
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
2025.06.18
22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Рожеві метел
Рожеві метел
2025.06.18
21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
2025.06.18
19:14
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2025.06.18
14:52
У цьому архіві знаходиться коментарі співробітників sub-порталу "Пиріжкарня Асорті", які були видалені одним з активних користувачів поетичного порталу "Поетичні майстерні" разом з його римованими текстами.
Коментарі свого часу сподобались, як сві
2025.06.18
05:43
Зозуляста наша квочка
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
2025.06.17
22:00
Скривлений геть лагідний Клек
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
2025.06.17
21:33
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 6 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Золотавий ла
Золотавий ла
2025.06.17
21:28
Порожня сцена і порожній зал,
Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
2025.06.17
05:03
Посередині болота
Роззявляє бегемотик
Лиш тому так часто рота,
Що нечувана духота
Спонукає до дрімоти
Будь-якого бегемота.
17.06.25
Роззявляє бегемотик
Лиш тому так часто рота,
Що нечувана духота
Спонукає до дрімоти
Будь-якого бегемота.
17.06.25
2025.06.16
23:18
Ти знаєш, я скучив за нами,
За вайбом розмов ні про що,
За зорями та небесами
І першим (ще сніжним) Різдвом.
Там юність бриніла у венах,
І світ був безмежний, мов сон,
Де кожне бажання напевне
За вайбом розмов ні про що,
За зорями та небесами
І першим (ще сніжним) Різдвом.
Там юність бриніла у венах,
І світ був безмежний, мов сон,
Де кожне бажання напевне
2025.06.16
22:22
В щасливу пору
з батьками ми.
Вони і поруч
і в нас вони.
Давно нема їх –
пролинув час –
та рідний подих
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...з батьками ми.
Вони і поруч
і в нас вони.
Давно нема їх –
пролинув час –
та рідний подих
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
2025.04.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Редьярда Кіплінга
Редьярд Кіплінг Шляхом вигнанців
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Редьярд Кіплінг Шляхом вигнанців
Новий рік знов розбурхав згаслий жар
Й покликав душу моря владний чар,
Де вже на щоглі звився Синій Пітер
Й годує топку ситно кочегар.
Торішні втіхи згинули давно,
Що морем дані, й радість заодно;
Поманить серце знов солоний вітер
На схід із пароплавством Р. & О.
Вузлів дванадцять – й більш не треба нам:
Дозвілля й ліні королівство там;
Не підганяють жодні нас контракти
Й куди пливем – не відаєш і сам.
На палубі під тентом спочива
Біль Сходу весь, що в нас він ожива:
Народження, любов, відчай, сміх, сльози,
І смерть, що все безжально обрива;
Й нічне безумство душ тих, що в туман
Покличе їх холодний океан,
Й під час сніданку на одного менше –
То ж зайві вже тарілка і стакан.
На палубі пістрявий лабіринт
Із тіней, що гойдає фордевінд,
Й, немов гігант, закований в кайдани,
Внизу гребний гримить, гуркоче гвинт.
Ховаючи летючих риб сліди,
Припасти прагне небо до води,
А сонце заклопотане на захід
Повзе, навіть не глянувши туди.
Над хвиль бурлінням здійнятий бушприт;
Вдивлявся вчора в них із Делі Сміт,
А завтра, може, Джонс з Ахмадабада
Звірятиме їм свого смутку гніт.
Всіх нас ланцюг Імперії скував,
Й хто біль розлуки долею обрав, –
Веде в світи вигнанців шлях вигнання
Й верне, як скинем гніт щоденних справ.
Неначе ткацький човник між ниток,
Розмотує кіль хвиль без меж моток.
І чи ж до нас їм, як зітхання чують,
Коли за все платить надходить строк?
Ціна висока там за перевіз,
Хай би й дітей, багаж, дружину віз:
Не вимолиш й на йоту зменшить плату,
Будь то слова чи вдаючись до сліз.
Відзнаки, титул, чин тут не спасуть –
Їм краще в морі втопленими буть:
Життя своє вручивши капітану,
Про те, ким був на суші, слід забуть.
Й забуть цей шлях клянемось залюбки,
І вірим, що ці клятви на роки, –
Та варто прапор наш уздріть на щоглі,
Як поступаєм знов ми навпаки.
Ось Грін із Кенсінгтона – захотів
Побачить світ увесь за сотню днів:
Вдивляючись в два кольори на щоглі,
Що ж він крім них побачить ще зумів?
А ми – цигани Сходу, де б не стрів:
Блукальці суші й мандрівці морів,
Й цей прапор скільки раз вже нас додому
Підводив, але так і не довів.
В могилі друзі, в запустінні дім –
Ось віхи на шляху, йдемо яким;
Попереду ж – недуги й богадільня
З поневірянь їх тягарем важким.
За колесом Імперії наш біг,
Бо бранцям Сходу більш нема доріг,
Аніж долать вигнанцем шлях вигнання,
Щоб, труд звершивши, ним вернутись міг.
Терпи й мужайсь – в цім мудрості зерно;
Хай ноша гне – вперед йди все одно:
Тут з нами разом вся розпука Сходу
Під стягом пароплавства Р. & О.
Й покликав душу моря владний чар,
Де вже на щоглі звився Синій Пітер
Й годує топку ситно кочегар.
Торішні втіхи згинули давно,
Що морем дані, й радість заодно;
Поманить серце знов солоний вітер
На схід із пароплавством Р. & О.
Вузлів дванадцять – й більш не треба нам:
Дозвілля й ліні королівство там;
Не підганяють жодні нас контракти
Й куди пливем – не відаєш і сам.
На палубі під тентом спочива
Біль Сходу весь, що в нас він ожива:
Народження, любов, відчай, сміх, сльози,
І смерть, що все безжально обрива;
Й нічне безумство душ тих, що в туман
Покличе їх холодний океан,
Й під час сніданку на одного менше –
То ж зайві вже тарілка і стакан.
На палубі пістрявий лабіринт
Із тіней, що гойдає фордевінд,
Й, немов гігант, закований в кайдани,
Внизу гребний гримить, гуркоче гвинт.
Ховаючи летючих риб сліди,
Припасти прагне небо до води,
А сонце заклопотане на захід
Повзе, навіть не глянувши туди.
Над хвиль бурлінням здійнятий бушприт;
Вдивлявся вчора в них із Делі Сміт,
А завтра, може, Джонс з Ахмадабада
Звірятиме їм свого смутку гніт.
Всіх нас ланцюг Імперії скував,
Й хто біль розлуки долею обрав, –
Веде в світи вигнанців шлях вигнання
Й верне, як скинем гніт щоденних справ.
Неначе ткацький човник між ниток,
Розмотує кіль хвиль без меж моток.
І чи ж до нас їм, як зітхання чують,
Коли за все платить надходить строк?
Ціна висока там за перевіз,
Хай би й дітей, багаж, дружину віз:
Не вимолиш й на йоту зменшить плату,
Будь то слова чи вдаючись до сліз.
Відзнаки, титул, чин тут не спасуть –
Їм краще в морі втопленими буть:
Життя своє вручивши капітану,
Про те, ким був на суші, слід забуть.
Й забуть цей шлях клянемось залюбки,
І вірим, що ці клятви на роки, –
Та варто прапор наш уздріть на щоглі,
Як поступаєм знов ми навпаки.
Ось Грін із Кенсінгтона – захотів
Побачить світ увесь за сотню днів:
Вдивляючись в два кольори на щоглі,
Що ж він крім них побачить ще зумів?
А ми – цигани Сходу, де б не стрів:
Блукальці суші й мандрівці морів,
Й цей прапор скільки раз вже нас додому
Підводив, але так і не довів.
В могилі друзі, в запустінні дім –
Ось віхи на шляху, йдемо яким;
Попереду ж – недуги й богадільня
З поневірянь їх тягарем важким.
За колесом Імперії наш біг,
Бо бранцям Сходу більш нема доріг,
Аніж долать вигнанцем шлях вигнання,
Щоб, труд звершивши, ним вернутись міг.
Терпи й мужайсь – в цім мудрості зерно;
Хай ноша гне – вперед йди все одно:
Тут з нами разом вся розпука Сходу
Під стягом пароплавства Р. & О.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію