Заїхали за яр оксани, берти,
коли містечка ждали перемін.
Тепер взялись лящати: "...варто вмерти!";
оспівуєте смерть від куль і мін.

Шлете іржаві стріли з Оклахоми,
вчите чужих дітей іти на прю.
А я дивлюся тут фотоальбоми,
живу тверезо, навіть не курю.

Кого стрічали ваші бабці юні?
кому несли печеню і книші?
Ви віртуальні зайняли трибуни,
вам села ці - загибілі - чужі.

Чого ж ви розпинаєтеся хижо?
Латаємо... розверзлася діра.
Отут - війна. А ви - на корт, на лижі.
Вчите мене кричати: " ...геть... ура...".

Отож мовчіть. Бо я жадаю миру.
Вертайтеся до висхлих пуповин.
Задосить вже (хитаються ж...) кумирів.
Всі війни - за горіння свердловин.

І я вночі молюся не за бомби,
Що знищать і сусідське, і моє -
За цілі дамби, кольорові ромби,
Їх купите на ринку за у.є.

Тут вишиванки не забули в скринях.
До нас шерхочуть бабні соняхи...
Для вас ми - кури, вівці, пави, свині,
Що бабряться в багнюці край сохи.

...втекли туди, де більше жиру, сонця,
Де толерантність ляпає із хмар.
Малюйте світ, нерідні... барбізонці,
Не лийте масла у жаский пожар.

Нехай країна буде самостійна.
Спочине персть оця від шарпанин.
Нервує вас мій віршик елегійний?
Писала я на лаві між лавин.

Сади розквітнуть. Оживає мова.
Радіє ранцю, зошиту школяр...
Не треба лити задля миру крові.
Розбагатіє лиш чужак-трунар.


2016