Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.20
20:08
Здається іншим світ під жовтим листям.
Коли імлисто
у тихім плачі
старі невдачі
спадають мрякою з будинків та дерев,
він виглядає, начебто завмер.
Без літніх барв у сирості холодній
згорнувся кволо
Коли імлисто
у тихім плачі
старі невдачі
спадають мрякою з будинків та дерев,
він виглядає, начебто завмер.
Без літніх барв у сирості холодній
згорнувся кволо
2026.10.20
17:07
Як тут чарівно, мамо, як чарівно,
У жовте листя увібралася царівна!
Кленовий лист, тонкі вербові віти,
Вільха і буки прагнуть золотіти.
Краплини срібла на багрянім листі,
Думки прозорі, стишені і чисті...
Мережки хмар - тендітне павутиння,
І павучк
У жовте листя увібралася царівна!
Кленовий лист, тонкі вербові віти,
Вільха і буки прагнуть золотіти.
Краплини срібла на багрянім листі,
Думки прозорі, стишені і чисті...
Мережки хмар - тендітне павутиння,
І павучк
2026.10.20
16:18
Густий туман укутав перехрестя,
Сховав орієнтири і шляхи.
Чи зможеш ти дійти до Евресту
І подолати всі свої страхи?
Не видно далі аніж на пів кроку.
Праворуч і ліворуч є межа.
Туман розлив відвагу. Змокнув?
Сховав орієнтири і шляхи.
Чи зможеш ти дійти до Евресту
І подолати всі свої страхи?
Не видно далі аніж на пів кроку.
Праворуч і ліворуч є межа.
Туман розлив відвагу. Змокнув?
2026.10.20
14:05
Підійде понеділок, і для битви
Здійматися напружено пора.
Запеклим бути в боротьбі й молитві.
Під натиском розсиплеться гора.
У круговерті боротьби і смутку,
Тріумфів, катаклізмів і невдач,
У круговерті радощів і муки
Заглянь у серце, зрозумій, про
Здійматися напружено пора.
Запеклим бути в боротьбі й молитві.
Під натиском розсиплеться гора.
У круговерті боротьби і смутку,
Тріумфів, катаклізмів і невдач,
У круговерті радощів і муки
Заглянь у серце, зрозумій, про
2026.10.20
13:54
Струмки зі сліз і дзвоники із ружі,
Престол повітряний, сезон стрімких річок
Супротив простору над дзеркалом калюжі
Смарагдове чіпляє на гачок,
Аби ловити в невідомий день
Осінній дощ наметом мізерабля,
За словом лізе до масних кишень,
Граблі шукає
Престол повітряний, сезон стрімких річок
Супротив простору над дзеркалом калюжі
Смарагдове чіпляє на гачок,
Аби ловити в невідомий день
Осінній дощ наметом мізерабля,
За словом лізе до масних кишень,
Граблі шукає
2026.10.20
10:36
Не зліть Україну,
ви – держиморди!
Подавитесь кров’ю
своєї породи…
Землі захотілось? –
в землі нажеретесь.
В чию таку милість
Вкраїною претесь?
ви – держиморди!
Подавитесь кров’ю
своєї породи…
Землі захотілось? –
в землі нажеретесь.
В чию таку милість
Вкраїною претесь?
2026.10.20
06:53
Уночі, задумою обнятий,
Через скло вглядаючись у тьму,
Починаю сам себе питати:
Де, коли, навіщо і чому?
Де зникають на світанні зорі?
І коли не буде бігти час?
І навіщо в світі стільки горя
І чому знаходить лихо нас?
Через скло вглядаючись у тьму,
Починаю сам себе питати:
Де, коли, навіщо і чому?
Де зникають на світанні зорі?
І коли не буде бігти час?
І навіщо в світі стільки горя
І чому знаходить лихо нас?
2026.10.20
03:39
Майбутнє нібито належить молодим, але вирішують долі світу чомусь-то старі маразматики.
Взимку страшні не так морози, як відморозки.
Диктатора від серійного вбивці відрізняють лише масштаби злодіянь.
Питання влади в Україні для декого набагато ва
2026.10.20
00:14
могли би стрітися класично
все за програмою курити пити і т. д.
у цій ледь індивідуальній притчі
ніхто нікого особливо не зведе
немає жодних таємниць
є недомовленість і таємничість
па-де-труа не зовсім па-де-де
ця таємничість
все за програмою курити пити і т. д.
у цій ледь індивідуальній притчі
ніхто нікого особливо не зведе
немає жодних таємниць
є недомовленість і таємничість
па-де-труа не зовсім па-де-де
ця таємничість
2026.10.19
13:58
Я в море заходжу, у розум кипучий
Для вищого смислу і вічних благань.
Заходжу у задум потужний, сліпучий,
У поле безмежне надсадних волань.
Візьму у долоні солоні печалі,
Солоні розлуки, солоні гріхи.
В цю мить у затоці невтомно кричали
Для вищого смислу і вічних благань.
Заходжу у задум потужний, сліпучий,
У поле безмежне надсадних волань.
Візьму у долоні солоні печалі,
Солоні розлуки, солоні гріхи.
В цю мить у затоці невтомно кричали
2026.10.19
13:54
З дев'ятого поверху зрію нову
тутешньої днини картину барвисту.
Дощ срібними згардами та падолистом
оздоблює зеленкувату траву.
Так дивно, бо літо, здається, стекло
іржавою хною по спраглій землиці,
а квіти буяють, соснові ялиці
тутешньої днини картину барвисту.
Дощ срібними згардами та падолистом
оздоблює зеленкувату траву.
Так дивно, бо літо, здається, стекло
іржавою хною по спраглій землиці,
а квіти буяють, соснові ялиці
2026.10.19
13:25
Палісандрами прикрашений,
За часів доби гнітючої,
До прихованого простору
Віднеси мій барельєф!
Там співати стану голосно
Міфи давнього блискучого
Для забутого півострова —
За часів доби гнітючої,
До прихованого простору
Віднеси мій барельєф!
Там співати стану голосно
Міфи давнього блискучого
Для забутого півострова —
2026.10.19
06:54
В темінь вгорнувшись поволі,
Сонце заплющило очі
І уляглося охоче
Поміж житами край поля.
Ніч опустила завісу
Соснам високим під ноги,
Щоби не йшли на дорогу
Тіні всілякі із лісу.
Сонце заплющило очі
І уляглося охоче
Поміж житами край поля.
Ніч опустила завісу
Соснам високим під ноги,
Щоби не йшли на дорогу
Тіні всілякі із лісу.
2026.10.18
23:47
околиця бозна-яких років
дім на околиці
що переслідує вві сні
відвідувачі-тіні
їх розмови чудернацькі
і що насправді знаєш ти
і що потрібно знати
немов поет що твердить
дім на околиці
що переслідує вві сні
відвідувачі-тіні
їх розмови чудернацькі
і що насправді знаєш ти
і що потрібно знати
немов поет що твердить
2026.10.18
22:44
Хтось любить пити каву,
Хтось любить їсти суп,
Хтось полюбляє бутерброди,
А хтось без хліба ковбасу.
А я люблю з дитинства-
Ви тільки не впадіть-
З'їдаю я щоранку
Хтось любить їсти суп,
Хтось полюбляє бутерброди,
А хтось без хліба ковбасу.
А я люблю з дитинства-
Ви тільки не впадіть-
З'їдаю я щоранку
2026.10.18
20:15
Поезіє, сонце моє оранжове!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриє тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником…
17 жовтня одному із найяскравіших поетів-шістдесятників, блискучому кіносценаристу і перекладачу, драматургу, громадському діячу й політику вип
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Уляна Демченко (1959) /
Проза
Воры?.. ДахаБраха
Она нервничала. Прошло уже две недели, а Его все нет. Она считала дни, вернее часы. Да, сегодня день приезда. Он с женой возвращается с отдыха. После обеда был маяк на Ее телефон. Он в стране!
- Интересно когда Он захочет встретиться? Нужно Его хотя бы немножко помучить, чуть- чуть отомстить ... - думала Она, капризничая или ревнуя.
Утром Он позвонил, хотел встречи, что-то говорил, но Она, понимая через слово, отвечала: « Нет!»
-Да ... Соскучился... Как хорошо! Пускай подождет еще один день! - подумала Она, довольно улыбаясь.
Раньше Он предупреждал: « Осторожно, не влюбись - я женат». Теперь, видать, сам присел на Нее, как на наркотик.
Вечером, впервые в это время, Он опять звонил, просил и даже настаивал на встрече. Она согласилась...
...Он шел быстрым шагом, вернее бежал, напоминая арабского скакуна на лету... казалось, каждая клетка его организма была подчинена одному желанию,…Она отошла, в сторону, боясь, что Он может сбить Ее с ног... Но подходя к дому, шаги стали тихие и осторожные. Они вошли в дом.
В одно мгновение Он был на коленях, целуя подол Ее длинного платья ... ноги... Большой и седой, напоминал луну в полнолунии…
...Она впервые почувствовала себя богиней, парящей в воздухе на большом белом облаке страсти, любви, ласки, нежности и тепла...
Он улыбнулся, как всегда, потрепал Ее волосы, поцеловал и ушел. Сейчас Он напоминал ночного светлячка, который спешил домой.
Ушел…, а Ей так хотелось свернуться калачиком у Него под боком,… Она долго не могла уснуть. Одна мысль не давала Ей покоя:
-Почему Он, порядочный семьянин, любящий муж, хороший отец - пошел "НАЛЕВО"? Какая сила толкает Его среди ночи, прячась, как вор, бежать к другой?
-Самец!!! Пришел, пометил территорию и к этой своей,…- Она выругалась, ревнуя и от боли (и как только Она умудряется, поворачиваясь в кровати, набивать синяки), - тоже мне «телевизор-диванович», «тенис-боулингович», «лавелас - похабыч» ,а может и «выпить-закусить»…
С горечью думала, что за все время их встреч Он ни разу не сказал, что любит, что дорожит,…только великолепные отношения удерживали Ее от разрыва. В ней боролись две силы: разум - здравый смысл и сердце - эмоции. Она, как любая нормальная женщина, не хотела делить Его ни с кем, поэтому ревновала даже к жене. Да, Она никогда не будет у Него на первом месте хоть и согревает в постели, сердце согревает только жена. Понимала что, не сможет сравниться с женой в статусе, которая мать Его детей и любимая женщина. Прожита вместе жизнь, делает людей ближе, чем родными - они необходимы друг другу. Это душевный комфорт, это духовная пища. Почему кода-то самая желанная женщина-жена вдруг, на время, подменяется другой? Наверное, убегая из дома, Он ищет в чужой женщине то, что было когда-то в его жене. Теперь с Ней Он опять молод, желанный, любим… на миг возвратил то, о чем забыла жена за домашними хлопотами...
-Как мы сейчас похожи. Я тоже думала, что главное чистый дом, накормленные дети и муж, забывая, что еще женщина и жена. Сводим супружескую жизнь до ритуалов: обеды по выходным и праздникам, прием гостей, просмотр телепередач... Забывая, что семья, любовь - это постоянный труд души, да и физический… В отношения потихоньку влазит прохлада,их поглощает равнодушие, мы все реже интересуемся Его делами...
Он взрослый, да Он достаточно взрослый мужчина, у которого много обязанностей и которому предъявляют высокие требования. Все уверенны, что Он все знает, все может к Нему приходят за помощью и советом. Никто даже и не догадывается, что в этом лысо-седом великане живет ребенок, который мечтает и ждет, когда потреплют его волосы на затылке ...
Глупые мы бабы, не ценим того счастья, которое находится на расстоянии вытянутой руки пока оно есть, пока оно свое и кажется так будет всегда…Мы откладываем жизнь на завтра, держим красивые слова и чувства на потом, а когда вдруг наступает потом.… Нет, потом не наступает, оно врывается к нам вместе с разлукой и потерей…
Одиночество.… Теперь Она поняла, что такое одиночество. Когда слезами на окне застывает дождь. Когда никому нет до тебя дела. Когда в ушах звенит тишина, жуткая нестерпимая тишина. Когда темные тени из углов тянут к тебе колючие когти, обхватывая шею, подкатывая каменный ком к горлу,…захочешь сделать вдох, а нечем… Когда свинцовой серой мглою давит потеря. Когда коршуном царапает душу память…Когда подушка это единственное ,что поглощает стоны и знает вкус слез…
Оставшись наедине с собою, Она сидит на большом чемодане красивых чувств и слов. Но это все некому отдать… поэтому ,на время , ворует чужого мужа…Теперь Она осознала,что превратилась из жертвы воровства в воровку.
Вот и встречаются, как два вора, мистер НЕПОНИМАНИЕ и мадам ОДИНОЧЕСТВО. В это сказочный миг Они отдают и принимают то, что уже давно никому ненужно. Но разве это воровство? Они обмениваются самыми сокровенными для себя чувствами. Они дают и берут - это ДахаБраха.
ДахаБраха*- из староукраинского «давать» и «брать»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Воры?.. ДахаБраха
Она нервничала. Прошло уже две недели, а Его все нет. Она считала дни, вернее часы. Да, сегодня день приезда. Он с женой возвращается с отдыха. После обеда был маяк на Ее телефон. Он в стране!
- Интересно когда Он захочет встретиться? Нужно Его хотя бы немножко помучить, чуть- чуть отомстить ... - думала Она, капризничая или ревнуя.
Утром Он позвонил, хотел встречи, что-то говорил, но Она, понимая через слово, отвечала: « Нет!»
-Да ... Соскучился... Как хорошо! Пускай подождет еще один день! - подумала Она, довольно улыбаясь.
Раньше Он предупреждал: « Осторожно, не влюбись - я женат». Теперь, видать, сам присел на Нее, как на наркотик.
Вечером, впервые в это время, Он опять звонил, просил и даже настаивал на встрече. Она согласилась...
...Он шел быстрым шагом, вернее бежал, напоминая арабского скакуна на лету... казалось, каждая клетка его организма была подчинена одному желанию,…Она отошла, в сторону, боясь, что Он может сбить Ее с ног... Но подходя к дому, шаги стали тихие и осторожные. Они вошли в дом.
В одно мгновение Он был на коленях, целуя подол Ее длинного платья ... ноги... Большой и седой, напоминал луну в полнолунии…
...Она впервые почувствовала себя богиней, парящей в воздухе на большом белом облаке страсти, любви, ласки, нежности и тепла...
Он улыбнулся, как всегда, потрепал Ее волосы, поцеловал и ушел. Сейчас Он напоминал ночного светлячка, который спешил домой.
Ушел…, а Ей так хотелось свернуться калачиком у Него под боком,… Она долго не могла уснуть. Одна мысль не давала Ей покоя:
-Почему Он, порядочный семьянин, любящий муж, хороший отец - пошел "НАЛЕВО"? Какая сила толкает Его среди ночи, прячась, как вор, бежать к другой?
-Самец!!! Пришел, пометил территорию и к этой своей,…- Она выругалась, ревнуя и от боли (и как только Она умудряется, поворачиваясь в кровати, набивать синяки), - тоже мне «телевизор-диванович», «тенис-боулингович», «лавелас - похабыч» ,а может и «выпить-закусить»…
С горечью думала, что за все время их встреч Он ни разу не сказал, что любит, что дорожит,…только великолепные отношения удерживали Ее от разрыва. В ней боролись две силы: разум - здравый смысл и сердце - эмоции. Она, как любая нормальная женщина, не хотела делить Его ни с кем, поэтому ревновала даже к жене. Да, Она никогда не будет у Него на первом месте хоть и согревает в постели, сердце согревает только жена. Понимала что, не сможет сравниться с женой в статусе, которая мать Его детей и любимая женщина. Прожита вместе жизнь, делает людей ближе, чем родными - они необходимы друг другу. Это душевный комфорт, это духовная пища. Почему кода-то самая желанная женщина-жена вдруг, на время, подменяется другой? Наверное, убегая из дома, Он ищет в чужой женщине то, что было когда-то в его жене. Теперь с Ней Он опять молод, желанный, любим… на миг возвратил то, о чем забыла жена за домашними хлопотами...
-Как мы сейчас похожи. Я тоже думала, что главное чистый дом, накормленные дети и муж, забывая, что еще женщина и жена. Сводим супружескую жизнь до ритуалов: обеды по выходным и праздникам, прием гостей, просмотр телепередач... Забывая, что семья, любовь - это постоянный труд души, да и физический… В отношения потихоньку влазит прохлада,их поглощает равнодушие, мы все реже интересуемся Его делами...
Он взрослый, да Он достаточно взрослый мужчина, у которого много обязанностей и которому предъявляют высокие требования. Все уверенны, что Он все знает, все может к Нему приходят за помощью и советом. Никто даже и не догадывается, что в этом лысо-седом великане живет ребенок, который мечтает и ждет, когда потреплют его волосы на затылке ...
Глупые мы бабы, не ценим того счастья, которое находится на расстоянии вытянутой руки пока оно есть, пока оно свое и кажется так будет всегда…Мы откладываем жизнь на завтра, держим красивые слова и чувства на потом, а когда вдруг наступает потом.… Нет, потом не наступает, оно врывается к нам вместе с разлукой и потерей…
Одиночество.… Теперь Она поняла, что такое одиночество. Когда слезами на окне застывает дождь. Когда никому нет до тебя дела. Когда в ушах звенит тишина, жуткая нестерпимая тишина. Когда темные тени из углов тянут к тебе колючие когти, обхватывая шею, подкатывая каменный ком к горлу,…захочешь сделать вдох, а нечем… Когда свинцовой серой мглою давит потеря. Когда коршуном царапает душу память…Когда подушка это единственное ,что поглощает стоны и знает вкус слез…
Оставшись наедине с собою, Она сидит на большом чемодане красивых чувств и слов. Но это все некому отдать… поэтому ,на время , ворует чужого мужа…Теперь Она осознала,что превратилась из жертвы воровства в воровку.
Вот и встречаются, как два вора, мистер НЕПОНИМАНИЕ и мадам ОДИНОЧЕСТВО. В это сказочный миг Они отдают и принимают то, что уже давно никому ненужно. Но разве это воровство? Они обмениваются самыми сокровенными для себя чувствами. Они дают и берут - это ДахаБраха.
ДахаБраха*- из староукраинского «давать» и «брать»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
