Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.16
12:14
Я - контркультура, я хлопець із підворіття
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
2026.02.16
07:16
Зимові дні, неначе сни,
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
2026.02.15
23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
2026.02.15
17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
2026.02.15
15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
2026.02.15
14:17
Із Леоніда Сергєєва
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
2026.02.15
11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
2026.02.15
10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
2026.02.14
07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.14
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Редьярда Кіплінга
Редьярд Кіплінг La Nuite Blanche
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Редьярд Кіплінг La Nuite Blanche
Щоб публіці лиш догодити,
Поет всі сили віддає
Й у віршах, що йому, мов діти,
Життя своє розпродає.
Чи згоден з цим я – й ні, і так:
Гірку цю чару оспівав я –
То ж і її теж випивав я –
Із бідаками й сам бідак!
Бачив я, як на світанні, –
Тьмаривсь від безсоння зір –
Тара-Деві, вся в сіянні,
Пропливала серед гір.
В мерехтінні форм видіння
В тьмі неслись мені навстріч:
Землетрус то чи сп’яніння,
Судний день, кошмарна ніч?
Крізь ранкові млу й тремтіння
Бачивсь вже верблюд мені –
Ігноруючи тяжіння,
Йшов по стелі й по стіні.
Й зрів решітку з ним камінну,
Й п’явок сірих чув я спів,
Й мавпу, в говорі неспинну,
Що з одних сварливих слів.
На підлозі дику скачку
Влаштував червоний гном;
Говорили про гарячку
Й пить мені давали бром.
Та, як в нірку мене втиснув
Хтось до мишки, – звідав жах:
“Щоб на голову не тиснув, –
О, зніміть з будинку дах!”
Я благав, простерши руки, –
Був тут лікарем профан –
Що мене спасти від муки
Може тільки океан.
Й унизу вже хвилі плинуть
В білій піні, що мов сніг:
Трьом вдалось лиш мене вкинуть,
Бо звестися сам не міг.
В небесах, в їх блиску й громі
Я шампанським закружляв,
З шостого летів на сьоме
Й знов зворотний шлях долав;
Й лиш зоря, прибита косо,
Блимала, як все вляглось:
То ж ридав я стоголосо,
Що поправить не вдалось.
Й знов мовчання розкололось
Й дивних чисел довгий ряд
Вже диктує грізний голос, –
Й потім, збившись, невпопад
Щось на кшталт: “В її повторі
Сповіщав ти з моїх слів...”
Й місяць вже не там, де зорі, –
В голові моїй висів.
Й від сліпця, що сльози в горі
Лив і їх не витирав,
Градом сипались докори –
Нащо місяця я вкрав.
Й коли все в мені тремтіло,
Свист долинув з далини
Й шлях мені загородило
Чорне Місто Сатани.
Я тікав – мій біг роками
Із останніх сил тривав,
Морок же в віконній рамі
Зрушить з місця не давав.
Наростав шум – урагану
Ревом мертвого б збудив
Й затихав потім до стану,
Що в гудінні проводів.
Й потім в тиші, що запала,
Зірка блимала одна,
Кпилась з мене, глузувала
Й кликала сестер вона.
Ті ж, без тіні бузувірства,
Ждали, хто б мені поміг, –
Та від Всесвіту презирства
Врятуватись я не міг.
Й радість враз серед розпуки,
Як світанок днем вже став;
Зрозумів – скінчились муки,
Й Богу я молитву слав.
Всіх страждань моїх в ній вияв –
Й плакав я, немов дитя.
Й вітер вранішній навіяв
Сну блаженне забуття.
La Nuite Blanche (фр.) – безсонна ніч.
Тара-Деві – одне з імен дружини бога Шиви – третього (разом з Вішну і Брахмою) із головних індійських богів.
Поет всі сили віддає
Й у віршах, що йому, мов діти,
Життя своє розпродає.
Чи згоден з цим я – й ні, і так:
Гірку цю чару оспівав я –
То ж і її теж випивав я –
Із бідаками й сам бідак!
Бачив я, як на світанні, –
Тьмаривсь від безсоння зір –
Тара-Деві, вся в сіянні,
Пропливала серед гір.
В мерехтінні форм видіння
В тьмі неслись мені навстріч:
Землетрус то чи сп’яніння,
Судний день, кошмарна ніч?
Крізь ранкові млу й тремтіння
Бачивсь вже верблюд мені –
Ігноруючи тяжіння,
Йшов по стелі й по стіні.
Й зрів решітку з ним камінну,
Й п’явок сірих чув я спів,
Й мавпу, в говорі неспинну,
Що з одних сварливих слів.
На підлозі дику скачку
Влаштував червоний гном;
Говорили про гарячку
Й пить мені давали бром.
Та, як в нірку мене втиснув
Хтось до мишки, – звідав жах:
“Щоб на голову не тиснув, –
О, зніміть з будинку дах!”
Я благав, простерши руки, –
Був тут лікарем профан –
Що мене спасти від муки
Може тільки океан.
Й унизу вже хвилі плинуть
В білій піні, що мов сніг:
Трьом вдалось лиш мене вкинуть,
Бо звестися сам не міг.
В небесах, в їх блиску й громі
Я шампанським закружляв,
З шостого летів на сьоме
Й знов зворотний шлях долав;
Й лиш зоря, прибита косо,
Блимала, як все вляглось:
То ж ридав я стоголосо,
Що поправить не вдалось.
Й знов мовчання розкололось
Й дивних чисел довгий ряд
Вже диктує грізний голос, –
Й потім, збившись, невпопад
Щось на кшталт: “В її повторі
Сповіщав ти з моїх слів...”
Й місяць вже не там, де зорі, –
В голові моїй висів.
Й від сліпця, що сльози в горі
Лив і їх не витирав,
Градом сипались докори –
Нащо місяця я вкрав.
Й коли все в мені тремтіло,
Свист долинув з далини
Й шлях мені загородило
Чорне Місто Сатани.
Я тікав – мій біг роками
Із останніх сил тривав,
Морок же в віконній рамі
Зрушить з місця не давав.
Наростав шум – урагану
Ревом мертвого б збудив
Й затихав потім до стану,
Що в гудінні проводів.
Й потім в тиші, що запала,
Зірка блимала одна,
Кпилась з мене, глузувала
Й кликала сестер вона.
Ті ж, без тіні бузувірства,
Ждали, хто б мені поміг, –
Та від Всесвіту презирства
Врятуватись я не міг.
Й радість враз серед розпуки,
Як світанок днем вже став;
Зрозумів – скінчились муки,
Й Богу я молитву слав.
Всіх страждань моїх в ній вияв –
Й плакав я, немов дитя.
Й вітер вранішній навіяв
Сну блаженне забуття.
La Nuite Blanche (фр.) – безсонна ніч.
Тара-Деві – одне з імен дружини бога Шиви – третього (разом з Вішну і Брахмою) із головних індійських богів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
