Космос вислуховую, бога вибудовую.

Смерті вихор...
Смертний – тихо
слухай пульсуюче сонце,
слухай пульсуючу кров.

Бо вони у тобі – обоє.
Бо вони у тобі – живі.

Мертве вирує чорнозимою.
Мертве розріже тобі живіт.
Мертве із тебе витягує ну-
трощі поступово.

Мовчи і кричи. Та солоні дощі ні до чого,

бо річка солона вже до
берегів переповнена.
Човен буття в ній давно потонув –
потонув із тобою.

Мовчи і кричи. І кричи – і кричи!
І ламай береги – хай ріка потече по полях!
І з неба по-іншому вже задощить і вимиє сіль.
І свіжа роса на блискучій косі позбира урожай золотий.

І буду там я.
І будеш там ти.
І будемо ми.

Й не буде надворі вже чорнозими, бо не буде ніколи!

Дивися – в сузір'ях пасуться небесні воли.
Травою для них є проміння зірок і навколишня тиша.
Іонні вітри колискові співають планетам і мишам
і тим, хто це чує іще чимось, крім голови.

Слухай мене, але слухай секунду теж –
ми не маємо меж, бо самі є межею,
бо самі є останньою
краплею,
крапкою,
а, може, і крапкокомою.

А тепер засинай.
Доля буде простою і надвідомою,
на тарілці теплою і готовою.

А що я? Нічого такого –
космос вислуховую, бога вибудовую.

2016