(під враженням від мемуарів та щоденників О. Кобилянської «Слова зворушеного серця», «Дніпро», 1982).


Чоловіки в стосунках полохливі—
чудне й незрозуміле їх лякає,
і серед них одвіту не знаходять
найвідданіші порухи душі.
О, дівчино в любовнім бездоріжжі!
Танцюй, як хореограф вимагає,
умовною балетною ходою
й ні в чому проти правил не гріши.


Хоча... забудь! Любов існує вища--
розвіяна в миттєвості текучій,
коли ж в сліпім ув’язнена бажанні--
то ти її, затворену, звільни
і в кровообіг цілісного світу
пірни, як є, вхопивши в ньому участь,
і полюби в нервовому тремтінні
відбитки сонця в першоджерелі.


Не вір, і не проси, і не надійся—
надія нас прив’язує до пастки
нав’язливих шукань—забудь про неї
і серцем нестриноженим лети:
взаємністю насичений світанок
і барв навальних пестощі і ласки,
й від музики, розлитої в повітрі
між подихами Брами, не втекти.


Це тільки брижі на воді осінній—
серця, що ціпеніють перед чудом,
це лиш відпале і пливуче листя—
очей побіжний випадковий збіг.
У тім краю, де кожен порух серця
вінчається таємним пересудом,
збирай сама врожай душі своєї
і, як блаженна, наділяй усіх.

2015