ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Насипаний
2025.09.02 13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.

Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,

Віктор Кучерук
2025.09.02 12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.

Світлана Майя Залізняк
2025.09.02 08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн

Артур Курдіновський
2025.09.01 23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.

Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!

Борис Костиря
2025.09.01 22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.

До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,

Олена Побийголод
2025.09.01 12:07
Із Бориса Заходера

Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.

Часом блукаємо ми у хаосі, –

Ольга Олеандра
2025.09.01 09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.

Віктор Кучерук
2025.09.01 05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.

Олег Герман
2025.09.01 00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.

Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій

Олександр Буй
2025.08.31 22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!

Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х

Борис Костиря
2025.08.31 22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.

І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,

Ярослав Чорногуз
2025.08.31 19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг

Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --

Артур Курдіновський
2025.08.31 18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!

Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,

Юрко Бужанин
2025.08.31 14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.

Євген Федчук
2025.08.31 14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,

С М
2025.08.31 12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Одександр Яшан
2025.08.19

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вікторія Торон / Проза

 Білі гуси (розповідь жінки)
“ Гиля-гиля, білі гуси, не хлюпочіть води…” --співаю я часом на ніч дітям, коли вже переспіваю усі колискові, а вони просять іще, і кожного разу пісня ця вражає мене подібністю до моєї долі, а саме до моїх стосунків із моїм любим покійним другом. Мені не віриться, що у фольклорі пісенному, де здебільшого йдеться про ситуації стандартні, часом стандартні до нудоти, раптом зустрічасться пісня про стосунки дивні, недосконалі, про обман почуттів.
Дівчина виходить заміж, козак у розпачі хоче топитися, бо засватали її за іншого, вона просить його --“не топися, козаченьку,не топися, молодий”, --але не тому, що вони не пара, бо вона багата, а він бідний, а тому що -- зовсім несподівано --“кажуть люди, й сама знаю, що мене ти не любив”. Серед усієї сентиментальщини -- слово холодної, як ніж, тверезої правди, якою б прикрою вона не була.
Роки нашого знайомства із К. переплели в собі ввічливу зацікавлениість і холоднуватість, помірну симпатію й байдужість; нарешті, після закінчення інституту, коли я вступила у замкнене коло жіночої самотності із жалюгідною залежністю від “прийшов -- не прийшов” , “дзвонив -- не дзвонив”, із вихідними, проплаканими наскрізь, із абсурдним станом речей, коло його візити і мучили мене, і все одно я затято, до розпачу чекала їх, бо це єдине, що в мене було, -- ці стосунки були принизливими і болючими для нас обох. Я часто просила його піти зі мною в кіно або театр, і він зрідка, неохоче поступався, тоді я купляла квитки (він мені пізніше віддавав за себе), і у мене було свято; він, у своїх 23 роки, інтуїтивно шукав якогось початкового досвіду зближення із жінкою, і, можливо, у нього на той час, крім мене, нікого не було, тому раз або два на місяць він таки приїжджав до мене, щоб посидівши пару годин і поговоривши ні про що, повернутись додому. Він обіцяв дзвонити, обіцяв неодмінно через тиждень бути знову, а потім не дзвонив і не приходив, а коли приходив ( я вже й не чекала), то казав, що заснув після бані на лавці і пропустив електричку.
Він не був міцним хлопцем. Загалом правильної статури і високий, він завжди ходив трохи похилившись уперед, ніби не міг виструнчитись, зате в нього були ясні сірі гарні очі -- очі порядної людини, якій призначено свій шлях страждань. Але він таки не був міцним. Навіть дивно, що потім, через кілька років, він збудував будинок для своєї сім’ї -- дружини й дітей,-- і коли він будував його, душа його співала. Він сам писав мені у листах, як пишається цим будинком, як доглядає за квітами навколо нього. Тоді ж, коли ми із ним зустрічалися -- навмисне або за обставинами, тому що вчилися в одній інститутській групі, -- душа його мовчала.
Якось під час практики в одному невеликому місті із надлишком здорового жіночого населення, де самі незугарні хлопці ставали героями жорстоких романсів, ми із ним домовились після закінчення робочого дня (а для нас, студентів, це вже було годині о другій) піти у кіно. Було літо. Хлопці й дівчата нашої групи якось нечутно розчинились у сонячно-тінистому полудні --кожен мав якісь свої справи, -- і мені було так приємно знати, що я теж кудись із кимось “піду”, а не сидітиму у спекотній кімнаті гуртожитку, у мертвій тиші, чекаючи повернення збуджених розпашілих своїх подруг, боячись їхніх недомовок, жалісних прихованих поглядів у мій бік і багатозначного ззирання між собою. Я знала, що сьогодні прийду пізніше від них і буду робити вигляд, що й у мене є моя маленька таємниця. Тільки робитиму вигляд, тому що я вже тоді знала, що ніякої таємниці у мене із К. не буде.
Я переодягнулась, зачесалась. Пам’ятаю колір сукні, яку я одягнула: біла, із блакитними квітами і рукавами-ліхтариками. Я любила її і жаліла одягати щодня. Із хвилюванням я прислухалась до кроків у порожньому коридорі --чи не йде? Це було моє перше побачення із хлопцем. Правда, ми з ним бачились щодня на лекціях, але це було інше. Так я сиділа годину, і дві, і три. У душі були гіркота і здивування. І потім, коли таке траплялось у моєму житті, я також відчувала тільки гіркоту і здивування.
Повернулись із своїх прогулянок дівчата. Я сиділа нарядна й спустошена. Цього разу я не чула, про що вони говорили, і не бачила їхніх поглядів. У мене таки з’явилась своя таємниця. Моєю таємницею було те, що не збулось, і я вперше із пронизливою гіркотою і якоюсь конечною втіхою зрозуміла, що на самому дні відчаю є щось, на чому можна стояти, якась ледве вловима ногою опора, на якій можна затриматись і зберегти гідність.
Потім, впродовж подальшого мого життя виявиться, що ця опора --найбільше, що буде мені дано, і мені часто доведеться її шукати, намагаючись зберегти вираз спокою й гідності на обличчі, аж доки не стане все одно. У цьому є щось від професійного мистецтва водолазів, і це стане моєю жіночою таємницею на довгі роки.
К. зайшов до нас аж увечері. Він був зніяковілим і почувався винним. Виявляється, удень він приліг на хвилинку перепочити і заснув на декілька годин. Я не могла на нього ображатись. Ображатись не було за що. Навіть тоді, після закінчення інституту, коли він приходив до мене і ми розмовляли про щось буденне й незначне, і я все чогось чекала (ніжних дотиків? слів, сказаних пошепки?), але нічого цього не було, і я одного разу не витримала, почала надривно плакати і щось йому виговорювати, щоб краще йому взагалі не приїжджати і мене не мучити, а потім втекла у ванну і далі плакала там від сорому за себе, за свою нестриманість, --навіть тоді у мене не було ніякої образи на нього. Був розпач і була скарга перед ним на свою самотність. Тоді він мовчки пішов, і його не було зо два місяці.
Потім він приїхав знову, і тоді були перші – солодкі, солодших я не знаю --поцілунки в моєму житті і перші гарячі обійми. Більше, звичайно, не було нічого і ми не сміли думати про більше, але те, що ми мали, було невичерпним. Він невпевнено будував плани одруження, сумісного життя, але я з пронизливою ясністю знала, що цього не буде. Я ніколи не казала йому про це, і він так і не узнав, що не винен переді мною ні в чому.
Він несподівано зник ( здається, їхня сім’я переїжджала тоді на нову квартиру), і це вже виявилось на роки. Можливо, за цей час він і шукав мене, але моя адреса також змінилась.
Ми зустрілись на десятилітньому ювілеї закінчення інституту. Зустріч організував він і запрошення розсилав також він. На цей раз я вже сьомий рік була заміжня, він шостий рік був жонатий і мав двоє дітей. Свою дочку він назвав моїм іменем.
Життя моє було невеселим. І раптом це запрошення…Для мене це було більше, ніж просто запрошення. Це був шанс короткочасного порятунку, той рідкісний момент, коли зачаєна скорбота раптом стихійно проривається у формі настільки незвичайній, що сама людина довго опісля не може повірити у те, що з нею відбулося. Єдиний раз у своєму житті я захотіла того, чого раніше панічно соромилась --привертати до себе увагу, стати неперевершено-привабливою. Я знала, що це --з відчаю, що це --на один день, що це --ніби ліки. Але вони усі на мене дивились і думали, що я тепер така завжди. Наші дівчата --тепер уже жінки й матері --неохоче віддали мені поле чоловічої уваги; я бачила захват в очах, про який навіть і не мріяла, і, сміючись, відчувала в душі легку відразу від того, що усе так, виявляється, просто. Так надто-надто просто. І він теж був у захопленні і не відходив від мене. Тепер я точно бачила, що ось воно, з’явилось --те, чого раніше не було, чого я марно намагалась колись досягти.
За кілька місяців він написав мені листа. Він писав про своє кохання і проклинав свою колишню нерішучість. Він навіть не остерігався того, що лист може потрапити не в ті руки. Це був крик душі, закоханої і невтішної. Лист, від якого підгинаються коліна.
Я читала цей лист -- єдиний у моєму житті лист із освідченням в коханні -- і розуміла, що він адресований не мені. Його адресовано тій яскравій жінці, яка колись, у холодному розпачі свого життя, випромінила те, що французи називають обіцянкою щастя. Ця жінка існувала тільки день, більше її не було, і, попри всю зворушеність, я почувалась ніяково.
Усе ж я свято бережу той лист, хоча й не зважуюсь більше його відкривати. Я знаю, що це найвища оцінка, яку я одержала у своєму житті, але оцінка не мені. Разом із тим я вірю у щирість і правдивість кожного слова у ньому. Вони, ці слова -- ніби пам’ятник, який міг друг назавжди поставив собі у моїй душі.
Уже майже рік, як К. помер. Він іще спробував організувати іншу зустріч -- на 15-річчя закінчення інституту, але часи змінились, ностальгічна потреба в старих друзях перестала цінуватись, і на зустріч майже ніхто не прийшов. Ми з К. тоді бачились коротко і востаннє. У мене залишився малюнок на маленькому аркуші з блокноту із докладними поясненнями, як знайти його будинок. Невдовзі по тому його не стало. Перед смертю він ще встиг написати мені великого листа, але моєї відповіді вже не діждався. Він був чудовим лікарем, ховало його ціле місто.
“Гиля- гиля, білі гуси…” Пісня пророча, пісня про нас. Я часто думаю про свого друга, але ніколи не згадую гарячих слів, адресованих не мені.

“Не топися, козаченьку,
Не топися, молодий,
Кажуть люди, й сама знаю,
Що мене ти не любив,”-

співаю я, і в душі моїй -- тільки сум. Це не його провина і не моя провина. Зате пісня ця -- про нас, і яка ж гарна пісня! Ще гарніша від того, що усе в ній -- правда.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-02-19 04:09:15
Переглядів сторінки твору 1740
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.834 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.839 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.808
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Дамський клуб, проза
Автор востаннє на сайті 2025.02.14 09:43
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2016-02-19 15:00:26 ]
Мене теж завжди дивував той смисловий парадокс у тій пісні - хоче топитися, а не любив....
Прочиталося на одному подиху. дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-02-20 02:43:48 ]
Обман почуттів... Таке часто трапляється. Рада, що Вам сподобалось (не була впевнена, чи треба публікувати). Дякую!