(Чому на «запрошення» гір потрібно відзиватися, чому гори – то фантасмагоричний світ, в чому секрет їх притягальності, інші чому…).

Вкраплення у текст перше…

Коли інтуїція, або сон направляють наше життя в певне річище і ми не противимось цьому провідництву, відбуваються події, котрі ми сприймаємо як магічні співпадання. З’являється енергетичний приплив життєвих сил. Нам здається, що ці події були накреслені долею, що вони не могли не відбутися…
Гори казкові і реальні, побачені крізь шибку вагона, або коли вони ось – перед очима. Скільки рівнів заглиблення містить у собі казка ? Багато. Скільки рівнів слід подолати, щоб проникнутися духом Гір і нерозгаданістю знаків присутніх у них, знаків видимих і прихованих? Казкове тлумачення гори, то символ переходу з одного царства в інше. Окрім того, це ще й один з різновидів «світового дерева», центру Світу. Образ «світової гори» означає трьохмірну побудову світу. Оце так у казках, але де та межа, опісля якої закінчується казка…

Гори взимку, погода мінлива, задивишся на похмуро – сталеве небо, а воно погрожує, з хвилини на хвилину хлюпнути дощем із снігом, ліс і переліски огортають довгі тіні, ті, що начебто спадають згори. Буває, спиниш погляд на вершечку гори, хочеться видертися на неї, здолати висоту, гори ж бо люблять сильних духом і витривалих. Катя Ткаченко дівчина тендітна і інтелігентна, та відступати не в її правилах, навіть у горах. Віршоване слово і гори не можуть, не повинні розминутися:

«Біла руна отар, м’ятний холод карпатських верхів.
Запах зливи, що близько. А в горах, як в обрисах рисі –
Настороженість…», - Валентина Давиденко.

Вкраплення друге…

А трапляється і таке, - хочеться просто йти і споглядати, зосередившись на цьому, не розмовляючи ні з ким, навіть з горами. Ансельм Грюн дуже вдало означив такий стан людини: «Споглядання – це чиста, невинна, безнастанна молитва, молитва по той бік думки, яка висловлює поєднання з Богом…». На думку святого Євагрія, - завдяки спогляданню ми досягаємо стану глибокої тиші. Ми відкриваємо в собі царину чистого мовчання.
Мисткиня неодноразово відвідувала Карпати, в різні пори року. Відчуваючи потребу опинитись в горах, не відкладала задумку на потім, збирала необхідне у наплічник – і в дорогу. Вона розуміє природу, вміє на свій лад вести з нею розмову, має своє бачення ландшафтів. Її карпатські пейзажі не обмежуються звичайним психологізмом. Ці роботи важко назвати чисто реалістичними. Панна Катя добре знайома з творчістю відомих живописців Срібної Землі, для яких ці гори – рідні, свої до душевного щему. Копіювання, чи епігонства, дублювання стилю майстрів пензля Закарпаття, на цих картинах не побачиш, хоч як прискіпливо не придивляйся…

Вкраплення третє…

Символічним втіленням творчих фантазій є Політ. Відчуття польоту найкраще можна осягнути перебуваючи на висотах. « У світі мрій не тому літають, що мають крила, а тому вважають себе крилатими, що літають. Крила – тільки наслідок…», - тонко підмітив Гастон Башляр. Поет Юрій Завгородній підказує:

«Я ізнову над хмарами чи поміж хмарами
Але певно вже серед ночі
Майже поруч мають бути сузір’я
Що гомонять між собою стиха
На тему цілком буденну –
Про вічність…».

Чи свідомо відтворила художниця у «своїх» Карпатах вторування давньоукраїнським архетипам, може навіть гуцульським, чи ні, я не знаю. Та знаю інше, Гори бувають і такими, якими їх зобразила мисткиня. Знайомий з великою кількістю робіт її авторства, - різних циклів, наповнених розмаїтими смислами, різностилевими, наважуся повідати наступне… Перетворення світу, світів, відбувається за допомоги метафізичного підтексту, коли здавалось би буденні явища, речі, довкілля – набувають психологічного, міфо – історичного, та архетипного підґрунтя.
Тарас Мельничук, один з найнеповторніших віршотворців 20 го століття. Народжений в Уторопах, був справжнім Князем роси і знався на таємницях гір:

«В цих горах
Я засипав комори неба
Зірками
В цих горах
Я росу не ударив…».

Зупинімо пильний погляд на одній з картин Карпатського циклу. На дальному плані – зимове небо, ніби й синє, але помережане іншими барвами, білі смуги з рожевим відсвітом і пливе біла пелена… Попід небом – вдалині гора вкрита снігом, не всуціль, проглядаються місцями зеленуваті межі – кордони. Попереду, підніжжя іншої гори, поміж острівцями снігу простягаються проорані кривулясті заглиблення у землі; та там, то інде, застигли копички сіна…

Вкраплення четверте.

Острів Мальта славиться доісторичними храмами і «слідами коліс» - подібними на глибокі борозни, проорані у вапняку. Сліди коліс ніби залишені українською підводою, що проїхала по острову Мальта.
В уяві мальтійські «сліди коліс» накладаються на проорані хвилясті смуги у Карпатах, неподалік од Пилипця. Хоча, може це усього лише сплеск увімкненої фантазії і асоціацій.

Малярство окремих живописців має чималу подібність із літературними текстами. Мистецькі «тексти» допустимо сприймати вільно, бо від розмаїття думок, про один і той же твір, він тільки виграє. Звичайно, важливо що саме заклав автор у своє творіння – які задумки, ідеї, емоції… Джон Роберт Фаулз стверджував: «Арістос не потребує одягу як форми, ані символів; його ідеї – це і є його діяння – його символи, бо він в першу чергу намагається бути вільною силою у світі скутих сил…». Джон Фаулз і сам був Арістосом, сучасний український митець Катя Ткаченко теж…

Андрій Будкевич.
P. S.
«Арістос» - так називається останній твір видатного англійця Джона Фаулза.
В перекладі з давньогрецької означає – один з найкращих, найкращий, в даному випадку слово вжите в однині.

Текст опублікований у виданні «Українська літературна газета», №15, за 2015 рік.