Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.30
18:55
серпня 1692 року з дикого соснового пралісу, що біля Іскоростеня вийшов бородатий чоловік в подертій свиті на ймення Іван Коса. Брудний, нечесаний, з втомленими синіми очима. Він більше двох місяців блукав лісами, їв, що вдалося в знайти, зловити чи вполю
2026.06.30
12:52
Здаюся у полон лісів.
В поліфонії голосів,
У зіткненні епох, часів
На плечі мудрий крук присів.
Здаюся у полон тополь,
Мов ніжних і величних доль.
Шукаю від кори пароль,
В поліфонії голосів,
У зіткненні епох, часів
На плечі мудрий крук присів.
Здаюся у полон тополь,
Мов ніжних і величних доль.
Шукаю від кори пароль,
2026.06.30
10:27
дивись
бо що лишається
дивитися
через банальну дич
і смертний жах
у лиця
що не лики ангельські
не пики
бо що лишається
дивитися
через банальну дич
і смертний жах
у лиця
що не лики ангельські
не пики
2026.06.30
10:12
Розділ Х. ЛІСОВИЙ ЗАМОК КРЕПІ:
ПРИХИСТОК ЗАКОХАНИХ ВОВКІВ
Далеко на північ від Парижа, там, де вікові дуби замку Крепі вростали корінням у саму глибину галльської землі, панував зовсім інший світ. Тут не було золоченої розкоші Парижа, але був дух во
2026.06.30
09:06
Літо, сонце і засмага не з тобою, а проти, якщо розповідаєш, який ти крутий Сіндбад, і що тобі дали ті зароблені валюти, які для тебе – ніщо, бо тобі потрібні лише моря з океанами – простір, вільний від будь-яких семафорів твого шляху.
Вусате обличчя стр
2026.06.30
07:20
Знову літо, знову море,
Знову ледь помітний бриз, -
Знову далеч неозора
І щодня - блакитна вись.
Знов дозвілля цілий місяць
Без повітряних тривог, -
Знов я вибрав гарне місце,
Де купатись будем вдвох.
Знову ледь помітний бриз, -
Знову далеч неозора
І щодня - блакитна вись.
Знов дозвілля цілий місяць
Без повітряних тривог, -
Знов я вибрав гарне місце,
Де купатись будем вдвох.
2026.06.30
00:40
Сутносте вітрова, дика безупряжна, вільна,
було б мені дослухатись твоїх научань:
бігти прозоро крізь вістря натикані щільно,
не обдиратись гілками до рваних - до ран.
Духу вогневий, було мені яро палати-
іскрою витися до Пачамами висот.
Бач, блід
було б мені дослухатись твоїх научань:
бігти прозоро крізь вістря натикані щільно,
не обдиратись гілками до рваних - до ран.
Духу вогневий, було мені яро палати-
іскрою витися до Пачамами висот.
Бач, блід
2026.06.29
17:04
Серпень згадаю я тільки у лютому,
тільки у лютому оці твоєму.
Крізь Казахстан, Киргизстан поміж юртами
вітер мене пронесе до гарему.
Франціє! Азія! – очі ці – Азія!
Шкіра ця – шовк і гаряча пустеля.
Груди – це літо, де знов, мов у сказі я
тільки у лютому оці твоєму.
Крізь Казахстан, Киргизстан поміж юртами
вітер мене пронесе до гарему.
Франціє! Азія! – очі ці – Азія!
Шкіра ця – шовк і гаряча пустеля.
Груди – це літо, де знов, мов у сказі я
2026.06.29
14:07
Розділ ІХ: ГРОЗОВІ ХМАРИ НАД ПАЛАЦОМ СІТЕ
Новина про зникнення Королеви-матері вибухнула в Парижі, мов удар грому серед ясного неба. Коли мисливці повернулися без Анни, а вартові Рауля де Крепі відкрито оголосили, що Королева-вдова перебуває під захис
2026.06.29
13:30
Поступово нас час затирає
В порохно, у ніщо, в пустоту.
Волосина від пекла до раю
Народила нову німоту.
Поступово у нас забирає
Час усе найдорожче, коли
Нам читає прокислі моралі
В порохно, у ніщо, в пустоту.
Волосина від пекла до раю
Народила нову німоту.
Поступово у нас забирає
Час усе найдорожче, коли
Нам читає прокислі моралі
2026.06.29
12:16
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.06.29
10:59
Гонить літо — суховій,
Віражем по колу.
Не твоя і ти не мій —
Не зійтись ніколи.
Заблукала, не знайти
Стежку на осонні.
Хай ідуть, під три чорти,
Віражем по колу.
Не твоя і ти не мій —
Не зійтись ніколи.
Заблукала, не знайти
Стежку на осонні.
Хай ідуть, під три чорти,
2026.06.29
10:45
барабан розбився на синкопи
грає слепом фанковий басист
хай воно подібне до хіп-хопу
бог не видасть а свиня не з’їсть
караван що у дамаск ішов був
зупинивсь а дехто і осліп
ще поету віднімає мову
йди руками заробляй на хліб
грає слепом фанковий басист
хай воно подібне до хіп-хопу
бог не видасть а свиня не з’їсть
караван що у дамаск ішов був
зупинивсь а дехто і осліп
ще поету віднімає мову
йди руками заробляй на хліб
2026.06.29
07:20
Хоч співало далі про кохання
Двійко невгамовних солов'їв, -
Вдосвіта підкралося світання
І щербатий місяць потьмянів.
І клуби туману обгорнули
Береги півсонної ріки, -
І шугнули радісно в минуле
Любощами зроджені думки.
Двійко невгамовних солов'їв, -
Вдосвіта підкралося світання
І щербатий місяць потьмянів.
І клуби туману обгорнули
Береги півсонної ріки, -
І шугнули радісно в минуле
Любощами зроджені думки.
2026.06.28
22:22
десь отам, де твій альков
на крісла набитий шовк
ти жартуєш із багатими
чи тобі потрібен я
улична компанія
одиноким я не буду, ні
збав мене, мила сюзі, збав мене
на крісла набитий шовк
ти жартуєш із багатими
чи тобі потрібен я
улична компанія
одиноким я не буду, ні
збав мене, мила сюзі, збав мене
2026.06.28
21:11
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Вірші
/
КОЛОРИТНИЙ СВІТ
Блідолиці на тропі війни
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Блідолиці на тропі війни
Історія висміює на кутні
і на котурни ставить будь-кого.
Он лабутени узуває Путя,
а ратиці – парафія його.
Але Росії клоуни потрібні.
Є ідіоти, ось і отаман:
і плотне одоробало негіднe,
і харя попандопуло-подібнa,
яким гундяї окропили сан.
Не має Малоросія столиці.
Але у Лугандонії – парад.
Бандерів ірокези блідолиці
женуть поміж рядами колорад.
А колоради, яко обри-звірі,
б’ють і руками, і ногами б’ють.
Гей Україно! Це єдиновіри,
а поки-що кати і конвоїри
тебе у резервацію ведуть.
Ще є тайга у Раші до Амуру.
Але її надії у війні
і анексує виродок Тимура,
сусідню територію рідні.
І поки ще єдина Україна
читається – «єдыная срана»,
говорять артилерія і міни,
із прерії тайожної руїни
у Київ імпортується війна.
Росія завойовує Китаю –
і Таврію, і газовий Іран,
і Сирію по Тихий океан.
Кривава окупація триває.
Червоношкіра братія линяє,
і курить не махорку, а кальян.
Освоєні колонії Росії.
Аборигени раді до ікот.
У темені такі ясні надії!
І весело «…ликует весь народ».
Вігвами офіцери позаймали.
А вояки – окопи і бур'ян.
І туманіє голови дурман.
А генералу-маркітанту мало,
що ірокези ріжуть могікан.
Песиголовець Рашії загавкав,
шакал у Лугандонії завив.
Який непередбачений мотив!
Агресія затягує удавку,
Європа зариває томагавки,
а Порох люльку миру запалив.
Бо українці – це не індіанці.
Не побіжать самі у Колиму,
коли не вистачає резервацій
не те що на Дону, а й у Криму.
І наче реформації готові,
і наче в Україні не орда
орудує, а знаний тамада.
Але які презумпції чудові!
Їм також захотілося, як Вові,
мочити й не боятися суда.
А піонерів нації не густо,
а слідопити-судді не осли.
Усі щаблі юдеї зайняли.
У засіках і у казні не пусто.
Сторожувати зелень і капусту
усе ще намагаються козли.
Чекає Україна Гайавату.
А маємо юрбу і матюки.
Позаду скво, готові воювати
кобзони, зеки і бойовики.
Боїться за чуприну голомозе,
яке вже оскальповане і так.
Які були носи! Які морози!
А нинішні? Ого! Це віртуози.
Що вартий сам на букву е’М’ чудак!
I галасують рупори розбою,
окутуючи правду у брехню.
«Лихой орол» веде їх за собою,
а заодно і братію свою.
І того, що із мордою коняки,
і того, що готує ешафот...
Але чекай оказії, народ.
Читаємо вампуми індіанки:
і пса Дімона заїдять собаки,
і ліберала загризе койот.
Тому сади всю Думу у пірогу
і дуй на Ніагарський водоспад,
у тартари і не вертайся, гад.
Усе одно тобі одна дорога
у мавзолей,
до Лєніна,
в барлогу.
І наречуть тебе Орлиний Зад.
02.2016
і на котурни ставить будь-кого.
Он лабутени узуває Путя,
а ратиці – парафія його.
Але Росії клоуни потрібні.
Є ідіоти, ось і отаман:
і плотне одоробало негіднe,
і харя попандопуло-подібнa,
яким гундяї окропили сан.
Не має Малоросія столиці.
Але у Лугандонії – парад.
Бандерів ірокези блідолиці
женуть поміж рядами колорад.
А колоради, яко обри-звірі,
б’ють і руками, і ногами б’ють.
Гей Україно! Це єдиновіри,
а поки-що кати і конвоїри
тебе у резервацію ведуть.
Ще є тайга у Раші до Амуру.
Але її надії у війні
і анексує виродок Тимура,
сусідню територію рідні.
І поки ще єдина Україна
читається – «єдыная срана»,
говорять артилерія і міни,
із прерії тайожної руїни
у Київ імпортується війна.
Росія завойовує Китаю –
і Таврію, і газовий Іран,
і Сирію по Тихий океан.
Кривава окупація триває.
Червоношкіра братія линяє,
і курить не махорку, а кальян.
Освоєні колонії Росії.
Аборигени раді до ікот.
У темені такі ясні надії!
І весело «…ликует весь народ».
Вігвами офіцери позаймали.
А вояки – окопи і бур'ян.
І туманіє голови дурман.
А генералу-маркітанту мало,
що ірокези ріжуть могікан.
Песиголовець Рашії загавкав,
шакал у Лугандонії завив.
Який непередбачений мотив!
Агресія затягує удавку,
Європа зариває томагавки,
а Порох люльку миру запалив.
Бо українці – це не індіанці.
Не побіжать самі у Колиму,
коли не вистачає резервацій
не те що на Дону, а й у Криму.
І наче реформації готові,
і наче в Україні не орда
орудує, а знаний тамада.
Але які презумпції чудові!
Їм також захотілося, як Вові,
мочити й не боятися суда.
А піонерів нації не густо,
а слідопити-судді не осли.
Усі щаблі юдеї зайняли.
У засіках і у казні не пусто.
Сторожувати зелень і капусту
усе ще намагаються козли.
Чекає Україна Гайавату.
А маємо юрбу і матюки.
Позаду скво, готові воювати
кобзони, зеки і бойовики.
Боїться за чуприну голомозе,
яке вже оскальповане і так.
Які були носи! Які морози!
А нинішні? Ого! Це віртуози.
Що вартий сам на букву е’М’ чудак!
I галасують рупори розбою,
окутуючи правду у брехню.
«Лихой орол» веде їх за собою,
а заодно і братію свою.
І того, що із мордою коняки,
і того, що готує ешафот...
Але чекай оказії, народ.
Читаємо вампуми індіанки:
і пса Дімона заїдять собаки,
і ліберала загризе койот.
Тому сади всю Думу у пірогу
і дуй на Ніагарський водоспад,
у тартари і не вертайся, гад.
Усе одно тобі одна дорога
у мавзолей,
до Лєніна,
в барлогу.
І наречуть тебе Орлиний Зад.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
