Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.13
20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Пугачук (1967) /
Проза
Незгасне
Над містом летіли хмари, переганяючи одна одну. Час від часу вони розмовляли, їх шепотіння майже не долітало до світу людей, але іноді хмари сперечалися і тоді долинало сердите гуркотіння, що супроводжувало спалах гніву.
Мар’яна дивилась на Ромку, який захоплено розповідав про історію створення фонтану, біля якого вони спинилися відпочити після швидкого бігу по алеях, про те, що це одна з найкращих прикрас цього парку. Фонтан не працював, і вони підійшли поближче до русалок, що завмерли в дивній грації посередині великої пересохлої чаші. Мар’яна замилувалася їх витонченими тілами, їх обличчями. Здалося, що якби внизу була їх стихія, то вони легко зісковзнули б з постаменту і продовжили в ній свій танець. Ромка став показувати, звідки у фонтан приходила вода і куди вона потім виливалась. Руки хлопця злетіли вгору, футболка висмикнулась із джинсів, Мар’яна побачила родимку на загорілій шкірі трішки нижче паска і перестала чути голос Роми. Потім погляд перейшов на його руки. Вони в цей час легко підтягнули тіло і взялися за стан однієї з русалок. Сам Ромка стояв на круглій основі і, піднявши голову вгору, продовжував.
– Цій скульптурній композиції багато років. Бачиш, на ній вже утворилася патина? Ти подивися, який дивний колір. Цікаво, чому вона утворюється лиш в певних місцях. Ось тут чистий метал. А ось тут, наче час пензлем пройшовся.
Ромка вів пальцем по тонкому стану русалки, щось говорив, а Мар’яні здалося, що то по ній проводять лінію. Мурахи поповзли десь від боку і через впадинку на животі вище, вище, викликаючи солодку млість. Дівчина, занімівши, дивилась, як Ромина долоня лягає на перси русалки, слухала, як наливаються важкістю її власні груди під тоненьким светриком. Серце перестало стукати, щось гаряче нестримно пішло від грудей вниз. Хвиля безборонно затоплювала її тіло, і губи самі відкрились назустріч бажанню:
– По… цілуй мене…
Мар’яна заплющила очі і підняла обличчя. Через довгу, нетерпляче довгу мить відчула м’який дотик, чомусь до носа. Потім ще один, в лівий куточок губ. А потім прохолодні поцілунки покрили все обличчя. Великі краплини дощу змивали морок, приводили до тями і охолоджували.
– Мар’янко, ходімо додому, бо намокнемо.
Ромчик зістрибнув, повернувся до дівчини, ухватив за руку, і вони побігли алеєю до виходу з парку. Мар’яна здивовано прислухАлась до себе і здивування поступово переходило в сором. З кожним кроком вона червоніла все більше і більше. Раптом подумала, що могло б статися, якби на місці Ромки був хтось другий, якби той другий скористався миттєвою слабкістю її тіла. Жах підступив до серця і Мар’яна різко спинилась.
– Тобі зле, Мар’янко? Що з тобою?
Сльози змішувались з дощем, плечі здригались.
– Мар’янко, що сталось, заспокойся, я з тобою. Не плач.
Рома обійняв її обома руками, вона уткнулась обличчям в його футболку, і так вони довго стояли під краплинами дощу, які злітали з великих старих дерев. Парк шумів над ними тихо, і від тої тиші народжувалась ніжність. Ромка притулився до мокрого Мар’яниного волосся, і тепло його несміливих губ попливло спочатку до шиї, а згодом дібралося до кінчиків пальців на руках. Стало так добре, так добре, що Мар’яна боялась поворухнутись. А дощ ішов на них обох, як Боже благословення, і під тим дощем народжувалось щось хороше, чисте, справжнє. Ромка і Мар’яна дивились один на одного, впізнаючи і не впізнаючи самих себе…
Ті, що жили на небесах, з лагідною усмішкою спостерігали за маленьким вогником, який несподівано виник внизу між деревами старого парку. Хіба ж такий погасиш дощем…
Увечері Мар’яна сиділа біля мами і пила чай з липового цвіту.
– Мамо, скажи, що може порятувати від зваби?
Мама уважно подивилась на доньку:
– Чоловіка – розум. А жінку – мудрість. Але надійно вберігає від спокуси одне… лиш одне…
– Що, мамо, що..?
– Любов, моя дівчинко. Вона є захистом від всього.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Незгасне
Над містом летіли хмари, переганяючи одна одну. Час від часу вони розмовляли, їх шепотіння майже не долітало до світу людей, але іноді хмари сперечалися і тоді долинало сердите гуркотіння, що супроводжувало спалах гніву. Мар’яна дивилась на Ромку, який захоплено розповідав про історію створення фонтану, біля якого вони спинилися відпочити після швидкого бігу по алеях, про те, що це одна з найкращих прикрас цього парку. Фонтан не працював, і вони підійшли поближче до русалок, що завмерли в дивній грації посередині великої пересохлої чаші. Мар’яна замилувалася їх витонченими тілами, їх обличчями. Здалося, що якби внизу була їх стихія, то вони легко зісковзнули б з постаменту і продовжили в ній свій танець. Ромка став показувати, звідки у фонтан приходила вода і куди вона потім виливалась. Руки хлопця злетіли вгору, футболка висмикнулась із джинсів, Мар’яна побачила родимку на загорілій шкірі трішки нижче паска і перестала чути голос Роми. Потім погляд перейшов на його руки. Вони в цей час легко підтягнули тіло і взялися за стан однієї з русалок. Сам Ромка стояв на круглій основі і, піднявши голову вгору, продовжував.
– Цій скульптурній композиції багато років. Бачиш, на ній вже утворилася патина? Ти подивися, який дивний колір. Цікаво, чому вона утворюється лиш в певних місцях. Ось тут чистий метал. А ось тут, наче час пензлем пройшовся.
Ромка вів пальцем по тонкому стану русалки, щось говорив, а Мар’яні здалося, що то по ній проводять лінію. Мурахи поповзли десь від боку і через впадинку на животі вище, вище, викликаючи солодку млість. Дівчина, занімівши, дивилась, як Ромина долоня лягає на перси русалки, слухала, як наливаються важкістю її власні груди під тоненьким светриком. Серце перестало стукати, щось гаряче нестримно пішло від грудей вниз. Хвиля безборонно затоплювала її тіло, і губи самі відкрились назустріч бажанню:
– По… цілуй мене…
Мар’яна заплющила очі і підняла обличчя. Через довгу, нетерпляче довгу мить відчула м’який дотик, чомусь до носа. Потім ще один, в лівий куточок губ. А потім прохолодні поцілунки покрили все обличчя. Великі краплини дощу змивали морок, приводили до тями і охолоджували.
– Мар’янко, ходімо додому, бо намокнемо.
Ромчик зістрибнув, повернувся до дівчини, ухватив за руку, і вони побігли алеєю до виходу з парку. Мар’яна здивовано прислухАлась до себе і здивування поступово переходило в сором. З кожним кроком вона червоніла все більше і більше. Раптом подумала, що могло б статися, якби на місці Ромки був хтось другий, якби той другий скористався миттєвою слабкістю її тіла. Жах підступив до серця і Мар’яна різко спинилась.
– Тобі зле, Мар’янко? Що з тобою?
Сльози змішувались з дощем, плечі здригались.
– Мар’янко, що сталось, заспокойся, я з тобою. Не плач.
Рома обійняв її обома руками, вона уткнулась обличчям в його футболку, і так вони довго стояли під краплинами дощу, які злітали з великих старих дерев. Парк шумів над ними тихо, і від тої тиші народжувалась ніжність. Ромка притулився до мокрого Мар’яниного волосся, і тепло його несміливих губ попливло спочатку до шиї, а згодом дібралося до кінчиків пальців на руках. Стало так добре, так добре, що Мар’яна боялась поворухнутись. А дощ ішов на них обох, як Боже благословення, і під тим дощем народжувалось щось хороше, чисте, справжнє. Ромка і Мар’яна дивились один на одного, впізнаючи і не впізнаючи самих себе…
Ті, що жили на небесах, з лагідною усмішкою спостерігали за маленьким вогником, який несподівано виник внизу між деревами старого парку. Хіба ж такий погасиш дощем…
Увечері Мар’яна сиділа біля мами і пила чай з липового цвіту.
– Мамо, скажи, що може порятувати від зваби?
Мама уважно подивилась на доньку:
– Чоловіка – розум. А жінку – мудрість. Але надійно вберігає від спокуси одне… лиш одне…
– Що, мамо, що..?
– Любов, моя дівчинко. Вона є захистом від всього.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
