ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
nbsp       Я розіллю л
                            І
               &

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…

Борис Костиря
2024.11.19 18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.

Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,

Сергій Губерначук
2024.11.19 13:51
Мені здається – я вже трішки твій,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.

17 липня 1995 р., Київ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Олехо (1954) / Вірші

 Ми хочемо жити...
Ми хочемо жити у світі без милиць,
де рівно і прямо, де радість і сміх,
де Каїн – орач, а не братоубивець
і ще зеленіє не скоєний гріх.
Де тихо і сяйно, і гад підколодний
не жалить у п’яти вселенську любов,
не плаче безрідний, не просить голодний
і право на щастя – основа основ.

Ми хочемо жити у світі без болю,
де мирні народи і лиха нема,
де люди не гинуть за правду і долю
і хіт раритету – остання тюрма.
Де вольному воля, а страх потерпає,
і сила насилля в опалі давно.
Тапер задушевну мелодію грає –
в театрі Амура йде чуле кіно.

Та світ без пороків – парафія неба,
а нам до гармоній – парсеки епох.
Гадюча дорога – лякається кеба.
Вибоїни, слизько і куриво-смог…
І рідна країна – окрайок облуди,
і люди усякі, і миру катма.
Та іскра надії ще жевріє в грудях.
А може, то просто… минає зима…

18.02.2016





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-02-18 16:27:14
Переглядів сторінки твору 3238
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.034 / 5  (5.265 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.319 / 5.61)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.860
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Метафізична поезія
Автор востаннє на сайті 2024.11.14 20:40
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Балера (М.К./М.К.) [ 2016-02-18 17:30:15 ]
Дуже гарний вірш, Олександре! Мабуть, у всі епохи люди про щось подібне мріяли, але самі не дуже змінилися...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2016-02-19 10:20:09 ]
Дякую, Олено. Ваша правда. Люди хочуть, щоб світ змінювався на краще, але без змін кожного це неможливо. Тому між бажаним і реальним - таки є різниця. Може щось станеться і щось зміниться у кожному...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2016-02-18 18:29:14 ]
Віддаю належне Вашим сподіванням на тлі безнастанного звиродніння людства і прямування його до самовбивства. Але... без ілюзій непросто жити.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2016-02-19 10:28:44 ]
Дякую,пане Іване. Люди завжди частково жили ілюзіями. Бо мають душу, розум, жагу гармонії... Життя заперечує одні ілюзії - виникають інші. Так, мабуть, легше сприймати невтішну реальність. А ті із нас, хто категорично заперечує нездійснення мрії і побажання, кепкує з них - це цинічні прагматики. Хіба нам потрібен цинічний світ?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2016-02-18 21:55:20 ]
На цей раз гарненько вибудували причинно-наслідковий ланцюжок.
Якщо Ви не проти, то краще було б:
Тепер задушевну мелодію грає
в театрі Амура чуттєве кіно.

Порушена гармонія словосполучення. Парсек - це відстань, епоха - відрізок часу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2016-02-19 10:42:57 ]
Дякую, Ігоре, за коментар. Ваші зауваги: 1. У мене тапер грає мелодію, у вас - кіно. Логічніше перше. 2. У віршах гармонія не стільки у точності фізичних понять, як в їх асоціативному поєднанні. Є вираз: відстань у стільки-то світлових років. Це ж нікого не напрягає? Усі розуміють, за що йдеться. І це фізична величина. А поетичний образ? Якщо є таке авторське сприйняття нездійсненного або практично недосяжного, то чому ні? Епоха - це теж відстань, тільки часова.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Серго Сокольник (М.К./М.К.) [ 2016-02-19 12:20:30 ]
Хочемо... Та запізно... Бо пройдена "точка незвороту"


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2016-02-20 12:54:14 ]
Дякую, Серго. Але точка неповернення до чого? До первородного раю? Це надто наївно думати про це... Люди йдуть вперед. Але яка ціль? Себе знищити в майбутньому чи стати тією вищою расою гуманоїдів, яка житиме без війн і руйнацій? Хотілося би друге. Це як повернення у рай добра і світла, на на більш високому цивілізаційному рівні. Несерйозно все це виглядає, коли навкруги одні антиподи. Але чому і далі так повинно бути? Все тече, все змінюється і все може бути... з часом, через епохи пошуків.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Кучеренко (Л.П./Л.П.) [ 2016-02-20 12:17:29 ]
Дуже правдиво. Але світ такий, який має бути, щоб не зникли наші прагнення і надії, які штовхають нас все далі і далі у пізнанні світу, у пізнанні себе і своїх можливостей.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2016-02-20 13:04:48 ]
Дякую, Галино. Цікава ваша думка - світ є таким, яким має бути... Це що, "договорняк" Бога і Сатани? Випробуємо людей, щоб вони стали кращими..., або зовсім оскотинились... Проблема в тому, що пізнання ще не гарантує мораль і безпечність. Світ пізнається умами окремих геніїв, а їсти і кохатися хочуть всі, а найбільш хижі ще й владарювати. Колись мало знали, але люди вели війни. Тепер знають набагато більше і війни стали більш масштабнішими і кровожерними. Можлива найвища точка пізнання наших можливостей дійсно стане точкою незвороту до простого існування, не кажучи за гармонію життя. Може так? А як воно буде, ніхто не знає...