Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іванна Литвинець І (1984) /
Проза
Безвихідь як ідеальний варіант
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Безвихідь як ідеальний варіант
Вона викликала таксі о третій годині. Машина зупинилася біля під’їзду. З будинку вийшла дівчина у червоному пальті.
- Доброї ночі. Куди їдемо? – запитав Павло.
- Їдемо, а там побачимо, – риторично прозвучала відповідь.
- Як скажете.
Серед своїх клієнтів зустрічав різних людей. Не здивувався б, якби панянка виявила бажання покататися нічним містом.
Але їздили недовго.
- Зупиніться на мосту, – сказала раптом дівчина.
Пасажирка вийшла і стала на краєчку, тримаючись за залізні перила.
- Скільки часу вас чекати? – запитав Павло, виглянувши з машини.
У нього склалося враження, що дівчина була готова перехилитися униз. А це питання збентежило її.
- Гаразд, я зачекаю. Справа ось у чому, – спокійно мовив Павло, – маю необережність замислитись, що ви надумали стрибати з того моста.
- Необережність замислитись? – момент відчайдушного кроку молодої панянки завмер в очікуванні.
- Міркую, маєте для цього абиякий, непідготовлений вигляд, – продовжував упевнено й безпосередньо мовити водій нічного таксі.
- Абиякий вигляд? – перепитала дівчина.
- Дивно. ХХІ століття, а ви не бачили, як це роблять в американських фільмах. Залишають продукти у холодильнику, прибирають помешкання, віддають борги, пишуть прощальну записку, одягають найкраще вбрання, – на середині цього переліку Павло перехопив неоднозначний погляд супутниці.
- За яких обставин це обов’язково? – бентежність переходила у повне нерозуміння.
- Якщо вважаєте свій вибір ідеальним. І не бажаєте, щоб когось звинуватили у цьому рішенні, – Павло ризикував більше, ніж коли траплялося виїжджати на зустрічну смугу.
- Не хвилюйтеся за це, – сказала обнадійливо.
- Добре, але ще одне, – не здавався Павло, – Що маю відповісти, коли спитають, куди відвозив вас посеред ночі?
- А хто запитає? – здивувалася дівчина.
- Знайдуться охочі, – мовив Павло, – І, до речі, як вас називати?
- Злата, – відповіла супутниця в червоному пальті, – Своїми балачками ви перебили мені справу. Тепер мушу зробити перерву.
- О, «перерва», у вашому випадку, – звучить багатообіцяюче, – сказав Павло, сідаючи в маршрутне таксі.
За мить прийшла Злата. Поглянула на водія. Його філософія зупинила марення посеред ночі стрибнути з моста. Історія дівчини виявилася такою. Життя здавалося невлаштованим, постійно нервувалася. Була англійським філологом, а працювала перекладачем в іноземній фірмі, поки компанія не стала банкрутом. Злата опинилася без роботи. Втратила можливість платити за помешкання, яке винаймала. Усе здавалося пустою склянкою, яку треба розбити вдрузки.
- Я не здивований. Часто супроводжую сюди людей, – повідомив Павло, вислухавши її.
- То ви несправжній. Ви – примара? – розгублено запитала Злата.
- Ні, живий-живісінький. Якби примари працювали таксистами, то ніхто з людей далеко б не заїхав.
- Невже хтось ще, окрім мене, їхав на таксі, щоб зробити це тут? – знову спитала дівчина.
- О, багато людей! Одна школярка не склала вступні тести в інститут. Це було для неї шоком. Трохи тут провітрилась. Поїхала додому, а через день подзвонила, – Павло пригадував деталі цієї історії, – В результатах була помилка через одинакові прізвища вступників. А написала все ідеально. Ще дуже запам’ятався молодий учений. Він отримав запрошення працювати в англійському престижному університеті. Їхати мав терміново. Звільнився з роботи. В аеропорту у нього вкрали гроші, всі документи. Ситуація здавалась безнадійною. Але здолав свою дурість. Цілий рік клопотав над новими справами. Навіть посадив трояндовий живопліт навколо будинку. Сам доглядав його, а в такий спосіб й відволікався.
- Нічого собі! Хіба таке буває? – здивувалася Злата.
- Буває. Інший пан просидів тут цілу ніч, – продовжив розповідь Павло, – Його дружина поїхала за кордон. Залишила самого з двома дітьми-підлітками. Він вже майже стрибнув, аж раптом зупинився. Сказав, що в дочки свято у драматичному гуртку. Назавтра має позичити в друга якогось капелюха. Ну і мчали до того добродія, лише світлофори нас притримували.
- Це не ваші видумані історії, щоб перелаштувати мене на правильну думку? – недовірливо мовила дівчина.
- Чого б мені придумувати? Найкращий приклад – я сам.
- Ви стрибали?
- Хотів.
- І що вас зупинило?
- Акваріум.
- Який акваріум?
- Я подумав, що треба купити великий акваріум і завести кольорових рибок.
- Ви справді фантазер! – Злата вкрай була здивована історіями Павла.
- Моя дочка дуже хотіла акваріум. Вони з дружиною загинули в автомобільній катастрофі.
Місто світилося вогнями. Місто, в якому люди мали свої справи, думки і мрії.
Через два роки Павло і Злата одружилися. Просили священика провести обряд на мосту. Він ледве переконав їх не робити цього о третій годині. Це було улюблене місце зустрічі. Місце, де безвихідь стала для них ідеальним варіантом.
- Якби я тоді стрибнула… Чому ти був впевнений, що матиму час навіть на одну миттєвість? – запитала якось Злата.
- Абсолютно не був впевнений. Люди хочуть бути оригінальними у неправильних вчинках. Хай би проявили оригінальність в складних ситуаціях. Щоранку дивилися у дзеркало, розчісували волосся і пересувалися по кімнаті на одному рівні. Коли цей рівень – інвалідний візок. Щоранку вигулювали собаку, біжучи за нею вслід і міцно тримаючи шнурок. Це просто необхідно, бо господар кудлатого друга втратив зір під час воєнних дій. Краще вправлятися в оригінальності, щоб жити не лише для себе.
Місто світилося вогнями. Місто, в якому люди мали свої справи, думки і мрії. Місто, в якому ці мрії народжувалися, перемовлялися між собою, збувалися або зникали. Це було місто, де він навчив її жити.
2015 р.
- Доброї ночі. Куди їдемо? – запитав Павло.
- Їдемо, а там побачимо, – риторично прозвучала відповідь.
- Як скажете.
Серед своїх клієнтів зустрічав різних людей. Не здивувався б, якби панянка виявила бажання покататися нічним містом.
Але їздили недовго.
- Зупиніться на мосту, – сказала раптом дівчина.
Пасажирка вийшла і стала на краєчку, тримаючись за залізні перила.
- Скільки часу вас чекати? – запитав Павло, виглянувши з машини.
У нього склалося враження, що дівчина була готова перехилитися униз. А це питання збентежило її.
- Гаразд, я зачекаю. Справа ось у чому, – спокійно мовив Павло, – маю необережність замислитись, що ви надумали стрибати з того моста.
- Необережність замислитись? – момент відчайдушного кроку молодої панянки завмер в очікуванні.
- Міркую, маєте для цього абиякий, непідготовлений вигляд, – продовжував упевнено й безпосередньо мовити водій нічного таксі.
- Абиякий вигляд? – перепитала дівчина.
- Дивно. ХХІ століття, а ви не бачили, як це роблять в американських фільмах. Залишають продукти у холодильнику, прибирають помешкання, віддають борги, пишуть прощальну записку, одягають найкраще вбрання, – на середині цього переліку Павло перехопив неоднозначний погляд супутниці.
- За яких обставин це обов’язково? – бентежність переходила у повне нерозуміння.
- Якщо вважаєте свій вибір ідеальним. І не бажаєте, щоб когось звинуватили у цьому рішенні, – Павло ризикував більше, ніж коли траплялося виїжджати на зустрічну смугу.
- Не хвилюйтеся за це, – сказала обнадійливо.
- Добре, але ще одне, – не здавався Павло, – Що маю відповісти, коли спитають, куди відвозив вас посеред ночі?
- А хто запитає? – здивувалася дівчина.
- Знайдуться охочі, – мовив Павло, – І, до речі, як вас називати?
- Злата, – відповіла супутниця в червоному пальті, – Своїми балачками ви перебили мені справу. Тепер мушу зробити перерву.
- О, «перерва», у вашому випадку, – звучить багатообіцяюче, – сказав Павло, сідаючи в маршрутне таксі.
За мить прийшла Злата. Поглянула на водія. Його філософія зупинила марення посеред ночі стрибнути з моста. Історія дівчини виявилася такою. Життя здавалося невлаштованим, постійно нервувалася. Була англійським філологом, а працювала перекладачем в іноземній фірмі, поки компанія не стала банкрутом. Злата опинилася без роботи. Втратила можливість платити за помешкання, яке винаймала. Усе здавалося пустою склянкою, яку треба розбити вдрузки.
- Я не здивований. Часто супроводжую сюди людей, – повідомив Павло, вислухавши її.
- То ви несправжній. Ви – примара? – розгублено запитала Злата.
- Ні, живий-живісінький. Якби примари працювали таксистами, то ніхто з людей далеко б не заїхав.
- Невже хтось ще, окрім мене, їхав на таксі, щоб зробити це тут? – знову спитала дівчина.
- О, багато людей! Одна школярка не склала вступні тести в інститут. Це було для неї шоком. Трохи тут провітрилась. Поїхала додому, а через день подзвонила, – Павло пригадував деталі цієї історії, – В результатах була помилка через одинакові прізвища вступників. А написала все ідеально. Ще дуже запам’ятався молодий учений. Він отримав запрошення працювати в англійському престижному університеті. Їхати мав терміново. Звільнився з роботи. В аеропорту у нього вкрали гроші, всі документи. Ситуація здавалась безнадійною. Але здолав свою дурість. Цілий рік клопотав над новими справами. Навіть посадив трояндовий живопліт навколо будинку. Сам доглядав його, а в такий спосіб й відволікався.
- Нічого собі! Хіба таке буває? – здивувалася Злата.
- Буває. Інший пан просидів тут цілу ніч, – продовжив розповідь Павло, – Його дружина поїхала за кордон. Залишила самого з двома дітьми-підлітками. Він вже майже стрибнув, аж раптом зупинився. Сказав, що в дочки свято у драматичному гуртку. Назавтра має позичити в друга якогось капелюха. Ну і мчали до того добродія, лише світлофори нас притримували.
- Це не ваші видумані історії, щоб перелаштувати мене на правильну думку? – недовірливо мовила дівчина.
- Чого б мені придумувати? Найкращий приклад – я сам.
- Ви стрибали?
- Хотів.
- І що вас зупинило?
- Акваріум.
- Який акваріум?
- Я подумав, що треба купити великий акваріум і завести кольорових рибок.
- Ви справді фантазер! – Злата вкрай була здивована історіями Павла.
- Моя дочка дуже хотіла акваріум. Вони з дружиною загинули в автомобільній катастрофі.
Місто світилося вогнями. Місто, в якому люди мали свої справи, думки і мрії.
Через два роки Павло і Злата одружилися. Просили священика провести обряд на мосту. Він ледве переконав їх не робити цього о третій годині. Це було улюблене місце зустрічі. Місце, де безвихідь стала для них ідеальним варіантом.
- Якби я тоді стрибнула… Чому ти був впевнений, що матиму час навіть на одну миттєвість? – запитала якось Злата.
- Абсолютно не був впевнений. Люди хочуть бути оригінальними у неправильних вчинках. Хай би проявили оригінальність в складних ситуаціях. Щоранку дивилися у дзеркало, розчісували волосся і пересувалися по кімнаті на одному рівні. Коли цей рівень – інвалідний візок. Щоранку вигулювали собаку, біжучи за нею вслід і міцно тримаючи шнурок. Це просто необхідно, бо господар кудлатого друга втратив зір під час воєнних дій. Краще вправлятися в оригінальності, щоб жити не лише для себе.
Місто світилося вогнями. Місто, в якому люди мали свої справи, думки і мрії. Місто, в якому ці мрії народжувалися, перемовлялися між собою, збувалися або зникали. Це було місто, де він навчив її жити.
2015 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
