Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
2026.03.22
12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю.
Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100.
Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею.
Струнким жінкам так би пасув
2026.03.22
12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
2026.03.22
11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2026.03.22
10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
2026.03.22
08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин.
Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу».
А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи
2026.03.22
05:55
Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Михайло Карасьов (1949) /
Рецензії
Замітки про книгу Б. Жолдака «Укри».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Замітки про книгу Б. Жолдака «Укри».
Книга відомого в Україні письменника Богдана Жолдака «Укри» перемогла в міжнародному літературному конкурсі «Воїн світла» пам’яті героя Небесної сотні Михайла Жизневського. Присвячена книга теж активному учасникові подій на Майдані, патріоту України Георгію Тороповському, який загинув у 18-річному віці, повертаючись із відпустки в зону АТО, де захищав Батьківщину.
Книга ідеально відповідає конкурсу, адже в ній, як і диктується умовами, «зображено благородного, активного, сильного героя, що відстоює свободу, справедливість та загальнолюдські ідеали». Навіть не одного героя, а цілу когорту відчайдушних і вигадливих хлопців та дівчат із зони АТО.
Твір «Укри» спеціалісти називають «мозаїчним романом». Бо й справді, він не має єдиного сюжету і складається з двох десятків новел. Проте, книга цільна ‒ новели об’єднані не лише спільною темою війни на Донбасі, а й одними і тими ж героями. Читач, котрий заглибиться в книгу, незабаром впізнаватиме, як своїх друзів, лейтенанта Мічуріна, снайпера Звіробоя, западенця Сивого, вигадливого Хантера і твердого в будь-якій ситуації Жору ‒ Георгія Тороповського.
Курок, на котрий щоразу натискає автор в сюжетному пострілі ‒ несподівана (іноді неймовірна, але від цього не менш цікава) придумка, за допомогою якої наші укропи перемагають сепаратистів. Це або дерево, котре солдати лейтенанта Мічуріна вночі пересадили на інше місце, щоб збити орієнтир для ворожої артилерії і змусити її стріляти по своїх; або іграшкова машинка з дистанційним управлінням, за допомогою якої Жора підриває ворожий склад; або підкинутий сепаратистам мобільний телефон з автовідповідачем, який навів сепаратистів на обстріл свого ж складу селітри; і ‒ аж до фантазії про механічну пташку, з якої вилітають механічні джмелики, з яких вилітають механічні комарики, які кусають сепаратистів, впускаючи їм під шкіру отруту. Сюжетні повороти підігрівають цікавість до розповіді, тому «Укрів» цілком справедливо можна віднести до гостросюжетної прози.
Однак, крізь романтично-підліткові сюжети проступають речі набагато серйозніші. В «Украх», як і в численних попередніх своїх творах, Богдан Жолдак демонструє майстерність у створенні живого, повнокровного персонажу з його негативними і позитивними сторонами, з правдивою мовою і емоціями. Фронтовий Донбас змальовано з різних сторін. Поряд із ворожими настроями місцевого населення маємо хлопчика, котрий дарує українському солдату останню цукерку. Але й поруч з героями-фронтовиками живуть (правда, недовго!) офіцери, завданням яких є знешкодження активних українських патріотів.
А над усім цим в новелах панують бойові дії українців проти ворога. Без ура-патріотичних закликів Богдан Жолдак показує внутрішній, непоказний патріотизм людей, міцно скованих між собою необхідністю боронити рідну землю. Правдивість характерів породжує глибинне захоплення героями, здатне укріпити в своїх переконаннях дорослих, а з підлітків виховати справжніх патріотів нашої Батьківщини.
* * *
Книга ідеально відповідає конкурсу, адже в ній, як і диктується умовами, «зображено благородного, активного, сильного героя, що відстоює свободу, справедливість та загальнолюдські ідеали». Навіть не одного героя, а цілу когорту відчайдушних і вигадливих хлопців та дівчат із зони АТО.
Твір «Укри» спеціалісти називають «мозаїчним романом». Бо й справді, він не має єдиного сюжету і складається з двох десятків новел. Проте, книга цільна ‒ новели об’єднані не лише спільною темою війни на Донбасі, а й одними і тими ж героями. Читач, котрий заглибиться в книгу, незабаром впізнаватиме, як своїх друзів, лейтенанта Мічуріна, снайпера Звіробоя, западенця Сивого, вигадливого Хантера і твердого в будь-якій ситуації Жору ‒ Георгія Тороповського.
Курок, на котрий щоразу натискає автор в сюжетному пострілі ‒ несподівана (іноді неймовірна, але від цього не менш цікава) придумка, за допомогою якої наші укропи перемагають сепаратистів. Це або дерево, котре солдати лейтенанта Мічуріна вночі пересадили на інше місце, щоб збити орієнтир для ворожої артилерії і змусити її стріляти по своїх; або іграшкова машинка з дистанційним управлінням, за допомогою якої Жора підриває ворожий склад; або підкинутий сепаратистам мобільний телефон з автовідповідачем, який навів сепаратистів на обстріл свого ж складу селітри; і ‒ аж до фантазії про механічну пташку, з якої вилітають механічні джмелики, з яких вилітають механічні комарики, які кусають сепаратистів, впускаючи їм під шкіру отруту. Сюжетні повороти підігрівають цікавість до розповіді, тому «Укрів» цілком справедливо можна віднести до гостросюжетної прози.
Однак, крізь романтично-підліткові сюжети проступають речі набагато серйозніші. В «Украх», як і в численних попередніх своїх творах, Богдан Жолдак демонструє майстерність у створенні живого, повнокровного персонажу з його негативними і позитивними сторонами, з правдивою мовою і емоціями. Фронтовий Донбас змальовано з різних сторін. Поряд із ворожими настроями місцевого населення маємо хлопчика, котрий дарує українському солдату останню цукерку. Але й поруч з героями-фронтовиками живуть (правда, недовго!) офіцери, завданням яких є знешкодження активних українських патріотів.
А над усім цим в новелах панують бойові дії українців проти ворога. Без ура-патріотичних закликів Богдан Жолдак показує внутрішній, непоказний патріотизм людей, міцно скованих між собою необхідністю боронити рідну землю. Правдивість характерів породжує глибинне захоплення героями, здатне укріпити в своїх переконаннях дорослих, а з підлітків виховати справжніх патріотів нашої Батьківщини.
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Оповідання конфліктів чи конфліктне оповідання? "
• Перейти на сторінку •
"Скалки історії від Петра Сороки (Відгук на книгу Петра Сороки «Жезл і посох»)"
• Перейти на сторінку •
"Скалки історії від Петра Сороки (Відгук на книгу Петра Сороки «Жезл і посох»)"
Про публікацію
