Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Едни Сент Вінсент Мілей
Із Едни Сент Вінсент Міллей 51
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Едни Сент Вінсент Міллей 51
НА СУШІ
Люди, що спокій на суші знаходять;
Люди, що платять кругленьку суму
За клаптик землі; які дім там зводять
Далеко від моря й прибою шуму;
Й від вод громаддя аж до небокраю,
Й від хвиль, що пружно у берег б’ють, --
Чи ж так жадають, як я жадаю
Знов запах моря солоний відчуть?
Люди, що будяться не від розмаю
Відлунь і звуків, які шле гавань, --
Чи ж так жадають, як я жадаю, --
Зірвавшись із ліжка в полоні марень,
Й на стіни тісні натикаться втомившись,
Не стрівши ніде ні дверей, ні вікна,
Й благаючи Бога померти, втопившись, --
Смак моря солоний відчути сповна?
Edna St. Vincent Millay
Inland
People that build their houses inland,
People that buy a plot of ground
Shaped like a house, and build a house there,
Far from the sea-board, far from the sound
Of water sucking the hollow ledges,
Tons of water striking the shore,—
What do they long for, as I long for
One salt smell of the sea once more?
People the waves have not awakened,
Spanking the boats at the harbour's head,
What do they long for, as I long for,—
Starting up in my inland bed,
Beating the narrow walls, and finding
Neither a window nor a door,
Screaming to God for death by drowning,—
One salt taste of the sea once more?
ВТЕЧА
Не переймаюсь, який шлях обрать,
Й куди приведе, надто не переймаюсь;
Розірветься серце, як волі не дать
Йому – тут лишатися я не збираюсь.
Не знаю також я, що в серці моїм,
Й що в помислах, теж достеменно не знаю;
Та щось спонукає покинути дім
Й не перейматись, куди заблукаю.
От би весь день і всю ніч мені йти,
Щоб вранці побачить пустельне узбіччя,
Де вже ні стежки, ні колії не знайти,
Ні даху, ні знайомого обличчя.
Хотіла б я йти, навіть із останніх сил;
Й там звалить хай втома, де замість постелі
Відпливом омитий берега схил,
Й дощ омиває водорості на скелі.
Й смітник то чи пристань – мені все одно;
Куди б не прийшла я – цим не переймаюсь;
Якщо і в канаві десь ляжу на дно –
Мені буде байдуже, і я не розкаюсь…
“Щось трапилось, люба, -- спитала вона, -
Щоб шити так довго і стільки ж мовчати?” –
“Ні, мамо, заплуталась нитка одна;
Вже й чайник кипить – то ж пора чаювати.”
Edna St. Vincent Millay
Departure
It's little I care what path I take,
And where it leads it's little I care;
But out of this house, lest my heart break,
I must go, and off somewhere.
It's little I know what's in my heart,
What's in my mind it's little I know,
But there's that in me must up and start,
And it's little I care where my feet go.
I wish I could walk for a day and a night,
And find me at dawn in a desolate place
With never the rut of a road in sight,
Nor the roof of a house, nor the eyes of a face.ла мла
I wish I could walk till my blood should spout,
And drop me, never to stir again,
On a shore that is wide, for the tide is out,
And the weedy rocks are bare to the rain.
But dump or dock, where the path I take
Brings up, it's little enough I care:
And it's little I'd mind the fuss they'll make,
Huddled dead in a ditch somewhere.
'Is something the matter, dear,' she said,
'That you sit at your work so silently?'
'No, mother, no, 'twas a knot in my thread.
There goes the kettle, I'll make the tea.'
Люди, що спокій на суші знаходять;
Люди, що платять кругленьку суму
За клаптик землі; які дім там зводять
Далеко від моря й прибою шуму;
Й від вод громаддя аж до небокраю,
Й від хвиль, що пружно у берег б’ють, --
Чи ж так жадають, як я жадаю
Знов запах моря солоний відчуть?
Люди, що будяться не від розмаю
Відлунь і звуків, які шле гавань, --
Чи ж так жадають, як я жадаю, --
Зірвавшись із ліжка в полоні марень,
Й на стіни тісні натикаться втомившись,
Не стрівши ніде ні дверей, ні вікна,
Й благаючи Бога померти, втопившись, --
Смак моря солоний відчути сповна?
Edna St. Vincent Millay
Inland
People that build their houses inland,
People that buy a plot of ground
Shaped like a house, and build a house there,
Far from the sea-board, far from the sound
Of water sucking the hollow ledges,
Tons of water striking the shore,—
What do they long for, as I long for
One salt smell of the sea once more?
People the waves have not awakened,
Spanking the boats at the harbour's head,
What do they long for, as I long for,—
Starting up in my inland bed,
Beating the narrow walls, and finding
Neither a window nor a door,
Screaming to God for death by drowning,—
One salt taste of the sea once more?
ВТЕЧА
Не переймаюсь, який шлях обрать,
Й куди приведе, надто не переймаюсь;
Розірветься серце, як волі не дать
Йому – тут лишатися я не збираюсь.
Не знаю також я, що в серці моїм,
Й що в помислах, теж достеменно не знаю;
Та щось спонукає покинути дім
Й не перейматись, куди заблукаю.
От би весь день і всю ніч мені йти,
Щоб вранці побачить пустельне узбіччя,
Де вже ні стежки, ні колії не знайти,
Ні даху, ні знайомого обличчя.
Хотіла б я йти, навіть із останніх сил;
Й там звалить хай втома, де замість постелі
Відпливом омитий берега схил,
Й дощ омиває водорості на скелі.
Й смітник то чи пристань – мені все одно;
Куди б не прийшла я – цим не переймаюсь;
Якщо і в канаві десь ляжу на дно –
Мені буде байдуже, і я не розкаюсь…
“Щось трапилось, люба, -- спитала вона, -
Щоб шити так довго і стільки ж мовчати?” –
“Ні, мамо, заплуталась нитка одна;
Вже й чайник кипить – то ж пора чаювати.”
Edna St. Vincent Millay
Departure
It's little I care what path I take,
And where it leads it's little I care;
But out of this house, lest my heart break,
I must go, and off somewhere.
It's little I know what's in my heart,
What's in my mind it's little I know,
But there's that in me must up and start,
And it's little I care where my feet go.
I wish I could walk for a day and a night,
And find me at dawn in a desolate place
With never the rut of a road in sight,
Nor the roof of a house, nor the eyes of a face.ла мла
I wish I could walk till my blood should spout,
And drop me, never to stir again,
On a shore that is wide, for the tide is out,
And the weedy rocks are bare to the rain.
But dump or dock, where the path I take
Brings up, it's little enough I care:
And it's little I'd mind the fuss they'll make,
Huddled dead in a ditch somewhere.
'Is something the matter, dear,' she said,
'That you sit at your work so silently?'
'No, mother, no, 'twas a knot in my thread.
There goes the kettle, I'll make the tea.'
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
