Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.15
20:29
Зійде ніч, у млі розтане ліс
У світлі ламані кольори, тлінний літ
Мерзле скло примар на вигоні
Виплітає сиву сіть, однотонну, тон у тон
При огні триває літній сон
Нестійкі його чари
Тло повсякчас одне
У світлі ламані кольори, тлінний літ
Мерзле скло примар на вигоні
Виплітає сиву сіть, однотонну, тон у тон
При огні триває літній сон
Нестійкі його чари
Тло повсякчас одне
2026.08.15
19:03
у поетичній жилі
осені бажання
поет прохає осені
що зробиш
ще не летять птахи
у вирій
листячко не вяне
але поетові кортить
осені бажання
поет прохає осені
що зробиш
ще не летять птахи
у вирій
листячко не вяне
але поетові кортить
2026.08.15
14:46
… жаским улюбленцем Сатурна,
що тричі збуджується ранком,
між вапнякового каміння
у необачності світанків,
у віддзеркаленні примарнім ,
неговіркого павутиння,
на лавах парків, у книгарнях,
між мурашиного сп’яніння …
що тричі збуджується ранком,
між вапнякового каміння
у необачності світанків,
у віддзеркаленні примарнім ,
неговіркого павутиння,
на лавах парків, у книгарнях,
між мурашиного сп’яніння …
2026.08.15
13:20
Так слово розпадається, мов замок.
Так степ застиг у дивних відчуттях.
Пророк іде приречено на захід,
Мов змучений і згододнілий птах.
Надія розпадається на друзки.
Шепочуть трави давні молитви.
Змарніло місце для любові й дружби.
Так степ застиг у дивних відчуттях.
Пророк іде приречено на захід,
Мов змучений і згододнілий птах.
Надія розпадається на друзки.
Шепочуть трави давні молитви.
Змарніло місце для любові й дружби.
2026.08.15
13:14
Ніколи не помиряться, їй Богу,
розбійники з великої дороги.
Ця візія «у мене на виду»,
чи сплю, чи то дрімаю на ходу,
отямлюсь і дивуюся із того,
які я миролюбні діалоги
з юрбою войовничою веду.
Та й наяву є видива чимало –
розбійники з великої дороги.
Ця візія «у мене на виду»,
чи сплю, чи то дрімаю на ходу,
отямлюсь і дивуюся із того,
які я миролюбні діалоги
з юрбою войовничою веду.
Та й наяву є видива чимало –
2026.08.15
12:54
Чарівно бути жінкою твоєю:
торкатися губами спраглих уст,
лебідкою кружляти над землею
і слухати дощів осінній блюз.
Чудесно бути пристрастю, в якої
від божевілля ревно зносить «дах»,
від насолод медових серце млоїть,
торкатися губами спраглих уст,
лебідкою кружляти над землею
і слухати дощів осінній блюз.
Чудесно бути пристрастю, в якої
від божевілля ревно зносить «дах»,
від насолод медових серце млоїть,
2026.08.15
10:22
Нова зоря над попелищем
Наступного ранку після перемоги Цезар і Клеопатра знову стояли на балконі палацу Брухейона. Війна закінчилася. Вона була повноправною царицею Єгипту, а три легіони під керівництвом Руфіо залишалися в місті як гарантія її влади.
2026.08.15
07:04
Серпня вічний почет
Нами добре знаний -
Прохолодні ночі
Та густі тумани.
Поруділі трави
І нудьга осіння, -
Це все серпня справи,
Це його уміння.
Нами добре знаний -
Прохолодні ночі
Та густі тумани.
Поруділі трави
І нудьга осіння, -
Це все серпня справи,
Це його уміння.
2026.08.14
22:59
Дощі й дощі. Тріщить загата.
Ллє прямовисно і навскіс.
Береза вкотре, пелехата,
не ладна розчесати кіс.
Кущі розвихрились бузкові,
півонії втрачають стрій.
А хмари знов напоготові
Ллє прямовисно і навскіс.
Береза вкотре, пелехата,
не ладна розчесати кіс.
Кущі розвихрились бузкові,
півонії втрачають стрій.
А хмари знов напоготові
2026.08.14
18:37
погода що міняється настійно
привносить чи скасовує
натхнення
так ніби чим би
не кардіограма
що відбивається у першім-
ліпшім тексті
гадається про серце невгамовне
привносить чи скасовує
натхнення
так ніби чим би
не кардіограма
що відбивається у першім-
ліпшім тексті
гадається про серце невгамовне
2026.08.14
17:29
my holy land
stays on two ancient whales
and
the third one
is a nomad-dolphin
runs on a blackened star
as far
as someone makes a wish
stays on two ancient whales
and
the third one
is a nomad-dolphin
runs on a blackened star
as far
as someone makes a wish
2026.08.14
13:29
Крізь сиву хмару світить сонце,
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
2026.08.14
12:49
Я б до тебе пішла, та боюся високих трав.
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому.
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому.
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
2026.08.14
12:03
Вірю в майбутнє моєї країни,
вірю в народ,
що піднявся з колін,
в зоране поле,
у гілку калини,
в сад біля хати
з червоних калин.
вірю в народ,
що піднявся з колін,
в зоране поле,
у гілку калини,
в сад біля хати
з червоних калин.
2026.08.14
11:15
Плетусь зажурена з «Сільпо»
В холодну днину.
Мені б проїхатись в метро —
До моря плину,
Кружляти чайкою над ним
У небосхилі,
З обличчя змити смутку грим
В смарагді хвилі,
В холодну днину.
Мені б проїхатись в метро —
До моря плину,
Кружляти чайкою над ним
У небосхилі,
З обличчя змити смутку грим
В смарагді хвилі,
2026.08.14
11:05
Битва за Фароський міст: кохання на руїнах світу
Генеральний штурм Ганімеда почався на світанку, коли море навколо Фароського маяка покрилося сотнями єгипетських човнів. Новий командувач кинув у бій усе. Битва на вузькому молу перетворилася на кривав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Вірші
/
КОЛОРИТНИЙ СВІТ
Блідолиці на тропі війни
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Блідолиці на тропі війни
Історія висміює на кутні
і на котурни ставить будь-кого.
Он лабутени узуває Путя,
а ратиці – парафія його.
Але Росії клоуни потрібні.
Є ідіоти, ось і отаман:
і плотне одоробало негіднe,
і харя попандопуло-подібнa,
яким гундяї окропили сан.
Не має Малоросія столиці.
Але у Лугандонії – парад.
Бандерів ірокези блідолиці
женуть поміж рядами колорад.
А колоради, яко обри-звірі,
б’ють і руками, і ногами б’ють.
Гей Україно! Це єдиновіри,
а поки-що кати і конвоїри
тебе у резервацію ведуть.
Ще є тайга у Раші до Амуру.
Але її надії у війні
і анексує виродок Тимура,
сусідню територію рідні.
І поки ще єдина Україна
читається – «єдыная срана»,
говорять артилерія і міни,
із прерії тайожної руїни
у Київ імпортується війна.
Росія завойовує Китаю –
і Таврію, і газовий Іран,
і Сирію по Тихий океан.
Кривава окупація триває.
Червоношкіра братія линяє,
і курить не махорку, а кальян.
Освоєні колонії Росії.
Аборигени раді до ікот.
У темені такі ясні надії!
І весело «…ликует весь народ».
Вігвами офіцери позаймали.
А вояки – окопи і бур'ян.
І туманіє голови дурман.
А генералу-маркітанту мало,
що ірокези ріжуть могікан.
Песиголовець Рашії загавкав,
шакал у Лугандонії завив.
Який непередбачений мотив!
Агресія затягує удавку,
Європа зариває томагавки,
а Порох люльку миру запалив.
Бо українці – це не індіанці.
Не побіжать самі у Колиму,
коли не вистачає резервацій
не те що на Дону, а й у Криму.
І наче реформації готові,
і наче в Україні не орда
орудує, а знаний тамада.
Але які презумпції чудові!
Їм також захотілося, як Вові,
мочити й не боятися суда.
А піонерів нації не густо,
а слідопити-судді не осли.
Усі щаблі юдеї зайняли.
У засіках і у казні не пусто.
Сторожувати зелень і капусту
усе ще намагаються козли.
Чекає Україна Гайавату.
А маємо юрбу і матюки.
Позаду скво, готові воювати
кобзони, зеки і бойовики.
Боїться за чуприну голомозе,
яке вже оскальповане і так.
Які були носи! Які морози!
А нинішні? Ого! Це віртуози.
Що вартий сам на букву е’М’ чудак!
I галасують рупори розбою,
окутуючи правду у брехню.
«Лихой орол» веде їх за собою,
а заодно і братію свою.
І того, що із мордою коняки,
і того, що готує ешафот...
Але чекай оказії, народ.
Читаємо вампуми індіанки:
і пса Дімона заїдять собаки,
і ліберала загризе койот.
Тому сади всю Думу у пірогу
і дуй на Ніагарський водоспад,
у тартари і не вертайся, гад.
Усе одно тобі одна дорога
у мавзолей,
до Лєніна,
в барлогу.
І наречуть тебе Орлиний Зад.
02.2016
і на котурни ставить будь-кого.
Он лабутени узуває Путя,
а ратиці – парафія його.
Але Росії клоуни потрібні.
Є ідіоти, ось і отаман:
і плотне одоробало негіднe,
і харя попандопуло-подібнa,
яким гундяї окропили сан.
Не має Малоросія столиці.
Але у Лугандонії – парад.
Бандерів ірокези блідолиці
женуть поміж рядами колорад.
А колоради, яко обри-звірі,
б’ють і руками, і ногами б’ють.
Гей Україно! Це єдиновіри,
а поки-що кати і конвоїри
тебе у резервацію ведуть.
Ще є тайга у Раші до Амуру.
Але її надії у війні
і анексує виродок Тимура,
сусідню територію рідні.
І поки ще єдина Україна
читається – «єдыная срана»,
говорять артилерія і міни,
із прерії тайожної руїни
у Київ імпортується війна.
Росія завойовує Китаю –
і Таврію, і газовий Іран,
і Сирію по Тихий океан.
Кривава окупація триває.
Червоношкіра братія линяє,
і курить не махорку, а кальян.
Освоєні колонії Росії.
Аборигени раді до ікот.
У темені такі ясні надії!
І весело «…ликует весь народ».
Вігвами офіцери позаймали.
А вояки – окопи і бур'ян.
І туманіє голови дурман.
А генералу-маркітанту мало,
що ірокези ріжуть могікан.
Песиголовець Рашії загавкав,
шакал у Лугандонії завив.
Який непередбачений мотив!
Агресія затягує удавку,
Європа зариває томагавки,
а Порох люльку миру запалив.
Бо українці – це не індіанці.
Не побіжать самі у Колиму,
коли не вистачає резервацій
не те що на Дону, а й у Криму.
І наче реформації готові,
і наче в Україні не орда
орудує, а знаний тамада.
Але які презумпції чудові!
Їм також захотілося, як Вові,
мочити й не боятися суда.
А піонерів нації не густо,
а слідопити-судді не осли.
Усі щаблі юдеї зайняли.
У засіках і у казні не пусто.
Сторожувати зелень і капусту
усе ще намагаються козли.
Чекає Україна Гайавату.
А маємо юрбу і матюки.
Позаду скво, готові воювати
кобзони, зеки і бойовики.
Боїться за чуприну голомозе,
яке вже оскальповане і так.
Які були носи! Які морози!
А нинішні? Ого! Це віртуози.
Що вартий сам на букву е’М’ чудак!
I галасують рупори розбою,
окутуючи правду у брехню.
«Лихой орол» веде їх за собою,
а заодно і братію свою.
І того, що із мордою коняки,
і того, що готує ешафот...
Але чекай оказії, народ.
Читаємо вампуми індіанки:
і пса Дімона заїдять собаки,
і ліберала загризе койот.
Тому сади всю Думу у пірогу
і дуй на Ніагарський водоспад,
у тартари і не вертайся, гад.
Усе одно тобі одна дорога
у мавзолей,
до Лєніна,
в барлогу.
І наречуть тебе Орлиний Зад.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
