Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Обійму Наталію
за об’ємну талію:
«Давай, – скажу, – Наталіє,
махнемо в Анталію!»
Мою долоню з талії
Все меншає відкладеного часу
до переправи у реальну мить
не перший раз, але одного разу,
коли душа у небо полетить
неміряне, незнане, неозоре,
не оране за пам’яті людей,
що "у біді, у радості і в горі
блискавка б’є з очей.
Від зливи втекти вдалося,
а від кохання ще.
Чи вартий твій подих гнівний
сніжних цнотливих вуст?
Якщо я у чомусь винний –
Журба прозора вкрилася снігами.
Душа розквітне в холоді так само...
Малюнок з льоду. Почуття зі скла.
Все королева біла замела!
А вітер заглушив мінорну гаму...
Зима. Сніжинки квітнуть без тепла.
Де світ бере невидимий початок,
Де пустка пануватиме без щогл,
Де розквітатиме поляна згадок?
З нічого не народиться цей світ,
Здоровий глузд підказує лякливо.
А з того Бог передавав привіт
КОХАННЯ! ПОРЯТУЙ!
У день Подяки чарівний
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
Дар співця і художника хист,
І краса української мови,
І поезії сила та зміст
Лиш тоді, коли впевнено віриш
Майстру слова і лікарю душ,
Що ніколи не зраджує лірі
І нагору не лізе чимдуж...
та зуба болючого вирвати шкода.
Я навіть не знаю, (світ ластиком стер,)
що там за вікном, чи розмай, чи негода?
Жасминовий день і ожинова ніч,
на синім паркеті кружляють по колу.
Сповзло надвечір'я кошулею з пліч
Немов сильним вітром зірвана бляха — Скручена, дряпана — додолу впала. Зневірена, довірена... Вона — сила вмирати.
Лиш доторки чужих бри
надзвонює, його не спиниш
і я не бачу кінця-краю
і марно днем із огнем шукаю
дороги невідомо де
дорожні знаки не про те
І заморочливий мозок мій
неначе безум яскравіє
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
Не вірю ще, увесь тремчу,
Навколішках стою і каюсь.
Сльоза непрохана в очу --
Підходить дядько і пита: - Чи вдома тато?
Малий ліниво зирка. Весь в смартфоні свому:
За вухом чеше й каже: - Мій? Та, звісно, вдома.
Гукає той. У хвіртку стукає, лютує.
Вікно відчинене, ніхто його не чує.
-
Повнісінька сонця…
Де ж бо та країна?
Де ж бо теє сонце?
Кажуть: є країна
На семи стовпах,
Сім планет у неї,
Схили в деревах.
Та й то у хмарах десь блукав, напевно.
Внизу Рось жебоніла безперервно.
А він вертав думками знов і знов
До того, що плекав усе життя –
Бажання влади. Так йому хотілось,
Щоб навкруг нього все отут вертілось…
Все п
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.
Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Павлу Мазуренку Герою Небесної сотні
У поліському краї, там, де льон розцвітає,там, де вітер колише у полі жита,
у зажурі калина низько гілля схиляє -
земляка проводжає в небесне життя…
І здається, що вчора Павлик бігав по маки.
Був розумним і спритним, як всі дітлахи.
Ось сім’ю Мазуренків проводжають у Саки
(відлітали на південь поліські птахи).
Вже гніздо біля моря дружно в’є вся родина.
А під сонцем південним Павло лиш мужнів:
став засмаглим, хоробрим, і, як кожна дитина,
прагнув стати дорослим, літати хотів.
Згодом в Київ поїхав наш герой при нагоді,
там освіту здобув і киянином став.
А коли об’єднався люд увесь за свободу,
безперечно, і Паша пліч-о-пліч стояв.
Було б жити та й жити , ні об чім не тужити.
Але влада забрала права на життя.
Він, жорстоко побитий підлим беркутом ситим,
розумів, що вмирав . Що катам почуття?…
Плачуть верби старенькі, плаче син, плаче ненька -
Україна хоронить найкращих синів.
Гинуть хлопці за волю, за свою честь і долю,
І щоб гордо з небес рідний стяг майорів.
Народився 2 грудня 1971 в м. Любар на Житомирщині, згодом сім"я переїхала до Сакського району Криму.
1989-1995 навчався на Радіотехнічному факультеті КПІ. Після завершення якого залишився в Києві.
Працював у Києві інженером-програмістом.
Відвідував мітинг на Євромайдані..
Ввечері 18 грудня приблизно о 18.00 вечора Павло розповів дружині Лесі, яка знайшла його вдома жорстоко побитим, що його по дорозі додому (по вул. Гната Юри на Борщагівці біля торговельного центру «Квадрат») перестріли люди в чорній формі в бронежилетах і шоломах, попросили документи. Павло дав ксерокопію паспорту з кримською пропискою. Бандити в міліцейській формі вирішили, що він з Майдану і за це по звірячому (палицями, ногами) побили, кинули лежачого на землі та швидко втікли.
Павло зміг самостійно дістатися додому, по дорозі його, закривавленого, бачило багато людей, пропонували допомогу. Він
відмовлявся.
20 грудня відмовився від госпіталізації швидкою допомогою. Помер 22 грудня в реанімації Київської міської клінічної лікарні № 12 від
двосторонньої пневмонії, за висновком судовомедичної експертизи.
Після смерті Павла, МВС заперечило причетність міліції, лікарі під тиском заявляли ЗМІ про те, що причина смерті Павла — пневмонія і не пов'язували її з побиттям.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
