Новий рік знов розбурхав згаслий жар
Й покликав душу моря владний чар,
Де вже на щоглі звився Синій Пітер
Й годує топку ситно кочегар.

Торішні втіхи згинули давно,
Що морем дані, й радість заодно;
Поманить серце знов солоний вітер
На схід із пароплавством Р. & О.

Вузлів дванадцять – й більш не треба нам:
Дозвілля й ліні королівство там;
Не підганяють жодні нас контракти
Й куди пливем – не відаєш і сам.

На палубі під тентом спочива
Біль Сходу весь, що в нас він ожива:
Народження, любов, відчай, сміх, сльози,
І смерть, що все безжально обрива;

Й нічне безумство душ тих, що в туман
Покличе їх холодний океан,
Й під час сніданку на одного менше –
То ж зайві вже тарілка і стакан.

На палубі пістрявий лабіринт
Із тіней, що гойдає фордевінд,
Й, немов гігант, закований в кайдани,
Внизу гребний гримить, гуркоче гвинт.

Ховаючи летючих риб сліди,
Припасти прагне небо до води,
А сонце заклопотане на захід
Повзе, навіть не глянувши туди.

Над хвиль бурлінням здійнятий бушприт;
Вдивлявся вчора в них із Делі Сміт,
А завтра, може, Джонс з Ахмадабада
Звірятиме їм свого смутку гніт.

Всіх нас ланцюг Імперії скував,
Й хто біль розлуки долею обрав, –
Веде в світи вигнанців шлях вигнання
Й верне, як скинем гніт щоденних справ.

Неначе ткацький човник між ниток,
Розмотує кіль хвиль без меж моток.
І чи ж до нас їм, як зітхання чують,
Коли за все платить надходить строк?

Ціна висока там за перевіз,
Хай би й дітей, багаж, дружину віз:
Не вимолиш й на йоту зменшить плату,
Будь то слова чи вдаючись до сліз.

Відзнаки, титул, чин тут не спасуть –
Їм краще в морі втопленими буть:
Життя своє вручивши капітану,
Про те, ким був на суші, слід забуть.

Й забуть цей шлях клянемось залюбки,
І вірим, що ці клятви на роки, –
Та варто прапор наш уздріть на щоглі,
Як поступаєм знов ми навпаки.

Ось Грін із Кенсінгтона – захотів
Побачить світ увесь за сотню днів:
Вдивляючись в два кольори на щоглі,
Що ж він крім них побачить ще зумів?

А ми – цигани Сходу, де б не стрів:
Блукальці суші й мандрівці морів,
Й цей прапор скільки раз вже нас додому
Підводив, але так і не довів.

В могилі друзі, в запустінні дім –
Ось віхи на шляху, йдемо яким;
Попереду ж – недуги й богадільня
З поневірянь їх тягарем важким.

За колесом Імперії наш біг,
Бо бранцям Сходу більш нема доріг,
Аніж долать вигнанцем шлях вигнання,
Щоб, труд звершивши, ним вернутись міг.

Терпи й мужайсь – в цім мудрості зерно;
Хай ноша гне – вперед йди все одно:
Тут з нами разом вся розпука Сходу
Під стягом пароплавства Р. & О.