ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олег Герман
2025.09.01 00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.

Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій

Олександр Буй
2025.08.31 22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!

Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х

Борис Костиря
2025.08.31 22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.

І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,

Ярослав Чорногуз
2025.08.31 19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг

Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --

Артур Курдіновський
2025.08.31 18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!

Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,

Юрко Бужанин
2025.08.31 14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.

Євген Федчук
2025.08.31 14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,

С М
2025.08.31 12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!

Віктор Кучерук
2025.08.31 07:37
Жовтіє й сохне бадилиння
Чортополоху, бо в цей час
Пора осіння безупинно
Виносить твори напоказ.
Поля вбирає в позолоту,
А в дрантя – вкутує сади,
Мов демонструє так роботи
Своєї плавної ходи.

Володимир Бойко
2025.08.31 01:53
Тим, хто нічого доброго не сотворив, найлегше зневажати творчість інших. Аби розібратися із чимось, окрім півлітри потрібна ще й клепка. Шукав істину, а знайшов саме вино. Поїв добрив і стало недобре. Від сюрпризу зостався лише сюр. До гарн

Борис Костиря
2025.08.30 23:03
Гармонія розладнується
під гуркотом дисонансів.
Коли душа найбільше потребує
прекрасного, звідкись виникає
огидний лик цинізму,
монструозне обличчя страху,
думки, ніби ратиці диявола,
цапина борідка банальності,

Олександр Буй
2025.08.30 20:43
У забутім гнізді розоренім
Не оселиться знову птах.
На душі, що ганьбою зорана,
Із журби проростає страх:

Він підніметься чорним колосом –
І зневіри впаде зерно,
У думках, у очах, у голосі

Юрій Гундарєв
2025.08.30 19:46
Одного з найяскравіших політиків націонал-демократичного руху України зухвало розстріляли посеред дня у Львові

Такі не помирають від мікстур і ліків,
через тривалу душевну втому,
серед онуків у ліжку -
вдома…

Такі у Лету тихенько не кануть,

М Менянин
2025.08.30 12:43
Якщо ж засмутишся і перестанеш просити, то
скаржся на себе, а не на Бога, що Він не дає тобі.
. Єрм, Пастир. Заповіді, 9.

Просити у Бога

Будь для Духа Святого офірою
що живе в тобі Божою мірою.

Віктор Кучерук
2025.08.30 07:12
Цей грішний світ затьмарює чимсь розум
І змушує на блуд, штовхає на обман, –
Він знає все про тонкощі гіпнозу,
Як духівник про слабкості прочан.
Він володіє сутністю і плоттю,
І легко здійснює всі наміри свої,
Раз я не можу крок зробити проти
Й

Юрій Лазірко
2025.08.30 05:12
Ніч засиляє,
мов нитку у голку,
серце у біль
одинокому вовку.

Туго стискає
слухняність за шию –
волю чи смерть
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Шувалова (1986) / Вірші

 Псевдопоема з двома героями та однією мною ч.2
5.
божевільні люди ночами читають бродського
вогнедишне небо не сміє ставати під вікнами
їхній пропахлий кавою та алкоголем простір
це смертний вирок, це страх похилого віку

в чотири стіни одразу впираються плечі
так буває, якщо раптово вимкнути світло
в пропахлий кавою та алкоголем вечір
ми всі виглядаємо прибульцями з того світу

і морок гойдається, повільно нас заколисуючи
божевільні люди цілують собі подібних
але тільки крізь пальці, тільки крізь хутра лисячі
крізь п'яне повітря і крізь дзеркала срібні

а вночі божевільні люди читають бродського
смокчуть ображено пальці в передчутті ранку
адже він прийде - стрункий та рожевокостий

і щедро насипле
по дрібці солі
у кожну
йому підставлену
ранку

6.
ніч, а отже і ти десь не спиш
в пустопорожньому цьому місті.
я видалила електронні листи,
я - напів'янгол, напівкентавр.
дерева вже вирушили на пости,
там, за вікном, ворушиться листя,
людина, вийшовши на пустир,
стає значущою, як пентакль.

все можна виміряти в цигарках.
у псів приблудних вологі очі,
і я підбираю спідниці низ,
щоб не вмочити в пам'ять поділ.
зелений місяць, зелений паркан,
тим часом до іншого краю ночі
лишилось вже кілька хвилин, а ми
ні в чому іще не зізнались собі.

і руки сидять на плечах, як птахи
німі - ще не вміють співати по тілу,
а під язиком ховається слово
тупе й небезпечне, як рецидивіст,
готовий сяйнути ножичком. Сонце,
страшне і велике, як крововилив,
дереться пожежними сходами вгору,
щоб місяць за ноги стягнути вниз.

він (місяць) вже висів давно на трубі.
мій рот відмовлявся артикулювати
слова про болюче й належне, але
обручики дима так справно низав.
самими плечима всміхаюсь тобі.
цілую усе, що не можу пізнати,
цілую усе, що хоч трохи балет,
навіть якщо це насправді - базар.

дерева танцюють повільний фокстрот
і тіпає тілом повішений місяць.
людина, вийшовши на пустир,
стає порожньою, як стріла.
сидіти до ночі в якомусь бістро
і похапцем - так, щоб ніхто не помітив -
своєю долонею провести
по пальцях твоїх на краєчку стола.

7.
просочуй крізь тіло моє дроти,
нижи мене гостро й повільно - навиліт,
я ви-три-ма-ю, тільки б це був ти,
а не якийсь порцеляновий виріб.

засукуй мене, як рукав. скажи,
як схочеш, що все це нічого не значить.
хай тільки тіло поруч лежить
і порцеляновим потом плаче.

смикай лиштву - я роз'їдусь по швах,
тріщина витріщить чорну утробу...
ось тобі ночі найкращий шмат
і найтемніший - відмовся спробуй!

бо якщо тіло, затерте до дір,
так ще уміє боліти (наскрізно),
значить, жбурляю його тобі -
хоч і до тебе бували різні,

хоч і до тебе боліло, та
ново щоразу тріскає шкіра.
так магдалена свого христа
зацілувала в криваві діри,

і хоч ти знаєш: куди - до них...
тіло судомно благає бою.
кидаю зброю - нема дурних! -
тільки б лежати
тепер
з тобою.

8.
не руш мене -
я буду чиста-чиста,
я ледве що
не розчинюсь в повітрі,
тож не руйнуй мене
солодким лезом,
глухонімою піснею
ножа.
таємніша
від найстаріших містик,
я зневажаю
ошаліле вістря.
не руш мене,
а свій солодкий безум
сховай між стегон,
щоб не заважав.

не руш мене,
не смикай струни крові.
народжений в утробі
вир шаліє,
і пальці, пальці,
божевільні пальці
навпомацки
вирощують ім'я
твоє. глухий
і потаємний говір,
задушений
за полисками віял,
так вміє
твого слуху дотикатись,
як твого духу
дотикаюсь я.

але не руш, не руш,
це - жар за муром,
це - кров у склянці,
глиниста і бура,
готова вічно в скло
грудьми тулитись,
аж доки
через вінця потече,
це звук в пітьмі,
нанизаний на рухи,
це потаємний
танець білих духів
і п'яний дух
тісних, обдертих кухонь,
і ще мільйони
збочених речей.

не руш мене -
нехай канонізують,
зітри сліди
від губ своїх і пальців,
молись, молись,
вгамуй жадібне тіло
(не тіло - склеп,
що в нім душа лежить).
я дозволяю
згадувати всує
і дозволяю
з іншими злягатись...

не думай тільки,
що мені боліло,

я просто часом
дихати не вміла,

та це мені
не заважало жить.


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-04-26 11:47:16
Переглядів сторінки твору 2290
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.897 / 5.5  (4.849 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 4.891 / 5.5  (4.840 / 5.48)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.750
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2013.10.19 08:58
Автор у цю хвилину відсутній