Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нінель Новікова (1949) /
Проза
Війна з хворобами
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Війна з хворобами
Безкінечні хвороби відчутно затьмарювали моє дитяче життя. Давалося взнаки неповноцінне харчування, недоступність і відсутність справжніх ліків. Єдиними ліками, які видавали тоді для дітей практично безкоштовно був брид-кий і смердючий рибний жир, вживання якого було для мене справжніми щоденними тортурами, але, може, саме він допоміг мені подолати ті кляті хвороби.
Зовсім недалеко від нашого дому були розташовані корпуси районної лікарні, куди мама постійно водила мене в дитячу поліклініку на прийоми до лікарів, на аналізи та рентгени. Я відбивалась, як могла, але доки була ще малою, то зі сльозами, мусила все-таки підкорятися.
Пам’ятаю ті безкінечні сидіння в нудних та тривожних чергах у переповнених лікарняних коридорах з обридлими розмовами батьків про дитячі та свої хвороби. Чомусь, саме там на мене накочувався невимовний сум, бо дома я своєї хвороби не відчувала, чи не звертала на неї уваги.
З раннього дитинства я дуже не любила лікуватися.
Звичайно ж, у поліклініці мені видали довідку про звільнення від уроків фізкультури, тому доки інші діти весело бігали та робили різні вправи, я самотньо сиділа в класі і щось малювала, страшенно заздрячи здоровим однокласникам, адже була доволі активною дівчинкою. Все мене цікавило і в усьому хотілося спробувати свої сили та здібності. Отже, недовго я мирилася зі своїми хворобами.
Як тільки в п’ятому класі у нас з’явився справжній фізрук, бравий моряк Трохим Трохимович, самовіддано закоханий у спорт, він відразу помітив мої спортивні нахили і, на свій ризик, дозволив мені займатися фізкультурою. Не можу передати того захоплення та задоволення, яке я тоді відчувала, все виходило у мене якнайкраще.
На перших же шкільних змаганнях із легкої атлетики, я легко, ривком на фініші, випередила старшу від мене на два роки, чемпіонку школи з бігу на короткі дистанції.
Але до участі у районних та обласних змаганнях мене не допускала лікарі, які писали у медичній довідці страшний діагноз: «Порок серця».
Трохим Трохимович знизував плечами і говорив:
-Хіба з «пороком» серця так бігають? Вони і ходити не можуть… Щось тут не так!
І посилав за медичною довідкою, замість мене, іншу ученицю. Може і був у цьому ризик, але мені пощастило і вже у сьомому класі ті ж лікарі не знаходили у мене ніякої хвороби. Казали, що «переросла».
Я захопилася легкою атлетикою всерйоз і надовго. Скільки радості та користі приносило мені те захоплення!
Фізрук, дивуючись моїм успіхам, говорив, що у мене природньо правильно поставлені «старт» та «фініш». Цьому довго треба учитися, а мені «дано». Всі спринтерські дистанції, естафети приносили мені призові місця, дипломи, нагороди. Про мене тоді писали в районній газеті.
Вже дорослою жінкою, молодою мамою, я щоранку, до роботи, бігала по дванадцять кіл на стадіоні і довго ще снилися мені ночами ті мої переможні «фініші».
Зовсім недалеко від нашого дому були розташовані корпуси районної лікарні, куди мама постійно водила мене в дитячу поліклініку на прийоми до лікарів, на аналізи та рентгени. Я відбивалась, як могла, але доки була ще малою, то зі сльозами, мусила все-таки підкорятися.
Пам’ятаю ті безкінечні сидіння в нудних та тривожних чергах у переповнених лікарняних коридорах з обридлими розмовами батьків про дитячі та свої хвороби. Чомусь, саме там на мене накочувався невимовний сум, бо дома я своєї хвороби не відчувала, чи не звертала на неї уваги.
З раннього дитинства я дуже не любила лікуватися.
Звичайно ж, у поліклініці мені видали довідку про звільнення від уроків фізкультури, тому доки інші діти весело бігали та робили різні вправи, я самотньо сиділа в класі і щось малювала, страшенно заздрячи здоровим однокласникам, адже була доволі активною дівчинкою. Все мене цікавило і в усьому хотілося спробувати свої сили та здібності. Отже, недовго я мирилася зі своїми хворобами.
Як тільки в п’ятому класі у нас з’явився справжній фізрук, бравий моряк Трохим Трохимович, самовіддано закоханий у спорт, він відразу помітив мої спортивні нахили і, на свій ризик, дозволив мені займатися фізкультурою. Не можу передати того захоплення та задоволення, яке я тоді відчувала, все виходило у мене якнайкраще.
На перших же шкільних змаганнях із легкої атлетики, я легко, ривком на фініші, випередила старшу від мене на два роки, чемпіонку школи з бігу на короткі дистанції.
Але до участі у районних та обласних змаганнях мене не допускала лікарі, які писали у медичній довідці страшний діагноз: «Порок серця».
Трохим Трохимович знизував плечами і говорив:
-Хіба з «пороком» серця так бігають? Вони і ходити не можуть… Щось тут не так!
І посилав за медичною довідкою, замість мене, іншу ученицю. Може і був у цьому ризик, але мені пощастило і вже у сьомому класі ті ж лікарі не знаходили у мене ніякої хвороби. Казали, що «переросла».
Я захопилася легкою атлетикою всерйоз і надовго. Скільки радості та користі приносило мені те захоплення!
Фізрук, дивуючись моїм успіхам, говорив, що у мене природньо правильно поставлені «старт» та «фініш». Цьому довго треба учитися, а мені «дано». Всі спринтерські дистанції, естафети приносили мені призові місця, дипломи, нагороди. Про мене тоді писали в районній газеті.
Вже дорослою жінкою, молодою мамою, я щоранку, до роботи, бігала по дванадцять кіл на стадіоні і довго ще снилися мені ночами ті мої переможні «фініші».
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
