ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.10.09 22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,

Іван Потьомкін
2025.10.09 21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький

Олександр Буй
2025.10.09 20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.

Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить

Євген Федчук
2025.10.09 20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач

Сергій Губерначук
2025.10.09 15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:

С М
2025.10.09 13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то

Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то

Віктор Кучерук
2025.10.09 12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.

Сергій СергійКо
2025.10.09 12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм

Юрій Гундарєв
2025.10.09 09:47
Сьогодні, 9 жовтня, йому могло би виповнитися 85 років. Але він пішов у захмар’я сорокарічним.
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.

Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл

Борис Костиря
2025.10.08 22:17
Давно я не був
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,

Сергій СергійКо
2025.10.08 16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.

Сергій СергійКо
2025.10.08 16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.

Леся Горова
2025.10.08 15:15
Перед осінню ніби винною
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.

І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком

Володимир Мацуцький
2025.10.08 13:20
грудня 2025 року Норвезький Нобелівський комітет винесе рішення: «нікому з глав держав не присуджувати премію миру». До такого рішення потенційні члени комітету прийшли заздалегідь, ознайомившись з дослідженнями міжнародної групи науковц

Володимир Бойко
2025.10.08 11:12
Колись бункери були прихистком героїв, а нині по бункерах рятує шкуру якесь пуйло. У майбутньому вивчення історії рашизму буде справою не політологів, а паразитологів. Право сильного сильне, але не праве. Малодушним завжди мало загублених душ.

Віктор Кучерук
2025.10.08 06:14
Зранку за вікнами осінь
Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Світлана Майя Залізняк / Рецензії

 Прикладка як новоутворення сенсів

https://www.facebook.com/krymskaaluzancuk

«Птахокардія» - невиліковна
Продовжую читати поезію Світлани-Майї Залізняк

Досліджуючи мову поезії Залізняк, дивуєшся невичерпності ресурсу, яким володіє авторка. Її мова ніби розвивається в собі, нуртує і розшиює береги, стаючи ще більш повноводною і глибокою. Загадка криється насамперед у радісній безстрашності поетеси і впевненій грі всіма-всіма інструментами мови, мови як такої і мови поетичної. З їх (інструментів) допомогою вона винаходить все більше і більше скарбів, урізноманітнюючи визначення й означення для усіх досліджуваних тем, предметів і явищ.
Сьогодні зупинюся на прикладці, яка особливо яскраво демонструє здатність Залізняк до відкриттів усередині, здавалося б, давно досліджених словесних територій і маршрутів. Чому проявляється така пристасть і винахідливість у кліматі пикладки, можна досліджувати і крізь психологію творчості. Однак мене зараз більше приваблює естетична сторона предмета дослідження, цієї «експресії думок-вуглин» («Шал», ст. 454).
Варто зауважити, що тексти Залізняк демонструють одночасно обшир авторської мови і відверту манеру віртуозної економії мовного ресурсу. Щоб максимально точно поцілити образом, метафорою, визначенням читачеві в душу й думку, Світлана-Майя ліпить словесний снаряд так, щоб елегантно зекономивши місце в рядку, в строфі, підібрати таке слово, яке б розірвало на клоччя всі попередні тлумачення його посередком поезії, естетичного й смислового контексту: «І в’януло обличчя-ананас...» («Пилюга», ст. 42); «А на долівці – рядна-павичі...» («Ностальгія», ст. 16); «...Десь тут лелека Бере дітей – із рогу втіх-щедрот...» («Батерфляй», ст.43); «Ти не для мене рай-солярій зводив» («Оригамі», ст.325).
У авторки спостерігається пристрасть до «зв’язування» слів у пари не лише стосовно іменників. Така тенденція прослідковується в роботі і з дієсловами, і з прикметниками. Однак з іменниками побиті навіть її особисті рекорди. Але ж вона не прагла вразити читача кількістю цих «пошлюблених» у прикладку іменників, а звернути увагу причинно-наслідковими мотиваціями злиття слів у промовисті пари. Не здивуюся, якщо поетеса й сама не помітила інтенсивності прояву своєї пречудової звички продукування прикладок. Швидше за все, пари народжуються... на небесах, де ширяє невтомна пташка натхнення: «Стрімкіший лет – і ось пустеля-спека» («Батерфляй», ст.43); «Лети на конус-терикон» («Манівці», ст.31); «Пливе жура-журавонька» («Єва. Три літа», ст.348).
Манера Залізняк у складанні іменників до пари стає відтак її візитівкою-впізнаванням (серед поетів узагалі і серед інших власних творчих чеснот-візитівок). І самі слово-винаходи розсовують стіни контексту – прикладка виглядає ніби гральна карта (в сенсі здвоєного символа), котру можна розглядати, обертаючи і перекидаючи, розкриваючи. Кожний окремий іменник в мить занурення в нову смислову лунку разом з іншим іменником вигострює кінчик стріли, набуваючи атомарної точності потрапляння в центр образу. Ось! Саме це хотіла я сказати, ніби злегка усміхається здаля поезія. «Немов стріла, що лучник-Час пустив» («Крізь пил і пух», ст.244). Точність у досягненні мети посередком кожного слова! Не дати читачеві блукати сліпо у пошуках варіантів-сенсів, не дати йому відволіктися на манівці і раптом схибити в розумінні творчого задуму! Так авторка відповідально й щедро розставляє дорожні знаки на маршрутах сенсів, аби читач крок-у-крок прямував ними синхронно з авторкою, а не безнадійно відставав... Чи втрачає читач за таких умов оту бажану самостійність співавторства? Адже для поезії украй важливо, щоб читач лишався вільним птахом у просторі міжрядь.
Тут заспокою читача. Ніхто не відбирає у нього цю волю. Але за знаками-прикладками Залізняк завжди знайдеш саме її пташину окриленість слів. Парність крил/парність слів дає силу змаху й прискорення пірнання в глибини віршів: «Тебе розбуркає нічниця-Пам’ять» («Оглядини», ст.173); «Бредуть музики-тумани троїсті» («А ти живи», ст.208); «Ці душі-горлиці шукають пекло-рай» («Вольдемарові – пошепки», ст.268).
Виписуючи на окремий листок потрібний матеріал, зауважила, що рядки, які містять прикладки, надзвичайно рельєфні, опуклі, ніби камеї ручної роботи. Кожен авторський екземпляр народжується один раз саме в такому несподіваному і, як виявляється, найвдалішому виконанні. Слова, з яких виникає пара, без намагнічення і взаємопритягання, яким їх наділила авторка, ніколи б не змогли зустрітися в одній і тій же луночці для пророщування образу – такими вони окремо видаються непоєднуваними! «Хай совість-гуска душу не скубе» («Словопряд», ст.153); «Він – кат єства! Він – зведений курок З палким ім’ям-протуберанцем – Совість» («Без маски, ст.39»). Як бачимо, на визначення одного предмета (совісті) поетеса знаходить пари іменників, то поміщаючи «совість» у саму пару, то відводячи їй роль окремішнього словотлумачення.
У прикладках Залізняк може опинитися певний ведучий-іменник, який раз-пораз «парується» з новими словами-супутниками. Як правило, роль таких сильних лідерів у парі виконують архаїчні образи поезії й літератури. Без цих понять поезія ніяк обійтися не може, але вони так довго і часто експлуатуються авторами, що маліє епічна й глибинна суть їх, нівелюється невичерпна естетика засобу. Відтак слова стають вразливі й беззахисні перед банальністю. Залізняк вдається оперувати базовими поняттями, не засмальцьовуючи буденністю їх одяганки. Скажімо – вітер: «Захмелені вітриська-гендлярі...» («Ручай», ст.36); «І вітер-синоптик читає...» («Меланхолія», ст.84). Або – час: «Пап’є-маше вітрин. А час-лихвар...» («Ожеред», ст.41); «Час-вихор закружляв...» («В Яготині біля райсоюзу», ст.96). Раптом на одній сторінці два цікаві і неподібні випадки парування «правди» в присмачених сарказмом рядках: «Повію-правду брехунці колишуть» («Травнево-лапідарно», ст.290); «Обсіли мухи-правди і зумлять» («І зріють правди», ст.290).
Так само поетеса урізноманітнює простір одного слова, стиснутого рамками сірої звичайності. Наприклад, пирій: «Сіє сім’я пирій-лиходій» («Пам’яті бабусі Насті», ст.28); «Круг дворища дитинства – біль-пирій» («Початок», ст.50).
До кого б не були застосовані в поезії Залізняк слова-пари, вони гідно відіграють свою роль, підсилюючи емоційне або зорове сприйняття образу. Ось, каже винахідниця, цим боком, цією гранню, крізь шпаринку дефісу – погляньте! Для прикладу зібрала кілька зразків автоського почерку, коли в рамках застосування схожих форм, у вимушених обмеженнях сенсу (протічності, стиснутості у...) прокидається потрібний для тексту відтінок значення чогось вузького і рухливого або перебування-відчування вузького і рухливого: «Тече стежка-нитка... до зблиску рудого ножа» («Зла вилився ківш»,ст.87); «Тікають змійки-бганки із обличчя» («Самодостатність», ст.152); «...по руслах-венах – трав’яні чаї» («Не залишай», ст.388).
Так можна ще десятки-сотні зразків препарувати, проте без контексту вірша, звідки кожен зразок вийнято, втрачається повнота образу. Це ніби з полотна вирізати фрагмент і ліпити свою аплікацію. Гадаю, справжні гурмани Поезії, її вихованці захочуть пройтися самостійно кладочками Залізняківських дефісів. Тим паче, що прикладка – синтаксичне явище насамперед і відтак потребує оточення, оброслості тілом тексту. А виправданням такому висмикуванню прикладок на ниточці рядка може бути впевнена функціональність слів-пар навіть в розрідженій атмосфері контексту... майже безконтекстності. Річ у тім, що навіть обірваний зусібіч фагмент вірша у Залізняк набуває здатності жити окремим життям і нести в собі повноцінний цілісний художній і філософський заряд. Як то відчуваємо з лаконічними японськими поетичними формами. Є щось подібне і в прикладках нашої авторки: «І все очиститься, і буде сум-яса...» («Людмилі», ст.29); «Порадник-оповідач – телефон» («Листи», ст.49); «Щоденно коситься людва-трава» («Словопряд», ст.153); «Горять серця, ліси-екосистеми» («Дежавю», ст.466).
Зрештою, цей перевірений авторський засіб схожий на клавіші – можна видобувати звуки тільки з білих або тільки з чорних клавіш. Але як звучить мелодія під пальцями вправного піаніста, який говорить і білими, і чорними одночасно! І нехай у одного слова в парі субстантивна роль, однак саме його присутність, впевнена, задумана авторкою як визначальна.

Ірина Кримська-Лузанчук
2016




  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-02-15 10:50:35
Переглядів сторінки твору 2481
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (5.165 / 5.77)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.252 / 5.89)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.738
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2025.10.02 17:44
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2018-07-05 09:55:43 ]
і білими...і чорними одночасно...