Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.30
12:07
Нарешті, Мамо, сталося! Зустрів!
Привіт, рідненька! Скучив за Тобою!
О, скільки, мила, виплакав рядків
Та окропив рукописів сльозою!
Ми підемо у затишок гаїв,
Мене погладиш ніжною рукою.
Для нас червоним обрій заяснів,
Привіт, рідненька! Скучив за Тобою!
О, скільки, мила, виплакав рядків
Та окропив рукописів сльозою!
Ми підемо у затишок гаїв,
Мене погладиш ніжною рукою.
Для нас червоним обрій заяснів,
2026.09.30
11:21
ХІІ. ОСТАННІЙ ПОДИХ, ПЕРШИЙ КРИК
У маленькому, затишному будинку на околиці міста, поблизу Стабієвих воріт, панувала особлива, трепетна тиша. Двадцятичотирирічний Марк, місцевий різьбяр по дереву, сидів у дворі й обережно обтесував краї маленької кол
2026.09.30
10:17
вересня видатному українському композитору
Валентину Сильвестрову виповнюється 89 років.
З роси та води!
Звук неземний
пливе над оркестром.
Пальці стискають
ручку крісла…
Валентину Сильвестрову виповнюється 89 років.
З роси та води!
Звук неземний
пливе над оркестром.
Пальці стискають
ручку крісла…
2026.09.30
10:00
Пов’язує нас долею одною
широкий світ на колії вузькій,
а інша не об’єднує... на цій
із одиноких залишилось двоє,
розлучених у молоді роки
над берегами синьої ріки...
зустрілися, радіємо обоє,
бо пізно умиватися сльозою,
широкий світ на колії вузькій,
а інша не об’єднує... на цій
із одиноких залишилось двоє,
розлучених у молоді роки
над берегами синьої ріки...
зустрілися, радіємо обоє,
бо пізно умиватися сльозою,
2026.09.30
06:16
Причаїлися залишки дня
Під ряскою притихлої річки, -
Невдоволене цим жабеня
Надуває ображено щічки.
Бо не хочеться спати йому,
Коли зорі виходять на чати, -
Мов запитує в світу: Чому
Не даєш трохи більше гуляти?
Під ряскою притихлої річки, -
Невдоволене цим жабеня
Надуває ображено щічки.
Бо не хочеться спати йому,
Коли зорі виходять на чати, -
Мов запитує в світу: Чому
Не даєш трохи більше гуляти?
2026.09.29
21:54
з дассеновим
лєт індьєн
вагон вповзає до столиці
іще зачинено крамниці
але хлопчина продає
із трейлера
нормальну каву
пірнути в метрополітен
лєт індьєн
вагон вповзає до столиці
іще зачинено крамниці
але хлопчина продає
із трейлера
нормальну каву
пірнути в метрополітен
2026.09.29
17:15
Нарешті, Мамо, сталося! Зустрів!
Привіт, рідненька! Скучив за Тобою!
О, скільки, мила, виплакав рядків
Та окропив рукописів сльозою!
Ми підемо у затишок гаїв,
Мене погладиш ніжною рукою.
Для нас червоним обрій заяснів,
Привіт, рідненька! Скучив за Тобою!
О, скільки, мила, виплакав рядків
Та окропив рукописів сльозою!
Ми підемо у затишок гаїв,
Мене погладиш ніжною рукою.
Для нас червоним обрій заяснів,
2026.09.29
17:10
Так хто ж вони, оті птахи облич,
Над язиками полум’я строкатих,
Де нескінченність сталого — мов клич
У хмарах з гелію, що вже не наздогнати?
Що наростають в залишках грибів
Над домовинами бажань від несповитих,
В горіхових смаках віддалених віків,
Над язиками полум’я строкатих,
Де нескінченність сталого — мов клич
У хмарах з гелію, що вже не наздогнати?
Що наростають в залишках грибів
Над домовинами бажань від несповитих,
В горіхових смаках віддалених віків,
2026.09.29
14:57
Пролітав горобчик, сів на підвіконня.
Привітався чемно до малої Тоні.
Роззирнувся, бачить — поряд горобець,
такий самий жвавий, сірий молодець.
Він кивнув до нього: і тобі привіт.
У ту ж мить отримав теж кивком одвіт.
Підстрибнув, підскочив
Привітався чемно до малої Тоні.
Роззирнувся, бачить — поряд горобець,
такий самий жвавий, сірий молодець.
Він кивнув до нього: і тобі привіт.
У ту ж мить отримав теж кивком одвіт.
Підстрибнув, підскочив
2026.09.29
14:41
Голова болить від безсоння,
В голові поселився туман.
Я шукаю далеке осоння,
А навколо панує дурман.
Напливають утоми хвилі
І пустельність небачена днів.
Як узяти буденність на вила
В голові поселився туман.
Я шукаю далеке осоння,
А навколо панує дурман.
Напливають утоми хвилі
І пустельність небачена днів.
Як узяти буденність на вила
2026.09.29
11:18
Запросив він мене на побачення-
Ніби з виду нормальний мужик,
Ми зустрілись,як і було зазначено,
І я відчула, що він їв часник.
Так, він їв часник!
Так, він з'їв часник!
Так, він їв часник,
Ніби з виду нормальний мужик,
Ми зустрілись,як і було зазначено,
І я відчула, що він їв часник.
Так, він їв часник!
Так, він з'їв часник!
Так, він їв часник,
2026.09.29
10:09
вересня легендарному Шеві виповнюється 50 років.
ВІТАЄМО!
Злива питань нескінченна…
Тлумачний словник тримай!
Значення слова «Шевченко»?
«Шевченко» означає: най!
ВІТАЄМО!
Злива питань нескінченна…
Тлумачний словник тримай!
Значення слова «Шевченко»?
«Шевченко» означає: най!
2026.09.29
10:03
ХІ. ФРЕСКА, ЯКУ НІХТО НЕ ПОБАЧИТЬ
Об одинадцятій годині ранку в триклінії – парадній їдальні багатого помпейського будинку – пахло свіжим вапном та терпким пилком рослинних фарб. Бідний, але талановитий майстер Клавдій стояв на дерев'яному помості, т
2026.09.29
07:21
Почуваюся мішенню
В напівтемній залі тиру, -
Ворог цілить пильно в мене
І надворі, і в квартирі.
І опівдні, й серед ночі
Йде неспинна естафета, -
Лиш мопед своє відстрочить,
Як уже гуде ракета.
В напівтемній залі тиру, -
Ворог цілить пильно в мене
І надворі, і в квартирі.
І опівдні, й серед ночі
Йде неспинна естафета, -
Лиш мопед своє відстрочить,
Як уже гуде ракета.
2026.09.28
23:46
у старовиннім королівстві
всілякий має свій костюм
і певну роль і власну гідність
а музиканти королівські
уміють альбу та ноктюрн
щодня в корчмі гуляки всяко
спивають вайн лікери ссуть
хай за вікном осіння мряка
всілякий має свій костюм
і певну роль і власну гідність
а музиканти королівські
уміють альбу та ноктюрн
щодня в корчмі гуляки всяко
спивають вайн лікери ссуть
хай за вікном осіння мряка
2026.09.28
21:07
Дві Варвари, мати й донька,
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Редьярда Кіплінга
Редьярд Кіплінг Шляхом вигнанців
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Редьярд Кіплінг Шляхом вигнанців
Новий рік знов розбурхав згаслий жар
Й покликав душу моря владний чар,
Де вже на щоглі звився Синій Пітер
Й годує топку ситно кочегар.
Торішні втіхи згинули давно,
Що морем дані, й радість заодно;
Поманить серце знов солоний вітер
На схід із пароплавством Р. & О.
Вузлів дванадцять – й більш не треба нам:
Дозвілля й ліні королівство там;
Не підганяють жодні нас контракти
Й куди пливем – не відаєш і сам.
На палубі під тентом спочива
Біль Сходу весь, що в нас він ожива:
Народження, любов, відчай, сміх, сльози,
І смерть, що все безжально обрива;
Й нічне безумство душ тих, що в туман
Покличе їх холодний океан,
Й під час сніданку на одного менше –
То ж зайві вже тарілка і стакан.
На палубі пістрявий лабіринт
Із тіней, що гойдає фордевінд,
Й, немов гігант, закований в кайдани,
Внизу гребний гримить, гуркоче гвинт.
Ховаючи летючих риб сліди,
Припасти прагне небо до води,
А сонце заклопотане на захід
Повзе, навіть не глянувши туди.
Над хвиль бурлінням здійнятий бушприт;
Вдивлявся вчора в них із Делі Сміт,
А завтра, може, Джонс з Ахмадабада
Звірятиме їм свого смутку гніт.
Всіх нас ланцюг Імперії скував,
Й хто біль розлуки долею обрав, –
Веде в світи вигнанців шлях вигнання
Й верне, як скинем гніт щоденних справ.
Неначе ткацький човник між ниток,
Розмотує кіль хвиль без меж моток.
І чи ж до нас їм, як зітхання чують,
Коли за все платить надходить строк?
Ціна висока там за перевіз,
Хай би й дітей, багаж, дружину віз:
Не вимолиш й на йоту зменшить плату,
Будь то слова чи вдаючись до сліз.
Відзнаки, титул, чин тут не спасуть –
Їм краще в морі втопленими буть:
Життя своє вручивши капітану,
Про те, ким був на суші, слід забуть.
Й забуть цей шлях клянемось залюбки,
І вірим, що ці клятви на роки, –
Та варто прапор наш уздріть на щоглі,
Як поступаєм знов ми навпаки.
Ось Грін із Кенсінгтона – захотів
Побачить світ увесь за сотню днів:
Вдивляючись в два кольори на щоглі,
Що ж він крім них побачить ще зумів?
А ми – цигани Сходу, де б не стрів:
Блукальці суші й мандрівці морів,
Й цей прапор скільки раз вже нас додому
Підводив, але так і не довів.
В могилі друзі, в запустінні дім –
Ось віхи на шляху, йдемо яким;
Попереду ж – недуги й богадільня
З поневірянь їх тягарем важким.
За колесом Імперії наш біг,
Бо бранцям Сходу більш нема доріг,
Аніж долать вигнанцем шлях вигнання,
Щоб, труд звершивши, ним вернутись міг.
Терпи й мужайсь – в цім мудрості зерно;
Хай ноша гне – вперед йди все одно:
Тут з нами разом вся розпука Сходу
Під стягом пароплавства Р. & О.
Й покликав душу моря владний чар,
Де вже на щоглі звився Синій Пітер
Й годує топку ситно кочегар.
Торішні втіхи згинули давно,
Що морем дані, й радість заодно;
Поманить серце знов солоний вітер
На схід із пароплавством Р. & О.
Вузлів дванадцять – й більш не треба нам:
Дозвілля й ліні королівство там;
Не підганяють жодні нас контракти
Й куди пливем – не відаєш і сам.
На палубі під тентом спочива
Біль Сходу весь, що в нас він ожива:
Народження, любов, відчай, сміх, сльози,
І смерть, що все безжально обрива;
Й нічне безумство душ тих, що в туман
Покличе їх холодний океан,
Й під час сніданку на одного менше –
То ж зайві вже тарілка і стакан.
На палубі пістрявий лабіринт
Із тіней, що гойдає фордевінд,
Й, немов гігант, закований в кайдани,
Внизу гребний гримить, гуркоче гвинт.
Ховаючи летючих риб сліди,
Припасти прагне небо до води,
А сонце заклопотане на захід
Повзе, навіть не глянувши туди.
Над хвиль бурлінням здійнятий бушприт;
Вдивлявся вчора в них із Делі Сміт,
А завтра, може, Джонс з Ахмадабада
Звірятиме їм свого смутку гніт.
Всіх нас ланцюг Імперії скував,
Й хто біль розлуки долею обрав, –
Веде в світи вигнанців шлях вигнання
Й верне, як скинем гніт щоденних справ.
Неначе ткацький човник між ниток,
Розмотує кіль хвиль без меж моток.
І чи ж до нас їм, як зітхання чують,
Коли за все платить надходить строк?
Ціна висока там за перевіз,
Хай би й дітей, багаж, дружину віз:
Не вимолиш й на йоту зменшить плату,
Будь то слова чи вдаючись до сліз.
Відзнаки, титул, чин тут не спасуть –
Їм краще в морі втопленими буть:
Життя своє вручивши капітану,
Про те, ким був на суші, слід забуть.
Й забуть цей шлях клянемось залюбки,
І вірим, що ці клятви на роки, –
Та варто прапор наш уздріть на щоглі,
Як поступаєм знов ми навпаки.
Ось Грін із Кенсінгтона – захотів
Побачить світ увесь за сотню днів:
Вдивляючись в два кольори на щоглі,
Що ж він крім них побачить ще зумів?
А ми – цигани Сходу, де б не стрів:
Блукальці суші й мандрівці морів,
Й цей прапор скільки раз вже нас додому
Підводив, але так і не довів.
В могилі друзі, в запустінні дім –
Ось віхи на шляху, йдемо яким;
Попереду ж – недуги й богадільня
З поневірянь їх тягарем важким.
За колесом Імперії наш біг,
Бо бранцям Сходу більш нема доріг,
Аніж долать вигнанцем шлях вигнання,
Щоб, труд звершивши, ним вернутись міг.
Терпи й мужайсь – в цім мудрості зерно;
Хай ноша гне – вперед йди все одно:
Тут з нами разом вся розпука Сходу
Під стягом пароплавства Р. & О.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
