ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
2024.03.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Едни Сент Вінсент Мілей
Із Едни Сент Вінсент Міллей 51
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Едни Сент Вінсент Міллей 51
НА СУШІ
Люди, що спокій на суші знаходять;
Люди, що платять кругленьку суму
За клаптик землі; які дім там зводять
Далеко від моря й прибою шуму;
Й від вод громаддя аж до небокраю,
Й від хвиль, що пружно у берег б’ють, --
Чи ж так жадають, як я жадаю
Знов запах моря солоний відчуть?
Люди, що будяться не від розмаю
Відлунь і звуків, які шле гавань, --
Чи ж так жадають, як я жадаю, --
Зірвавшись із ліжка в полоні марень,
Й на стіни тісні натикаться втомившись,
Не стрівши ніде ні дверей, ні вікна,
Й благаючи Бога померти, втопившись, --
Смак моря солоний відчути сповна?
Edna St. Vincent Millay
Inland
People that build their houses inland,
People that buy a plot of ground
Shaped like a house, and build a house there,
Far from the sea-board, far from the sound
Of water sucking the hollow ledges,
Tons of water striking the shore,—
What do they long for, as I long for
One salt smell of the sea once more?
People the waves have not awakened,
Spanking the boats at the harbour's head,
What do they long for, as I long for,—
Starting up in my inland bed,
Beating the narrow walls, and finding
Neither a window nor a door,
Screaming to God for death by drowning,—
One salt taste of the sea once more?
ВТЕЧА
Не переймаюсь, який шлях обрать,
Й куди приведе, надто не переймаюсь;
Розірветься серце, як волі не дать
Йому – тут лишатися я не збираюсь.
Не знаю також я, що в серці моїм,
Й що в помислах, теж достеменно не знаю;
Та щось спонукає покинути дім
Й не перейматись, куди заблукаю.
От би весь день і всю ніч мені йти,
Щоб вранці побачить пустельне узбіччя,
Де вже ні стежки, ні колії не знайти,
Ні даху, ні знайомого обличчя.
Хотіла б я йти, навіть із останніх сил;
Й там звалить хай втома, де замість постелі
Відпливом омитий берега схил,
Й дощ омиває водорості на скелі.
Й смітник то чи пристань – мені все одно;
Куди б не прийшла я – цим не переймаюсь;
Якщо і в канаві десь ляжу на дно –
Мені буде байдуже, і я не розкаюсь…
“Щось трапилось, люба, -- спитала вона, -
Щоб шити так довго і стільки ж мовчати?” –
“Ні, мамо, заплуталась нитка одна;
Вже й чайник кипить – то ж пора чаювати.”
Edna St. Vincent Millay
Departure
It's little I care what path I take,
And where it leads it's little I care;
But out of this house, lest my heart break,
I must go, and off somewhere.
It's little I know what's in my heart,
What's in my mind it's little I know,
But there's that in me must up and start,
And it's little I care where my feet go.
I wish I could walk for a day and a night,
And find me at dawn in a desolate place
With never the rut of a road in sight,
Nor the roof of a house, nor the eyes of a face.ла мла
I wish I could walk till my blood should spout,
And drop me, never to stir again,
On a shore that is wide, for the tide is out,
And the weedy rocks are bare to the rain.
But dump or dock, where the path I take
Brings up, it's little enough I care:
And it's little I'd mind the fuss they'll make,
Huddled dead in a ditch somewhere.
'Is something the matter, dear,' she said,
'That you sit at your work so silently?'
'No, mother, no, 'twas a knot in my thread.
There goes the kettle, I'll make the tea.'
Люди, що спокій на суші знаходять;
Люди, що платять кругленьку суму
За клаптик землі; які дім там зводять
Далеко від моря й прибою шуму;
Й від вод громаддя аж до небокраю,
Й від хвиль, що пружно у берег б’ють, --
Чи ж так жадають, як я жадаю
Знов запах моря солоний відчуть?
Люди, що будяться не від розмаю
Відлунь і звуків, які шле гавань, --
Чи ж так жадають, як я жадаю, --
Зірвавшись із ліжка в полоні марень,
Й на стіни тісні натикаться втомившись,
Не стрівши ніде ні дверей, ні вікна,
Й благаючи Бога померти, втопившись, --
Смак моря солоний відчути сповна?
Edna St. Vincent Millay
Inland
People that build their houses inland,
People that buy a plot of ground
Shaped like a house, and build a house there,
Far from the sea-board, far from the sound
Of water sucking the hollow ledges,
Tons of water striking the shore,—
What do they long for, as I long for
One salt smell of the sea once more?
People the waves have not awakened,
Spanking the boats at the harbour's head,
What do they long for, as I long for,—
Starting up in my inland bed,
Beating the narrow walls, and finding
Neither a window nor a door,
Screaming to God for death by drowning,—
One salt taste of the sea once more?
ВТЕЧА
Не переймаюсь, який шлях обрать,
Й куди приведе, надто не переймаюсь;
Розірветься серце, як волі не дать
Йому – тут лишатися я не збираюсь.
Не знаю також я, що в серці моїм,
Й що в помислах, теж достеменно не знаю;
Та щось спонукає покинути дім
Й не перейматись, куди заблукаю.
От би весь день і всю ніч мені йти,
Щоб вранці побачить пустельне узбіччя,
Де вже ні стежки, ні колії не знайти,
Ні даху, ні знайомого обличчя.
Хотіла б я йти, навіть із останніх сил;
Й там звалить хай втома, де замість постелі
Відпливом омитий берега схил,
Й дощ омиває водорості на скелі.
Й смітник то чи пристань – мені все одно;
Куди б не прийшла я – цим не переймаюсь;
Якщо і в канаві десь ляжу на дно –
Мені буде байдуже, і я не розкаюсь…
“Щось трапилось, люба, -- спитала вона, -
Щоб шити так довго і стільки ж мовчати?” –
“Ні, мамо, заплуталась нитка одна;
Вже й чайник кипить – то ж пора чаювати.”
Edna St. Vincent Millay
Departure
It's little I care what path I take,
And where it leads it's little I care;
But out of this house, lest my heart break,
I must go, and off somewhere.
It's little I know what's in my heart,
What's in my mind it's little I know,
But there's that in me must up and start,
And it's little I care where my feet go.
I wish I could walk for a day and a night,
And find me at dawn in a desolate place
With never the rut of a road in sight,
Nor the roof of a house, nor the eyes of a face.ла мла
I wish I could walk till my blood should spout,
And drop me, never to stir again,
On a shore that is wide, for the tide is out,
And the weedy rocks are bare to the rain.
But dump or dock, where the path I take
Brings up, it's little enough I care:
And it's little I'd mind the fuss they'll make,
Huddled dead in a ditch somewhere.
'Is something the matter, dear,' she said,
'That you sit at your work so silently?'
'No, mother, no, 'twas a knot in my thread.
There goes the kettle, I'll make the tea.'
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію