Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Наука царя Соломона
Ірина Мацко. Шпинат для мізків: замальовки, новели. – Львів: ЛА «Піраміда», 2015. – 88 с.
Невеличка збірка прозових замальовок «Шпинат для мізків» у тернополянки Ірини Мацко є дебютною. Зразу по прочитанні книжки впадає в око такий собі мікрообраз шпинату («шпинат як рослина покращує пам’ять – стверджує кулінарна книга), що виконує функцію наскрізного об’єднуючого елемента композиції книги. Проте, спокусливу аналогію з кулінарією на цьому можна припинити, адже зміст коротеньких начерків спонукає до роздумів не так про тілесно-шлункові забави, як про духовні, морально-етичні засади людського спілкування, а саме: примирення, віра, вибір, вдячність, розуміння, відкритість, рішучість, наполегливість, спокій, прозріння, довіра, життєва мудрість, прощення, жіночність, свобода, призначення, позитивне мислення, терпіння, відчай, повнота життя… Як бачимо, спектр основних розмірковувань авторки сформовано за типовими проблемами, що постають перед мислячою людиною, котра прагне достойного життя й переймається питаннями морального вибору.
Ірина Мацко використовує жанр короткого розповідного характеру, що багатьма рисами наслідує дидактично-повчальні притчі.
Наратив нашої авторки тяжіє не до зображення чи описовості. Вона повідомляє про певну думку або ідею, розмірковує, успішно користується засобом алегоричного мовлення. Істина, яку досліджує Ірина Мацко. не завжди лежить на поверхні, й читачеві доводиться її добувати, як смачну серединку, до прикладу, горішка. Хоча тексти щедро «приправлені» підказками поживності: «Для кращого смаку радимо додати жменьку душевного тепла, пригорщу доброти і дрібку каяття … Може й не смакувати, а навпаки – пекти гіркотою втрати. Але ж гіркота дуже поживна для організму … Підсолодіть страву легкістю та романтичністю. Не бійтеся пересолодити. Часом так хочеться солоденького». Щоправда, деколи у рецептах відлунює наїв та певний штамп бачення реальності: «Притрусіть страву жменею надії та віри у щасливе майбутнє». Але ця заувага – не докір, швидше, застереження!
Усі потенційні читачі збірки «Шпинат для мізків» колись були учнями, котрі звикли до того, що будь-яке навчання-повчання – це нудьга, набридлива обов’язковість і насилля над особистістю. Авторці вдається уникнути подібного враження, навіть більше – ґрадація оптимізму та радості, що випромінюють тексти, іноді зашкалює; такі новелетки, як «Одягнута радощами», «Кокон», «Канатоходці», «Мій човник серед моря», додають до розуму та інтелекту текстів збірки Ірини Мацко невиправно оптимістичного сприйняття сенсу буття. «Кожен із нас є важливою частинкою чудового світу!» – романтичне резюме нашої авторки з новели «Такий важливий метелик» не залишає й крихти від наших сумнівів та розчарувань.
P. S. «Притчі Соломона»: послухає мудрий – і примножить пізнання, а розумний знайде мудрі поради.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наука царя Соломона
Ірина Мацко. Шпинат для мізків: замальовки, новели. – Львів: ЛА «Піраміда», 2015. – 88 с. Невеличка збірка прозових замальовок «Шпинат для мізків» у тернополянки Ірини Мацко є дебютною. Зразу по прочитанні книжки впадає в око такий собі мікрообраз шпинату («шпинат як рослина покращує пам’ять – стверджує кулінарна книга), що виконує функцію наскрізного об’єднуючого елемента композиції книги. Проте, спокусливу аналогію з кулінарією на цьому можна припинити, адже зміст коротеньких начерків спонукає до роздумів не так про тілесно-шлункові забави, як про духовні, морально-етичні засади людського спілкування, а саме: примирення, віра, вибір, вдячність, розуміння, відкритість, рішучість, наполегливість, спокій, прозріння, довіра, життєва мудрість, прощення, жіночність, свобода, призначення, позитивне мислення, терпіння, відчай, повнота життя… Як бачимо, спектр основних розмірковувань авторки сформовано за типовими проблемами, що постають перед мислячою людиною, котра прагне достойного життя й переймається питаннями морального вибору.
Ірина Мацко використовує жанр короткого розповідного характеру, що багатьма рисами наслідує дидактично-повчальні притчі.
Наратив нашої авторки тяжіє не до зображення чи описовості. Вона повідомляє про певну думку або ідею, розмірковує, успішно користується засобом алегоричного мовлення. Істина, яку досліджує Ірина Мацко. не завжди лежить на поверхні, й читачеві доводиться її добувати, як смачну серединку, до прикладу, горішка. Хоча тексти щедро «приправлені» підказками поживності: «Для кращого смаку радимо додати жменьку душевного тепла, пригорщу доброти і дрібку каяття … Може й не смакувати, а навпаки – пекти гіркотою втрати. Але ж гіркота дуже поживна для організму … Підсолодіть страву легкістю та романтичністю. Не бійтеся пересолодити. Часом так хочеться солоденького». Щоправда, деколи у рецептах відлунює наїв та певний штамп бачення реальності: «Притрусіть страву жменею надії та віри у щасливе майбутнє». Але ця заувага – не докір, швидше, застереження!
Усі потенційні читачі збірки «Шпинат для мізків» колись були учнями, котрі звикли до того, що будь-яке навчання-повчання – це нудьга, набридлива обов’язковість і насилля над особистістю. Авторці вдається уникнути подібного враження, навіть більше – ґрадація оптимізму та радості, що випромінюють тексти, іноді зашкалює; такі новелетки, як «Одягнута радощами», «Кокон», «Канатоходці», «Мій човник серед моря», додають до розуму та інтелекту текстів збірки Ірини Мацко невиправно оптимістичного сприйняття сенсу буття. «Кожен із нас є важливою частинкою чудового світу!» – романтичне резюме нашої авторки з новели «Такий важливий метелик» не залишає й крихти від наших сумнівів та розчарувань.
P. S. «Притчі Соломона»: послухає мудрий – і примножить пізнання, а розумний знайде мудрі поради.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
