Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.16
12:14
Я - контркультура, я хлопець із підворіття
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
2026.02.16
07:16
Зимові дні, неначе сни,
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
2026.02.15
23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
2026.02.15
17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
2026.02.15
15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
2026.02.15
14:17
Із Леоніда Сергєєва
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
2026.02.15
11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
2026.02.15
10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
2026.02.14
07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.14
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Редьярда Кіплінга
Редьярд Кіплінг Особи жіночої статі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Редьярд Кіплінг Особи жіночої статі
Селянин у Гімалаях як ведмедя б раптом стрів,
Закричав би, щоб злякати, й той від страху б затремтів;
Та з ведмедицею стрівшись, у ту ж мить вже був би мрець,
Бо, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.
Як відчує самець кобри, що десь близько чоловік,
Він одразу, щоб не стрітись, відповзає швидко вбік;
Подруга ж його до жертви поспішає навпростець,
Бо, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.
Й коли дикунів-індіанців наші єзуїти-батьки
Навертали в свою віру, їх найбільше страшили жінки;
Й не від воїнів, а їх подруг дужчав трепет сердець,
Бо, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.
Не злічить мук чоловічих після того, як збагнуть,
Що дарунок Бога – жінку – дарувальцю не вернуть;
Потай лиш зітхнуть, зустрівшись, як вривається терпець,
Що, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.
Чоловік – хай, наче ангел, лагідний чи злий, мов біс –
Прагне завжди домовляться, згоден йти на компроміс;
Й дуже рідко, коли б швидко глузд втрачав і шаленів,
В неочікуваних діях виявляючи свій гнів.
Нерозсудливість чи страх це – все ж вони керують ним,
Щоб знайти порозуміння навіть з ворогом своїм;
Радість вроджена втиша гнів, жаль і сумнів до довір
Спонукають і до бійки не доводять статей спір.
Жінка ж, що йому Господь дав, лиш єдину має ціль
Й лиш одне довести прагне, не жаліючи зусиль:
Щоб невдовзі поколінням їхнім не настав кінець –
То ж, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.
Їй, життя нове у муках даючи, чи ж брати варт
До уваги жаль чи сумнів, аргумент будь то чи жарт;
Здатність суто чоловіча – потраплять в оман полон,
А вона в житті цім інший, свій лиш, втілює Закон!
Й лиш у цім її величчя, таїна вся, чари й суть:
Матір’ю для Дитинчати й Другу Подругою буть;
Як Дитя ж і Друг відсутні й прагне іншого – усе ж
Відчуття її, як жінки, залишається таке ж.
З упередженнями в шлюбі, як нема міцніших уз,
Їй за діток її сварки – зблідне, й хто не боягуз,
Бо у спорі з нею стріне злобу дику пристрастей –
Це ось так воює самка в ній за Друга і Дітей.
Звинувачення й образи – лап ведмедиці то струс;
Мова, сповнена зневаги – змії-кобри це укус;
Й нерв за нервом оголяє, так що вже немилий світ –
Їй на муки ти дістався, мов індіанкам єзуїт.
І тоді, як малодушний чоловік збира в гурт свій
Більш відважних на пораду – там немає місця їй;
І коли благально руки грішні він здійма щомить,
Щоб Господню милість мати – жінці те не зрозуміть.
Й знає чоловік, що жінку Бог послав йому у дар,
Щоб лиш радницею бути, а не брати в рабство чар;
Й знає теж вона, й повчає (тут інстинкт уже – знавець),
Що, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.
Закричав би, щоб злякати, й той від страху б затремтів;
Та з ведмедицею стрівшись, у ту ж мить вже був би мрець,
Бо, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.
Як відчує самець кобри, що десь близько чоловік,
Він одразу, щоб не стрітись, відповзає швидко вбік;
Подруга ж його до жертви поспішає навпростець,
Бо, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.
Й коли дикунів-індіанців наші єзуїти-батьки
Навертали в свою віру, їх найбільше страшили жінки;
Й не від воїнів, а їх подруг дужчав трепет сердець,
Бо, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.
Не злічить мук чоловічих після того, як збагнуть,
Що дарунок Бога – жінку – дарувальцю не вернуть;
Потай лиш зітхнуть, зустрівшись, як вривається терпець,
Що, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.
Чоловік – хай, наче ангел, лагідний чи злий, мов біс –
Прагне завжди домовляться, згоден йти на компроміс;
Й дуже рідко, коли б швидко глузд втрачав і шаленів,
В неочікуваних діях виявляючи свій гнів.
Нерозсудливість чи страх це – все ж вони керують ним,
Щоб знайти порозуміння навіть з ворогом своїм;
Радість вроджена втиша гнів, жаль і сумнів до довір
Спонукають і до бійки не доводять статей спір.
Жінка ж, що йому Господь дав, лиш єдину має ціль
Й лиш одне довести прагне, не жаліючи зусиль:
Щоб невдовзі поколінням їхнім не настав кінець –
То ж, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.
Їй, життя нове у муках даючи, чи ж брати варт
До уваги жаль чи сумнів, аргумент будь то чи жарт;
Здатність суто чоловіча – потраплять в оман полон,
А вона в житті цім інший, свій лиш, втілює Закон!
Й лиш у цім її величчя, таїна вся, чари й суть:
Матір’ю для Дитинчати й Другу Подругою буть;
Як Дитя ж і Друг відсутні й прагне іншого – усе ж
Відчуття її, як жінки, залишається таке ж.
З упередженнями в шлюбі, як нема міцніших уз,
Їй за діток її сварки – зблідне, й хто не боягуз,
Бо у спорі з нею стріне злобу дику пристрастей –
Це ось так воює самка в ній за Друга і Дітей.
Звинувачення й образи – лап ведмедиці то струс;
Мова, сповнена зневаги – змії-кобри це укус;
Й нерв за нервом оголяє, так що вже немилий світ –
Їй на муки ти дістався, мов індіанкам єзуїт.
І тоді, як малодушний чоловік збира в гурт свій
Більш відважних на пораду – там немає місця їй;
І коли благально руки грішні він здійма щомить,
Щоб Господню милість мати – жінці те не зрозуміть.
Й знає чоловік, що жінку Бог послав йому у дар,
Щоб лиш радницею бути, а не брати в рабство чар;
Й знає теж вона, й повчає (тут інстинкт уже – знавець),
Що, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
