Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.02
05:58
Аби ми у снах не загрузли
І краще пізнали життя, -
Розбуджує тишу загуслу
Сирени тривожне виття.
Розколюють темряву ночі
Яскраві розриви ракет,
І никнуть у тьмі неохоче,
Як смуги хвостатих комет.
І краще пізнали життя, -
Розбуджує тишу загуслу
Сирени тривожне виття.
Розколюють темряву ночі
Яскраві розриви ракет,
І никнуть у тьмі неохоче,
Як смуги хвостатих комет.
2026.07.02
05:01
Розділ ХІІ. ПОВЕРНЕННЯ ДО ПАРИЖА: ТРІУМФ СИВОЇ БЕРЕГИНІ
Час летів, мов стріла. Юний лев Філіп змужнів, його грива стала густішою, а державні турботи – важчими. Франція потребувала не лише сили, а й глибокої, давньої мудрості. І тоді король покликав т
2026.07.02
04:09
Меркаптофос усіх од нього
комах виводить -
Одарка.
Не працює телефон.
Уявляєте якби клямку
зі мною відкупорити
комах виводить -
Одарка.
Не працює телефон.
Уявляєте якби клямку
зі мною відкупорити
2026.07.01
20:06
Нема, кому зібрати абрикоси
З дерев старих, які вклонились літу.
Коли ж я встиг навіки загубити
Кохання чарівне, світловолосе?
Давно немає бджіл, і зникли оси.
Життя не можна заново прожити!
Нема, кому зібрати абрикоси
З дерев старих, які вклонились літу.
Коли ж я встиг навіки загубити
Кохання чарівне, світловолосе?
Давно немає бджіл, і зникли оси.
Життя не можна заново прожити!
Нема, кому зібрати абрикоси
2026.07.01
19:26
Нас вабив мед, немов чаклун хвилин,
В хутунах вітру смуток проганяв,
Солодку млість і полохливу лінь
В німе ніщо завзято проводжав.
Можливо й треба, щоб часу пісок
Життя земне перетирав на пил —
Не заїдати ж медом огірок
В хутунах вітру смуток проганяв,
Солодку млість і полохливу лінь
В німе ніщо завзято проводжав.
Можливо й треба, щоб часу пісок
Життя земне перетирав на пил —
Не заїдати ж медом огірок
2026.07.01
16:40
Тобою орошений світ ожива й золотіє,
тобою звучить розщебетана з дріму блакить
і мутлі летять на оту благодайну затію,
і перше проміння пливе крізь мережену віть.
Тобою земля розпечатує сонне прозріння,
твоїми ключами розчахнуті обрії дня
і сонце
тобою звучить розщебетана з дріму блакить
і мутлі летять на оту благодайну затію,
і перше проміння пливе крізь мережену віть.
Тобою земля розпечатує сонне прозріння,
твоїми ключами розчахнуті обрії дня
і сонце
2026.07.01
12:58
Найгірше йти у вітряну погоду
Під стрілами дощу, не знаючи мети.
Шукати марно неба нагороду
І сенсу у пустелі пустоти.
Гамуючи амбіції й погорду,
Для космосу піднесено цвісти.
Ти йдеш, увесь промоклий, задубілий.
Під стрілами дощу, не знаючи мети.
Шукати марно неба нагороду
І сенсу у пустелі пустоти.
Гамуючи амбіції й погорду,
Для космосу піднесено цвісти.
Ти йдеш, увесь промоклий, задубілий.
2026.07.01
11:29
липневий едем
чутливість
чуттєвість
квіти жіночі
з пелюстками
тремкими
що відбувається
зрозуміло авжеж-бо
чутливість
чуттєвість
квіти жіночі
з пелюстками
тремкими
що відбувається
зрозуміло авжеж-бо
2026.07.01
10:47
Сидить голуб на тополі, голубка на вишні.
“Скажи, скажи, моя мила, що маєш на мислі?”
“Хіба ж би я дурна була, розуму не мала,
Щоб я тобі, молодому, всю правду сказала?”
“Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
Чи сватів до тебе слати, чи піти топит
“Скажи, скажи, моя мила, що маєш на мислі?”
“Хіба ж би я дурна була, розуму не мала,
Щоб я тобі, молодому, всю правду сказала?”
“Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
Чи сватів до тебе слати, чи піти топит
2026.07.01
09:42
Розділ ХІ. ВІНЧАННЯ ПІД ПРОКЛЯТТЯМ РИМУ
Року Божого 1062-го каплиця замку Крепі потопала в напівтемряві. Світло кількох десятків воскових свічок вихоплювало з мокрої кам'яної сутіні лише вівтар та потемніле від часу розп'яття. На вулиці лютувала зл
2026.07.01
07:23
Досвітній півень заспівав
І вслід загелготали
Гусята просячись на став,
Хоч світла ще замало,
Щоб мчати радо до води
По моріжку зеленім,
Де топче той гусій сліди,
Що схожий лиш на мене...
І вслід загелготали
Гусята просячись на став,
Хоч світла ще замало,
Щоб мчати радо до води
По моріжку зеленім,
Де топче той гусій сліди,
Що схожий лиш на мене...
2026.06.30
22:20
Гермафродит: квітка, що містить як чоловічі, так і жіночі
органи; людина або тварина обох статей.]
Хлоп’я Гермафродит був сином Гермеса та Афродіти,
наслідком таємного кохання, його віддали до
німф ізольованої гори Іда, у яких він зростав диким
ств
органи; людина або тварина обох статей.]
Хлоп’я Гермафродит був сином Гермеса та Афродіти,
наслідком таємного кохання, його віддали до
німф ізольованої гори Іда, у яких він зростав диким
ств
2026.06.30
18:55
серпня 1692 року з дикого соснового пралісу, що біля Іскоростеня вийшов бородатий чоловік в подертій свиті на ймення Іван Коса. Брудний, нечесаний, з втомленими синіми очима. Він більше двох місяців блукав лісами, їв, що вдалося в знайти, зловити чи вполю
2026.06.30
12:52
Здаюся у полон лісів.
В поліфонії голосів,
У зіткненні епох, часів
На плечі мудрий крук присів.
Здаюся у полон тополь,
Мов ніжних і величних доль.
Шукаю від кори пароль,
В поліфонії голосів,
У зіткненні епох, часів
На плечі мудрий крук присів.
Здаюся у полон тополь,
Мов ніжних і величних доль.
Шукаю від кори пароль,
2026.06.30
10:27
дивись
бо що лишається
дивитися
через банальну дич
і смертний жах
у лиця
що не лики ангельські
не пики
бо що лишається
дивитися
через банальну дич
і смертний жах
у лиця
що не лики ангельські
не пики
2026.06.30
10:12
Розділ Х. ЛІСОВИЙ ЗАМОК КРЕПІ:
ПРИХИСТОК ЗАКОХАНИХ ВОВКІВ
Далеко на північ від Парижа, там, де вікові дуби замку Крепі вростали корінням у саму глибину галльської землі, панував зовсім інший світ. Тут не було золоченої розкоші Парижа, але був дух во
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Редьярда Кіплінга
Редьярд Кіплінг La Nuite Blanche
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Редьярд Кіплінг La Nuite Blanche
Щоб публіці лиш догодити,
Поет всі сили віддає
Й у віршах, що йому, мов діти,
Життя своє розпродає.
Чи згоден з цим я – й ні, і так:
Гірку цю чару оспівав я –
То ж і її теж випивав я –
Із бідаками й сам бідак!
Бачив я, як на світанні, –
Тьмаривсь від безсоння зір –
Тара-Деві, вся в сіянні,
Пропливала серед гір.
В мерехтінні форм видіння
В тьмі неслись мені навстріч:
Землетрус то чи сп’яніння,
Судний день, кошмарна ніч?
Крізь ранкові млу й тремтіння
Бачивсь вже верблюд мені –
Ігноруючи тяжіння,
Йшов по стелі й по стіні.
Й зрів решітку з ним камінну,
Й п’явок сірих чув я спів,
Й мавпу, в говорі неспинну,
Що з одних сварливих слів.
На підлозі дику скачку
Влаштував червоний гном;
Говорили про гарячку
Й пить мені давали бром.
Та, як в нірку мене втиснув
Хтось до мишки, – звідав жах:
“Щоб на голову не тиснув, –
О, зніміть з будинку дах!”
Я благав, простерши руки, –
Був тут лікарем профан –
Що мене спасти від муки
Може тільки океан.
Й унизу вже хвилі плинуть
В білій піні, що мов сніг:
Трьом вдалось лиш мене вкинуть,
Бо звестися сам не міг.
В небесах, в їх блиску й громі
Я шампанським закружляв,
З шостого летів на сьоме
Й знов зворотний шлях долав;
Й лиш зоря, прибита косо,
Блимала, як все вляглось:
То ж ридав я стоголосо,
Що поправить не вдалось.
Й знов мовчання розкололось
Й дивних чисел довгий ряд
Вже диктує грізний голос, –
Й потім, збившись, невпопад
Щось на кшталт: “В її повторі
Сповіщав ти з моїх слів...”
Й місяць вже не там, де зорі, –
В голові моїй висів.
Й від сліпця, що сльози в горі
Лив і їх не витирав,
Градом сипались докори –
Нащо місяця я вкрав.
Й коли все в мені тремтіло,
Свист долинув з далини
Й шлях мені загородило
Чорне Місто Сатани.
Я тікав – мій біг роками
Із останніх сил тривав,
Морок же в віконній рамі
Зрушить з місця не давав.
Наростав шум – урагану
Ревом мертвого б збудив
Й затихав потім до стану,
Що в гудінні проводів.
Й потім в тиші, що запала,
Зірка блимала одна,
Кпилась з мене, глузувала
Й кликала сестер вона.
Ті ж, без тіні бузувірства,
Ждали, хто б мені поміг, –
Та від Всесвіту презирства
Врятуватись я не міг.
Й радість враз серед розпуки,
Як світанок днем вже став;
Зрозумів – скінчились муки,
Й Богу я молитву слав.
Всіх страждань моїх в ній вияв –
Й плакав я, немов дитя.
Й вітер вранішній навіяв
Сну блаженне забуття.
La Nuite Blanche (фр.) – безсонна ніч.
Тара-Деві – одне з імен дружини бога Шиви – третього (разом з Вішну і Брахмою) із головних індійських богів.
Поет всі сили віддає
Й у віршах, що йому, мов діти,
Життя своє розпродає.
Чи згоден з цим я – й ні, і так:
Гірку цю чару оспівав я –
То ж і її теж випивав я –
Із бідаками й сам бідак!
Бачив я, як на світанні, –
Тьмаривсь від безсоння зір –
Тара-Деві, вся в сіянні,
Пропливала серед гір.
В мерехтінні форм видіння
В тьмі неслись мені навстріч:
Землетрус то чи сп’яніння,
Судний день, кошмарна ніч?
Крізь ранкові млу й тремтіння
Бачивсь вже верблюд мені –
Ігноруючи тяжіння,
Йшов по стелі й по стіні.
Й зрів решітку з ним камінну,
Й п’явок сірих чув я спів,
Й мавпу, в говорі неспинну,
Що з одних сварливих слів.
На підлозі дику скачку
Влаштував червоний гном;
Говорили про гарячку
Й пить мені давали бром.
Та, як в нірку мене втиснув
Хтось до мишки, – звідав жах:
“Щоб на голову не тиснув, –
О, зніміть з будинку дах!”
Я благав, простерши руки, –
Був тут лікарем профан –
Що мене спасти від муки
Може тільки океан.
Й унизу вже хвилі плинуть
В білій піні, що мов сніг:
Трьом вдалось лиш мене вкинуть,
Бо звестися сам не міг.
В небесах, в їх блиску й громі
Я шампанським закружляв,
З шостого летів на сьоме
Й знов зворотний шлях долав;
Й лиш зоря, прибита косо,
Блимала, як все вляглось:
То ж ридав я стоголосо,
Що поправить не вдалось.
Й знов мовчання розкололось
Й дивних чисел довгий ряд
Вже диктує грізний голос, –
Й потім, збившись, невпопад
Щось на кшталт: “В її повторі
Сповіщав ти з моїх слів...”
Й місяць вже не там, де зорі, –
В голові моїй висів.
Й від сліпця, що сльози в горі
Лив і їх не витирав,
Градом сипались докори –
Нащо місяця я вкрав.
Й коли все в мені тремтіло,
Свист долинув з далини
Й шлях мені загородило
Чорне Місто Сатани.
Я тікав – мій біг роками
Із останніх сил тривав,
Морок же в віконній рамі
Зрушить з місця не давав.
Наростав шум – урагану
Ревом мертвого б збудив
Й затихав потім до стану,
Що в гудінні проводів.
Й потім в тиші, що запала,
Зірка блимала одна,
Кпилась з мене, глузувала
Й кликала сестер вона.
Ті ж, без тіні бузувірства,
Ждали, хто б мені поміг, –
Та від Всесвіту презирства
Врятуватись я не міг.
Й радість враз серед розпуки,
Як світанок днем вже став;
Зрозумів – скінчились муки,
Й Богу я молитву слав.
Всіх страждань моїх в ній вияв –
Й плакав я, немов дитя.
Й вітер вранішній навіяв
Сну блаженне забуття.
La Nuite Blanche (фр.) – безсонна ніч.
Тара-Деві – одне з імен дружини бога Шиви – третього (разом з Вішну і Брахмою) із головних індійських богів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
