
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
2025.10.09
13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
2025.10.09
12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
2025.10.09
12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
2025.10.09
09:47
Сьогодні, 9 жовтня, йому могло би виповнитися 85 років. Але він пішов у захмар’я сорокарічним.
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
2025.10.08
22:17
Давно я не був
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
15:15
Перед осінню ніби винною
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
2025.10.08
13:20
грудня 2025 року
Норвезький Нобелівський комітет
винесе рішення:
«нікому з глав держав
не присуджувати премію миру».
До такого рішення
потенційні члени комітету
прийшли заздалегідь,
ознайомившись з дослідженнями
міжнародної групи науковц
2025.10.08
11:12
Колись бункери були прихистком героїв, а нині по бункерах рятує шкуру якесь пуйло.
У майбутньому вивчення історії рашизму буде справою не політологів, а паразитологів.
Право сильного сильне, але не праве.
Малодушним завжди мало загублених душ.
2025.10.08
06:14
Зранку за вікнами осінь
Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Світлана Майя Залізняк /
Рецензії
Прикладка як новоутворення сенсів
Продовжую читати поезію Світлани-Майї Залізняк
Досліджуючи мову поезії Залізняк, дивуєшся невичерпності ресурсу, яким володіє авторка. Її мова ніби розвивається в собі, нуртує і розшиює береги, стаючи ще більш повноводною і глибокою. Загадка криється насамперед у радісній безстрашності поетеси і впевненій грі всіма-всіма інструментами мови, мови як такої і мови поетичної. З їх (інструментів) допомогою вона винаходить все більше і більше скарбів, урізноманітнюючи визначення й означення для усіх досліджуваних тем, предметів і явищ.
Сьогодні зупинюся на прикладці, яка особливо яскраво демонструє здатність Залізняк до відкриттів усередині, здавалося б, давно досліджених словесних територій і маршрутів. Чому проявляється така пристасть і винахідливість у кліматі пикладки, можна досліджувати і крізь психологію творчості. Однак мене зараз більше приваблює естетична сторона предмета дослідження, цієї «експресії думок-вуглин» («Шал», ст. 454).
Варто зауважити, що тексти Залізняк демонструють одночасно обшир авторської мови і відверту манеру віртуозної економії мовного ресурсу. Щоб максимально точно поцілити образом, метафорою, визначенням читачеві в душу й думку, Світлана-Майя ліпить словесний снаряд так, щоб елегантно зекономивши місце в рядку, в строфі, підібрати таке слово, яке б розірвало на клоччя всі попередні тлумачення його посередком поезії, естетичного й смислового контексту: «І в’януло обличчя-ананас...» («Пилюга», ст. 42); «А на долівці – рядна-павичі...» («Ностальгія», ст. 16); «...Десь тут лелека Бере дітей – із рогу втіх-щедрот...» («Батерфляй», ст.43); «Ти не для мене рай-солярій зводив» («Оригамі», ст.325).
У авторки спостерігається пристрасть до «зв’язування» слів у пари не лише стосовно іменників. Така тенденція прослідковується в роботі і з дієсловами, і з прикметниками. Однак з іменниками побиті навіть її особисті рекорди. Але ж вона не прагла вразити читача кількістю цих «пошлюблених» у прикладку іменників, а звернути увагу причинно-наслідковими мотиваціями злиття слів у промовисті пари. Не здивуюся, якщо поетеса й сама не помітила інтенсивності прояву своєї пречудової звички продукування прикладок. Швидше за все, пари народжуються... на небесах, де ширяє невтомна пташка натхнення: «Стрімкіший лет – і ось пустеля-спека» («Батерфляй», ст.43); «Лети на конус-терикон» («Манівці», ст.31); «Пливе жура-журавонька» («Єва. Три літа», ст.348).
Манера Залізняк у складанні іменників до пари стає відтак її візитівкою-впізнаванням (серед поетів узагалі і серед інших власних творчих чеснот-візитівок). І самі слово-винаходи розсовують стіни контексту – прикладка виглядає ніби гральна карта (в сенсі здвоєного символа), котру можна розглядати, обертаючи і перекидаючи, розкриваючи. Кожний окремий іменник в мить занурення в нову смислову лунку разом з іншим іменником вигострює кінчик стріли, набуваючи атомарної точності потрапляння в центр образу. Ось! Саме це хотіла я сказати, ніби злегка усміхається здаля поезія. «Немов стріла, що лучник-Час пустив» («Крізь пил і пух», ст.244). Точність у досягненні мети посередком кожного слова! Не дати читачеві блукати сліпо у пошуках варіантів-сенсів, не дати йому відволіктися на манівці і раптом схибити в розумінні творчого задуму! Так авторка відповідально й щедро розставляє дорожні знаки на маршрутах сенсів, аби читач крок-у-крок прямував ними синхронно з авторкою, а не безнадійно відставав... Чи втрачає читач за таких умов оту бажану самостійність співавторства? Адже для поезії украй важливо, щоб читач лишався вільним птахом у просторі міжрядь.
Тут заспокою читача. Ніхто не відбирає у нього цю волю. Але за знаками-прикладками Залізняк завжди знайдеш саме її пташину окриленість слів. Парність крил/парність слів дає силу змаху й прискорення пірнання в глибини віршів: «Тебе розбуркає нічниця-Пам’ять» («Оглядини», ст.173); «Бредуть музики-тумани троїсті» («А ти живи», ст.208); «Ці душі-горлиці шукають пекло-рай» («Вольдемарові – пошепки», ст.268).
Виписуючи на окремий листок потрібний матеріал, зауважила, що рядки, які містять прикладки, надзвичайно рельєфні, опуклі, ніби камеї ручної роботи. Кожен авторський екземпляр народжується один раз саме в такому несподіваному і, як виявляється, найвдалішому виконанні. Слова, з яких виникає пара, без намагнічення і взаємопритягання, яким їх наділила авторка, ніколи б не змогли зустрітися в одній і тій же луночці для пророщування образу – такими вони окремо видаються непоєднуваними! «Хай совість-гуска душу не скубе» («Словопряд», ст.153); «Він – кат єства! Він – зведений курок З палким ім’ям-протуберанцем – Совість» («Без маски, ст.39»). Як бачимо, на визначення одного предмета (совісті) поетеса знаходить пари іменників, то поміщаючи «совість» у саму пару, то відводячи їй роль окремішнього словотлумачення.
У прикладках Залізняк може опинитися певний ведучий-іменник, який раз-пораз «парується» з новими словами-супутниками. Як правило, роль таких сильних лідерів у парі виконують архаїчні образи поезії й літератури. Без цих понять поезія ніяк обійтися не може, але вони так довго і часто експлуатуються авторами, що маліє епічна й глибинна суть їх, нівелюється невичерпна естетика засобу. Відтак слова стають вразливі й беззахисні перед банальністю. Залізняк вдається оперувати базовими поняттями, не засмальцьовуючи буденністю їх одяганки. Скажімо – вітер: «Захмелені вітриська-гендлярі...» («Ручай», ст.36); «І вітер-синоптик читає...» («Меланхолія», ст.84). Або – час: «Пап’є-маше вітрин. А час-лихвар...» («Ожеред», ст.41); «Час-вихор закружляв...» («В Яготині біля райсоюзу», ст.96). Раптом на одній сторінці два цікаві і неподібні випадки парування «правди» в присмачених сарказмом рядках: «Повію-правду брехунці колишуть» («Травнево-лапідарно», ст.290); «Обсіли мухи-правди і зумлять» («І зріють правди», ст.290).
Так само поетеса урізноманітнює простір одного слова, стиснутого рамками сірої звичайності. Наприклад, пирій: «Сіє сім’я пирій-лиходій» («Пам’яті бабусі Насті», ст.28); «Круг дворища дитинства – біль-пирій» («Початок», ст.50).
До кого б не були застосовані в поезії Залізняк слова-пари, вони гідно відіграють свою роль, підсилюючи емоційне або зорове сприйняття образу. Ось, каже винахідниця, цим боком, цією гранню, крізь шпаринку дефісу – погляньте! Для прикладу зібрала кілька зразків автоського почерку, коли в рамках застосування схожих форм, у вимушених обмеженнях сенсу (протічності, стиснутості у...) прокидається потрібний для тексту відтінок значення чогось вузького і рухливого або перебування-відчування вузького і рухливого: «Тече стежка-нитка... до зблиску рудого ножа» («Зла вилився ківш»,ст.87); «Тікають змійки-бганки із обличчя» («Самодостатність», ст.152); «...по руслах-венах – трав’яні чаї» («Не залишай», ст.388).
Так можна ще десятки-сотні зразків препарувати, проте без контексту вірша, звідки кожен зразок вийнято, втрачається повнота образу. Це ніби з полотна вирізати фрагмент і ліпити свою аплікацію. Гадаю, справжні гурмани Поезії, її вихованці захочуть пройтися самостійно кладочками Залізняківських дефісів. Тим паче, що прикладка – синтаксичне явище насамперед і відтак потребує оточення, оброслості тілом тексту. А виправданням такому висмикуванню прикладок на ниточці рядка може бути впевнена функціональність слів-пар навіть в розрідженій атмосфері контексту... майже безконтекстності. Річ у тім, що навіть обірваний зусібіч фагмент вірша у Залізняк набуває здатності жити окремим життям і нести в собі повноцінний цілісний художній і філософський заряд. Як то відчуваємо з лаконічними японськими поетичними формами. Є щось подібне і в прикладках нашої авторки: «І все очиститься, і буде сум-яса...» («Людмилі», ст.29); «Порадник-оповідач – телефон» («Листи», ст.49); «Щоденно коситься людва-трава» («Словопряд», ст.153); «Горять серця, ліси-екосистеми» («Дежавю», ст.466).
Зрештою, цей перевірений авторський засіб схожий на клавіші – можна видобувати звуки тільки з білих або тільки з чорних клавіш. Але як звучить мелодія під пальцями вправного піаніста, який говорить і білими, і чорними одночасно! І нехай у одного слова в парі субстантивна роль, однак саме його присутність, впевнена, задумана авторкою як визначальна.
Ірина Кримська-Лузанчук
2016
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Прикладка як новоутворення сенсів
https://www.facebook.com/krymskaaluzancuk
«Птахокардія» - невиліковна
Продовжую читати поезію Світлани-Майї Залізняк
Досліджуючи мову поезії Залізняк, дивуєшся невичерпності ресурсу, яким володіє авторка. Її мова ніби розвивається в собі, нуртує і розшиює береги, стаючи ще більш повноводною і глибокою. Загадка криється насамперед у радісній безстрашності поетеси і впевненій грі всіма-всіма інструментами мови, мови як такої і мови поетичної. З їх (інструментів) допомогою вона винаходить все більше і більше скарбів, урізноманітнюючи визначення й означення для усіх досліджуваних тем, предметів і явищ.
Сьогодні зупинюся на прикладці, яка особливо яскраво демонструє здатність Залізняк до відкриттів усередині, здавалося б, давно досліджених словесних територій і маршрутів. Чому проявляється така пристасть і винахідливість у кліматі пикладки, можна досліджувати і крізь психологію творчості. Однак мене зараз більше приваблює естетична сторона предмета дослідження, цієї «експресії думок-вуглин» («Шал», ст. 454).
Варто зауважити, що тексти Залізняк демонструють одночасно обшир авторської мови і відверту манеру віртуозної економії мовного ресурсу. Щоб максимально точно поцілити образом, метафорою, визначенням читачеві в душу й думку, Світлана-Майя ліпить словесний снаряд так, щоб елегантно зекономивши місце в рядку, в строфі, підібрати таке слово, яке б розірвало на клоччя всі попередні тлумачення його посередком поезії, естетичного й смислового контексту: «І в’януло обличчя-ананас...» («Пилюга», ст. 42); «А на долівці – рядна-павичі...» («Ностальгія», ст. 16); «...Десь тут лелека Бере дітей – із рогу втіх-щедрот...» («Батерфляй», ст.43); «Ти не для мене рай-солярій зводив» («Оригамі», ст.325).
У авторки спостерігається пристрасть до «зв’язування» слів у пари не лише стосовно іменників. Така тенденція прослідковується в роботі і з дієсловами, і з прикметниками. Однак з іменниками побиті навіть її особисті рекорди. Але ж вона не прагла вразити читача кількістю цих «пошлюблених» у прикладку іменників, а звернути увагу причинно-наслідковими мотиваціями злиття слів у промовисті пари. Не здивуюся, якщо поетеса й сама не помітила інтенсивності прояву своєї пречудової звички продукування прикладок. Швидше за все, пари народжуються... на небесах, де ширяє невтомна пташка натхнення: «Стрімкіший лет – і ось пустеля-спека» («Батерфляй», ст.43); «Лети на конус-терикон» («Манівці», ст.31); «Пливе жура-журавонька» («Єва. Три літа», ст.348).
Манера Залізняк у складанні іменників до пари стає відтак її візитівкою-впізнаванням (серед поетів узагалі і серед інших власних творчих чеснот-візитівок). І самі слово-винаходи розсовують стіни контексту – прикладка виглядає ніби гральна карта (в сенсі здвоєного символа), котру можна розглядати, обертаючи і перекидаючи, розкриваючи. Кожний окремий іменник в мить занурення в нову смислову лунку разом з іншим іменником вигострює кінчик стріли, набуваючи атомарної точності потрапляння в центр образу. Ось! Саме це хотіла я сказати, ніби злегка усміхається здаля поезія. «Немов стріла, що лучник-Час пустив» («Крізь пил і пух», ст.244). Точність у досягненні мети посередком кожного слова! Не дати читачеві блукати сліпо у пошуках варіантів-сенсів, не дати йому відволіктися на манівці і раптом схибити в розумінні творчого задуму! Так авторка відповідально й щедро розставляє дорожні знаки на маршрутах сенсів, аби читач крок-у-крок прямував ними синхронно з авторкою, а не безнадійно відставав... Чи втрачає читач за таких умов оту бажану самостійність співавторства? Адже для поезії украй важливо, щоб читач лишався вільним птахом у просторі міжрядь.
Тут заспокою читача. Ніхто не відбирає у нього цю волю. Але за знаками-прикладками Залізняк завжди знайдеш саме її пташину окриленість слів. Парність крил/парність слів дає силу змаху й прискорення пірнання в глибини віршів: «Тебе розбуркає нічниця-Пам’ять» («Оглядини», ст.173); «Бредуть музики-тумани троїсті» («А ти живи», ст.208); «Ці душі-горлиці шукають пекло-рай» («Вольдемарові – пошепки», ст.268).
Виписуючи на окремий листок потрібний матеріал, зауважила, що рядки, які містять прикладки, надзвичайно рельєфні, опуклі, ніби камеї ручної роботи. Кожен авторський екземпляр народжується один раз саме в такому несподіваному і, як виявляється, найвдалішому виконанні. Слова, з яких виникає пара, без намагнічення і взаємопритягання, яким їх наділила авторка, ніколи б не змогли зустрітися в одній і тій же луночці для пророщування образу – такими вони окремо видаються непоєднуваними! «Хай совість-гуска душу не скубе» («Словопряд», ст.153); «Він – кат єства! Він – зведений курок З палким ім’ям-протуберанцем – Совість» («Без маски, ст.39»). Як бачимо, на визначення одного предмета (совісті) поетеса знаходить пари іменників, то поміщаючи «совість» у саму пару, то відводячи їй роль окремішнього словотлумачення.
У прикладках Залізняк може опинитися певний ведучий-іменник, який раз-пораз «парується» з новими словами-супутниками. Як правило, роль таких сильних лідерів у парі виконують архаїчні образи поезії й літератури. Без цих понять поезія ніяк обійтися не може, але вони так довго і часто експлуатуються авторами, що маліє епічна й глибинна суть їх, нівелюється невичерпна естетика засобу. Відтак слова стають вразливі й беззахисні перед банальністю. Залізняк вдається оперувати базовими поняттями, не засмальцьовуючи буденністю їх одяганки. Скажімо – вітер: «Захмелені вітриська-гендлярі...» («Ручай», ст.36); «І вітер-синоптик читає...» («Меланхолія», ст.84). Або – час: «Пап’є-маше вітрин. А час-лихвар...» («Ожеред», ст.41); «Час-вихор закружляв...» («В Яготині біля райсоюзу», ст.96). Раптом на одній сторінці два цікаві і неподібні випадки парування «правди» в присмачених сарказмом рядках: «Повію-правду брехунці колишуть» («Травнево-лапідарно», ст.290); «Обсіли мухи-правди і зумлять» («І зріють правди», ст.290).
Так само поетеса урізноманітнює простір одного слова, стиснутого рамками сірої звичайності. Наприклад, пирій: «Сіє сім’я пирій-лиходій» («Пам’яті бабусі Насті», ст.28); «Круг дворища дитинства – біль-пирій» («Початок», ст.50).
До кого б не були застосовані в поезії Залізняк слова-пари, вони гідно відіграють свою роль, підсилюючи емоційне або зорове сприйняття образу. Ось, каже винахідниця, цим боком, цією гранню, крізь шпаринку дефісу – погляньте! Для прикладу зібрала кілька зразків автоського почерку, коли в рамках застосування схожих форм, у вимушених обмеженнях сенсу (протічності, стиснутості у...) прокидається потрібний для тексту відтінок значення чогось вузького і рухливого або перебування-відчування вузького і рухливого: «Тече стежка-нитка... до зблиску рудого ножа» («Зла вилився ківш»,ст.87); «Тікають змійки-бганки із обличчя» («Самодостатність», ст.152); «...по руслах-венах – трав’яні чаї» («Не залишай», ст.388).
Так можна ще десятки-сотні зразків препарувати, проте без контексту вірша, звідки кожен зразок вийнято, втрачається повнота образу. Це ніби з полотна вирізати фрагмент і ліпити свою аплікацію. Гадаю, справжні гурмани Поезії, її вихованці захочуть пройтися самостійно кладочками Залізняківських дефісів. Тим паче, що прикладка – синтаксичне явище насамперед і відтак потребує оточення, оброслості тілом тексту. А виправданням такому висмикуванню прикладок на ниточці рядка може бути впевнена функціональність слів-пар навіть в розрідженій атмосфері контексту... майже безконтекстності. Річ у тім, що навіть обірваний зусібіч фагмент вірша у Залізняк набуває здатності жити окремим життям і нести в собі повноцінний цілісний художній і філософський заряд. Як то відчуваємо з лаконічними японськими поетичними формами. Є щось подібне і в прикладках нашої авторки: «І все очиститься, і буде сум-яса...» («Людмилі», ст.29); «Порадник-оповідач – телефон» («Листи», ст.49); «Щоденно коситься людва-трава» («Словопряд», ст.153); «Горять серця, ліси-екосистеми» («Дежавю», ст.466).
Зрештою, цей перевірений авторський засіб схожий на клавіші – можна видобувати звуки тільки з білих або тільки з чорних клавіш. Але як звучить мелодія під пальцями вправного піаніста, який говорить і білими, і чорними одночасно! І нехай у одного слова в парі субстантивна роль, однак саме його присутність, впевнена, задумана авторкою як визначальна.
Ірина Кримська-Лузанчук
2016
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію