Суспільство споживання, рідні мої, це вам не коники із гімна ліпити, тут соотвєцтвовать надо, і то панімаєш-лі штука яка, то шо ти споживаєш воно й не важно, важно то як ти це робиш і ше важно чи тобі завидують. Якщо ти, припустім, купив нове пежо, мудакуватий шарфік і парфюм, то самоє главне об’ясніть каждому, шо пежо ти купив не того, шо твій тато в податковій начальнік, а того, шо воно не ломається, шарфік ти купив не того, шо бачив такий же в каком-то журналі, коли в стоматології доктора чекав, і в ньому був сам медведчук і ти подумав, шо в такому шарфику доча любіма ше більшого начальника, ніж твій тато, тобі точно дасть, а патому шо холодно сука, а про парфюм то дєвушкам главне сказать, шо взяв пєрвий попавший, шоб думали який вкус у цього мальчика, а друганам по секрету сообщіть, шо то на заказ дєлають в секретних лабораторіях і добавляють туда фєромони самца гаріли, які добувають із свєжеотрєзаних яіц, пока он, самец тоісь, ще живой, іначє не подєйстуєт. Ілі какой другой тварі, от фантазіі завісіт. І потом друззя всі будуть просить сказать, де купить такой же можна, ілі хотя побризгатись пєред свіданьєм какім, а ти важно атказивать, вродє абєщав секрет тот храніть в тайнє, а насчот бризгаться, то несерйозно ето, так нада пастоянно, а на пастоянно то ти єму, лузеру етому, не атєц, і ваабше, гаріл мало, і у каждого самца только два яйца – сам панімаєш, гаріла ето тебе нє куріца. Так то.
Десь так воно і виглядає інріаллайф. Отак зустрінеш знайомого давнього, якого років з десять не бачив, подивишся на цього улюбленця долі, ну і по слабкості душевній скажеш йому що приємне, запропонуєш випити абощо. І зразу ж зрозумієш, що марно ти витворив таке, а значно краще було вчинити так, як і хотів спочатку – тобто, зробити вигляд, що не впізнав і перейти на інший бік вулиці. Бо почне той чоловік розповідати всі свої покупки за тих десять літ, що не бачив тебе, і зазиратиме в очі, як собака – друг людини, чи ти розумієш-заздриш, і накручуватиме той шнур оповіді, мало не в туалет за тобою йтиме, навмисне, щоб показати, що труси в нього «Кельвін Кляйн», а заодно і твої оцінити, і про сорочку свою розповість, яка з натуральної бавовни і справжній «Версаче» а не фігня якась китайська, причім китайська вміє сказати з таким виразом, із який ти навіть стрьомна не скажеш, і побачивши, що ти замовив сто горілки, пиво і якусь гарячу канапку, замовить коньяк, тільки дівчата найдорожчий, салат «Цезар», тільки дівчата побільше кунжуту, і зразу ж ознайомить тебе, що вперше кунжут спробував у Туреччині, а салат такий в Італії, а справжній коньяк є лише у Франції, де він теж був, а горілки він не п’є, бо то все фальсифікати, і голосно обурюватиметься, як так у вас нема хамону. Зрештою, тобі стане шкода його, і ти почнеш вдавати, що заздриш, розпитувати про сім’ю, роботу тощо, навіть відповіді слухатимеш. Прощаючись, умовитесь зустрітись ще, коли трошки із справами розгребетесь. Він подумає – та ну його нафіг, лох і лузер давєрчівий. А ти подумаєш – задрав, просто хвора людина, цукерок йому купити було чи що, щоб хоч щось в нього було справжнім і солодким.