ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Редьярда Кіплінга
Із Редьярда Кіплінга
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Редьярда Кіплінга
ГІЄНИ
Коли вже пішов похоронний загін
Й коршак, покружлявши, зник, –
Мудрі гієни приходять взамін
Загиблим продовжити лік.
Їм байдуже, хто тут, чому вмер і як –
Поживу лишень би добуть;
Й риють, розгрібши завал із гілляк,
Пісок, поки тіло знайдуть.
Бо голод і їм уриває терпець;
Й могила тому вабить їх,
Що – і для них – безпечніший мрець,
Ніж явний слабак із живих.
(Козел має роги, жало є в джмеля,
Противиться і молодняк;
Руку ж не здійме солдат Короля –
Скоцюрбившись, він вже закляк.)
То ж риють гієни пісок до тих пір,
Аж поки зубами не вдасться їм
Витягти труп, впнувши ікла в мундир,
Й натужившись тілом усім.
Й солдат постане ще раз на світ,
Та лиш на мить, й уночі – не вдень;
Й дати не друзям чи рідним звіт,
А Богу й гієнам лишень,
Що, стиду не мавши, розірвуть мерця,
Дарма, чи заслуг в того більш, чи провин;
Ймення ж не зганьблять його – дія ця
В спромозі таких лиш, як він.
ВОГНИЩА
Розводять вогонь у сутінків млі –
Кожен під дахом своїм;
Й Чотири Вітри – посланці землі
До мене приносять дим.
Через гори й моря проліг їх путь,
В мінливих таких небесах;
Чотири Вітри мені дим несуть,
Що аж сльози в моїх очах.
Від диму вже сльози в очах моїх,
Й щем вже у серці моїм
Від милих і давніх споминів тих,
Що має в собі цей дим.
Кожний подме – й вже в душі розцвів
Спомин, що в пам’яті мав
З кожного з чотирьох світу країв,
Що в дім свій мене приймав.
Й чотири рази вогнів ворожбу,
Й стільки ж дах – від дощу схов,
Й чотирикратну радість і журбу
Несуть Чотири Вітри знов!
І який кращий з них, в якім з місць –
Чи б оцінити й зумів,
Як був то хазяїн, а то вже гість
Біля кожного із вогнів?
Й чи з них зневажив би хоч одним,
Будь хижка, курінь або чум67),
Якщо збудувати вже власний дім
Я повен прагнень і дум?
Як не відчути тривоги людські,
Що їх навіють вогні,
Якщо ті миті, щасливі й тяжкі,
Звідать прийшлось і мені?
О Вітрів Чотири, вам віддаю
Й те найдорожче, що мав:
Несіть же так стрімко й пісню мою
До всіх людей, що я знав!
До тих місць, де гріє тепло вогнів,
Й під дахом – від дощу схов;
Чотирикратно влившись у спів,
Радість несіть і любов!
Коли вже пішов похоронний загін
Й коршак, покружлявши, зник, –
Мудрі гієни приходять взамін
Загиблим продовжити лік.
Їм байдуже, хто тут, чому вмер і як –
Поживу лишень би добуть;
Й риють, розгрібши завал із гілляк,
Пісок, поки тіло знайдуть.
Бо голод і їм уриває терпець;
Й могила тому вабить їх,
Що – і для них – безпечніший мрець,
Ніж явний слабак із живих.
(Козел має роги, жало є в джмеля,
Противиться і молодняк;
Руку ж не здійме солдат Короля –
Скоцюрбившись, він вже закляк.)
То ж риють гієни пісок до тих пір,
Аж поки зубами не вдасться їм
Витягти труп, впнувши ікла в мундир,
Й натужившись тілом усім.
Й солдат постане ще раз на світ,
Та лиш на мить, й уночі – не вдень;
Й дати не друзям чи рідним звіт,
А Богу й гієнам лишень,
Що, стиду не мавши, розірвуть мерця,
Дарма, чи заслуг в того більш, чи провин;
Ймення ж не зганьблять його – дія ця
В спромозі таких лиш, як він.
ВОГНИЩА
Розводять вогонь у сутінків млі –
Кожен під дахом своїм;
Й Чотири Вітри – посланці землі
До мене приносять дим.
Через гори й моря проліг їх путь,
В мінливих таких небесах;
Чотири Вітри мені дим несуть,
Що аж сльози в моїх очах.
Від диму вже сльози в очах моїх,
Й щем вже у серці моїм
Від милих і давніх споминів тих,
Що має в собі цей дим.
Кожний подме – й вже в душі розцвів
Спомин, що в пам’яті мав
З кожного з чотирьох світу країв,
Що в дім свій мене приймав.
Й чотири рази вогнів ворожбу,
Й стільки ж дах – від дощу схов,
Й чотирикратну радість і журбу
Несуть Чотири Вітри знов!
І який кращий з них, в якім з місць –
Чи б оцінити й зумів,
Як був то хазяїн, а то вже гість
Біля кожного із вогнів?
Й чи з них зневажив би хоч одним,
Будь хижка, курінь або чум67),
Якщо збудувати вже власний дім
Я повен прагнень і дум?
Як не відчути тривоги людські,
Що їх навіють вогні,
Якщо ті миті, щасливі й тяжкі,
Звідать прийшлось і мені?
О Вітрів Чотири, вам віддаю
Й те найдорожче, що мав:
Несіть же так стрімко й пісню мою
До всіх людей, що я знав!
До тих місць, де гріє тепло вогнів,
Й під дахом – від дощу схов;
Чотирикратно влившись у спів,
Радість несіть і любов!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію