Синочку наш, захиснику, солдате,
Ти як отам, на тій страшній війні?
Не сплять в тривозі вдома батько й мати
І моляться за тебе вдалині.

Від кулі молять, від жахів полону,
І в бога просять миру і добра.
Сльозу пекучу і гірку, й солону,
Стирає бабця і твоя сестра.

А ти в морози мерзнеш у окопі,
Чому й за що стріляє в тебе «град»?
Століття двадцять перше у Європі,
А зло війни винищує солдат.

Ніколи в світі жодної із воєн
Не починав наш гречкосій-народ.
Козацьким духом сповнювався воїн,
Хоча тяжів до миру і свобод.

Отак було в державі і донині,
Та вороги і мови, і краси,
Що зачаїлись тихо в Україні
І проти неї підняли списи.

Війна прийшла на терени країни,
До кожної родини, в кожен дім.
Тепер повсюди смерті і руїни,
Бо «руський мір» провинним є у тім.

Вбивають українську душу й тіло,
Щоби боялись ворогів «хохли»…
Майданом побороти зло зуміли,
Продажність і підступність - не змогли.

Та розбудили отакенне лихо,
Яке осиним викрилось гніздом,
Яке в офшорах вижидало тихо,
Не заробилось потом і трудом.

Тепер частіше всюди «Плине кача»,
Могил горбочки снігом застеля.
А українська мати гірко плаче
І проклинає ворогів з кремля.
21.04.16