Буває всяке у житті людей.
Не випити бездонного джерельця.
Не кожен прилипає до грудей.
Не кожна притуляється до серця.

Вона існує. Ти – її слова.
Іще не вечір, хоч усе минає.
Ти ще нуртуєш, як вода жива,
а от її – цілющої, немає.


Вона моя мелодія одна,
а ти її луною є і досі..
Вона була – як повінь і весна,
а ти – як течія її у осінь.

Минають і розлука, і жалі,
забудуться і радості, і горе.
Ти обнімаєш душу на землі.
Вона манить у небо неозоре.

І не жалію, що не остудив
ні почуття, ані суєтне око.
Чи я тебе у небі заслужив?
Чи їй не долетіти так високо?

Обоє найрідніші і …чужі,
коли міліє серця таємниця.
Ти – як напій у спраглої душі.
Вона – моя не випита криниця.

Це не біда на голову мою,
що й досі не сумую за тобою.
Вона своє шукає у бою,
а ми перемагаємо без бою.

Без неї я тобі не завинив.
А із тобою ще радію, сивий,
що маю найщасливіше із див.
І як не є, але і я – щасливий.

2010