ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
у чесність повернути віру,
не красти і багатим буть!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
у чесність повернути віру,
не красти і багатим буть!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Редьярда Кіплінга
Редьярд Кіплінг La Nuite Blanche
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Редьярд Кіплінг La Nuite Blanche
Щоб публіці лиш догодити,
Поет всі сили віддає
Й у віршах, що йому, мов діти,
Життя своє розпродає.
Чи згоден з цим я – й ні, і так:
Гірку цю чару оспівав я –
То ж і її теж випивав я –
Із бідаками й сам бідак!
Бачив я, як на світанні, –
Тьмаривсь від безсоння зір –
Тара-Деві, вся в сіянні,
Пропливала серед гір.
В мерехтінні форм видіння
В тьмі неслись мені навстріч:
Землетрус то чи сп’яніння,
Судний день, кошмарна ніч?
Крізь ранкові млу й тремтіння
Бачивсь вже верблюд мені –
Ігноруючи тяжіння,
Йшов по стелі й по стіні.
Й зрів решітку з ним камінну,
Й п’явок сірих чув я спів,
Й мавпу, в говорі неспинну,
Що з одних сварливих слів.
На підлозі дику скачку
Влаштував червоний гном;
Говорили про гарячку
Й пить мені давали бром.
Та, як в нірку мене втиснув
Хтось до мишки, – звідав жах:
“Щоб на голову не тиснув, –
О, зніміть з будинку дах!”
Я благав, простерши руки, –
Був тут лікарем профан –
Що мене спасти від муки
Може тільки океан.
Й унизу вже хвилі плинуть
В білій піні, що мов сніг:
Трьом вдалось лиш мене вкинуть,
Бо звестися сам не міг.
В небесах, в їх блиску й громі
Я шампанським закружляв,
З шостого летів на сьоме
Й знов зворотний шлях долав;
Й лиш зоря, прибита косо,
Блимала, як все вляглось:
То ж ридав я стоголосо,
Що поправить не вдалось.
Й знов мовчання розкололось
Й дивних чисел довгий ряд
Вже диктує грізний голос, –
Й потім, збившись, невпопад
Щось на кшталт: “В її повторі
Сповіщав ти з моїх слів...”
Й місяць вже не там, де зорі, –
В голові моїй висів.
Й від сліпця, що сльози в горі
Лив і їх не витирав,
Градом сипались докори –
Нащо місяця я вкрав.
Й коли все в мені тремтіло,
Свист долинув з далини
Й шлях мені загородило
Чорне Місто Сатани.
Я тікав – мій біг роками
Із останніх сил тривав,
Морок же в віконній рамі
Зрушить з місця не давав.
Наростав шум – урагану
Ревом мертвого б збудив
Й затихав потім до стану,
Що в гудінні проводів.
Й потім в тиші, що запала,
Зірка блимала одна,
Кпилась з мене, глузувала
Й кликала сестер вона.
Ті ж, без тіні бузувірства,
Ждали, хто б мені поміг, –
Та від Всесвіту презирства
Врятуватись я не міг.
Й радість враз серед розпуки,
Як світанок днем вже став;
Зрозумів – скінчились муки,
Й Богу я молитву слав.
Всіх страждань моїх в ній вияв –
Й плакав я, немов дитя.
Й вітер вранішній навіяв
Сну блаженне забуття.
La Nuite Blanche (фр.) – безсонна ніч.
Тара-Деві – одне з імен дружини бога Шиви – третього (разом з Вішну і Брахмою) із головних індійських богів.
Поет всі сили віддає
Й у віршах, що йому, мов діти,
Життя своє розпродає.
Чи згоден з цим я – й ні, і так:
Гірку цю чару оспівав я –
То ж і її теж випивав я –
Із бідаками й сам бідак!
Бачив я, як на світанні, –
Тьмаривсь від безсоння зір –
Тара-Деві, вся в сіянні,
Пропливала серед гір.
В мерехтінні форм видіння
В тьмі неслись мені навстріч:
Землетрус то чи сп’яніння,
Судний день, кошмарна ніч?
Крізь ранкові млу й тремтіння
Бачивсь вже верблюд мені –
Ігноруючи тяжіння,
Йшов по стелі й по стіні.
Й зрів решітку з ним камінну,
Й п’явок сірих чув я спів,
Й мавпу, в говорі неспинну,
Що з одних сварливих слів.
На підлозі дику скачку
Влаштував червоний гном;
Говорили про гарячку
Й пить мені давали бром.
Та, як в нірку мене втиснув
Хтось до мишки, – звідав жах:
“Щоб на голову не тиснув, –
О, зніміть з будинку дах!”
Я благав, простерши руки, –
Був тут лікарем профан –
Що мене спасти від муки
Може тільки океан.
Й унизу вже хвилі плинуть
В білій піні, що мов сніг:
Трьом вдалось лиш мене вкинуть,
Бо звестися сам не міг.
В небесах, в їх блиску й громі
Я шампанським закружляв,
З шостого летів на сьоме
Й знов зворотний шлях долав;
Й лиш зоря, прибита косо,
Блимала, як все вляглось:
То ж ридав я стоголосо,
Що поправить не вдалось.
Й знов мовчання розкололось
Й дивних чисел довгий ряд
Вже диктує грізний голос, –
Й потім, збившись, невпопад
Щось на кшталт: “В її повторі
Сповіщав ти з моїх слів...”
Й місяць вже не там, де зорі, –
В голові моїй висів.
Й від сліпця, що сльози в горі
Лив і їх не витирав,
Градом сипались докори –
Нащо місяця я вкрав.
Й коли все в мені тремтіло,
Свист долинув з далини
Й шлях мені загородило
Чорне Місто Сатани.
Я тікав – мій біг роками
Із останніх сил тривав,
Морок же в віконній рамі
Зрушить з місця не давав.
Наростав шум – урагану
Ревом мертвого б збудив
Й затихав потім до стану,
Що в гудінні проводів.
Й потім в тиші, що запала,
Зірка блимала одна,
Кпилась з мене, глузувала
Й кликала сестер вона.
Ті ж, без тіні бузувірства,
Ждали, хто б мені поміг, –
Та від Всесвіту презирства
Врятуватись я не міг.
Й радість враз серед розпуки,
Як світанок днем вже став;
Зрозумів – скінчились муки,
Й Богу я молитву слав.
Всіх страждань моїх в ній вияв –
Й плакав я, немов дитя.
Й вітер вранішній навіяв
Сну блаженне забуття.
La Nuite Blanche (фр.) – безсонна ніч.
Тара-Деві – одне з імен дружини бога Шиви – третього (разом з Вішну і Брахмою) із головних індійських богів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію