ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2025.08.09 13:25
Чорнявий кіт із карими очима споглядає з височини книжкового розвалу на тих, хто мало не щодня приходить і переглядає те, що прибуло. Здається, що кіт знає всі мови, крім гебрайської та китайської, яких немає серед написаних стосів книжок. Тих, за якими

Юрій Гундарєв
2025.08.09 11:52
…Шукати щось нове? Стаж і кваліфікація в Северина були, проте йому хронічно не таланило. Всі однокурсники знайшли теплі місця й тихо пожинали купюри. І не те щоб вони збивали зорі з неба - просто ситих кутків на всіх не вистачає. Свого часу він засиджував

Олена Побийголод
2025.08.09 10:52
Із Бориса Заходера

Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!

І ось наша доблесна Рижка

Борис Костиря
2025.08.08 22:12
Листя спадає з тополі,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,

Юрій Лазірко
2025.08.08 16:46
О, скрипко!
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття

Світлана Пирогова
2025.08.08 14:42
Кукурудзяний чути шелест,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.

Портулак обіймає землю,

С М
2025.08.08 11:22
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі

Борис Костиря
2025.08.07 21:55
Я розгубив 175 см
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена

Тамара Ганенко
2025.08.07 19:20
Здавалось, - відбуяло, одболіло
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені чи в глибині

Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно

Євген Федчук
2025.08.07 19:04
Москалі були брехливі завжди і зрадливі.
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його

Олена Побийголод
2025.08.07 16:29
Із Бориса Заходера

– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)

Артур Курдіновський
2025.08.07 02:13
Мої палкі, згорьовані присвяти
Лишилися тепер без адресата.

Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.

Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.

Борис Костиря
2025.08.06 22:01
Пошуки себе тривають
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".

Володимир Бойко
2025.08.06 21:25
Великі провидці, які збиралися провіщати долю людства, не годні зі своєю долею розібратися. Кількість людей, які все знають, на порядок перевищує кількість людей, які все вміють. На великі обіцянки клюють навіть краще, ніж на великі гроші. Колиш

Олена Побийголод
2025.08.06 11:19
Із Бориса Заходера

Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!

Федір Паламар
2025.08.06 00:36
Життя – коротка мить свідома,
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Анатолій Криловець (1961) / Рецензії

 Валентина Люліч. Рецензія на поему-оду «Корона» А. Криловця


Черговий літературний захід… Після завершення підходить Анатолій Олександрович і простягає мені книжечку: «Візьми, почитаєш».
Взяла. Читаю анотацію: «Поема-ода «Корона» присвячена новітньому відродженню та становленню Національного університету «Острозька академія», наступнику першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів – Острозької слов’яно-греко-латинської академії, та її ректорові-подвижнику Ігореві Демидовичу Пасічнику».
Оце, думаю, понесло поета-лірика, напевно, геть вдарився… в роботу. Але ж і цікаво… Адже не часто зустрінеш серед колег-літераторів таку різку і непередбачувану зміну жанру. Щойно відчинились у світ двері для «Квітки щастя», на яку нещодавно писала рецензію, а тут – «Корона».
Хоча ні жанр оди, ні тим паче поеми-славословія не входить у коло моїх творчих зацікавлень, твір все ж прочитала.
Перегорнувши першу сторінку книжечки, ніби одразу розумієш тематику, і виникає бажання читати його «по діагоналі». Тим більше, думаю, твір написаний для студентів Академії, викладачів, ректора… А Острозька академія нещодавно святкувала славний ювілей…
Але ж якби я не знала Анатолія Криловця, його художнього новаторства і сміливих творчих пошуків! Читаю, стає цікаво. Адже «Корона» написана винахідливим і неординарним пером поета: «Натхнення капле медом на перо, / Наснажує, щоб віщу піснь творити…»
І «…навіть час ходу свою спинив. / Тоненькі віти вітер колихає…» І вже з перших строф відчуваєш щирий патріотизм автора, його любов до Острозької землі, де він мешкає та працює: «Як любо рідний край любити свій. / Ці фарби тихі – як бальзам на душу»; «Колиска духу нашого отут: / Теологи, учені і поети».
Автор сміливо використовує гіперболічні образи, патетику. Це ж поема-ода все-таки, без цього ніяк! Але як натхненно та професійно він це робить:

Новий Острог у сяєві краси!
Віддаленіли чвари, біди, іго…
Егей, віки! О Костянтин-Василь!
Нам поверта відлуння: «Ігор! Ігор!»

Та й хто би міг подумати про те:
Звичайний чоловік, але віднині
Він взяв перо жар-птиці золоте
Та й пише славу – власну й України!
……………………………………………..

Ти колектив творив, як деміург.
В сім’ї бджолиній до снаги і хисту
Потрапиш, щоб віддати силу рук
І світлу мрію, помислами чисту.
…………………………………………..

Той, хто у Слово ввірував Твоє,
Хто подвиг сотворив, як муж достоїн,
Героєм України нині є –
Провидець, ректор, науковець, воїн.

Читаючи поему, наштовхуюсь на слова:

Ненависний кривавий Янучар!
Пригадуєш ти, мордо хамувата,
Що був і Чаушеску, й Муаммар.
І буде… знайде і тебе розплата.

Далі пішли ремінісценції із «Кобзаря»:

Катруся із села пішла з байстрям,
Оксана із Яремою на свиті
Зомліла у гаю. Встає зоря.
І верби гнуться не одне століття…

Ще через строфу читаю потужні слова священнодійства-молитви:

O, veni, sancte spiritus, зійди!
Тараса дух край брами в Трансцендентя
Всевишнього благає: «Відведи
Неправду люту, зло спали дощенту…»

Пригадалася книга християнських гімнів і псалмів Б.-І. Антонича «Велика гармонія» і його сакральний заклик – «Зійди, Святий Духу!». Алюзія більш, ніж виразна…
Написане Анатолієм Криловцем ніби й не зовсім ода. Але як гармонійно все вливається в основну тему твору! Вражає поліфонічність поеми.
Слово за словом, рядок за рядком… Ні, все-таки це ода, але наскрізь новаторська, сказати б, «криловцівська».
Автор і сам натякає на недотримання канонів, адже:

В осанні також треба знать межу.
У парадокса в серці – Боже слово.
По правді щирій все вам розкажу,
В одичнім стилі – теж свята основа.

А далі не я вже ковтала слова, звороти, рядки та події, а поема поглинала мене та мою свідомість.
Від початку твору Анатолій Криловець поєднує не лише різні жанри, стилі, а й часові межі, руйнуючи їх високохудожнім словом. При цьому автор наголошує на всесильності слова, адже те, що на ньому тримається, – безсмертне.
І це все також неспроста, адже саме в Острозькій академії було відкрито спеціальну дисципліну – «Літературна творчість».

Дбайливість – це усьому голова.
Основа світу – творчість, не котурни.
І є тривкіші каменю слова –
Отож і творчість є літературна.

Є праця гідна – книга і стило.
Бо віриш: світ у слові процвітає.
Ось і тебе до славних занесло,
Бо той безсмертний, хто про творчість дбає.

Цими словами автор переконує читача, а разом із ним і кожного представника рідного народу, у необхідності утвердження та збереження українського слова як наріжного каменя в фундаменті українського суспільства.

Зникомий камінь. Й незникомість слів,
Коли вони опора для безсмертя!
…………………………………………………..

Чи менша честь, коли в руці стило,
Яке достойне мати статус зброї?
Бог в Слові – споконвіку так було –
Помножує звитяги і героїв.

Автор цікаво й переконливо синхронізує події півтисячолітньої давнини із сучасними реаліями, порівнюючи їх та вводячи в загальний контекст історії.

…І знов портал розкривсь в минулі дні:
З легенди князь вертає, із-під Орші.
Немов на крилах, нісся на коні
І хижих московітів бив, мов коршак.
…………………………………………………….

У битві ми не схилим знамено.
У славі п’ятсотлітній, у звитязі

Отій, що в наших генах вже, мов код,
Ми цілі ставим в далі невідомі.
…В борні зійшовся з ворогом народ,
Що прагнув жити в європейськім домі!


Мені дуже подобається застосування такого прийому – прокладання автором шляхів від князів Острозьких і до сучасності. Водночас Анатолій Криловець наголошує, що, незважаючи на обертання життя, історії по спіралі, ми все-таки не вчимося на досвіді предків.

Та ми ж тоді в Європі вже були!
Азійську гнали підлу поторочу
Ненависну Острозького орли…
Егей, віки! Дивімось правді в очі!

…Немилосердний стік двадцятий вік.
Історію не осягти без брому.
Ненавидів нас, нищив Кремль повік.
В новім столітті знов біда у домі.

Автор не оминув увагою і подій сучасності, описавши зокрема акцію, проведену в Острозькій академії до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка, під час якої студенти безперервно читали «Кобзар».

Ти ніс «Кобзар». А Київ – у вогні!
Підняв, мов щит, Тараса слово грізне
І без перерви – нощно й день при дні
Ти, ректоре, став словом за Вітчизну!

Й немов у храмі, вісімнадцять днів
Ти правив службу. Бог й Тарас на чатах!
І переміг майдан. Любов і гнів
Єдналися у слові проти ката.
……………………………………………….

Ні, це не був звичайний марафон,
Аби лишень рекорд установити.
Це літургія духа. На амвон
Недремне слово стало для молитви.

Наголошує автор у поемі й на віковічних істинах, на яких повинне триматися життя та від яких залежить майбутнє:

…Не гнів веде людину, а любов.
Розплата упаде, мов кара з неба.
Наївно хочеш кров’ю змити кров.
Твори добро – оце блага потреба!..

Анатолій Криловець у поемі виповідає свій біль за Вкраїну, вимолюючи цим у Бога для неї спокій та мир.

Дай Україні щастя і добра,
Простерти крила плаху дай в польоті.
…………………………………………………..

Луганськ з Донецьком – український край.
О Путіне, зламаєш хижі зуби.
Підлоту зловорожу покарай,
Всевишній Боже, відверни погубу

Вкраїні. На оновленій землі
Пребудуть хай любов і син, і мати.
Неправду люту покарай в Кремлі,
Прости Росії, Путіним розп’ятій».

І знову повернення до оди, до головного героя поеми. Адже, на думку автора, саме Ігореві Пасічнику випала честь продовжити князівську славу, відродити Академію і нести цю «корону духа» в майбутнє.

Одяг тебе у слави ореол,
Назначив на продовжувача справи,
Яку ще князь почав. Його престол,
Корону духа в руки нелукаві

По добрій Божій милості вручив…
Ніяк не відречешся і не збочиш,
Бо світять в душу вдень і уночі –
Повелівають віщі пильні очі:

«Іди й дерзай, допоки ти єси,
У славі власній нас ти величаєш…»

Іменами славетних козаків, вчених, борців та героїв автор намагається передати міць і силу Української держави, згадуючи поряд із основним героєм поеми С. Наливайка, Г. Смотрицького, П. Конашевича-Сагайдачного, К. Ціолковського та інших українців, які докоряють нам за те, що твориться нині в державі.
«Не шанувались, браття-козаки,
То й маєте тепер біду у хаті», –
Бринить докір до нас через віки.
І прикро так, і нічого сказати.

Однак, наголошуючи на цьому, автор все ж акцентує увагу на сьогоденні, у якому, як і раніше, «не шануються» «браття-козаки», ніхто не слухає ані історії, ані предків. А тому й «маємо те, що маємо».

За барки щиро бралися не раз
В жорстоких битвах наші депутати.
Чи думали про нас вони в той час? –
Бійці йшли в бій за пільги і зарплати!»

Але «Покіль горить минулого свіча, / Прийдешнього видніються причали». Тому автор звертається не стільки до історії, скільки до сучасників, до читачів:

Ти нас вперед, історіє, веди.
Начало є, кінця повік не буде.
Цвітуть щороку навесні сади,
Й Острог цвіте воскреслий – Боже чудо!

І наприкінці поеми – знову ода, знову возвеличення відродженої князівської слави та духовності.

З шанобою з’єднався пієтет.
Ти нам вернув колишню нашу славу
І, воскресивши університет,
Ти дав зразок держави у державі!
…………………………………………….

Погідний день. Князь Ігор всіх віта.
Врочиста йде посвята у спудеї.
Складає клятву молодь золота.
Віднині – гріх відступництво від неї.
………………………………………………..

Стоїть, цвіте, пишається Острог.
Із кореня, що славен, – буйна крона.
– Я так скажу, мій князю, – мовить Бог,
За труд натхненний – це тобі корона!

Прочитавши останні рядки, розумієш, чому поема-ода називається саме «Корона». Проте, поки писала рецензію, то неодноразово перечитувала твір і щоразу знаходила все нові символи й алюзії. Можливо, прочитавши її через певний час, через певний досвід, я іще відкрию декілька «коронних символів» автора. Але це вже буде інша історія, а відповідно – й інша рецензія.
А сьогодні просто хочу, щоб кожен читач, прочитавши поему «Корона» Анатолія Криловця, знайшов не лише авторські символи та ідеї, а й усвідомив своє покликання і призначення в цьому світі.


Валентина Люліч,
член Національної спілки письменників України,
дипломант Першого Міжнародного
літературного конкурсу імені поета і філософа П. Кускова,
лауреат літературних премій М. Дубова, В. Поліщука


Контекст : http://poezia.org/ua/publications/44331

Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-07-18 17:04:59
Переглядів сторінки твору 1934
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.771
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2017.05.15 22:59
Автор у цю хвилину відсутній