Казка від баби про першу земну війну: як Бджоли і Мухи воювали

Небо на всі боки, але не тут. Велика жовта веретільниця сидить на тому боці. Кажуть, на самому сонці, від того така і жовта. А на опаленій землі стоїть великий чорний баран, на ньому ще й чорніший грак із черленим дзьобом. Вони єдині дивляться на ту жовту веретільницю і в час великих бід на землі одночасно бекають-гракають.Такого ви ніде не побачите, бо там відкривається дорога до самого пекла... Чорти постійно водять грішні душі тією дорогою. А ще, кажуть, їх, грішників, не меншає з віками, навпаки — більшає. І так страшно на те дивитись, особливо коли за грішниками летять мухи.

— А шо на инчому боці світу, ба?
Небо на всі боки, але тут воно вже любо нависає. І живодайна вода потихеньку тече річками, і великий небесний верстат сам тче хмари… Тут сам Бог іде ромашковим полем, а за довгою білою ризою біжать ненароджені діти. І лиш іноді чуються крики матерів, що своїх діточок втратили, але їх ніхто не чує… Отак віками ті діточки біжать, хапаючись за Божі ризи. Хто зловив — стане ангелом, а ні — вічно бігатиме тим ромашковим полем, слухаючи бджолині історії про квіти.
— А чього ті діти ненароджені?
— Їм не дала вродитиси війна…
— А війна — це страшно?
— Це найпудніший сон, йикий би скіко чєсу не говорив на воду, а николи не забудеш…
— Ба, а чього Бог допускає війну?
— Казали наші предки — для очишшіньи. Сидьи по два боки світу на дубових тронах добро и зло і вичікуют… Йик колис бджьолів і мух.
— Бджьолів і мух?
— Йо, бо то з них почьиласи перша земна війна.

Як Бджоли і Мухи воювали

Колись Бог, сидячи у сузір’ї Великої Пасіки, мислив: створити на світі одну людину чи пару? І відіслав Бджолу таємно дізнатися, що про це думають земні, небесні та водяні тварі. Бджола покірно послухала Бога: полетіла, сіла між небом і водою й підслухала думки всіх. Лиш летіти назад… як тієї ж миті її зловив зміїним сачком диявол, що часто зазирав у Божий світ. Він допитував Бджолу про Божі наміри і думки всіх инчих, але Бджола мовчала... Тоді пекельник своїми олов’яними очима випалив на Бджолиному золотому тільці чорні рани. Ледве вона вирвалася зі зміїного сачка, вернулася на своє полечко, сіла на квітку і загуділа.
Колись диявол, сидячи на спіралі проклятої комети, мислив: створити одного демона чи сотню? І відіслав Муху таємно до Бога, щоб та дізналася, що Він про це думає. Муха оторопіло послухала диявола: полетіла, сіла Богові на плече і підслухала Його мудрі слова. Лиш летіти назад… як тут Бог її уздрів і лагідним поглядом поклав собі на долоню, а потім… дзвінко зареготав. Від сорому блакитна Муха аж почорніла. Ледве вилетіла з божественних лотосових хоромів, вернулася на свої болота, залізла у гній і задзижчала.
А через кілька зим і літ та Бджола і та Муха зустрілися. Почали одна одну сварити та сперечатися, що краще: квітка чи гній, вільне полечко чи зелені болота. Сварилися довго, вже й цілі рої Бджіл та Мух назлітались. Очевидячки, намагалися справити враження одні на одних — у кого рій більший. Від баченого всі кидались і жахались: Бджоли з Мухами воювали.
Тоді з превеликих дубових тронів, які по обидва боки світу, встали Янголи Добра і Зла. І не воліючи того, почали судити першу земну війну між Бджолами та Мухами. Судили Янголи їх від літа до зими, а коли вчули колядникові роги і древню коляду від самого берези, вмить усе збагнули:

Росте смерічка тонка, висока,
Тонка, висока, в корінь глибока.
А в коріненьку мухи чьорнії,
А в середині бджілки ярії.
Ой, дай Боже, шоби росли всі
І на вершічьку пташечки свєті.
Росте дубочьок грубий, високий,
Грубий, високий, в корінь глибокий.
А в коріненьку мухи чьорнії,
А в середині бджілки ярії.
Ой, дай Боже, шоби росли всі
І на вершічьку пташечки свєті.
— А ось і відповідь, — гукнули Янголи. — У цьому світі, у великому світовому дереві, що від пекла до раю, в кожного своє місце та місія. Не гоже вам воювати, Бджоли та Мухи, слід поважати одне одного. Летіть ви, Бджоли, на своє просторе полечко у квіти. А ви, Мухи, летіть до зелених боліт та до гною. Не порушуйте світові порядки… Миріться! — гучно виголосили Янголи на тому страшному суді.
Помирилися пригнічені Бджоли та Мухи і більше між собою так не ворогували. Бо знають: ті, хто на своїх місцях і розуміють своє призначення, ніколи і нізащо не будуть воювати. Та й без бджоли чи мухи, квітки чи гною, вільного полечка чи зеленого болота цей світ не буде таким прекрасним і різним.

— Ой, дай Боже, аби святі не забирали розуму, а лукавий не подавав дурним зброю, — тихо мовила моя Федиха.
— Ой, дай Боже, аби бджола була веселою, а муха — не противною, — підтримала я.
— И шоби ни було бирше війни…
— Та, може, вже таких дурних не буде?!
— Та коби…

Казка записана 24.02.2008 р.
Коляда від Василини Столащук з с. Яворів