ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ольга Буруто
2024.07.24 15:51
Ти мрію здійснюєш,
Продовжуй, говори.
Ти - келих моїх спраг,
Наповнений напоєм,
І страшно так і млосно із тобою.
У грі заграв
Кохаються світи.

Володимир Ляшкевич
2024.07.24 14:00
Чорні ворони! Чари зронені,
на біду мені уготовані.
Чорні ворони і гіркі сніги,
аж за обрії круговерть юги.

Не спинитися – на семи вітрах!
Не відкритися - душі на ножах!
Не знайти тепла, усміху судьби,

Микола Дудар
2024.07.24 12:32
…Розбігся раптом і взлетів!
А що лишалося робити,
Коли тебе із твоїх слів,
Будь хто силкується убити?
А так летиш, нові світи
Себе не треба умовляти:
Не тим, не там комусь світив
Кому коли лягати спати…

Іван Потьомкін
2024.07.24 11:04
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Бодай відсотком стать

Татьяна Квашенко
2024.07.24 10:23
Допоки ти шукаєш своє небо,
Дерева встигнуть вирости крізь тебе.
Дивися – вже зсередини ростуть!
а раптом небо не вгорі, а тут?..

24.07.24

Микола Соболь
2024.07.24 08:46
Голову занурив у пісок.
Пролітають небом дельтаплани.
А мені, то що? Ніштяк. Нірвана.
Яблучко затирав їжачок,
білочка гризе горіх на гілці,
під дубком пиячать русофільці
«три сокири» ділячи на двох,
заїдок прекрасний – затхла кілька…

Світлана Пирогова
2024.07.24 08:44
Зірчастою вуаллю небо вкрила ніч,
І скибка місячна висіла смачно.
Лягло розпущене волосся аж до пліч,
А він палав вогнем від нетерплячки.

Дививсь на фотографію і цілував
Думками пристрастно її принади.
Вона далеко сяяла межи заграв,

Юрій Гундарєв
2024.07.24 08:29
Чемпіонові Європи з футболу 2024 року іспанцю Ламіну Ямалю
напередодні фінального матчу виповнилося лише 17 років…


Дехто в сімнадцять - малятко-маль,
як дівчинка, сльози ллє.
Хтось у сімнадцять - Ламін Ямаль,
у двадцять - ймовірний Пеле!

Віктор Кучерук
2024.07.24 04:40
Люблю лежати горілиць
На скошених стеблинах, –
Вгорі лунає щебет птиць
І гурт хмаринок плине.
Пильную кожної політ
І запах трав вдихаю, –
І видається білий світ
Мені наявним раєм.

Артур Курдіновський
2024.07.24 01:07
Знецінені, спаплюжені слова...
Освідчення не коштують нічого.
А вчинки безкорисливі - дива!
Згасає образ лицаря сумного.

Всі почуття - опалена трава.
Світ виглядає сіро та убого.
Безбарвна доля, скривджена вдова,

Гриць Янківська
2024.07.23 22:58
До перемог не доведи!
Розтрать мене на півдорозі!
Як імена, спочилі в Бозі,
Як занапащені роди,
Як розгороджені сади,
Що дряпають достиглу згадку, –
Ослобони мою знемогу!
Верцадла б'ються об пороги,

Ольга Буруто
2024.07.23 17:37
Мені не треба те, що дасть мені земля:
Хоч славу, хоч любов -
Мені всього доволі.
Остання із прикрас:
М'ясистий кетяг глоду,
Бурштинові струмки
І вихід на Голгофу.

Микола Соболь
2024.07.23 15:15
Солодкий світ поезії, ти де?
Письменників лишилось небагато.
Сліпий сліпого у пітьмі веде,
тому і пише більшість кострубато.

Перечитай творіння сотню раз,
якщо спіткнувся, редагуй без жалю,
створи шедеври неповторних фраз,

Іван Потьомкін
2024.07.23 14:32
«Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
Той марусин поясок знає тільки в чарці.
Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
Той незграбний. Той малий.
А той голомозий...
Як дівчата заміж йдуть – второпать

Ольга Олеандра
2024.07.23 08:40
Війна безжально розірвала душі.
Роздерла їх безжально на шматки.
Спини цей жах! Спини його, ти мусиш!
Чи ще замало згублених життів?
Величчя вимагає більше крові.
Дурна пиха, огорнута в слова
наскрізно і суцільно гонорові,
повстяники скривавлені вз

Віктор Кучерук
2024.07.23 07:24
Відомо, що предки згубили самі
В підступному мороці вогник надії,
А потім віками блукали в пітьмі,
Утвореній ворогом підлим, завії.
На диво чекаючи, йшли і тягли
Услід за собою тягар негараздів,
Допоки не вийшли до краю імли
Сусідам злочинним на жа
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олекса Квіт
2024.07.05

Любов Інішева
2024.07.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Рута Птаха
2024.06.26

Олекса Скрипник
2024.06.20

Еродія Благодатна
2024.06.11

Самослав Желіба
2024.05.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Шувалова (1986) / Вірші

 Псевдопоема з двома героями та однією мною ч.2
5.
божевільні люди ночами читають бродського
вогнедишне небо не сміє ставати під вікнами
їхній пропахлий кавою та алкоголем простір
це смертний вирок, це страх похилого віку

в чотири стіни одразу впираються плечі
так буває, якщо раптово вимкнути світло
в пропахлий кавою та алкоголем вечір
ми всі виглядаємо прибульцями з того світу

і морок гойдається, повільно нас заколисуючи
божевільні люди цілують собі подібних
але тільки крізь пальці, тільки крізь хутра лисячі
крізь п'яне повітря і крізь дзеркала срібні

а вночі божевільні люди читають бродського
смокчуть ображено пальці в передчутті ранку
адже він прийде - стрункий та рожевокостий

і щедро насипле
по дрібці солі
у кожну
йому підставлену
ранку

6.
ніч, а отже і ти десь не спиш
в пустопорожньому цьому місті.
я видалила електронні листи,
я - напів'янгол, напівкентавр.
дерева вже вирушили на пости,
там, за вікном, ворушиться листя,
людина, вийшовши на пустир,
стає значущою, як пентакль.

все можна виміряти в цигарках.
у псів приблудних вологі очі,
і я підбираю спідниці низ,
щоб не вмочити в пам'ять поділ.
зелений місяць, зелений паркан,
тим часом до іншого краю ночі
лишилось вже кілька хвилин, а ми
ні в чому іще не зізнались собі.

і руки сидять на плечах, як птахи
німі - ще не вміють співати по тілу,
а під язиком ховається слово
тупе й небезпечне, як рецидивіст,
готовий сяйнути ножичком. Сонце,
страшне і велике, як крововилив,
дереться пожежними сходами вгору,
щоб місяць за ноги стягнути вниз.

він (місяць) вже висів давно на трубі.
мій рот відмовлявся артикулювати
слова про болюче й належне, але
обручики дима так справно низав.
самими плечима всміхаюсь тобі.
цілую усе, що не можу пізнати,
цілую усе, що хоч трохи балет,
навіть якщо це насправді - базар.

дерева танцюють повільний фокстрот
і тіпає тілом повішений місяць.
людина, вийшовши на пустир,
стає порожньою, як стріла.
сидіти до ночі в якомусь бістро
і похапцем - так, щоб ніхто не помітив -
своєю долонею провести
по пальцях твоїх на краєчку стола.

7.
просочуй крізь тіло моє дроти,
нижи мене гостро й повільно - навиліт,
я ви-три-ма-ю, тільки б це був ти,
а не якийсь порцеляновий виріб.

засукуй мене, як рукав. скажи,
як схочеш, що все це нічого не значить.
хай тільки тіло поруч лежить
і порцеляновим потом плаче.

смикай лиштву - я роз'їдусь по швах,
тріщина витріщить чорну утробу...
ось тобі ночі найкращий шмат
і найтемніший - відмовся спробуй!

бо якщо тіло, затерте до дір,
так ще уміє боліти (наскрізно),
значить, жбурляю його тобі -
хоч і до тебе бували різні,

хоч і до тебе боліло, та
ново щоразу тріскає шкіра.
так магдалена свого христа
зацілувала в криваві діри,

і хоч ти знаєш: куди - до них...
тіло судомно благає бою.
кидаю зброю - нема дурних! -
тільки б лежати
тепер
з тобою.

8.
не руш мене -
я буду чиста-чиста,
я ледве що
не розчинюсь в повітрі,
тож не руйнуй мене
солодким лезом,
глухонімою піснею
ножа.
таємніша
від найстаріших містик,
я зневажаю
ошаліле вістря.
не руш мене,
а свій солодкий безум
сховай між стегон,
щоб не заважав.

не руш мене,
не смикай струни крові.
народжений в утробі
вир шаліє,
і пальці, пальці,
божевільні пальці
навпомацки
вирощують ім'я
твоє. глухий
і потаємний говір,
задушений
за полисками віял,
так вміє
твого слуху дотикатись,
як твого духу
дотикаюсь я.

але не руш, не руш,
це - жар за муром,
це - кров у склянці,
глиниста і бура,
готова вічно в скло
грудьми тулитись,
аж доки
через вінця потече,
це звук в пітьмі,
нанизаний на рухи,
це потаємний
танець білих духів
і п'яний дух
тісних, обдертих кухонь,
і ще мільйони
збочених речей.

не руш мене -
нехай канонізують,
зітри сліди
від губ своїх і пальців,
молись, молись,
вгамуй жадібне тіло
(не тіло - склеп,
що в нім душа лежить).
я дозволяю
згадувати всує
і дозволяю
з іншими злягатись...

не думай тільки,
що мені боліло,

я просто часом
дихати не вміла,

та це мені
не заважало жить.


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-04-26 11:47:16
Переглядів сторінки твору 2200
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.897 / 5.5  (4.849 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 4.891 / 5.5  (4.840 / 5.48)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.750
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2013.10.19 08:58
Автор у цю хвилину відсутній