Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Павлу Мазуренку Герою Небесної сотні
там, де вітер колише у полі жита,
у зажурі калина низько гілля схиляє -
земляка проводжає в небесне життя…
І здається, що вчора Павлик бігав по маки.
Був розумним і спритним, як всі дітлахи.
Ось сім’ю Мазуренків проводжають у Саки
(відлітали на південь поліські птахи).
Вже гніздо біля моря дружно в’є вся родина.
А під сонцем південним Павло лиш мужнів:
став засмаглим, хоробрим, і, як кожна дитина,
прагнув стати дорослим, літати хотів.
Згодом в Київ поїхав наш герой при нагоді,
там освіту здобув і киянином став.
А коли об’єднався люд увесь за свободу,
безперечно, і Паша пліч-о-пліч стояв.
Було б жити та й жити , ні об чім не тужити.
Але влада забрала права на життя.
Він, жорстоко побитий підлим беркутом ситим,
розумів, що вмирав . Що катам почуття?…
Плачуть верби старенькі, плаче син, плаче ненька -
Україна хоронить найкращих синів.
Гинуть хлопці за волю, за свою честь і долю,
І щоб гордо з небес рідний стяг майорів.
Народився 2 грудня 1971 в м. Любар на Житомирщині, згодом сім"я переїхала до Сакського району Криму.
1989-1995 навчався на Радіотехнічному факультеті КПІ. Після завершення якого залишився в Києві.
Працював у Києві інженером-програмістом.
Відвідував мітинг на Євромайдані..
Ввечері 18 грудня приблизно о 18.00 вечора Павло розповів дружині Лесі, яка знайшла його вдома жорстоко побитим, що його по дорозі додому (по вул. Гната Юри на Борщагівці біля торговельного центру «Квадрат») перестріли люди в чорній формі в бронежилетах і шоломах, попросили документи. Павло дав ксерокопію паспорту з кримською пропискою. Бандити в міліцейській формі вирішили, що він з Майдану і за це по звірячому (палицями, ногами) побили, кинули лежачого на землі та швидко втікли.
Павло зміг самостійно дістатися додому, по дорозі його, закривавленого, бачило багато людей, пропонували допомогу. Він
відмовлявся.
20 грудня відмовився від госпіталізації швидкою допомогою. Помер 22 грудня в реанімації Київської міської клінічної лікарні № 12 від
двосторонньої пневмонії, за висновком судовомедичної експертизи.
Після смерті Павла, МВС заперечило причетність міліції, лікарі під тиском заявляли ЗМІ про те, що причина смерті Павла — пневмонія і не пов'язували її з побиттям.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)