Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.03
11:10
Мріями не ходиться — ними літається.
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
в оточенні плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згор
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
в оточенні плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згор
2026.05.03
10:42
Озираюсь на прожиті роки:
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
2026.05.03
09:50
звернення поета України
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
2026.05.03
09:43
Щотижня складає сонети,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
2026.05.03
08:49
Ти там, де обіцяє Бог блаженство,
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
2026.05.03
07:12
То замру, неначе тиша,
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
2026.05.02
23:45
Я, як Антоніо Бандерас
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
2026.05.02
20:57
я дійсно знаю
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
2026.05.02
16:50
назбирав доріг
осінній день
у торбину виткану
зірками
не забрав мене
туди лишень
де міняють
серця стук
осінній день
у торбину виткану
зірками
не забрав мене
туди лишень
де міняють
серця стук
2026.05.02
15:48
Каравул! Знову цей поет Куриловський помирає у своєму вірші! Скільки можна це терпіти? А можливо, цього разу і справді помре? Якщо так, то я вже написав рекомендацію до Вищого Суду, після якої цей вторинний поет НАВРЯД ЧИ потрапить до Раю! Я вважаю, що та
2026.05.02
15:36
Явдохи де?...
Кругом самі Ельвіри!
Вони вже скрізь в прозорих гніздах Акви,
Ховають згенеровані клавіри
Під пильним гострим оком Бодгісаттви.
А Тростянець? А Рахів? А трембіти?
Яку хустинку загубили в горах?
Хто віднайде її під проводом освіти ,
Кругом самі Ельвіри!
Вони вже скрізь в прозорих гніздах Акви,
Ховають згенеровані клавіри
Під пильним гострим оком Бодгісаттви.
А Тростянець? А Рахів? А трембіти?
Яку хустинку загубили в горах?
Хто віднайде її під проводом освіти ,
2026.05.02
14:23
Я повітряні замки будую,
У ілюзію кутаю біль,
Поминаю Всевишнього всує,
Із минулого злизую сіль.
Над папірусом сліпну щоночі,
З лабузиння зерно дістаю
Відганяю видіння пророчі,
Що штовхають з небес в течію.
У ілюзію кутаю біль,
Поминаю Всевишнього всує,
Із минулого злизую сіль.
Над папірусом сліпну щоночі,
З лабузиння зерно дістаю
Відганяю видіння пророчі,
Що штовхають з небес в течію.
2026.05.02
11:35
Славетний французький актор Жан Рено випустив роман «Втеча», в якому порушує тему депортації українських дітей.
Гранд європейського кіно неодноразово публічно висловлювався щодо російської агресії проти України та засуджував дії Кремля. У новому творі ві
Гранд європейського кіно неодноразово публічно висловлювався щодо російської агресії проти України та засуджував дії Кремля. У новому творі ві
2026.05.02
06:09
Просвітлий настрій, невичерпність мрій,
Коли душа палає від кохання, -
Коли тобі весняно-молодій
Радію неутомно, безнастанно.
Утілення бажань, блаженства відчуття,
Коли звучать взаємності мотиви, -
Коли украй вдоволений життям,
Як споконвік закохан
Коли душа палає від кохання, -
Коли тобі весняно-молодій
Радію неутомно, безнастанно.
Утілення бажань, блаженства відчуття,
Коли звучать взаємності мотиви, -
Коли украй вдоволений життям,
Як споконвік закохан
2026.05.02
02:53
Застигла думка. Слово з кришталю.
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
2026.05.01
21:38
Не шукай мене у високості —
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Шувалова (1986) /
Вірші
Псевдопоема з двома героями та однією мною ч.3, остання.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Псевдопоема з двома героями та однією мною ч.3, остання.
9.
випусти пальці із клітки. їм
стільки ночей моє тіло снилось.
запеленає тебе дим,
а ти уяви, що то Божа милість.
в принципі, можна стояти між -
вічність, і хто нас за це засудить?
випусти пальці, візьми-но ніж,
тільки б не страшно іти між люди.
йди, відтинай усе зайве. так
завжди буває опісля ігор.
бачиш мене? ось я - перст, верста,
рана, червоним напхана снігом.
хочеш, відкрай і мене! приходь,
я відчиню - ми ж бо друзі давні.
вчора тіло казало, що ти - Господь,
та то були застарілі дані.
10.
Якщо ми все ж дотичні (знаєш, як? -
навшпиньки вставши, впившися губами),
без жодних слів, без жодних моногамій
моє ім'я сховай в своє ім'я.
Якщо ми все ж дотичні (знаєш, хто
у ніч мою твоє засіяв тіло?),
вичерпуй кварти зоряного пилу
з моїх найпотаємніших пустот.
Якщо ми все ж дотичні (знаєш, де
лежить межа торкання і вмирання -
та, за якою тіло стане гранню,
а трохи згодом зовсім пропаде?),
Якщо ми все ж дотичні - доторкнись.
(ти знаєш, я уже не знаю міри...
страшне "люби" і ще страшніше "віруй"
до ложа мого поночі зійшлись
і мовчки стали).
11.
в мені загубилася голка твого поцілунку,
мене вже дві ночі тому нанизало на тебе,
і ось я тепер вже вдесяте згризаю пальці,
і ось я тепер вже вдесяте ламаю кригу
між пам'яттю про - і твоєю присутністю в тілі.
мене заливає гарячим дощем твого "поруч",
а голки твоїх поцілунків вилазять крізь пори,
і ось я вже зовсім схожа на ляльку вуду...
милий, я більше не буду
ломитися в двері, коли є вікно (я знаю),
коли є вікно і за ним твоя тінь (я знаю),
і в тебе вуста - сорок тисяч голок (я знаю),
там, де її немає,
вони всі мої (чи вуста? чи голки?). я вип'ю
твоє стояння обабіч мого падіння,
як бути, якщо я таки розіб'юся об тебе?
як бути, якщо барва крові тобі не пасує?
як бути з нитками, якими до тебе пришита
змучена я? милий, навчи мене жити
вже вкотре без тебе (бо я забуваю уроки,
я надто тупа - імена не лишають і сліду
чужі, вони ходять в крові між твоїми голками,
дивуючись трохи і також вмираючи трохи,
аж доки залишиться порох блакитний - і тільки).
а я так хворію тобою, хворію тобою -
від мене зосталась одна нескінченна судома,
одна лихоманка, що вперто нас тягне докупи...
милий, як тепер бути?
що нам робити з тими, хто "до" і хто "після"?
хто нас пробачить і хто з нас вижене бісів?
хто нас навчить хірургічним шляхом
розривати під ранок обійми?
милий, як неспокійно...
хто той штукар, що мене відокремить від тебе?
я - все ж таки глина чи, може, одне з твоїх ребер?
чи, може, одна з картин божевільного Мунка?
в мені загубилася голка твого поцілунку...
милий, але ми будемо жити.
12.
Погуляли - і годі, і спати лягаймо на дно,
Хоч вчорашнє іще слід у слід невідступно ходитиме.
Розстели мені ніч, наче міллю побите рядно,
Будем поруч лежати і так, ні про що, говорити.
Злий пісок порожнечі горітиме в наших руках,
Спрагла бездотиковість триматиме свічку над ліжком.
Обійми мене - мертво, як птах, - обійми мене трішки,
Щоб мені між грудей так повільно твій голос стікав.
Наші тіні на стінах все зроблять сьогодні за нас,
Їх примарні тіла протанцюють нам нашу хворобу,
Хай холодним серпом золотих місяців колообіг
Кровообіг нам спинить - і зразу ж настане зима.
Що б було, якби третій між нас не лежав (чи то морок?)?
Що б було, якби ми не забули довершену мову
Пробігання по тілу поспішного вуст і долонь?
Що б було, якби нас якось звали інакше - не нами?
Що б було, якби камінь ти був - якби я була камінь?
Чи кохалися б ми капітелями білих колон?
березень-квітень 2007
випусти пальці із клітки. їм
стільки ночей моє тіло снилось.
запеленає тебе дим,
а ти уяви, що то Божа милість.
в принципі, можна стояти між -
вічність, і хто нас за це засудить?
випусти пальці, візьми-но ніж,
тільки б не страшно іти між люди.
йди, відтинай усе зайве. так
завжди буває опісля ігор.
бачиш мене? ось я - перст, верста,
рана, червоним напхана снігом.
хочеш, відкрай і мене! приходь,
я відчиню - ми ж бо друзі давні.
вчора тіло казало, що ти - Господь,
та то були застарілі дані.
10.
Якщо ми все ж дотичні (знаєш, як? -
навшпиньки вставши, впившися губами),
без жодних слів, без жодних моногамій
моє ім'я сховай в своє ім'я.
Якщо ми все ж дотичні (знаєш, хто
у ніч мою твоє засіяв тіло?),
вичерпуй кварти зоряного пилу
з моїх найпотаємніших пустот.
Якщо ми все ж дотичні (знаєш, де
лежить межа торкання і вмирання -
та, за якою тіло стане гранню,
а трохи згодом зовсім пропаде?),
Якщо ми все ж дотичні - доторкнись.
(ти знаєш, я уже не знаю міри...
страшне "люби" і ще страшніше "віруй"
до ложа мого поночі зійшлись
і мовчки стали).
11.
в мені загубилася голка твого поцілунку,
мене вже дві ночі тому нанизало на тебе,
і ось я тепер вже вдесяте згризаю пальці,
і ось я тепер вже вдесяте ламаю кригу
між пам'яттю про - і твоєю присутністю в тілі.
мене заливає гарячим дощем твого "поруч",
а голки твоїх поцілунків вилазять крізь пори,
і ось я вже зовсім схожа на ляльку вуду...
милий, я більше не буду
ломитися в двері, коли є вікно (я знаю),
коли є вікно і за ним твоя тінь (я знаю),
і в тебе вуста - сорок тисяч голок (я знаю),
там, де її немає,
вони всі мої (чи вуста? чи голки?). я вип'ю
твоє стояння обабіч мого падіння,
як бути, якщо я таки розіб'юся об тебе?
як бути, якщо барва крові тобі не пасує?
як бути з нитками, якими до тебе пришита
змучена я? милий, навчи мене жити
вже вкотре без тебе (бо я забуваю уроки,
я надто тупа - імена не лишають і сліду
чужі, вони ходять в крові між твоїми голками,
дивуючись трохи і також вмираючи трохи,
аж доки залишиться порох блакитний - і тільки).
а я так хворію тобою, хворію тобою -
від мене зосталась одна нескінченна судома,
одна лихоманка, що вперто нас тягне докупи...
милий, як тепер бути?
що нам робити з тими, хто "до" і хто "після"?
хто нас пробачить і хто з нас вижене бісів?
хто нас навчить хірургічним шляхом
розривати під ранок обійми?
милий, як неспокійно...
хто той штукар, що мене відокремить від тебе?
я - все ж таки глина чи, може, одне з твоїх ребер?
чи, може, одна з картин божевільного Мунка?
в мені загубилася голка твого поцілунку...
милий, але ми будемо жити.
12.
Погуляли - і годі, і спати лягаймо на дно,
Хоч вчорашнє іще слід у слід невідступно ходитиме.
Розстели мені ніч, наче міллю побите рядно,
Будем поруч лежати і так, ні про що, говорити.
Злий пісок порожнечі горітиме в наших руках,
Спрагла бездотиковість триматиме свічку над ліжком.
Обійми мене - мертво, як птах, - обійми мене трішки,
Щоб мені між грудей так повільно твій голос стікав.
Наші тіні на стінах все зроблять сьогодні за нас,
Їх примарні тіла протанцюють нам нашу хворобу,
Хай холодним серпом золотих місяців колообіг
Кровообіг нам спинить - і зразу ж настане зима.
Що б було, якби третій між нас не лежав (чи то морок?)?
Що б було, якби ми не забули довершену мову
Пробігання по тілу поспішного вуст і долонь?
Що б було, якби нас якось звали інакше - не нами?
Що б було, якби камінь ти був - якби я була камінь?
Чи кохалися б ми капітелями білих колон?
березень-квітень 2007
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
| Найвища оцінка | Редакція Майстерень | 5.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Жорж Дикий | 5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
