Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в результаті.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорід
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нінель Новікова (1949) /
Проза
Брат Анатолій
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Брат Анатолій
Мій братик Толя був ще тим відчайдухом! Не порадившись із мамою, він зі своїм дружком Петром завербувався на Донбас. Йому тоді ледве виповнилося шістнадцять років.
Одного разу, коли я займалася акробатичними вправами на купі соломи в новобудові дядькового будинку, Толя заскочив туди із якоюсь торбинкою і страшенно поспішаючи, випалив мені:
-Передай мамі, що я поїхав на Донбас! Дивись же, не забудься!
Хоч і було мені всього шість років, та я відчула щось недобре і заплакала, намагаючись утримати його за руку:
-Толю, зачекай! Скоро мама повернеться. Вона розсердиться, що ти поїхав без неї…
- Я спізнюся на потяг! Мені треба вже бігти! – сказав братик і, поцілувавши мене, подався на станцію.
Скоро прийшла матуся. Я, схлипуючи, розповіла їй все, що почула від брата.
Мама зблідла, ухопилася за серце і на мить осіла на купу соломи… Але швидко отямилась і схопивши мене за руку, потягнула на станцію, де я ще ніколи не була.
Ми бігли майже всю дорогу і таки встигли заскочити до зеленого вагону, з вікна якого виглядав радісно схвильований Толя. Мама дала йому якийсь вузлик з харчами на дорогу, і ми з ним попрощалися.
Дома матуся упала на ліжко і так пролежала майже три дні, відмовляючись від їжі, яку приносила бабуся. Потім підвелась і ходила, наче тінь, аж доки прийшов перший лист із Донбасу, з міста Макіївки. Толя писав, що вступив до РУ і вчиться на машиніста екскаватора, що годують краще, ніж вдома. В конверті було ще фото, на якому вони з другом Петром усміхнені, у формі ремісничого училища, в гарних кашкетах з блискучими козирками та молоточками спереду.
Пізніше він надіслав мамі трохи грошей зі своєї стипендії, попросив сфотографуватися зі мною ( я саме пішла до першого класу) і надіслати йому те фото. Мабуть, він також скучав за нами, як і ми за ним.
Так, він учився. Працював на Донбасі і років чотири не приїжджав додому, але листи присилав доволі часто. Писав, що на Донбасі добре платять, багато молоді, всі гарно зодягнені, особливо дівчата, «як королеви» - це ,мені, чомусь, особливо запам’яталось. Я уявляла, як мій гарний, дорослий брат, гуляє під руку з «королевою» у короні.
І раптом листи перестали надходити. Мама хвилювалася, писала на адресу гуртожитку, де він проживав. Відповіді довго не було. Ми плакали вдвох ночами і все виглядали поштарку.
Одного дня прийшло повідомлення про посилку. Мама принесла з пошти величенький фанерний ящичок, тремтячими руками, ледве змогла його відкрити. Всередині виявився місцями закривавлений одяг, два дорогих «шевйотових» костюми. У посилці не було жодного пояснення. Мама ледве не збожеволіла від горя!
І ось нарешті прийшов солдатський лист із Башкирії.
Як виявилося, його терміново призвали до Армії, а на проводах у гуртожитку, хлопці ще й побилися за якусь легковажну дівчину, яка обіцяла чекати з армії відразу трьох своїх кавалерів. Служити Толі випало у місті Стерлитомаку, у внутрішніх військах. Через рік він приїхав у відпустку. Армія сильно змінила мого брата. Він змужнів, став гарним, високим та струнким юнаком. Любив пісні, складав вірші, а вже гумористом був, у мене боліли щелепи від сміху.
Відслуживши три роки, Толя повернувся додому. До його приїзду мама ретельно готувалася, навіть продала нашу годувальницю, корівку Чайку – це було важке рішення! Коли Чайку виводили з двору, ми з мамою гірко плакали, а вона, наче розуміючи, що її назавжди звідси забирають, упиралася з усіх сил і жалібно мукала, так, що душа розривалася від жалю. Але треба було належно зодягнути Толю… І його одягнули, як слід. Пристойне пальто, костюми – чорний зимовий та світлий (китайський), літній, фетровий капелюх!
На його гарній фігурі все це виглядало просто чудово і всі дівчата задивлялися на такого елегантного жениха.
Він, без проблем, влаштувався працювати машиністом екскаватора на цукрозавод.
Знайшлася і пара для нього – чарівна русокоса, чепурненька дівчина Марійка, що жила неподалік на квартирі. Вони покохали одне одного і незабаром справили весілля, яке вже гуляли у новій просторій дядьковій хаті.
Маруся була родом із далекого села Калинівки, сусіднього району, де батько її, дід Марко, працював їздовим у колгоспі.
Тоді, вперше мені випало потрястися на простому возі, вистеленому соломою, кілометрів дванадцять, бо мене запросили нові родичі на гостини у справжнє село, де я вперше посмакувала найсмачнішим на світі, домашнім хлібом, покуштувала справжнього селянського борщу із солониною, що «умлівав» у печі у величезному чавуні. Намилувалася незайманою природою українського села, а сільські хлопці з повагою поглядали на мене, як на міську дівчину.
Скоро молодята винайняли собі квартиру недалеко від нас і зажили окремо. Мама плакала, їй було неприємно, що син пішов на квартиру. Незабаром вони викупили собі половину будиночка, поряд з дядьковою хатою. На той час, народилася у них перша донечка, Людочка, світловолоса і синьоока, наче янголятко.
Одного разу, коли я займалася акробатичними вправами на купі соломи в новобудові дядькового будинку, Толя заскочив туди із якоюсь торбинкою і страшенно поспішаючи, випалив мені:
-Передай мамі, що я поїхав на Донбас! Дивись же, не забудься!
Хоч і було мені всього шість років, та я відчула щось недобре і заплакала, намагаючись утримати його за руку:
-Толю, зачекай! Скоро мама повернеться. Вона розсердиться, що ти поїхав без неї…
- Я спізнюся на потяг! Мені треба вже бігти! – сказав братик і, поцілувавши мене, подався на станцію.
Скоро прийшла матуся. Я, схлипуючи, розповіла їй все, що почула від брата.
Мама зблідла, ухопилася за серце і на мить осіла на купу соломи… Але швидко отямилась і схопивши мене за руку, потягнула на станцію, де я ще ніколи не була.
Ми бігли майже всю дорогу і таки встигли заскочити до зеленого вагону, з вікна якого виглядав радісно схвильований Толя. Мама дала йому якийсь вузлик з харчами на дорогу, і ми з ним попрощалися.
Дома матуся упала на ліжко і так пролежала майже три дні, відмовляючись від їжі, яку приносила бабуся. Потім підвелась і ходила, наче тінь, аж доки прийшов перший лист із Донбасу, з міста Макіївки. Толя писав, що вступив до РУ і вчиться на машиніста екскаватора, що годують краще, ніж вдома. В конверті було ще фото, на якому вони з другом Петром усміхнені, у формі ремісничого училища, в гарних кашкетах з блискучими козирками та молоточками спереду.
Пізніше він надіслав мамі трохи грошей зі своєї стипендії, попросив сфотографуватися зі мною ( я саме пішла до першого класу) і надіслати йому те фото. Мабуть, він також скучав за нами, як і ми за ним.
Так, він учився. Працював на Донбасі і років чотири не приїжджав додому, але листи присилав доволі часто. Писав, що на Донбасі добре платять, багато молоді, всі гарно зодягнені, особливо дівчата, «як королеви» - це ,мені, чомусь, особливо запам’яталось. Я уявляла, як мій гарний, дорослий брат, гуляє під руку з «королевою» у короні.
І раптом листи перестали надходити. Мама хвилювалася, писала на адресу гуртожитку, де він проживав. Відповіді довго не було. Ми плакали вдвох ночами і все виглядали поштарку.
Одного дня прийшло повідомлення про посилку. Мама принесла з пошти величенький фанерний ящичок, тремтячими руками, ледве змогла його відкрити. Всередині виявився місцями закривавлений одяг, два дорогих «шевйотових» костюми. У посилці не було жодного пояснення. Мама ледве не збожеволіла від горя!
І ось нарешті прийшов солдатський лист із Башкирії.
Як виявилося, його терміново призвали до Армії, а на проводах у гуртожитку, хлопці ще й побилися за якусь легковажну дівчину, яка обіцяла чекати з армії відразу трьох своїх кавалерів. Служити Толі випало у місті Стерлитомаку, у внутрішніх військах. Через рік він приїхав у відпустку. Армія сильно змінила мого брата. Він змужнів, став гарним, високим та струнким юнаком. Любив пісні, складав вірші, а вже гумористом був, у мене боліли щелепи від сміху.
Відслуживши три роки, Толя повернувся додому. До його приїзду мама ретельно готувалася, навіть продала нашу годувальницю, корівку Чайку – це було важке рішення! Коли Чайку виводили з двору, ми з мамою гірко плакали, а вона, наче розуміючи, що її назавжди звідси забирають, упиралася з усіх сил і жалібно мукала, так, що душа розривалася від жалю. Але треба було належно зодягнути Толю… І його одягнули, як слід. Пристойне пальто, костюми – чорний зимовий та світлий (китайський), літній, фетровий капелюх!
На його гарній фігурі все це виглядало просто чудово і всі дівчата задивлялися на такого елегантного жениха.
Він, без проблем, влаштувався працювати машиністом екскаватора на цукрозавод.
Знайшлася і пара для нього – чарівна русокоса, чепурненька дівчина Марійка, що жила неподалік на квартирі. Вони покохали одне одного і незабаром справили весілля, яке вже гуляли у новій просторій дядьковій хаті.
Маруся була родом із далекого села Калинівки, сусіднього району, де батько її, дід Марко, працював їздовим у колгоспі.
Тоді, вперше мені випало потрястися на простому возі, вистеленому соломою, кілометрів дванадцять, бо мене запросили нові родичі на гостини у справжнє село, де я вперше посмакувала найсмачнішим на світі, домашнім хлібом, покуштувала справжнього селянського борщу із солониною, що «умлівав» у печі у величезному чавуні. Намилувалася незайманою природою українського села, а сільські хлопці з повагою поглядали на мене, як на міську дівчину.
Скоро молодята винайняли собі квартиру недалеко від нас і зажили окремо. Мама плакала, їй було неприємно, що син пішов на квартиру. Незабаром вони викупили собі половину будиночка, поряд з дядьковою хатою. На той час, народилася у них перша донечка, Людочка, світловолоса і синьоока, наче янголятко.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
