ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вячеслав Руденко
2026.09.05 18:40
Чи Південний Буг, чи Джаггер,
Чи палаццо Ручеллаї
Вздовж рамен часу відваги,
У полоні дармограю…
Бубонці біжать по колу,
Серце пнеться до яруги,
Там, де духи волошкові
Краще, ніж прудкі папуги!

Кока Черкаський
2026.09.05 13:20
був ліс

несправжній але ліс
були дерева кущі
непролазні хащі
дикий виноград плющ
була вереснева шипшина
були птахи зайці

Борис Костиря
2026.09.05 13:05
Спресований час у секунди, години.
Спресований дух у фортеці хвилини
Чекає надійної, світлої днини,
Аби проспівати пісні горобини.

Спресована вічність у долі секунди.
Її затискають в майстерні чи кузні.
Ми підемо точним протореним курсом.

Тетяна Левицька
2026.09.05 11:29
Ти знаєш, любий, ще живу,
якщо це можна так назвати.
Кошу жагучу кропиву
і вимітаю горе з хати.

Я ще тримаюся за тих,
хто заховав у душу втрати.
Ще є кому подать води

Ірина Вовк
2026.09.05 11:05
«ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ: Гнів Везувію»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)

ДІЙОВІ ОСОБИ:
Пліній Молодший – свідок катастрофи, що втілює пам'ять історії.
Марк – гордий римський патрицій, засліплений власним багатством.
Юлія – йог

Віктор Кучерук
2026.09.05 07:16
І спалахи, і гуркоти,
І гар їдкий пожеж,
А ти, життям затурканий,
Утомлено живеш.
Вздовж згарищ, межи вирвами,
Повз ці й оті пости, -
Продовжуєш настирливо
То їхати, то йти.

Артур Курдіновський
2026.09.05 04:24
Осене! До тебе простягну
Те, що написали руки втомлені.
Я почув незайману весну
У голосовому повідомленні.

Це - відлуння молодих років,
Де бажанням пахли трави скошені.
Та чому за стіл я раптом сів

Артур Курдіновський
2026.09.05 04:23
У нашій країні вбивають за мову,
У нашій країні вбивають за правду.
А світ крізь картинно опущені брови
Цінує прибутки, біткоїни, нафту.

Завжди так було - не змінилось нічого.
Нависла кривавих сторіч веремія.
Не любо своє, бо в холопів чужого

хома дідим
2026.09.04 22:44
птахи літали із криками
риби плавали мовчки
якого кричати рибі-от
для чого навіщо тощо
під водотовщею кригою
у будь-який час дня і ночі
сам би любив плисти рибою
де-небудь незаморочливо

Ольга Садкова
2026.09.04 21:47
Не помічаєш.
Повз проходиш знову.
Моя душа зривається услід,
в осінню, теплу, золоту обнову,
та раптом розбивається об лід.

І що тобі, скажи, до мого болю?
Чуже навік скалічене крило.

Іван Потьомкін
2026.09.04 21:24
Розгрішую усіх, хто нагрішив мені.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.

Кока Черкаський
2026.09.04 18:44
поет має звичку
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського

Мирон Шагало
2026.09.04 17:40
Запливає сонце-коло
в ранішні майстерні,
де малюються святково
небеса пастельні.

Зеленіють аж за обрій
трави мерехтливі.
Цвіркуни бриньчать хоробрі

Юрій Лазірко
2026.09.04 16:54
Ай-не-не-не,
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...

Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,

Вячеслав Руденко
2026.09.04 14:41
Бажають пристрасті музеї,
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим

Борис Костиря
2026.09.04 14:09
Останні помахи руки
Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.

Останні помахи зими,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Уляна Демченко (1959) / Проза

 Воры?.. ДахаБраха


Она нервничала. Прошло уже две недели, а Его все нет. Она считала дни, вернее часы. Да, сегодня день приезда. Он с женой возвращается с отдыха. После обеда был маяк на Ее телефон. Он в стране!
- Интересно когда Он захочет встретиться? Нужно Его хотя бы немножко помучить, чуть- чуть отомстить ... - думала Она, капризничая или ревнуя.
Утром Он позвонил, хотел встречи, что-то говорил, но Она, понимая через слово, отвечала: « Нет!»
-Да ... Соскучился... Как хорошо! Пускай подождет еще один день! - подумала Она, довольно улыбаясь.
Раньше Он предупреждал: « Осторожно, не влюбись - я женат». Теперь, видать, сам присел на Нее, как на наркотик.
Вечером, впервые в это время, Он опять звонил, просил и даже настаивал на встрече. Она согласилась...
...Он шел быстрым шагом, вернее бежал, напоминая арабского скакуна на лету... казалось, каждая клетка его организма была подчинена одному желанию,…Она отошла, в сторону, боясь, что Он может сбить Ее с ног... Но подходя к дому, шаги стали тихие и осторожные. Они вошли в дом.
В одно мгновение Он был на коленях, целуя подол Ее длинного платья ... ноги... Большой и седой, напоминал луну в полнолунии…
...Она впервые почувствовала себя богиней, парящей в воздухе на большом белом облаке страсти, любви, ласки, нежности и тепла...
Он улыбнулся, как всегда, потрепал Ее волосы, поцеловал и ушел. Сейчас Он напоминал ночного светлячка, который спешил домой.
Ушел…, а Ей так хотелось свернуться калачиком у Него под боком,… Она долго не могла уснуть. Одна мысль не давала Ей покоя:
-Почему Он, порядочный семьянин, любящий муж, хороший отец - пошел "НАЛЕВО"? Какая сила толкает Его среди ночи, прячась, как вор, бежать к другой?
-Самец!!! Пришел, пометил территорию и к этой своей,…- Она выругалась, ревнуя и от боли (и как только Она умудряется, поворачиваясь в кровати, набивать синяки), - тоже мне «телевизор-диванович», «тенис-боулингович», «лавелас - похабыч» ,а может и «выпить-закусить»…
С горечью думала, что за все время их встреч Он ни разу не сказал, что любит, что дорожит,…только великолепные отношения удерживали Ее от разрыва. В ней боролись две силы: разум - здравый смысл и сердце - эмоции. Она, как любая нормальная женщина, не хотела делить Его ни с кем, поэтому ревновала даже к жене. Да, Она никогда не будет у Него на первом месте хоть и согревает в постели, сердце согревает только жена. Понимала что, не сможет сравниться с женой в статусе, которая мать Его детей и любимая женщина. Прожита вместе жизнь, делает людей ближе, чем родными - они необходимы друг другу. Это душевный комфорт, это духовная пища. Почему кода-то самая желанная женщина-жена вдруг, на время, подменяется другой? Наверное, убегая из дома, Он ищет в чужой женщине то, что было когда-то в его жене. Теперь с Ней Он опять молод, желанный, любим… на миг возвратил то, о чем забыла жена за домашними хлопотами...
-Как мы сейчас похожи. Я тоже думала, что главное чистый дом, накормленные дети и муж, забывая, что еще женщина и жена. Сводим супружескую жизнь до ритуалов: обеды по выходным и праздникам, прием гостей, просмотр телепередач... Забывая, что семья, любовь - это постоянный труд души, да и физический… В отношения потихоньку влазит прохлада,их поглощает равнодушие, мы все реже интересуемся Его делами...
Он взрослый, да Он достаточно взрослый мужчина, у которого много обязанностей и которому предъявляют высокие требования. Все уверенны, что Он все знает, все может к Нему приходят за помощью и советом. Никто даже и не догадывается, что в этом лысо-седом великане живет ребенок, который мечтает и ждет, когда потреплют его волосы на затылке ...
Глупые мы бабы, не ценим того счастья, которое находится на расстоянии вытянутой руки пока оно есть, пока оно свое и кажется так будет всегда…Мы откладываем жизнь на завтра, держим красивые слова и чувства на потом, а когда вдруг наступает потом.… Нет, потом не наступает, оно врывается к нам вместе с разлукой и потерей…
Одиночество.… Теперь Она поняла, что такое одиночество. Когда слезами на окне застывает дождь. Когда никому нет до тебя дела. Когда в ушах звенит тишина, жуткая нестерпимая тишина. Когда темные тени из углов тянут к тебе колючие когти, обхватывая шею, подкатывая каменный ком к горлу,…захочешь сделать вдох, а нечем… Когда свинцовой серой мглою давит потеря. Когда коршуном царапает душу память…Когда подушка это единственное ,что поглощает стоны и знает вкус слез…
Оставшись наедине с собою, Она сидит на большом чемодане красивых чувств и слов. Но это все некому отдать… поэтому ,на время , ворует чужого мужа…Теперь Она осознала,что превратилась из жертвы воровства в воровку.
Вот и встречаются, как два вора, мистер НЕПОНИМАНИЕ и мадам ОДИНОЧЕСТВО. В это сказочный миг Они отдают и принимают то, что уже давно никому ненужно. Но разве это воровство? Они обмениваются самыми сокровенными для себя чувствами. Они дают и берут - это ДахаБраха.

ДахаБраха*- из староукраинского «давать» и «брать»




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2016-03-09 14:28:43
Переглядів сторінки твору 660
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.004 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.520 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.788
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2024.01.28 16:07
Автор у цю хвилину відсутній