи вдаючись до сліз.
Відзнаки, титул, чин тут не спасуть –
Їм краще в морі втопленими буть:
Життя своє вручивши капітану,
Про те, ким був на суші, слід забуть.
Й забуть цей шлях клянемось залюбки,
І вірим, що ці клятви на роки, –
Та варто прапор наш уздріть на щоглі,
Як поступаєм знов ми навпаки.
Ось Грін із Кенсінгтона – захотів
Побачить світ увесь за сотню днів:
Вдивляючись в два кольори на щоглі,
Що ж він крім них побачить ще зумів?
А ми – цигани Сходу, де б не стрів:
Блукальці суші й мандрівці морів,
Й цей прапор скільки раз вже нас додому
Підводив, але так і не довів.
В могилі друзі, в запустінні дім –
Ось віхи на шляху, йдемо яким;
Попереду ж – недуги й богадільня
З поневірянь їх тягарем важким.
За колесом Імперії наш біг,
Бо бранцям Сходу більш нема доріг,
Аніж долать вигнанцем шлях вигнання,
Щоб, труд звершивши, ним вернутись міг.
Терпи й мужайсь – в цім мудрості зерно;
Хай ноша гне – вперед йди все одно:
Тут з нами разом вся розпука Сходу
Під стягом пароплавства Р. & О.
Й покликав душу моря владний чар,
Де вже на щоглі звився Синій Пітер
Й годує топку ситно кочегар.
Торішні втіхи згинули давно,
Що морем дані, й радість заодно;
Поманить серце знов солоний вітер
На схід із пароплавством Р. & О.
Вузлів дванадцять – й більш не треба нам:
Дозвілля й ліні королівство там;
Не підганяють жодні нас контракти
Й куди пливем – не відаєш і сам.
На палубі під тентом спочива
Біль Сходу весь, що в нас він ожива:
Народження, любов, відчай, сміх, сльози,
І смерть, що все безжально обрива;
Й нічне безумство душ тих, що в туман
Покличе їх холодний океан,
Й під час сніданку на одного менше –
То ж зайві вже тарілка і стакан.
На палубі пістрявий лабіринт
Із тіней, що гойдає фордевінд,
Й, немов гігант, закований в кайдани,
Внизу гребний гримить, гуркоче гвинт.
Ховаючи летючих риб сліди,
Припасти прагне небо до води,
А сонце заклопотане на захід
Повзе, навіть не глянувши туди.
Над хвиль бурлінням здійнятий бушприт;
Вдивлявся вчора в них із Делі Сміт,
А завтра, може, Джонс з Ахмадабада
Звірятиме їм свого смутку гніт.
Всіх нас ланцюг Імперії скував,
Й хто біль розлуки долею обрав, –
Веде в світи вигнанців шлях вигнання
Й верне, як скинем гніт щоденних справ.
Неначе ткацький човник між ниток,
Розмотує кіль хвиль без меж моток.
І чи ж до нас їм, як зітхання чують,
Коли за все платить надходить строк?
Ціна висока там за перевіз,
Хай би й дітей, багаж, дружину віз:
Не вимолиш й на йоту зменшить плату,
Будь то слова чи вдаючись до сліз.
Відзнаки, титул, чин тут не спасуть –
Їм краще в морі втопленими буть:
Життя своє вручивши капітану,
Про те, ким був на суші, слід забуть.
Й забуть цей шлях клянемось залюбки,
І вірим, що ці клятви на роки, –
Та варто прапор наш уздріть на щоглі,
Як поступаєм знов ми навпаки.
Ось Грін із Кенсінгтона – захотів
Побачить світ увесь за сотню днів:
Вдивляючись в два кольори на щоглі,
Що ж він крім них побачить ще зумів?
А ми – цигани Сходу, де б не стрів:
Блукальці суші й мандрівці морів,
Й цей прапор скільки раз вже нас додому
Підводив, але так і не довів.
В могилі друзі, в запустінні дім –
Ось віхи на шляху, йдемо яким;
Попереду ж – недуги й богадільня
З поневірянь їх тягарем важким.
За колесом Імперії наш біг,
Бо бранцям Сходу більш нема доріг,
Аніж долать вигнанцем шлях вигнання,
Щоб, труд звершивши, ним вернутись міг.
Терпи й мужайсь – в цім мудрості зерно;
Хай ноша гне – вперед йди все одно:
Тут з нами разом вся розпука Сходу
Під стягом пароплавства Р. & О.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
