
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.10
21:55
Мій телефон вимкнувся.
Я подаю сигнали "SOS!"
лише своєю енергетикою.
Мене неможливо
запеленгувати. Я - риба,
яка заплила у найбільші
глибини океану.
Я втратив сутність
Я подаю сигнали "SOS!"
лише своєю енергетикою.
Мене неможливо
запеленгувати. Я - риба,
яка заплила у найбільші
глибини океану.
Я втратив сутність
2025.08.10
15:59
Я не чекаю дива. Дав би Бог
дійти до Бога праведно і чесно
крізь метушню, де світ живе облесно
від тайних перемов до перемог,
де чорні тіні безсловесно
ведуть із Сатаною діалог.
Я не чекаю дива. Дав би Бог,
дійти до Бога праведно і чесно
крізь метушню, де світ живе облесно
від тайних перемов до перемог,
де чорні тіні безсловесно
ведуть із Сатаною діалог.
Я не чекаю дива. Дав би Бог,
2025.08.10
15:46
Поляки – гонорові та часто так бувало:
За гонором уроки минулі забували.
Події в сорок третім трагічні на Волині
Хвилюють українців з поляками донині.
Десятки тисяч люду загинули невинно,
Які жили віками на землях України.
В час, як на Україну знов
За гонором уроки минулі забували.
Події в сорок третім трагічні на Волині
Хвилюють українців з поляками донині.
Десятки тисяч люду загинули невинно,
Які жили віками на землях України.
В час, як на Україну знов
2025.08.10
15:37
Країна, де помер вітер,
І воскрес серед паростків жита,
Де сталеві ножі дозрівають мов яблука
На дереві пізнання добра і зла –
На старій яблуні радості.
Весталки розпалюють ватру
Серед глупої ночі осінніх гусей,
Зачиняючи вікна минулого,
І воскрес серед паростків жита,
Де сталеві ножі дозрівають мов яблука
На дереві пізнання добра і зла –
На старій яблуні радості.
Весталки розпалюють ватру
Серед глупої ночі осінніх гусей,
Зачиняючи вікна минулого,
2025.08.10
07:36
Десь твоє серце далеко
Неприкаяне
Піврозчахнуте
Дике
Горде
Домашнє
Умиротворене
Неприкаяне
Піврозчахнуте
Дике
Горде
Домашнє
Умиротворене
2025.08.09
21:54
Тихо спадає листя,
як повільна кінохроніка.
Листя - це роки
нашого життя,
вони так само
безслідно зникають у землі.
Невдовзі ліс стане
оголений і зовсім самотній,
як повільна кінохроніка.
Листя - це роки
нашого життя,
вони так само
безслідно зникають у землі.
Невдовзі ліс стане
оголений і зовсім самотній,
2025.08.09
21:11
Неначе у карцері дрібен --
Запхали тебе у тюрму.
Нікому вже ти не потрібен
У світі жахливім цьому.
Старіючий, сивий і хворий --
Чи здох, чи живий -- все одно.
Дурні, безпідставні докори
Запхали тебе у тюрму.
Нікому вже ти не потрібен
У світі жахливім цьому.
Старіючий, сивий і хворий --
Чи здох, чи живий -- все одно.
Дурні, безпідставні докори
2025.08.09
13:45
Говорилось
за простори між нас усіх
І людей, що
невидимі нам із-за стін
ілюзійних
Правди не почути
далі пізно геть
нема їх уже
за простори між нас усіх
І людей, що
невидимі нам із-за стін
ілюзійних
Правди не почути
далі пізно геть
нема їх уже
2025.08.09
13:25
Чорнявий кіт із карими очима споглядає з височини книжкового розвалу на тих, хто мало не щодня приходить і переглядає те, що прибуло.
Здається, що кіт знає всі мови, крім гебрайської та китайської, яких немає серед написаних стосів книжок. Тих, за якими
2025.08.09
11:52
…Шукати щось нове? Стаж і кваліфікація в Северина були, проте йому хронічно не таланило. Всі однокурсники знайшли теплі місця й тихо пожинали купюри. І не те щоб вони збивали зорі з неба - просто ситих кутків на всіх не вистачає. Свого часу він засиджував
2025.08.09
10:52
Із Бориса Заходера
Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!
І ось наша доблесна Рижка
Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!
І ось наша доблесна Рижка
2025.08.08
22:12
Листя спадає з тополі,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,
2025.08.08
16:46
О, скрипко!
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття
2025.08.08
14:42
Кукурудзяний чути шелест,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.
Портулак обіймає землю,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.
Портулак обіймає землю,
2025.08.08
11:22
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі
2025.08.07
21:55
Я розгубив 175 см
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Редьярда Кіплінга
Редьярд Кіплінг Особи жіночої статі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Редьярд Кіплінг Особи жіночої статі
Селянин у Гімалаях як ведмедя б раптом стрів,
Закричав би, щоб злякати, й той від страху б затремтів;
Та з ведмедицею стрівшись, у ту ж мить вже був би мрець,
Бо, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.
Як відчує самець кобри, що десь близько чоловік,
Він одразу, щоб не стрітись, відповзає швидко вбік;
Подруга ж його до жертви поспішає навпростець,
Бо, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.
Й коли дикунів-індіанців наші єзуїти-батьки
Навертали в свою віру, їх найбільше страшили жінки;
Й не від воїнів, а їх подруг дужчав трепет сердець,
Бо, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.
Не злічить мук чоловічих після того, як збагнуть,
Що дарунок Бога – жінку – дарувальцю не вернуть;
Потай лиш зітхнуть, зустрівшись, як вривається терпець,
Що, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.
Чоловік – хай, наче ангел, лагідний чи злий, мов біс –
Прагне завжди домовляться, згоден йти на компроміс;
Й дуже рідко, коли б швидко глузд втрачав і шаленів,
В неочікуваних діях виявляючи свій гнів.
Нерозсудливість чи страх це – все ж вони керують ним,
Щоб знайти порозуміння навіть з ворогом своїм;
Радість вроджена втиша гнів, жаль і сумнів до довір
Спонукають і до бійки не доводять статей спір.
Жінка ж, що йому Господь дав, лиш єдину має ціль
Й лиш одне довести прагне, не жаліючи зусиль:
Щоб невдовзі поколінням їхнім не настав кінець –
То ж, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.
Їй, життя нове у муках даючи, чи ж брати варт
До уваги жаль чи сумнів, аргумент будь то чи жарт;
Здатність суто чоловіча – потраплять в оман полон,
А вона в житті цім інший, свій лиш, втілює Закон!
Й лиш у цім її величчя, таїна вся, чари й суть:
Матір’ю для Дитинчати й Другу Подругою буть;
Як Дитя ж і Друг відсутні й прагне іншого – усе ж
Відчуття її, як жінки, залишається таке ж.
З упередженнями в шлюбі, як нема міцніших уз,
Їй за діток її сварки – зблідне, й хто не боягуз,
Бо у спорі з нею стріне злобу дику пристрастей –
Це ось так воює самка в ній за Друга і Дітей.
Звинувачення й образи – лап ведмедиці то струс;
Мова, сповнена зневаги – змії-кобри це укус;
Й нерв за нервом оголяє, так що вже немилий світ –
Їй на муки ти дістався, мов індіанкам єзуїт.
І тоді, як малодушний чоловік збира в гурт свій
Більш відважних на пораду – там немає місця їй;
І коли благально руки грішні він здійма щомить,
Щоб Господню милість мати – жінці те не зрозуміть.
Й знає чоловік, що жінку Бог послав йому у дар,
Щоб лиш радницею бути, а не брати в рабство чар;
Й знає теж вона, й повчає (тут інстинкт уже – знавець),
Що, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.
Закричав би, щоб злякати, й той від страху б затремтів;
Та з ведмедицею стрівшись, у ту ж мить вже був би мрець,
Бо, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.
Як відчує самець кобри, що десь близько чоловік,
Він одразу, щоб не стрітись, відповзає швидко вбік;
Подруга ж його до жертви поспішає навпростець,
Бо, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.
Й коли дикунів-індіанців наші єзуїти-батьки
Навертали в свою віру, їх найбільше страшили жінки;
Й не від воїнів, а їх подруг дужчав трепет сердець,
Бо, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.
Не злічить мук чоловічих після того, як збагнуть,
Що дарунок Бога – жінку – дарувальцю не вернуть;
Потай лиш зітхнуть, зустрівшись, як вривається терпець,
Що, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.
Чоловік – хай, наче ангел, лагідний чи злий, мов біс –
Прагне завжди домовляться, згоден йти на компроміс;
Й дуже рідко, коли б швидко глузд втрачав і шаленів,
В неочікуваних діях виявляючи свій гнів.
Нерозсудливість чи страх це – все ж вони керують ним,
Щоб знайти порозуміння навіть з ворогом своїм;
Радість вроджена втиша гнів, жаль і сумнів до довір
Спонукають і до бійки не доводять статей спір.
Жінка ж, що йому Господь дав, лиш єдину має ціль
Й лиш одне довести прагне, не жаліючи зусиль:
Щоб невдовзі поколінням їхнім не настав кінець –
То ж, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.
Їй, життя нове у муках даючи, чи ж брати варт
До уваги жаль чи сумнів, аргумент будь то чи жарт;
Здатність суто чоловіча – потраплять в оман полон,
А вона в житті цім інший, свій лиш, втілює Закон!
Й лиш у цім її величчя, таїна вся, чари й суть:
Матір’ю для Дитинчати й Другу Подругою буть;
Як Дитя ж і Друг відсутні й прагне іншого – усе ж
Відчуття її, як жінки, залишається таке ж.
З упередженнями в шлюбі, як нема міцніших уз,
Їй за діток її сварки – зблідне, й хто не боягуз,
Бо у спорі з нею стріне злобу дику пристрастей –
Це ось так воює самка в ній за Друга і Дітей.
Звинувачення й образи – лап ведмедиці то струс;
Мова, сповнена зневаги – змії-кобри це укус;
Й нерв за нервом оголяє, так що вже немилий світ –
Їй на муки ти дістався, мов індіанкам єзуїт.
І тоді, як малодушний чоловік збира в гурт свій
Більш відважних на пораду – там немає місця їй;
І коли благально руки грішні він здійма щомить,
Щоб Господню милість мати – жінці те не зрозуміть.
Й знає чоловік, що жінку Бог послав йому у дар,
Щоб лиш радницею бути, а не брати в рабство чар;
Й знає теж вона, й повчає (тут інстинкт уже – знавець),
Що, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію