
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.10
21:55
Мій телефон вимкнувся.
Я подаю сигнали "SOS!"
лише своєю енергетикою.
Мене неможливо
запеленгувати. Я - риба,
яка заплила у найбільші
глибини океану.
Я втратив сутність
Я подаю сигнали "SOS!"
лише своєю енергетикою.
Мене неможливо
запеленгувати. Я - риба,
яка заплила у найбільші
глибини океану.
Я втратив сутність
2025.08.10
15:59
Я не чекаю дива. Дав би Бог
дійти до Бога праведно і чесно
крізь метушню, де світ живе облесно
від тайних перемов до перемог,
де чорні тіні безсловесно
ведуть із Сатаною діалог.
Я не чекаю дива. Дав би Бог,
дійти до Бога праведно і чесно
крізь метушню, де світ живе облесно
від тайних перемов до перемог,
де чорні тіні безсловесно
ведуть із Сатаною діалог.
Я не чекаю дива. Дав би Бог,
2025.08.10
15:46
Поляки – гонорові та часто так бувало:
За гонором уроки минулі забували.
Події в сорок третім трагічні на Волині
Хвилюють українців з поляками донині.
Десятки тисяч люду загинули невинно,
Які жили віками на землях України.
В час, як на Україну знов
За гонором уроки минулі забували.
Події в сорок третім трагічні на Волині
Хвилюють українців з поляками донині.
Десятки тисяч люду загинули невинно,
Які жили віками на землях України.
В час, як на Україну знов
2025.08.10
15:37
Країна, де помер вітер,
І воскрес серед паростків жита,
Де сталеві ножі дозрівають мов яблука
На дереві пізнання добра і зла –
На старій яблуні радості.
Весталки розпалюють ватру
Серед глупої ночі осінніх гусей,
Зачиняючи вікна минулого,
І воскрес серед паростків жита,
Де сталеві ножі дозрівають мов яблука
На дереві пізнання добра і зла –
На старій яблуні радості.
Весталки розпалюють ватру
Серед глупої ночі осінніх гусей,
Зачиняючи вікна минулого,
2025.08.10
07:36
Десь твоє серце далеко
Неприкаяне
Піврозчахнуте
Дике
Горде
Домашнє
Умиротворене
Неприкаяне
Піврозчахнуте
Дике
Горде
Домашнє
Умиротворене
2025.08.09
21:54
Тихо спадає листя,
як повільна кінохроніка.
Листя - це роки
нашого життя,
вони так само
безслідно зникають у землі.
Невдовзі ліс стане
оголений і зовсім самотній,
як повільна кінохроніка.
Листя - це роки
нашого життя,
вони так само
безслідно зникають у землі.
Невдовзі ліс стане
оголений і зовсім самотній,
2025.08.09
21:11
Неначе у карцері дрібен --
Запхали тебе у тюрму.
Нікому вже ти не потрібен
У світі жахливім цьому.
Старіючий, сивий і хворий --
Чи здох, чи живий -- все одно.
Дурні, безпідставні докори
Запхали тебе у тюрму.
Нікому вже ти не потрібен
У світі жахливім цьому.
Старіючий, сивий і хворий --
Чи здох, чи живий -- все одно.
Дурні, безпідставні докори
2025.08.09
13:45
Говорилось
за простори між нас усіх
І людей, що
невидимі нам із-за стін
ілюзійних
Правди не почути
далі пізно геть
нема їх уже
за простори між нас усіх
І людей, що
невидимі нам із-за стін
ілюзійних
Правди не почути
далі пізно геть
нема їх уже
2025.08.09
13:25
Чорнявий кіт із карими очима споглядає з височини книжкового розвалу на тих, хто мало не щодня приходить і переглядає те, що прибуло.
Здається, що кіт знає всі мови, крім гебрайської та китайської, яких немає серед написаних стосів книжок. Тих, за якими
2025.08.09
11:52
…Шукати щось нове? Стаж і кваліфікація в Северина були, проте йому хронічно не таланило. Всі однокурсники знайшли теплі місця й тихо пожинали купюри. І не те щоб вони збивали зорі з неба - просто ситих кутків на всіх не вистачає. Свого часу він засиджував
2025.08.09
10:52
Із Бориса Заходера
Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!
І ось наша доблесна Рижка
Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!
І ось наша доблесна Рижка
2025.08.08
22:12
Листя спадає з тополі,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,
2025.08.08
16:46
О, скрипко!
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття
2025.08.08
14:42
Кукурудзяний чути шелест,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.
Портулак обіймає землю,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.
Портулак обіймає землю,
2025.08.08
11:22
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі
2025.08.07
21:55
Я розгубив 175 см
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Редьярда Кіплінга
Із Редьярда Кіплінга
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Редьярда Кіплінга
ГІЄНИ
Коли вже пішов похоронний загін
Й коршак, покружлявши, зник, –
Мудрі гієни приходять взамін
Загиблим продовжити лік.
Їм байдуже, хто тут, чому вмер і як –
Поживу лишень би добуть;
Й риють, розгрібши завал із гілляк,
Пісок, поки тіло знайдуть.
Бо голод і їм уриває терпець;
Й могила тому вабить їх,
Що – і для них – безпечніший мрець,
Ніж явний слабак із живих.
(Козел має роги, жало є в джмеля,
Противиться і молодняк;
Руку ж не здійме солдат Короля –
Скоцюрбившись, він вже закляк.)
То ж риють гієни пісок до тих пір,
Аж поки зубами не вдасться їм
Витягти труп, впнувши ікла в мундир,
Й натужившись тілом усім.
Й солдат постане ще раз на світ,
Та лиш на мить, й уночі – не вдень;
Й дати не друзям чи рідним звіт,
А Богу й гієнам лишень,
Що, стиду не мавши, розірвуть мерця,
Дарма, чи заслуг в того більш, чи провин;
Ймення ж не зганьблять його – дія ця
В спромозі таких лиш, як він.
ВОГНИЩА
Розводять вогонь у сутінків млі –
Кожен під дахом своїм;
Й Чотири Вітри – посланці землі
До мене приносять дим.
Через гори й моря проліг їх путь,
В мінливих таких небесах;
Чотири Вітри мені дим несуть,
Що аж сльози в моїх очах.
Від диму вже сльози в очах моїх,
Й щем вже у серці моїм
Від милих і давніх споминів тих,
Що має в собі цей дим.
Кожний подме – й вже в душі розцвів
Спомин, що в пам’яті мав
З кожного з чотирьох світу країв,
Що в дім свій мене приймав.
Й чотири рази вогнів ворожбу,
Й стільки ж дах – від дощу схов,
Й чотирикратну радість і журбу
Несуть Чотири Вітри знов!
І який кращий з них, в якім з місць –
Чи б оцінити й зумів,
Як був то хазяїн, а то вже гість
Біля кожного із вогнів?
Й чи з них зневажив би хоч одним,
Будь хижка, курінь або чум67),
Якщо збудувати вже власний дім
Я повен прагнень і дум?
Як не відчути тривоги людські,
Що їх навіють вогні,
Якщо ті миті, щасливі й тяжкі,
Звідать прийшлось і мені?
О Вітрів Чотири, вам віддаю
Й те найдорожче, що мав:
Несіть же так стрімко й пісню мою
До всіх людей, що я знав!
До тих місць, де гріє тепло вогнів,
Й під дахом – від дощу схов;
Чотирикратно влившись у спів,
Радість несіть і любов!
Коли вже пішов похоронний загін
Й коршак, покружлявши, зник, –
Мудрі гієни приходять взамін
Загиблим продовжити лік.
Їм байдуже, хто тут, чому вмер і як –
Поживу лишень би добуть;
Й риють, розгрібши завал із гілляк,
Пісок, поки тіло знайдуть.
Бо голод і їм уриває терпець;
Й могила тому вабить їх,
Що – і для них – безпечніший мрець,
Ніж явний слабак із живих.
(Козел має роги, жало є в джмеля,
Противиться і молодняк;
Руку ж не здійме солдат Короля –
Скоцюрбившись, він вже закляк.)
То ж риють гієни пісок до тих пір,
Аж поки зубами не вдасться їм
Витягти труп, впнувши ікла в мундир,
Й натужившись тілом усім.
Й солдат постане ще раз на світ,
Та лиш на мить, й уночі – не вдень;
Й дати не друзям чи рідним звіт,
А Богу й гієнам лишень,
Що, стиду не мавши, розірвуть мерця,
Дарма, чи заслуг в того більш, чи провин;
Ймення ж не зганьблять його – дія ця
В спромозі таких лиш, як він.
ВОГНИЩА
Розводять вогонь у сутінків млі –
Кожен під дахом своїм;
Й Чотири Вітри – посланці землі
До мене приносять дим.
Через гори й моря проліг їх путь,
В мінливих таких небесах;
Чотири Вітри мені дим несуть,
Що аж сльози в моїх очах.
Від диму вже сльози в очах моїх,
Й щем вже у серці моїм
Від милих і давніх споминів тих,
Що має в собі цей дим.
Кожний подме – й вже в душі розцвів
Спомин, що в пам’яті мав
З кожного з чотирьох світу країв,
Що в дім свій мене приймав.
Й чотири рази вогнів ворожбу,
Й стільки ж дах – від дощу схов,
Й чотирикратну радість і журбу
Несуть Чотири Вітри знов!
І який кращий з них, в якім з місць –
Чи б оцінити й зумів,
Як був то хазяїн, а то вже гість
Біля кожного із вогнів?
Й чи з них зневажив би хоч одним,
Будь хижка, курінь або чум67),
Якщо збудувати вже власний дім
Я повен прагнень і дум?
Як не відчути тривоги людські,
Що їх навіють вогні,
Якщо ті миті, щасливі й тяжкі,
Звідать прийшлось і мені?
О Вітрів Чотири, вам віддаю
Й те найдорожче, що мав:
Несіть же так стрімко й пісню мою
До всіх людей, що я знав!
До тих місць, де гріє тепло вогнів,
Й під дахом – від дощу схов;
Чотирикратно влившись у спів,
Радість несіть і любов!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію