За столом сиділо двоє. Напівтемрява приміщення не дала змоги розгледіти з першого разу, хто це.
Круглий важкий стіл об'єднував у своєму товаристві двох жінок - стару і молоду. Посеред столу стояла горілка.
Прозорі чарки злобно блистіли в тонких пальцях.
Руки старої тремтіли, але вона так сильно здавлювала прозоре скло, що пучки побіліли і костяшки,
здавалось, зараз прорвуть шкіру.
Руки молодої жінки теж тремтіли. Але від іншого. Її обм'яклі пальці тримали чарку боязко, недоторканно.
Імпульсами в її руках теж проривалась сила і кінцівки припиняли ходити ходуном, але лише іноді. Очі ж світились
цікавістю, передчуттям чогось, що захопить її душу та заб'є памороки. очі ж старої, дивлячись на прозору рідину,
бачили щось, що допоможе забути про те, що захоплює душу.
Стакани були наповнені по самі вінця. Не дивлячись на те, що тремтіння рук проливало вдосталь окаянної, в
чарках не ставало більш мілко. Обидві жінки мусили випити від верху і до дна.
Стара випила першою. Перехилила чарку і залпом вилила рідину в шлунок. Навіть не відчувши смаку - як пілюлю.
Її погляд не помутнішав, вираз обличчя ніяк не змінився. Лише горя в очах стало більше. Те, чого вона чекала від
цього ритуалу - забути про забиті памороки - не відбулось. Вона пам'ятає все, що так і не здійснилось.
Молода жінка все ще не могла наважитись. Вони сіли за стіл одночасно, але стара випила вже третю чарку. А
вона все ще жодної не пригубила. Можливо зараз ще не час? Потім. А раптом горілка не подіє і на її очікування. Просто
отруїть організм, але нічого не отримає в замін...
Зморшкувате лице старої налилось болючим жалем. Ця емоція потекла по її рисочкам на обличчі, мов струмок, беручи
початок із одного ока в інше. Неначе два озера, які так шкодували одне одного.Рот опустився кутиками вниз, обвисла шкіра
щік бовталась від кожного подиху - стара збиралась говорить.
Звук почав зароджуватись ще з ніг жінки, повільно піднявся вище і завмер біля сонячного сплетіння, грудей.
Прикрасами старої служили корали. вони ж прикрашали і погруддя жінки напроти. Але якщо на молодій шиї вони висіли, як
оберіг, то на дряблій - як обуза, як невикористана річ. Ці червоні корали відбивались у пляшці, на гранях чарок, фарбуючи
прозору в кривавий колір.
Тим часом звук продовжив свій рух по легеням, ключицям, гортані, голосовим зв'язкам, змикаючи їх, змушуючи
вібрувати. КРИК...!!!
Хриплий дикий старечий крик.Він не вражав своєю силою, а підкорював тишею і проникністю до самого днища.
Тепер звук почав свій рух по тілу молодої дівчини. Він вліз через вуха, а виліз через п*ятки.Для інших, якби хтось
був поряд, цей крик не мав би змісту. Але єдина душа, що сиділа напроти, зрозуміла всю глибину, ледь не захлинувшись від неї.
— Пізно!!!
Крик старої переріс в рик. Вона ричала знову і знову, надавши цьому слову затяжної мелодії, дійшовши до найвищої
точки відчаю. Вона зажмурила очі, зжала пальці рук. Чарка лопнула в руці, порізавши її.Ні, кров таки яскравіша,
ніж корали. Зрозумівши це, молода дівчина викинула їх геть.
— Пізно!!! - шепотіла знесилено стара, тріпотячи сивою головою.
— Рано... - дівчина навіть не домовила до кінця, як скривавлені пальці старої схватили її за плечі,
вицвілі очі наблизилась до небесно-синіх очей впритик, шия напружилась, ніс роздувся. Коралів теж не було.
— Рано??! Як ти можеш говорить про "рано", коли є "пізно"? Не може існувати одночасно і "рано", і "пізно",
як не можна благословляти і проклинати цим благословенням.Я - це ти, і мені пізно! Чи ти не бачиш, що у нас під
столом одні ноги? Чи ти не п'єш зі мною з однієї пляшки? Пий! Спіши! Упивайся, бо до мене ще не багато лишилось.
Скоро не лише ступні будуть зрощеними, а й гомілки, коліна, бедра. А зі старою на собі буде важче уписатись.
Насолодись алкоголізмом до того, як я в тебе повністю вросту.
Руки старої відпустили юні плечі. Вона знову опустилась на своє місце, протягнула переляканим синім очам
чарку. Вона була випита залпом.
30.12.14