Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що і так десь замешкалась,
Загубилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так при
Неминуча зима, що і так десь замешкалась,
Загубилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так при
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
2026.11.14
08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
2026.11.13
20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Редьярда Кіплінга
Редьярд Кіплінг Шляхом вигнанців
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Редьярд Кіплінг Шляхом вигнанців
Новий рік знов розбурхав згаслий жар
Й покликав душу моря владний чар,
Де вже на щоглі звився Синій Пітер
Й годує топку ситно кочегар.
Торішні втіхи згинули давно,
Що морем дані, й радість заодно;
Поманить серце знов солоний вітер
На схід із пароплавством Р. & О.
Вузлів дванадцять – й більш не треба нам:
Дозвілля й ліні королівство там;
Не підганяють жодні нас контракти
Й куди пливем – не відаєш і сам.
На палубі під тентом спочива
Біль Сходу весь, що в нас він ожива:
Народження, любов, відчай, сміх, сльози,
І смерть, що все безжально обрива;
Й нічне безумство душ тих, що в туман
Покличе їх холодний океан,
Й під час сніданку на одного менше –
То ж зайві вже тарілка і стакан.
На палубі пістрявий лабіринт
Із тіней, що гойдає фордевінд,
Й, немов гігант, закований в кайдани,
Внизу гребний гримить, гуркоче гвинт.
Ховаючи летючих риб сліди,
Припасти прагне небо до води,
А сонце заклопотане на захід
Повзе, навіть не глянувши туди.
Над хвиль бурлінням здійнятий бушприт;
Вдивлявся вчора в них із Делі Сміт,
А завтра, може, Джонс з Ахмадабада
Звірятиме їм свого смутку гніт.
Всіх нас ланцюг Імперії скував,
Й хто біль розлуки долею обрав, –
Веде в світи вигнанців шлях вигнання
Й верне, як скинем гніт щоденних справ.
Неначе ткацький човник між ниток,
Розмотує кіль хвиль без меж моток.
І чи ж до нас їм, як зітхання чують,
Коли за все платить надходить строк?
Ціна висока там за перевіз,
Хай би й дітей, багаж, дружину віз:
Не вимолиш й на йоту зменшить плату,
Будь то слова чи вдаючись до сліз.
Відзнаки, титул, чин тут не спасуть –
Їм краще в морі втопленими буть:
Життя своє вручивши капітану,
Про те, ким був на суші, слід забуть.
Й забуть цей шлях клянемось залюбки,
І вірим, що ці клятви на роки, –
Та варто прапор наш уздріть на щоглі,
Як поступаєм знов ми навпаки.
Ось Грін із Кенсінгтона – захотів
Побачить світ увесь за сотню днів:
Вдивляючись в два кольори на щоглі,
Що ж він крім них побачить ще зумів?
А ми – цигани Сходу, де б не стрів:
Блукальці суші й мандрівці морів,
Й цей прапор скільки раз вже нас додому
Підводив, але так і не довів.
В могилі друзі, в запустінні дім –
Ось віхи на шляху, йдемо яким;
Попереду ж – недуги й богадільня
З поневірянь їх тягарем важким.
За колесом Імперії наш біг,
Бо бранцям Сходу більш нема доріг,
Аніж долать вигнанцем шлях вигнання,
Щоб, труд звершивши, ним вернутись міг.
Терпи й мужайсь – в цім мудрості зерно;
Хай ноша гне – вперед йди все одно:
Тут з нами разом вся розпука Сходу
Під стягом пароплавства Р. & О.
Й покликав душу моря владний чар,
Де вже на щоглі звився Синій Пітер
Й годує топку ситно кочегар.
Торішні втіхи згинули давно,
Що морем дані, й радість заодно;
Поманить серце знов солоний вітер
На схід із пароплавством Р. & О.
Вузлів дванадцять – й більш не треба нам:
Дозвілля й ліні королівство там;
Не підганяють жодні нас контракти
Й куди пливем – не відаєш і сам.
На палубі під тентом спочива
Біль Сходу весь, що в нас він ожива:
Народження, любов, відчай, сміх, сльози,
І смерть, що все безжально обрива;
Й нічне безумство душ тих, що в туман
Покличе їх холодний океан,
Й під час сніданку на одного менше –
То ж зайві вже тарілка і стакан.
На палубі пістрявий лабіринт
Із тіней, що гойдає фордевінд,
Й, немов гігант, закований в кайдани,
Внизу гребний гримить, гуркоче гвинт.
Ховаючи летючих риб сліди,
Припасти прагне небо до води,
А сонце заклопотане на захід
Повзе, навіть не глянувши туди.
Над хвиль бурлінням здійнятий бушприт;
Вдивлявся вчора в них із Делі Сміт,
А завтра, може, Джонс з Ахмадабада
Звірятиме їм свого смутку гніт.
Всіх нас ланцюг Імперії скував,
Й хто біль розлуки долею обрав, –
Веде в світи вигнанців шлях вигнання
Й верне, як скинем гніт щоденних справ.
Неначе ткацький човник між ниток,
Розмотує кіль хвиль без меж моток.
І чи ж до нас їм, як зітхання чують,
Коли за все платить надходить строк?
Ціна висока там за перевіз,
Хай би й дітей, багаж, дружину віз:
Не вимолиш й на йоту зменшить плату,
Будь то слова чи вдаючись до сліз.
Відзнаки, титул, чин тут не спасуть –
Їм краще в морі втопленими буть:
Життя своє вручивши капітану,
Про те, ким був на суші, слід забуть.
Й забуть цей шлях клянемось залюбки,
І вірим, що ці клятви на роки, –
Та варто прапор наш уздріть на щоглі,
Як поступаєм знов ми навпаки.
Ось Грін із Кенсінгтона – захотів
Побачить світ увесь за сотню днів:
Вдивляючись в два кольори на щоглі,
Що ж він крім них побачить ще зумів?
А ми – цигани Сходу, де б не стрів:
Блукальці суші й мандрівці морів,
Й цей прапор скільки раз вже нас додому
Підводив, але так і не довів.
В могилі друзі, в запустінні дім –
Ось віхи на шляху, йдемо яким;
Попереду ж – недуги й богадільня
З поневірянь їх тягарем важким.
За колесом Імперії наш біг,
Бо бранцям Сходу більш нема доріг,
Аніж долать вигнанцем шлях вигнання,
Щоб, труд звершивши, ним вернутись міг.
Терпи й мужайсь – в цім мудрості зерно;
Хай ноша гне – вперед йди все одно:
Тут з нами разом вся розпука Сходу
Під стягом пароплавства Р. & О.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
