
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
2025.09.16
21:05
Рабби Шимон бен Элазар в молодости ушел из своего родного города и много лет изучал Тору в иешиве. Со временем он стал большим мудрецом и получил право обучать Закону других.
Решил однажды рабби Шимон Бен Элазар поехать в свой родной город навестить род
2025.09.16
16:00
Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
2025.09.16
14:47
Причепурила осінь землю
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
2025.09.16
07:42
Перекреслений стежками
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Михайло Карасьов (1949) /
Рецензії
Оповідання конфліктів чи конфліктне оповідання?
Але не це спонукає до роздумів. Спонукають конфлікти, які й поверхнею, і в глибину пронизують оповідання. Залишаючись одним з кращих майстрів підтексту, Василь Трубай видозмінює його. Підтекст «Храму» уже іншого гатунку, аніж підтекст «Ріки», «Тангу» чи «Штика». Він багатоплановий і не несе в собі прямолінійного розв’язку.
Видимий мотив оповідання ‒ гріх і кара за нього. «У всякого здорового чоловіка зринають гріховні думки, коли він бачить гарну жінку. Ну, якщо це диявольське, то що ж тоді зветься коханням?» ‒ запитує в себе священник. Боротьба між обов’язком і спокусою виливається в боротьбу між каноном і коханням. Кожен з героїв має свою правду. «Що більший гріх: любити заміжню жінку, чи спричинити їй смерть через нелюбов?» ‒ знову терзає себе питаннями герой і не знаходить відповіді.
Далі увагу заполоняють думки священника, викликані протиріччями, котрі він бачить у самій Біблії: «Один хлопчина, студент, трохи молодший за мене, каже: «Отче, от ви будуєте храм і хочете служити в ньому Богу. А в Діяннях написано, що Бог, який сотворив світ і все, що в ньому, не живе у рукотворних храмах, ані не приймає служби з рук людських». Такі думки ведуть до єресі. Проте тут таки маємо і зворотний бік медалі. «Не знаю, може це й святотатсво, але попробуйте забрести десь далеко від людей і молитися. Забути про все і молитися! І ви відчуєте, як Бог приходить до вас» ‒ розмірковує священник. Його хитання, сумніви, відсутність твердості у вірі робить його близьким читачеві, але проблема від цього не зменшується, а навпаки.
Протиріччя, залишені на домисел читачеві, викликають неоднозначне відношення, аж до неприйняття самого оповідання. Особливо тоді, коли на перший план виходить протиставлення християнства (храм) і язичництва (болото). Вже на початку автор вказує, що саме цей соціально дражливий конфлікт закладений в основу твору. Адже на місці християнського храму колись було язичницьке капище, та й розмова священника із старим дідом підтверджує це: «Цікавий такий дідок, видно, що дуже обізнаний, але видає себе за простачка. Каже, що ця війна Богів ще не завершена. На його думку, давня язичницька, чи, як він каже – православна релігія була справжньою, натуральною, в ній людина зливалася з природою, була такою ж, як птиця, чи звір, чи комаха, а християнство, мовляв, перебрало усі обряди від язичництва, але вихолостило їх, зробило штучними, надуманими, націленими лише на володіння душами людей».
Згодом невідворотність кари за гріх переплітається із конфліктом між язичництвом і християнством. Ураган, котрий розрушив храм, так само може трактуватися і як кара Христа за нещирість віри, за прелюбодіяння із заміжньою жінкою ‒ і як демонстрація сили язичницького Бога.
Та раптом, ближче до кінця ‒ мов катарсис! ‒ приходить зовсім інше розуміння того, що закладено в оповіданні. «Вона ставала у мох, з-під якого сочилася вода, й не тонула. Час від часу повертала голову, усміхнено дивилася на мене, звучи за собою, і в її погляді не було божевілля, була лише незбагненна любов, якої я не міг осягнути». Чи то не сам Христос устами Олени говорив до священника: «Пішли зі мною!»? Пішли в природне, в живу віру, геть від догми і схоластики!
Протистояння між догмами, придуманими фарисеями і книжниками, які вихолостили справжню віру, і живою вірою Ісуса Христа, котрий приніс у світ знаменне: «Не людина для суботи, а субота для людини!» ‒ ось, мабуть, ключ до розуміння психології героя і філософії оповідання. Це питання ‒ жива віра чи церковна догма ‒ віками стояло і стоїть перед думаючими людьми. Звідси починалися всі реформації, протестанство і розколи. І, як не дивно на перший погляд, таке розуміння Христового вчення дає відповіді на всі запитання, навіть примирює, здавалось би, непримириме ‒ християнство з язичництвом.
Живій вірі приходив на землю учити Христос. Тому природне, що вклав у нас Бог, має перемогти надумане людськими забобонами і правилами. В такій інтерпретації оповідання «Храм» піднімається до вершинних творів ‒ хоча б тому, що воно провокує дискусію, торкаючись найменш усвідомленої людьми Христової заповді, заповіді до живої, а не до книжної віри.
Однак у фіналі В. Трубай не міг погрішити проти істини. Фінал оповідання надзвичайно реалістичний. Священник не може перебороти своєї натури і зректися догм ‒ як ось уже дві тисячі років після Христа не може зробити цього все людство.
• * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Оповідання конфліктів чи конфліктне оповідання?
Замітка про оповідання Василя Трубая «Храм».
Опубліковане в УЛГ (№7-№8 за квітень 2016 року) оповідання Василя Трубая «Храм» наштовхує на думки, котрими хочеться поділитися. В художньому плані автор не потребує реклами. В «Храмі» ми бачимо і живий характер героя, створений нехитрою, але щирою його сповіддю; і потужну мотивацію персонажів в подальших діях; і яскраву асоціацію, коли болото однаково очищається від пляшки з п-під пива і від купола церкви; і бездоганне знання деталей. До всього, оповідання написане твердим чоловічим стилем, без зайвих мудрствувань і сентиментальних відступів. Все чутливе, ніжне і болюче не прописується автором, а народжується в голові читача.
Але не це спонукає до роздумів. Спонукають конфлікти, які й поверхнею, і в глибину пронизують оповідання. Залишаючись одним з кращих майстрів підтексту, Василь Трубай видозмінює його. Підтекст «Храму» уже іншого гатунку, аніж підтекст «Ріки», «Тангу» чи «Штика». Він багатоплановий і не несе в собі прямолінійного розв’язку.
Видимий мотив оповідання ‒ гріх і кара за нього. «У всякого здорового чоловіка зринають гріховні думки, коли він бачить гарну жінку. Ну, якщо це диявольське, то що ж тоді зветься коханням?» ‒ запитує в себе священник. Боротьба між обов’язком і спокусою виливається в боротьбу між каноном і коханням. Кожен з героїв має свою правду. «Що більший гріх: любити заміжню жінку, чи спричинити їй смерть через нелюбов?» ‒ знову терзає себе питаннями герой і не знаходить відповіді.
Далі увагу заполоняють думки священника, викликані протиріччями, котрі він бачить у самій Біблії: «Один хлопчина, студент, трохи молодший за мене, каже: «Отче, от ви будуєте храм і хочете служити в ньому Богу. А в Діяннях написано, що Бог, який сотворив світ і все, що в ньому, не живе у рукотворних храмах, ані не приймає служби з рук людських». Такі думки ведуть до єресі. Проте тут таки маємо і зворотний бік медалі. «Не знаю, може це й святотатсво, але попробуйте забрести десь далеко від людей і молитися. Забути про все і молитися! І ви відчуєте, як Бог приходить до вас» ‒ розмірковує священник. Його хитання, сумніви, відсутність твердості у вірі робить його близьким читачеві, але проблема від цього не зменшується, а навпаки.
Протиріччя, залишені на домисел читачеві, викликають неоднозначне відношення, аж до неприйняття самого оповідання. Особливо тоді, коли на перший план виходить протиставлення християнства (храм) і язичництва (болото). Вже на початку автор вказує, що саме цей соціально дражливий конфлікт закладений в основу твору. Адже на місці християнського храму колись було язичницьке капище, та й розмова священника із старим дідом підтверджує це: «Цікавий такий дідок, видно, що дуже обізнаний, але видає себе за простачка. Каже, що ця війна Богів ще не завершена. На його думку, давня язичницька, чи, як він каже – православна релігія була справжньою, натуральною, в ній людина зливалася з природою, була такою ж, як птиця, чи звір, чи комаха, а християнство, мовляв, перебрало усі обряди від язичництва, але вихолостило їх, зробило штучними, надуманими, націленими лише на володіння душами людей».
Згодом невідворотність кари за гріх переплітається із конфліктом між язичництвом і християнством. Ураган, котрий розрушив храм, так само може трактуватися і як кара Христа за нещирість віри, за прелюбодіяння із заміжньою жінкою ‒ і як демонстрація сили язичницького Бога.
Та раптом, ближче до кінця ‒ мов катарсис! ‒ приходить зовсім інше розуміння того, що закладено в оповіданні. «Вона ставала у мох, з-під якого сочилася вода, й не тонула. Час від часу повертала голову, усміхнено дивилася на мене, звучи за собою, і в її погляді не було божевілля, була лише незбагненна любов, якої я не міг осягнути». Чи то не сам Христос устами Олени говорив до священника: «Пішли зі мною!»? Пішли в природне, в живу віру, геть від догми і схоластики!
Протистояння між догмами, придуманими фарисеями і книжниками, які вихолостили справжню віру, і живою вірою Ісуса Христа, котрий приніс у світ знаменне: «Не людина для суботи, а субота для людини!» ‒ ось, мабуть, ключ до розуміння психології героя і філософії оповідання. Це питання ‒ жива віра чи церковна догма ‒ віками стояло і стоїть перед думаючими людьми. Звідси починалися всі реформації, протестанство і розколи. І, як не дивно на перший погляд, таке розуміння Христового вчення дає відповіді на всі запитання, навіть примирює, здавалось би, непримириме ‒ християнство з язичництвом.
Живій вірі приходив на землю учити Христос. Тому природне, що вклав у нас Бог, має перемогти надумане людськими забобонами і правилами. В такій інтерпретації оповідання «Храм» піднімається до вершинних творів ‒ хоча б тому, що воно провокує дискусію, торкаючись найменш усвідомленої людьми Христової заповді, заповіді до живої, а не до книжної віри.
Однак у фіналі В. Трубай не міг погрішити проти істини. Фінал оповідання надзвичайно реалістичний. Священник не може перебороти своєї натури і зректися догм ‒ як ось уже дві тисячі років після Христа не може зробити цього все людство.
• * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію