ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Проза
Луг мого дитинства..
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Луг мого дитинства..
У довгі, зимові вечори, коли не так втомлюєшся від фізичної праці - з’являється більше вільного часу і можна собі дозволити помріяти, і позгадувати. Не знаю як у кого, а я у такі миті пірнаю у дитячі роки і ці спогади для мене найсолодші.
Здавалось би, ну що хорошого було у далекому повоєнному дитинстві, коли одягнені були абияк, озуті тільки у холодну пору року, напівголодні і завжди у пошуку їжі, не кажу уже про смачну, бо така була лише у свято. Влітку колючки із п’яток мало не щодня виймали. Взимку на одному ковзані у подертих чобітках чи валянках і то по черзі. Але було відчуття всеосяжної волі і щастя, хто виріс у селі мене зрозуміє, особливо коли краєвид навколо твого села зачаровує небаченою красою. .
У ту повоєнну пору у селі біля хат майже не було палісадників з квітами. Я не знаю чому їх не було, можливо тому, що недавно закінчилася війна,а після неї декілька років підряд облави на УПА, а потім масова депортація моїх односельців у далекий Сибір, яка розірвала родини по живому і посіяла у селі велике горе на довгі роки. Мабуть, не до квітів було нашим батькам, але дітям, а дівчаткам особливо, притаманний потяг до усього красивого і ми з нетерпінням чекали весни, а з її приходом біля села на правічному лузі природа розпочинала своє не перевершене по красі театральне дійство.
Після великої повені річка повільно входила у свої береги, і у лузі довго не просихали голубі озерця весняних вод. Поміж ними, на узвишші де уже підсохло, відкривала сезон цвітіння найперша лугова весняна квіточка – біла кашка. Ми вибігали на горб до моєї тітки Ганни, і милувалися усією цією красою. Під ногами, хмаринками пливли острівки ніжного білого цвіту між голубими озерцями талої води, яскраво сяяло весняне сонечко, у повітрі розливалися перші весняні аромати. Кашка солодко пахла медом . Відцвітала кашка швидко і їй на зміну з вологої землі і з води уже пробивалися міцні пуп’янки латаття. І ми знову щодня у лузі, щоб не прогавити мить початку його квітування. Стебельця цієї дивовижної квітки піднімалися мало не на очах, гілочки міцніли, наливалися соком і водночас масово розкривали свої яскраві жовті суцвіття. Увесь луг сяяв квітом, ніби саме сонце позолотило усе під нашими ногами. У латаття був особливий запах лугу і ранньої весни. Ми зривали по декілька гілочок і несли ці краплинки сонця додому у подарунок своїм мамам і вони вдячно нам усміхалися. А як відцвітала ця сонячна квітка - буйно піднімалися трави. Яких тільки квітів і цілющих трав не було у лузі, він споконвіку був неораним і зберігав свою первозданну красу. Наприкінці травня у найбільш вологих місцинах черга хизуватися своєю красою надходила і до незабудок. Знову небо і земля зливалися у суцільну яскраву голубінь і ми бігали після дощу по теплих голубих калюжах і дитячий вереск і неймовірно щасливий галас летіли аж до небес, а з під босих ніжок вода райдугами здіймалася високо угору. За іграми забували про голод і коли у когось з друзів знаходився у кишені окрайчик хліба, то розділивши його порівну з’їдали миттєво , як найсмачнішу цукерку, а які цукерки найсмачніші нам у той час було невідомо, бо раділи безмірно, коли мама з ярмарку приносила сто грамів склеєних у одну грудочку солодких подушечок.
А коли дозрівали у лузі трави, з кожного двору чувся передзвін – господарі готувалися до косовиці – клепали коси. На косовицю виходили усім селом дружно, сім’ями, бо у селі, це одна з найголовніших робіт. Чоловіки на світанку розпочинали косовицю, а жінки і діти розстеляли важкі і мокрі покоси, щоб сонечко їх висушило, а через день, два повертали підсушене сіно на другу сторону, і уже сухе і запашне швидко клали у копиці. Над селом линули пахощі, які я не в змозі забути і по сьогоднішній день. І перед очима наш древній луг увесь утиканий духмяними копичками, які тягнуть свої вершечки у високе синє небо. Сьогодні уже немає навкруг села такої краси, тисячолітній луг залишився лише у пам’яті. Не уберегли ми, не превеликий жаль, цю красу для майбутніх поколінь.
24. 01. 2016р. Надія Таршин.
Здавалось би, ну що хорошого було у далекому повоєнному дитинстві, коли одягнені були абияк, озуті тільки у холодну пору року, напівголодні і завжди у пошуку їжі, не кажу уже про смачну, бо така була лише у свято. Влітку колючки із п’яток мало не щодня виймали. Взимку на одному ковзані у подертих чобітках чи валянках і то по черзі. Але було відчуття всеосяжної волі і щастя, хто виріс у селі мене зрозуміє, особливо коли краєвид навколо твого села зачаровує небаченою красою. .
У ту повоєнну пору у селі біля хат майже не було палісадників з квітами. Я не знаю чому їх не було, можливо тому, що недавно закінчилася війна,а після неї декілька років підряд облави на УПА, а потім масова депортація моїх односельців у далекий Сибір, яка розірвала родини по живому і посіяла у селі велике горе на довгі роки. Мабуть, не до квітів було нашим батькам, але дітям, а дівчаткам особливо, притаманний потяг до усього красивого і ми з нетерпінням чекали весни, а з її приходом біля села на правічному лузі природа розпочинала своє не перевершене по красі театральне дійство.
Після великої повені річка повільно входила у свої береги, і у лузі довго не просихали голубі озерця весняних вод. Поміж ними, на узвишші де уже підсохло, відкривала сезон цвітіння найперша лугова весняна квіточка – біла кашка. Ми вибігали на горб до моєї тітки Ганни, і милувалися усією цією красою. Під ногами, хмаринками пливли острівки ніжного білого цвіту між голубими озерцями талої води, яскраво сяяло весняне сонечко, у повітрі розливалися перші весняні аромати. Кашка солодко пахла медом . Відцвітала кашка швидко і їй на зміну з вологої землі і з води уже пробивалися міцні пуп’янки латаття. І ми знову щодня у лузі, щоб не прогавити мить початку його квітування. Стебельця цієї дивовижної квітки піднімалися мало не на очах, гілочки міцніли, наливалися соком і водночас масово розкривали свої яскраві жовті суцвіття. Увесь луг сяяв квітом, ніби саме сонце позолотило усе під нашими ногами. У латаття був особливий запах лугу і ранньої весни. Ми зривали по декілька гілочок і несли ці краплинки сонця додому у подарунок своїм мамам і вони вдячно нам усміхалися. А як відцвітала ця сонячна квітка - буйно піднімалися трави. Яких тільки квітів і цілющих трав не було у лузі, він споконвіку був неораним і зберігав свою первозданну красу. Наприкінці травня у найбільш вологих місцинах черга хизуватися своєю красою надходила і до незабудок. Знову небо і земля зливалися у суцільну яскраву голубінь і ми бігали після дощу по теплих голубих калюжах і дитячий вереск і неймовірно щасливий галас летіли аж до небес, а з під босих ніжок вода райдугами здіймалася високо угору. За іграми забували про голод і коли у когось з друзів знаходився у кишені окрайчик хліба, то розділивши його порівну з’їдали миттєво , як найсмачнішу цукерку, а які цукерки найсмачніші нам у той час було невідомо, бо раділи безмірно, коли мама з ярмарку приносила сто грамів склеєних у одну грудочку солодких подушечок.
А коли дозрівали у лузі трави, з кожного двору чувся передзвін – господарі готувалися до косовиці – клепали коси. На косовицю виходили усім селом дружно, сім’ями, бо у селі, це одна з найголовніших робіт. Чоловіки на світанку розпочинали косовицю, а жінки і діти розстеляли важкі і мокрі покоси, щоб сонечко їх висушило, а через день, два повертали підсушене сіно на другу сторону, і уже сухе і запашне швидко клали у копиці. Над селом линули пахощі, які я не в змозі забути і по сьогоднішній день. І перед очима наш древній луг увесь утиканий духмяними копичками, які тягнуть свої вершечки у високе синє небо. Сьогодні уже немає навкруг села такої краси, тисячолітній луг залишився лише у пам’яті. Не уберегли ми, не превеликий жаль, цю красу для майбутніх поколінь.
24. 01. 2016р. Надія Таршин.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію