Вечір заснув на узбіччі серед кущів дикої, червоної троянди. Він стомився, бо цілий день йшов, щоб не спізнитись у гості до ночі. І ти спішив до мене, дивний чоловік, в якого на підвіконні ростуть дифінбахії і фіалки. Предивний чоловік, який трактує мене, як божество. Я ж , тебе вивчаю і досі, як енциклопедію чи то ще якусь розумну книжку. Ти добре знаєш, де святе письмо перестає бути святим і перетворюється у фантастику, історії поп – арту. Ти, слухаєш водночас важкий рок і опери Бізе, Моцарта і Верді. Ти, читаєш напам’ять вірші іронічного Віньйона і імпровізуєш на старому фортепіано П’яцоллу. Ти…Ти - різний.
Від дисонансів почуттів з навколишнім світом, ти стаєш надзвичайно схвильований, агресивний, а подекуди стаєш, навіть, неврівноважений. Від твого спротиву довкілля набуває готично – сюрреалістичного чи то романтично – футуристичного стилю буття. Ти садиш квіти і пишеш вірші, вивчаєш історію, релігію, кіно, а по вихідних п’єш міцні напої і палиш найдорожчі цигарки. Ти навчив мене готувати, грати в доміно і шахи, слухати блюз і джаз. Хоча, я і так це все уміла, але ти мене навчив не так.Незвичайний ти, однак.
По дивних коридорах життя іду до тебе, наче по лабіринту. Мандрую, мов серед царства людей - примар, що шукають цілий час щастя двері. І я шукаю ті двері, заросших диким виноградом і лавром до тебе, дивний чоловік. Чоловік, що має дивні очі, та ні, твої очі дивовижні, як кавовий наперсток – маленькі куски коричневого скла. Нестерпний, невіруючий, безпардонний, маньякальний романтик, з семантичною параноєю і зовсім не скромний у своїх діях і словах, ти хвилюєш мене.
Ранок застане нас у соснах, можливо, навіть і голими. Ти щосили притискатимеш мене до себе і я не опиратимусь. Звідусіль злітатимуться ранкові газети, з запахом кави і кориці, нагадуючи, що день уже настав. Ох, як соромно, що він побачив нас голими…Але, ти як і вчора будеш мене заспокоювати і говорити, що не має нічого призирливого у почутті двох божевільно закоханих людей. Ти назвав сьогодні мене своїм янголом, але ж крила маєш тільки ти, і ти вже мене ними міцно обійняв.
Вечір заснув на узбіччі серед кущів дикої, червоної троянди…