Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Вірші
/
КОЛОРИТНИЙ СВІТ
Блідолиці на тропі війни
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Блідолиці на тропі війни
Історія висміює на кутні
і на котурни ставить будь-кого.
Он лабутени узуває Путя,
а ратиці – парафія його.
Але Росії клоуни потрібні.
Є ідіоти, ось і отаман:
і плотне одоробало негіднe,
і харя попандопуло-подібнa,
яким гундяї окропили сан.
Не має Малоросія столиці.
Але у Лугандонії – парад.
Бандерів ірокези блідолиці
женуть поміж рядами колорад.
А колоради, яко обри-звірі,
б’ють і руками, і ногами б’ють.
Гей Україно! Це єдиновіри,
а поки-що кати і конвоїри
тебе у резервацію ведуть.
Ще є тайга у Раші до Амуру.
Але її надії у війні
і анексує виродок Тимура,
сусідню територію рідні.
І поки ще єдина Україна
читається – «єдыная срана»,
говорять артилерія і міни,
із прерії тайожної руїни
у Київ імпортується війна.
Росія завойовує Китаю –
і Таврію, і газовий Іран,
і Сирію по Тихий океан.
Кривава окупація триває.
Червоношкіра братія линяє,
і курить не махорку, а кальян.
Освоєні колонії Росії.
Аборигени раді до ікот.
У темені такі ясні надії!
І весело «…ликует весь народ».
Вігвами офіцери позаймали.
А вояки – окопи і бур'ян.
І туманіє голови дурман.
А генералу-маркітанту мало,
що ірокези ріжуть могікан.
Песиголовець Рашії загавкав,
шакал у Лугандонії завив.
Який непередбачений мотив!
Агресія затягує удавку,
Європа зариває томагавки,
а Порох люльку миру запалив.
Бо українці – це не індіанці.
Не побіжать самі у Колиму,
коли не вистачає резервацій
не те що на Дону, а й у Криму.
І наче реформації готові,
і наче в Україні не орда
орудує, а знаний тамада.
Але які презумпції чудові!
Їм також захотілося, як Вові,
мочити й не боятися суда.
А піонерів нації не густо,
а слідопити-судді не осли.
Усі щаблі юдеї зайняли.
У засіках і у казні не пусто.
Сторожувати зелень і капусту
усе ще намагаються козли.
Чекає Україна Гайавату.
А маємо юрбу і матюки.
Позаду скво, готові воювати
кобзони, зеки і бойовики.
Боїться за чуприну голомозе,
яке вже оскальповане і так.
Які були носи! Які морози!
А нинішні? Ого! Це віртуози.
Що вартий сам на букву е’М’ чудак!
I галасують рупори розбою,
окутуючи правду у брехню.
«Лихой орол» веде їх за собою,
а заодно і братію свою.
І того, що із мордою коняки,
і того, що готує ешафот...
Але чекай оказії, народ.
Читаємо вампуми індіанки:
і пса Дімона заїдять собаки,
і ліберала загризе койот.
Тому сади всю Думу у пірогу
і дуй на Ніагарський водоспад,
у тартари і не вертайся, гад.
Усе одно тобі одна дорога
у мавзолей,
до Лєніна,
в барлогу.
І наречуть тебе Орлиний Зад.
02.2016
і на котурни ставить будь-кого.
Он лабутени узуває Путя,
а ратиці – парафія його.
Але Росії клоуни потрібні.
Є ідіоти, ось і отаман:
і плотне одоробало негіднe,
і харя попандопуло-подібнa,
яким гундяї окропили сан.
Не має Малоросія столиці.
Але у Лугандонії – парад.
Бандерів ірокези блідолиці
женуть поміж рядами колорад.
А колоради, яко обри-звірі,
б’ють і руками, і ногами б’ють.
Гей Україно! Це єдиновіри,
а поки-що кати і конвоїри
тебе у резервацію ведуть.
Ще є тайга у Раші до Амуру.
Але її надії у війні
і анексує виродок Тимура,
сусідню територію рідні.
І поки ще єдина Україна
читається – «єдыная срана»,
говорять артилерія і міни,
із прерії тайожної руїни
у Київ імпортується війна.
Росія завойовує Китаю –
і Таврію, і газовий Іран,
і Сирію по Тихий океан.
Кривава окупація триває.
Червоношкіра братія линяє,
і курить не махорку, а кальян.
Освоєні колонії Росії.
Аборигени раді до ікот.
У темені такі ясні надії!
І весело «…ликует весь народ».
Вігвами офіцери позаймали.
А вояки – окопи і бур'ян.
І туманіє голови дурман.
А генералу-маркітанту мало,
що ірокези ріжуть могікан.
Песиголовець Рашії загавкав,
шакал у Лугандонії завив.
Який непередбачений мотив!
Агресія затягує удавку,
Європа зариває томагавки,
а Порох люльку миру запалив.
Бо українці – це не індіанці.
Не побіжать самі у Колиму,
коли не вистачає резервацій
не те що на Дону, а й у Криму.
І наче реформації готові,
і наче в Україні не орда
орудує, а знаний тамада.
Але які презумпції чудові!
Їм також захотілося, як Вові,
мочити й не боятися суда.
А піонерів нації не густо,
а слідопити-судді не осли.
Усі щаблі юдеї зайняли.
У засіках і у казні не пусто.
Сторожувати зелень і капусту
усе ще намагаються козли.
Чекає Україна Гайавату.
А маємо юрбу і матюки.
Позаду скво, готові воювати
кобзони, зеки і бойовики.
Боїться за чуприну голомозе,
яке вже оскальповане і так.
Які були носи! Які морози!
А нинішні? Ого! Це віртуози.
Що вартий сам на букву е’М’ чудак!
I галасують рупори розбою,
окутуючи правду у брехню.
«Лихой орол» веде їх за собою,
а заодно і братію свою.
І того, що із мордою коняки,
і того, що готує ешафот...
Але чекай оказії, народ.
Читаємо вампуми індіанки:
і пса Дімона заїдять собаки,
і ліберала загризе койот.
Тому сади всю Думу у пірогу
і дуй на Ніагарський водоспад,
у тартари і не вертайся, гад.
Усе одно тобі одна дорога
у мавзолей,
до Лєніна,
в барлогу.
І наречуть тебе Орлиний Зад.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
