
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.21
21:40
Я хочу пірнути в сніги,
У сон, невідомість, пургу,
В пекельне обличчя жаги,
У білу безмежну труху.
Я питиму сніжне вино,
До краплі, до самого дна.
Простелеться біле руно,
У сон, невідомість, пургу,
В пекельне обличчя жаги,
У білу безмежну труху.
Я питиму сніжне вино,
До краплі, до самого дна.
Простелеться біле руно,
2025.06.21
20:15
Фіалка ночі - матіола.
Бузковий колір щастя, ніжний пах.
Зірчасті квіточки довкола,
Медовість поцілунків на вустах.
У темряві - любові світло.
Обійми душ єднають щиро нас.
І матіолова привітність
Бузковий колір щастя, ніжний пах.
Зірчасті квіточки довкола,
Медовість поцілунків на вустах.
У темряві - любові світло.
Обійми душ єднають щиро нас.
І матіолова привітність
2025.06.21
17:06
Трамвай запашного літа
Стукотить по чужій вулиці Янголів
В самотині – рікою буття – в самотині
Порожній, наче руїна крику волошок,
Бо це місто – притулок позичений
Заблукалої Еврідіки-невдахи,
Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо,
Бо слова загуби
Стукотить по чужій вулиці Янголів
В самотині – рікою буття – в самотині
Порожній, наче руїна крику волошок,
Бо це місто – притулок позичений
Заблукалої Еврідіки-невдахи,
Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо,
Бо слова загуби
2025.06.21
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Ілюзія
О
Ілюзія
О
2025.06.21
15:16
Маючи за плечима 12 років досвіду роботи в психіатрії та 9 — у психотерапії, я щодня стикаюся зі складністю людських переживань. Поряд із цією професійною діяльністю моє життя завжди супроводжує любов до поезії — як до читання, так і до написання. Нерідко
2025.06.21
12:57
І виростають покоління,
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
2025.06.21
05:06
Хлопчик має хом’яка, –
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
2025.06.20
21:58
Мовчання, як вулкан.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
2025.06.20
15:51
Начебто дві голови у тебе
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
2025.06.20
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Панно Фа
Панно Фа
2025.06.20
14:58
Якщо порівнювати між собою такі явища, як політику, релігію і проституцію, відверто оцінюючи їх із точки зору людської моралі, то доведеться визнати, що остання із цієї тріади для суспільства – уже найменше зло.
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Уляна Демченко (1959) /
Проза
Воры?.. ДахаБраха
Она нервничала. Прошло уже две недели, а Его все нет. Она считала дни, вернее часы. Да, сегодня день приезда. Он с женой возвращается с отдыха. После обеда был маяк на Ее телефон. Он в стране!
- Интересно когда Он захочет встретиться? Нужно Его хотя бы немножко помучить, чуть- чуть отомстить ... - думала Она, капризничая или ревнуя.
Утром Он позвонил, хотел встречи, что-то говорил, но Она, понимая через слово, отвечала: « Нет!»
-Да ... Соскучился... Как хорошо! Пускай подождет еще один день! - подумала Она, довольно улыбаясь.
Раньше Он предупреждал: « Осторожно, не влюбись - я женат». Теперь, видать, сам присел на Нее, как на наркотик.
Вечером, впервые в это время, Он опять звонил, просил и даже настаивал на встрече. Она согласилась...
...Он шел быстрым шагом, вернее бежал, напоминая арабского скакуна на лету... казалось, каждая клетка его организма была подчинена одному желанию,…Она отошла, в сторону, боясь, что Он может сбить Ее с ног... Но подходя к дому, шаги стали тихие и осторожные. Они вошли в дом.
В одно мгновение Он был на коленях, целуя подол Ее длинного платья ... ноги... Большой и седой, напоминал луну в полнолунии…
...Она впервые почувствовала себя богиней, парящей в воздухе на большом белом облаке страсти, любви, ласки, нежности и тепла...
Он улыбнулся, как всегда, потрепал Ее волосы, поцеловал и ушел. Сейчас Он напоминал ночного светлячка, который спешил домой.
Ушел…, а Ей так хотелось свернуться калачиком у Него под боком,… Она долго не могла уснуть. Одна мысль не давала Ей покоя:
-Почему Он, порядочный семьянин, любящий муж, хороший отец - пошел "НАЛЕВО"? Какая сила толкает Его среди ночи, прячась, как вор, бежать к другой?
-Самец!!! Пришел, пометил территорию и к этой своей,…- Она выругалась, ревнуя и от боли (и как только Она умудряется, поворачиваясь в кровати, набивать синяки), - тоже мне «телевизор-диванович», «тенис-боулингович», «лавелас - похабыч» ,а может и «выпить-закусить»…
С горечью думала, что за все время их встреч Он ни разу не сказал, что любит, что дорожит,…только великолепные отношения удерживали Ее от разрыва. В ней боролись две силы: разум - здравый смысл и сердце - эмоции. Она, как любая нормальная женщина, не хотела делить Его ни с кем, поэтому ревновала даже к жене. Да, Она никогда не будет у Него на первом месте хоть и согревает в постели, сердце согревает только жена. Понимала что, не сможет сравниться с женой в статусе, которая мать Его детей и любимая женщина. Прожита вместе жизнь, делает людей ближе, чем родными - они необходимы друг другу. Это душевный комфорт, это духовная пища. Почему кода-то самая желанная женщина-жена вдруг, на время, подменяется другой? Наверное, убегая из дома, Он ищет в чужой женщине то, что было когда-то в его жене. Теперь с Ней Он опять молод, желанный, любим… на миг возвратил то, о чем забыла жена за домашними хлопотами...
-Как мы сейчас похожи. Я тоже думала, что главное чистый дом, накормленные дети и муж, забывая, что еще женщина и жена. Сводим супружескую жизнь до ритуалов: обеды по выходным и праздникам, прием гостей, просмотр телепередач... Забывая, что семья, любовь - это постоянный труд души, да и физический… В отношения потихоньку влазит прохлада,их поглощает равнодушие, мы все реже интересуемся Его делами...
Он взрослый, да Он достаточно взрослый мужчина, у которого много обязанностей и которому предъявляют высокие требования. Все уверенны, что Он все знает, все может к Нему приходят за помощью и советом. Никто даже и не догадывается, что в этом лысо-седом великане живет ребенок, который мечтает и ждет, когда потреплют его волосы на затылке ...
Глупые мы бабы, не ценим того счастья, которое находится на расстоянии вытянутой руки пока оно есть, пока оно свое и кажется так будет всегда…Мы откладываем жизнь на завтра, держим красивые слова и чувства на потом, а когда вдруг наступает потом.… Нет, потом не наступает, оно врывается к нам вместе с разлукой и потерей…
Одиночество.… Теперь Она поняла, что такое одиночество. Когда слезами на окне застывает дождь. Когда никому нет до тебя дела. Когда в ушах звенит тишина, жуткая нестерпимая тишина. Когда темные тени из углов тянут к тебе колючие когти, обхватывая шею, подкатывая каменный ком к горлу,…захочешь сделать вдох, а нечем… Когда свинцовой серой мглою давит потеря. Когда коршуном царапает душу память…Когда подушка это единственное ,что поглощает стоны и знает вкус слез…
Оставшись наедине с собою, Она сидит на большом чемодане красивых чувств и слов. Но это все некому отдать… поэтому ,на время , ворует чужого мужа…Теперь Она осознала,что превратилась из жертвы воровства в воровку.
Вот и встречаются, как два вора, мистер НЕПОНИМАНИЕ и мадам ОДИНОЧЕСТВО. В это сказочный миг Они отдают и принимают то, что уже давно никому ненужно. Но разве это воровство? Они обмениваются самыми сокровенными для себя чувствами. Они дают и берут - это ДахаБраха.
ДахаБраха*- из староукраинского «давать» и «брать»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Воры?.. ДахаБраха
Она нервничала. Прошло уже две недели, а Его все нет. Она считала дни, вернее часы. Да, сегодня день приезда. Он с женой возвращается с отдыха. После обеда был маяк на Ее телефон. Он в стране!
- Интересно когда Он захочет встретиться? Нужно Его хотя бы немножко помучить, чуть- чуть отомстить ... - думала Она, капризничая или ревнуя.
Утром Он позвонил, хотел встречи, что-то говорил, но Она, понимая через слово, отвечала: « Нет!»
-Да ... Соскучился... Как хорошо! Пускай подождет еще один день! - подумала Она, довольно улыбаясь.
Раньше Он предупреждал: « Осторожно, не влюбись - я женат». Теперь, видать, сам присел на Нее, как на наркотик.
Вечером, впервые в это время, Он опять звонил, просил и даже настаивал на встрече. Она согласилась...
...Он шел быстрым шагом, вернее бежал, напоминая арабского скакуна на лету... казалось, каждая клетка его организма была подчинена одному желанию,…Она отошла, в сторону, боясь, что Он может сбить Ее с ног... Но подходя к дому, шаги стали тихие и осторожные. Они вошли в дом.
В одно мгновение Он был на коленях, целуя подол Ее длинного платья ... ноги... Большой и седой, напоминал луну в полнолунии…
...Она впервые почувствовала себя богиней, парящей в воздухе на большом белом облаке страсти, любви, ласки, нежности и тепла...
Он улыбнулся, как всегда, потрепал Ее волосы, поцеловал и ушел. Сейчас Он напоминал ночного светлячка, который спешил домой.
Ушел…, а Ей так хотелось свернуться калачиком у Него под боком,… Она долго не могла уснуть. Одна мысль не давала Ей покоя:
-Почему Он, порядочный семьянин, любящий муж, хороший отец - пошел "НАЛЕВО"? Какая сила толкает Его среди ночи, прячась, как вор, бежать к другой?
-Самец!!! Пришел, пометил территорию и к этой своей,…- Она выругалась, ревнуя и от боли (и как только Она умудряется, поворачиваясь в кровати, набивать синяки), - тоже мне «телевизор-диванович», «тенис-боулингович», «лавелас - похабыч» ,а может и «выпить-закусить»…
С горечью думала, что за все время их встреч Он ни разу не сказал, что любит, что дорожит,…только великолепные отношения удерживали Ее от разрыва. В ней боролись две силы: разум - здравый смысл и сердце - эмоции. Она, как любая нормальная женщина, не хотела делить Его ни с кем, поэтому ревновала даже к жене. Да, Она никогда не будет у Него на первом месте хоть и согревает в постели, сердце согревает только жена. Понимала что, не сможет сравниться с женой в статусе, которая мать Его детей и любимая женщина. Прожита вместе жизнь, делает людей ближе, чем родными - они необходимы друг другу. Это душевный комфорт, это духовная пища. Почему кода-то самая желанная женщина-жена вдруг, на время, подменяется другой? Наверное, убегая из дома, Он ищет в чужой женщине то, что было когда-то в его жене. Теперь с Ней Он опять молод, желанный, любим… на миг возвратил то, о чем забыла жена за домашними хлопотами...
-Как мы сейчас похожи. Я тоже думала, что главное чистый дом, накормленные дети и муж, забывая, что еще женщина и жена. Сводим супружескую жизнь до ритуалов: обеды по выходным и праздникам, прием гостей, просмотр телепередач... Забывая, что семья, любовь - это постоянный труд души, да и физический… В отношения потихоньку влазит прохлада,их поглощает равнодушие, мы все реже интересуемся Его делами...
Он взрослый, да Он достаточно взрослый мужчина, у которого много обязанностей и которому предъявляют высокие требования. Все уверенны, что Он все знает, все может к Нему приходят за помощью и советом. Никто даже и не догадывается, что в этом лысо-седом великане живет ребенок, который мечтает и ждет, когда потреплют его волосы на затылке ...
Глупые мы бабы, не ценим того счастья, которое находится на расстоянии вытянутой руки пока оно есть, пока оно свое и кажется так будет всегда…Мы откладываем жизнь на завтра, держим красивые слова и чувства на потом, а когда вдруг наступает потом.… Нет, потом не наступает, оно врывается к нам вместе с разлукой и потерей…
Одиночество.… Теперь Она поняла, что такое одиночество. Когда слезами на окне застывает дождь. Когда никому нет до тебя дела. Когда в ушах звенит тишина, жуткая нестерпимая тишина. Когда темные тени из углов тянут к тебе колючие когти, обхватывая шею, подкатывая каменный ком к горлу,…захочешь сделать вдох, а нечем… Когда свинцовой серой мглою давит потеря. Когда коршуном царапает душу память…Когда подушка это единственное ,что поглощает стоны и знает вкус слез…
Оставшись наедине с собою, Она сидит на большом чемодане красивых чувств и слов. Но это все некому отдать… поэтому ,на время , ворует чужого мужа…Теперь Она осознала,что превратилась из жертвы воровства в воровку.
Вот и встречаются, как два вора, мистер НЕПОНИМАНИЕ и мадам ОДИНОЧЕСТВО. В это сказочный миг Они отдают и принимают то, что уже давно никому ненужно. Но разве это воровство? Они обмениваются самыми сокровенными для себя чувствами. Они дают и берут - это ДахаБраха.
ДахаБраха*- из староукраинского «давать» и «брать»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію