Так, невесела. Дякую, Володимире, що читаєте і відгукуєтесь.

"Змив" тут іменник. Є такий. Але змінила рядок, бо там перехід від змиву з лиця до очистки криниці недолугий був.
Відносно "бліх" згодна. І зерно-полова залишні тут - не люблю наліплення образів, а в себе от прогавила. Взагалі прибрала цей стовпчик, бо по суті треба було б розвинути думку - як ми надалі маємо виховувати дітей, щоб вони не плювали в криницю. І була б тема в темі, знову нагромадження.
Дякую за зауваження, Любове.

та вже трохи змінила((
ще від одного стовпчика - з водицею - кривлюсь, але нашвидкуруч не дається, треба часу до нього
кажіть, що маєте, не шкодуйте

мда. ось дивіться –
В криницю плюнув, хоч батьки спиняли.
Недовго думав… – плюнув і на них.
Від несподіванки ті ледь не впали,
Спинилось сонце, теплий вiтер стих.
перший стовчик провокує якесь недоречне хіхікання, ну, що за римування пародійне, спиняли-впали, них-стих, ще й це - спинилось сонце - якщо не забули, такою розвагою прославився Ісус Навин і це чудо господнє, а ви його як метафору якоїсь екзистенційної катастрофи ліпите. Та й по матчастині дивно – плювок, це ж якась рефлекторна дія, а тут батьки спиняли – як? Стали стіною, тримали за рукав?
Прийшли сусiди та уся родина,
Стоять в нiмотi, дивляться на грiх,
Повiрити не можуть, що дитина
Батькам ув очi плюнула при всiх.
тут для мене посилюється гумористичний момент якраз отаким – сусіди, родина, он, позбігались, звідкиля дізнались тільки, і чого це – при всіх, якщо вони вже потім прийшли, такі собі праведники на суд нечестивця.
Чи ж ти, дитятко, менше всiх поїло,
Чи мало ми голубили тебе,
Що пiна з рота раптом полетiла
I стало головою ти слабе.
Дочитавши до цього моменту, по чесному, подумав що це таки стьоб над тестаментарно-рустикальним дискурсом, якщо користуватись таким грайливим означенням Єшкілєва, «стало головою ти слабе» - середній рід, ось така розгублена простодушність – ну, усміхає
Який це сором i яка скорбота,
І біль пекучий і нестримний гнів.
Яка важка і клопітна робота –
Очищення від бруду і плювків.
Власне посилюється пародійність, така собі нотка кузьмипрутковського гумору
А чистити потрібно. Бо з криницi
Пили дiди i прадiди вiки,
I буде пити з джерела водицю
Наш рiд, допоки в небi є зiрки.
Тут стає зрозумілим, що важка робота – це очищення криниці, а не обличчя, внєзапна. Оце «Пили дiди i прадiди вiки» - ну, направду, звучить так, ніби віки – це власне напій, що пили діди з прадідами. Не зовсім зрозуміло, до чого тут зірки в небі до тривалості роду, це хіба як антитеза до «рід приходить і рід відходить, а земля існуватиме вічно», але сам розумію, наскільки це притягнено за вуха
А ти вернешся, перейшовши броди,
Постукавши у безлiч iнших брам.
Але плювати в чисту свiжу воду
Бiльш не посмієш – захлинешся сам.
Знову ж – чого це йому якісь броди переходити, вигнанцю оцьому – тобто, зрозуміло, що це метафора важкої дороги, так само як і брами – що ніхто його прийняти не схоче, такий собі ізгой (до речі, таке вказує знову ж на біблійні мотиви, причім мотив вигнаного Каіна, хоча, ну, за важкістю гріха, якщо можливе таке порівняння, то це швидше б мав бути Агасфер – але ж той не вигнанець, он яка незадача. Зрештою, це виглядає на якесь метафізичне прокляття – чого б то він мав захлинутись геть не зрозуміло
За грiх учинений отримаєш ти пекло –
На цьому свiтi, а не десь-колись.
Як маєш каяття, то ще не смеркло.
Земля простить – на неї ти молись.
А тут вже те, що зветься – шах і мат. Непонятки наростають, ось це пекло на цьому світі – воно виразно нехристиянська конструкція, як і молитва до землі, причім – доки не зайшло сонце (умова, що в покаянні треба дотриматись часових рамок світлового дня – таки підозріла новація).
Он, яку я простиню велику накатав – підсумую:
Римування настільки невдале, що створює враження пародії
Етичний посил настільки маловнятний, що створює додатковий гумористичний момент, таке відчуття, що автор просто заблукав між трьох сосен, причім на відміну від мейнстрімово-християнських віри, надії, любові обрав собі міф, рід, землю

Римування геть дитяче, згодна. "Віки - напій" - згодна, лопухнулась.
Решту Ваших зауважень розумію, але не приймаю. Можливо, не доросла ще. Можливо, своє оцінюю суб'єктивно. Повинні були вже помітити, Андрію, що дослуховуюсь до Вашої думки і чекаю її. Але себе слухаю також. Так, вірш недосконалий і потребує допрацювання. Але не переробки. Я його чую саме таким по суті. Не впертість в мені говорить, також повинні це бачити. Свої помилки визнаю спокійно і вголос. Коли вони є. І коли я їх бачу.

Зараз спробую ще одну річ сказати.
Приїхала до свого села минулого року. В бібліотеці взяла збірку "Дихотомія" Віктора Остапчука - свого земляка. Читала-перечитувала до ранку. Впала просто в його рядки. Повна вражень, переповнена ними, пішла до друзів з цими дивовижними рядками. І у відповідь отримала вибачливі очі і нерозуміння. Неприйняття. Висока поезія, справжня - не всім доступна. І повинні бути вірші, які почують ті, хто не наладнований поки на тонкі вібрації. Оцей простуватий "Учинений гріх" в селі почують. І він має право на життя саме в такому вигляді. Для певної аудиторії.
Що не те я сказала в даному коменті?

А щоб вам обом добре було, пане Кристіане та пане Андрію. Такими гарними видавалися мені свої рядочки, ну майже геніальними, млин, поки ви не піднесли їх поближче до моїх же очей. І хто мене за язик сіпав з проханням не шкодувати. Такий суперовий патос, а подивилась вашими очима і починає в деяких місцях реально на сміх пробирати. Але буду сподіватись, що ви не всім зір встигнете виправити, то хтось нормально прочитає)
І дякую таки.

Ого, Андрію, я, здається, вперше бачу від тебе такий докладний "розбір польотів". Розсмішив ледь не до сліз - в хорошому сенсі.)

Буду намагатись і надалі заволікати вчителів до клясу і провокувати їх на роботу))
А якщо серйозно, то, сподіваюсь, що комусь із авторів-початківців такі "розбори польотів" допоможуть не робити помилок. Тому спокійно підписалась на перфоманс.

на цей розбір мене Лариса спровокувала. Реакція очікувана, але тішить адекватністю. Справа в тому, що текст мені не сподобався найперше не так технічною безпомічністю (тут автор якраз і права, для невибагливого читача ця є очевидним плюсом, таким собі флешем, чого завше прагнеться, робить текст водночас упізнаваним, ну, ось цей такий переконливий патос, і водночас вселяє в читача думку, що він потрафить незгірше - що, безперечно, додає в привабливості), як своєю авторською авторитарністю - тобто, в мене бачення якраз протилежне. Ще й якось так дивно співпало, що з Липчинським говорили на іншому ресурсі про бартівську смерть автора - тут якраз той випадок, коли рецепція читача (ну, мене тобто, та й валентина, так розумію) протилежна авторовій інтенції.
з.і. "Дихотомія" - гарне чтиво, хоча мене завше бентежать ось такі зібрки - вибране за 30 років - це для поціновувачів автора, тих, які жили з ним, а для першого знайомства воно швидше вадить - хіба слідкувати, як ускладнюється мова автора, як він змінює римування, як відходить від цієї невибагливості - ну да, тоді так (хоча, знаю людей, які радо вихоплюють з масиву текстів який ранній, з цими його простими і простенькими римами і втішено розмахують чи то як прапором чи то як індульгенцією - власне, той же момент флешу, а на пізніше тексти бурчать, що автор просто списався і не в темі - хоча, зрозуміло, що воно навпаки - автор виписався і знайшов свою тему)

а, протилежне бачення - не в тому сенсі, що я плюю в криниці, а в тому, що я взагалі проти такого, коли автор дає оцінку діям героїв ось так, простодушно і прямо - це розвага виключно для читача, тут якраз повернусь до Барта - в своєму есе той взагалі викидає поняття "автор" щоб уникнути конотацій з "авторитет" і користується "скриптор" (це в російському перекладі, українською можливий варіант "письменник" - той, що пише, власне, тільки пише, а думку формує читач особисто, це вже справа смаку і досвіду)

Андрію, Ви хочете, щоб я, котра півроку тому перейшла з дитячого садочку до першого класу початкової школи і тільки дізналася, що 2+2=4, видала Вам корінь з трьох? Розігналися, ага... Та ще хочете, щоб я в минуті зламала в собі стереотипи, які закладалися десятиліттями. Та ламаю, сама того хочу:))
В тому, що виставляю те-не чи не дуже те, два моменти. Перший - вже написані мною твори мають для мене якусь цінність. Де можу, виправляю. Але отакий "Учинений гріх" виправити так, щоб донести закладену думку і при тому мене саму із твору прибрати, то треба написати нову річ. А цю викинути на смітник. Як і подібні твори, які є вже в моєму архіві. Я ризикну все ж їх потихеньку виставляти, самій цікаво подивитись, чи буду йти вперед чи буду витупцьовувати на зручному танцполі і далі. Ну а другий момент - це те, що я, навіть розуміючи все і дуже прагнучи змін в творчості та й в собі також, можу не взяти цю планку. Неважливо, по яких причинах. Просто не взяти і все. Час покаже.
А поки дякую за те, що спрямовуєте. Такі зустрічі на вагу золота, а чи цінніші. Розумію це, і поки є можливість, всотую, наскільки осилюю. Мало хто має час і бажання когось вчити. Те, що Ви даєте, мені потрібне, я б сказала життєво необхідне. І це мій напрямок. Сподіваюсь, Вам з якогось боку повернеться добро, яке робите мені, та й не тільки мені.

да чого там, Ларисо, виставляйте звичайно - просто уявіть свого читача чи там, автора з яким змагаєтесь - тобто, чи це той же Остапчук чи сусіди. хм, це я вже фактично Маяковського цитую - змагатись треба з Коперніком, а не чоловіком Марії Іванівни - хлопець знав, про що мовить

Андрію, а навіщо уявляти свого читача чи автора, з яким змагаєшся? хіба що ти пишеш пародію - тоді так, змагаєшся з автором оригіналу за читача

ну, а як інакше писати, якщо ти не знаєш свого читача і не маєш якого орієнтира і водночас суперника серед авторів? для мене писання завше діалогічне

хм, можливо, підсвідомо і у мене це є - уявний читач, але якщо змагатись із уявним автором, то можна хочеш-не-хочеш потрапити у капкан плагіату

ну, ми всі пишемо, щоб виділитись. Оля розкладає мову на морфеми - тут нічого нового аж так, ще в 90ті помню як чи не Розумний, Максим, запропонував "щен евмер лаук раїна" - такий собі повітряний поцілунок від Тцари, думка, що мова є річ в собі, а не річ для нас - романтичні часи були - забавно все ж, як романтики та бунтівники проти авторитетів приходять до того ж, що й ревнителі калиново-солов'їної