Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нінель Новікова (1949) /
Проза
Перше весілля
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перше весілля
Мій дядечко Володя, чорнявий красень-морячок, з вогнистими чорними очима, з веселою вдачею,вже працював бригадиром на цукрозаводі і був завидним женихом у нашому селищі. Перебрав чимало «варіантів», як він говорив. Пам’ятаю, що все похвалявся:
-Виберу собі красуню з найстрункішими ніжками!
І вибрав! У зеленоокої білявки Шури ніжки були аж занадто рівними, наче два стовпчики, що згори, що знизу…
Це було перше весілля, яке я трішки пам’ятаю і в якому брала участь. Ми, родичі жениха, чекали на весільний кортеж вдома, а жених з дружками та сватами поїхав до центру, викупляти наречену, як у нас казали, «молоду».
Мені нудно було довго чекати і я відволіклась на якусь гру з дітлахами, що позбігалися до нас звідусіль, як раптом на бабусине подвір’я налетіло та закружляло щось голосне, сліпуче та яскраве!
То дружки з піснями та музиками, внесли весільне «гільце» - зелене деревце, заквітчане кольоровими стрічками, колосками та квітами.
А жених з гордістю вів попід руку "молоду". На її білявій голівці красувався яскравий віночок, від якого на спину, на розпущене, довге волосся спускалися різнобарвні атласні стрічки. Ніжно-блакитна сукня, з набивними оксамитовими квітами бірюзового кольору, була наче у казкової принцеси.
За ними до бабусиного двору, танцюючи на ходу під троїсті музики, ввалилася ціла ватага гостей – родичі «молодої». Лунали весільні пісні, жарти, сміх.
Молода дружина привезла в свекрушину хату багатий посаг, в тому числі, ще ніколи мною не бачену розкіш, справжній гардероб із світлого дерева зі скляним віконечком вгорі на дверцятах, де були розвішані чудові сукні з крепдешину, шифону, кошеміру! Шура була із заможної родини. Але ж той гардероб не ставав у низенькій бабусиній хатинці, то ж його поклали на бік, від чого він відразу втратив свій гонористий вигляд. Поряд розташували широке ліжко з нікельованими бильцями, із чотирьох сторін якого виблискували кульки-прикраси. Ліжко було вибагливо убране білосніжними, вишиваними подушками та мережиними простирадлами.
Дядечко Володя почав терміново будувати поряд з хатинкою свій великий будинок, відливаючи стіни зі шлаку. Це вже була нова для села технологія будівництва. Покривав його шифером. Доки йшло будівництво, біля двору лежали дерев’яні колоди і ми, дітлахи, стрибали по них, наче зграйка пташок, злякано спурхуючи, коли дядько, частенько на підпитку, повертався з роботи. Він завжди умів виловити мене із цієї зграйки і сміючись, повчав:
-Ти повинна бути королевою всієї цієї шантрапи!
Мабуть, вбачав у мені якісь лідерські задатки.
Ще пам’ятаю, як він придбав собі новенького велосипеда. Помітивши, що я цікавлюся ним, дядечко почав учити мене їздити. Велосипед був для мене завеликим і я їздила, крутячи педалі під рамою, на заздрість сусідським дітям. Дядько біг позаду, підтримуючи велосипед за багажника. Коли він, утомившись, ліг відпочити, я взяла того велосипеда і поїхала самостійно, розігнавшись по дорозі, що вела до озера. Але ж зупинятися я не вміла і щоб не впасти з обриву в озеро, звернула вправо і загриміла разом з новеньким велосипедом прямісінько у глинище, величезну яму, звідки всі копали глину для своїх потреб. Добре, що втрапила у м’якеньку, накопану глиняну кучугуру.
Я побачила погнуті спиці та блискучі обідки і заридала від жаху та жалю, не звертаючи уваги на свій біль від зідраних колін та ліктів.
Звичайно ж, витягнути звідти велосипеда самотужки я не змогла, тому понесла свою повинну голову до дядечка. Він мене навіть не сварив… Дісталося тоді від мами.
2016
-Виберу собі красуню з найстрункішими ніжками!
І вибрав! У зеленоокої білявки Шури ніжки були аж занадто рівними, наче два стовпчики, що згори, що знизу…
Це було перше весілля, яке я трішки пам’ятаю і в якому брала участь. Ми, родичі жениха, чекали на весільний кортеж вдома, а жених з дружками та сватами поїхав до центру, викупляти наречену, як у нас казали, «молоду».
Мені нудно було довго чекати і я відволіклась на якусь гру з дітлахами, що позбігалися до нас звідусіль, як раптом на бабусине подвір’я налетіло та закружляло щось голосне, сліпуче та яскраве!
То дружки з піснями та музиками, внесли весільне «гільце» - зелене деревце, заквітчане кольоровими стрічками, колосками та квітами.
А жених з гордістю вів попід руку "молоду". На її білявій голівці красувався яскравий віночок, від якого на спину, на розпущене, довге волосся спускалися різнобарвні атласні стрічки. Ніжно-блакитна сукня, з набивними оксамитовими квітами бірюзового кольору, була наче у казкової принцеси.
За ними до бабусиного двору, танцюючи на ходу під троїсті музики, ввалилася ціла ватага гостей – родичі «молодої». Лунали весільні пісні, жарти, сміх.
Молода дружина привезла в свекрушину хату багатий посаг, в тому числі, ще ніколи мною не бачену розкіш, справжній гардероб із світлого дерева зі скляним віконечком вгорі на дверцятах, де були розвішані чудові сукні з крепдешину, шифону, кошеміру! Шура була із заможної родини. Але ж той гардероб не ставав у низенькій бабусиній хатинці, то ж його поклали на бік, від чого він відразу втратив свій гонористий вигляд. Поряд розташували широке ліжко з нікельованими бильцями, із чотирьох сторін якого виблискували кульки-прикраси. Ліжко було вибагливо убране білосніжними, вишиваними подушками та мережиними простирадлами.
Дядечко Володя почав терміново будувати поряд з хатинкою свій великий будинок, відливаючи стіни зі шлаку. Це вже була нова для села технологія будівництва. Покривав його шифером. Доки йшло будівництво, біля двору лежали дерев’яні колоди і ми, дітлахи, стрибали по них, наче зграйка пташок, злякано спурхуючи, коли дядько, частенько на підпитку, повертався з роботи. Він завжди умів виловити мене із цієї зграйки і сміючись, повчав:
-Ти повинна бути королевою всієї цієї шантрапи!
Мабуть, вбачав у мені якісь лідерські задатки.
Ще пам’ятаю, як він придбав собі новенького велосипеда. Помітивши, що я цікавлюся ним, дядечко почав учити мене їздити. Велосипед був для мене завеликим і я їздила, крутячи педалі під рамою, на заздрість сусідським дітям. Дядько біг позаду, підтримуючи велосипед за багажника. Коли він, утомившись, ліг відпочити, я взяла того велосипеда і поїхала самостійно, розігнавшись по дорозі, що вела до озера. Але ж зупинятися я не вміла і щоб не впасти з обриву в озеро, звернула вправо і загриміла разом з новеньким велосипедом прямісінько у глинище, величезну яму, звідки всі копали глину для своїх потреб. Добре, що втрапила у м’якеньку, накопану глиняну кучугуру.
Я побачила погнуті спиці та блискучі обідки і заридала від жаху та жалю, не звертаючи уваги на свій біль від зідраних колін та ліктів.
Звичайно ж, витягнути звідти велосипеда самотужки я не змогла, тому понесла свою повинну голову до дядечка. Він мене навіть не сварив… Дісталося тоді від мами.
2016
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
