Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.12
21:59
Заплющив очі. Темрява сліпа
Минуле та майбутнє застелила.
Посеред ночі витончене "па"
Виконує нічне ясне світило.
Слова юрби, солоні, мов ропа,
Окупували правду, цвіллю вкрили.
Наївне серце сольно виступа
Минуле та майбутнє застелила.
Посеред ночі витончене "па"
Виконує нічне ясне світило.
Слова юрби, солоні, мов ропа,
Окупували правду, цвіллю вкрили.
Наївне серце сольно виступа
2026.07.12
19:49
Очі срібні дзеркал,
Вкриті ковдрою ноги,
Світ здивованих…спів,
Відчайдушне тепер,
Чи до сну берегам
В журавлях одноногих,
У тонкому відлунні
Вкриті ковдрою ноги,
Світ здивованих…спів,
Відчайдушне тепер,
Чи до сну берегам
В журавлях одноногих,
У тонкому відлунні
2026.07.12
15:11
Могутнє царство Лідія лежить,
Малоазійські обійма простори
Від Чорного по Середземне море.
На сході Галіс стрімко з гір біжить.
Нема царя могутніше, ніж Крез,
Нема царя багатшого за нього.
Йому, напевно помагають боги.
А у царя найбільший інтерес
Малоазійські обійма простори
Від Чорного по Середземне море.
На сході Галіс стрімко з гір біжить.
Нема царя могутніше, ніж Крез,
Нема царя багатшого за нього.
Йому, напевно помагають боги.
А у царя найбільший інтерес
2026.07.12
13:42
Насувається сніг всеохопний,
Він тотальний, могутній, німий.
То нахабний, як збуджений гопник,
То пестливий, сумний, осяйний.
Насувається сніг так епічно,
Наче думи, поеми зими.
Насувається катастрофічно,
Він тотальний, могутній, німий.
То нахабний, як збуджений гопник,
То пестливий, сумний, осяйний.
Насувається сніг так епічно,
Наче думи, поеми зими.
Насувається катастрофічно,
2026.07.12
12:08
Душа віршами з тіла проривається -
душі дарма, що тілові болить,
що кожна кракелюрочка і зсадина
за тим віршем зривається...ще мить
і ти - не ти, а вже розхвилля видиху,
кометний хвіст, що розпилив себе
у чорний простір - у порожність витихлу
душі дарма, що тілові болить,
що кожна кракелюрочка і зсадина
за тим віршем зривається...ще мить
і ти - не ти, а вже розхвилля видиху,
кометний хвіст, що розпилив себе
у чорний простір - у порожність витихлу
2026.07.12
10:33
ми на березі ріки
в золотому рейві
є дешеві цигарки
алкоголь дешевий
не гламурний і не пляж
де усяк волає
відчуття собі завваж
терпкуваті скраю
в золотому рейві
є дешеві цигарки
алкоголь дешевий
не гламурний і не пляж
де усяк волає
відчуття собі завваж
терпкуваті скраю
2026.07.12
10:31
люблю римовані вірші
без реповипендрендів
та в час нарації і ші
вони уже не в тренді
у стовпчик проза й недорим
і білі вірші з ними…. –
і що робити з тим усім
без реповипендрендів
та в час нарації і ші
вони уже не в тренді
у стовпчик проза й недорим
і білі вірші з ними…. –
і що робити з тим усім
2026.07.12
07:20
Поки сонця-світу -
Доки ясний день, -
Жайвір шле з привітом
Радісних пісень.
Золотиться жито,
Соняхи в цвіту, -
Як же захистити
Цю красу святу?
Доки ясний день, -
Жайвір шле з привітом
Радісних пісень.
Золотиться жито,
Соняхи в цвіту, -
Як же захистити
Цю красу святу?
2026.07.12
06:37
СПАЛАХ ДРУГИЙ. «СТУПАЙ, СЕСТРО, НА БІЛЕ ПОЛОТНО…»
За вузьким вікном-бійницею монастиря Адмонта невситима різдвяна віхола на мить затихла, лишаючи по собі важку, липку тишу. У кутку келії сестра Беата беззвучно, мов тінь, підійшла до столу, щоб замінит
2026.07.11
21:12
Це, донечко моя, випробування.
Це так тебе спитує світ падкий -
чи не розбудеш гніву, чи дурману,
чи блекоти не висієш таки
на плесах тих, де так було привітно -
а ближче глянеш - то гієнне дно.
Моя лелітко, ясочко, мудрине,
Це так тебе спитує світ падкий -
чи не розбудеш гніву, чи дурману,
чи блекоти не висієш таки
на плесах тих, де так було привітно -
а ближче глянеш - то гієнне дно.
Моя лелітко, ясочко, мудрине,
2026.07.11
20:27
Де ви нащадки богів?-
Є ще між вами сміливці
В темряві давніх світів
Там, де блукає Тіфон?
Знати про тще наперед,
Чи пронестися таємно,
Кучері долі змастив,
Є ще між вами сміливці
В темряві давніх світів
Там, де блукає Тіфон?
Знати про тще наперед,
Чи пронестися таємно,
Кучері долі змастив,
2026.07.11
19:32
Мокре зникає шосе
В матриці сірих зон.
Все, що було, не все.
Сон це чи полігон?
Віддаль між нами росте.
Тіні дрижать на склі.
Місто німе й пусте
Гасне в мазутній млі.
В матриці сірих зон.
Все, що було, не все.
Сон це чи полігон?
Віддаль між нами росте.
Тіні дрижать на склі.
Місто німе й пусте
Гасне в мазутній млі.
2026.07.11
18:21
Гуляє тиша опівнічним містом,
Вогні зірниць ясніші кришталю, -
Усе навколо невичерпним змістом
Наповнює поезію мою.
Вчуваюся, вглядаюся, радію
І подумки наспівую мотив
Тієї пісні, що зродив, як мрію,
Високого піднесення порив.
Вогні зірниць ясніші кришталю, -
Усе навколо невичерпним змістом
Наповнює поезію мою.
Вчуваюся, вглядаюся, радію
І подумки наспівую мотив
Тієї пісні, що зродив, як мрію,
Високого піднесення порив.
2026.07.11
13:27
Я не марную час у муках,
А плавлю в зливок золотий.
У неповторних ніжних звуках
Рушають рятівні плоти.
Переливаю час в новітній
Прозорий дорогий алмаз.
І візерунками на вікнах
Постане вірш у певний час.
А плавлю в зливок золотий.
У неповторних ніжних звуках
Рушають рятівні плоти.
Переливаю час в новітній
Прозорий дорогий алмаз.
І візерунками на вікнах
Постане вірш у певний час.
2026.07.11
13:19
пригадував як падав дощ
в містечку де потворні лиця
чи невиразні все одно
нема на кого подивиться
книгарень там чи кінозалів
так само не знайти хоча
кіоск був при автовокзалі
із назвою союзпечать
в містечку де потворні лиця
чи невиразні все одно
нема на кого подивиться
книгарень там чи кінозалів
так само не знайти хоча
кіоск був при автовокзалі
із назвою союзпечать
2026.07.11
09:22
У холодних кам’яних стінах австрійського монастиря Адмонта догорають останні години життя Анастасії Ярославни – середульшої доньки Ярослава Мудрого та колишньої королеви Угорщини. За вікном лютує груднева ніч, ніч під Різдво 1074-го року Божого, а в напів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Уляна Маляр (2014) /
Проза
/
Думки на папері
"Клематісова хатчина"
Розвиднілоси. Корова гордо румиґає сей останній ранок липня. Невкритна вчорашня ніч губить чорні запаски у променях сонця. А як пахне чебрецем, розмарином і вчорашньою раптівкою… М-м-м. Вам теж?
— … Йой, та колис молода була йик чічя, а не то шо зараз, — оповідала моя бабця сусідці Камінецькій.
— Йо, любенькі, та то шє є, шо не берут шлюб, не йдут до церкви. Отако собі жиют на віру, — одказувала подружка.
— До чього цес світ дійшов? У віно не передают ні вишиті подушки, ні перину, ні вовнєні ковдри, — нервувалась моя старенька.
— Та йике, ти виділа, йик гуляют на весілю? Не по парах, а отако в колі, йик жиди.
— То скоро всі гріхи той витрісе зи свого мішка на нас. Увидиш, ми себе почьили забувати. — Моя баба таки щось знала.
Я, мала, до пуття не слухала тих бесід. Мені в голові? Я хочу на весілля. Музику з ґрунів уже добре чути… Де той вечір? Ох! Мус пережити цей день з бабою у смиренні й покаянні, а инакше забере з весілля зразу після застілля. Я знаю, лиш музики заграли першу гуцулку, а баба: «Ульо, т’хаті, маржинку годувати, зраньи до церкви!». Та й по весілю, по відриґаню.
Зирк! На порозі баба лишила ніж і квіти серцецвіту, мабуть, готувала букет на весільи. Клематіси свої не чіпала — і не дивно, лиш зацвіли і чи не найулюбленіші тепер. Усі наші хати пообростали тими фіолетовими квітами. Ще трохи, і будуть у хаті рости. Он одна квітка вчепилася за фіранку, уже прендитси… до креденсу лізти хоче. А в инших, знадвору, коло ринв, метелики причаїлися… А може, то якась лісна? Зрештою, у тих квітах може ховатися що завгодно. Хоч дика козиця! Колись баба оповідала, що лісні можуть жити і під людськими хатами… під мурами. А ще лісні мають дві «мертві монети», аби розплатитися за конче потрібний їм крам: квіткові мантії (щоб сховати відсутність спини). Звідки це все моя бабця знала? Гм, мабуть, коли вона була маленькою, то до неї підбігла добра лісна і подарувала їй особливий дар бачити і розуміти всіх инчих лісних.
Жєсні стали наші гори: сонце сіло за небокрай, смереки почорніли і ґайди ще більше брешуть. Темніє. Перепуджена і спіла грушка б’є гіллям по дахівці… Чєс збиратиси мені, малій кньигині, на весільи!
— Й-й-йой, йика-с делькатна! Вже-м би, певно, си віддавала, йо? — жартома спитала мене баба.
— Та де… Я кньизя встидаюси, — почервоніла я, як єгода.
Баба ніжно усміхнулася. Вона знала, що як пара надумалася женити, то вже ніхто нікого не встидається, навпаки — припирають всі слупи вночі і привселюдно за руки тримаються. Любов не встидається, ні… Вона тебе охоплює, як лєцті бур’яни город чи то пак як іван-чай голе поле. Себто від любові нікуди не дітися. Встидайси, не встидайси.
— Ти шо, взула таки ці чєрвоні мешти? Вони ж тебе тиснут, — перепитала мене баба.
— Ба, але вони такі гарнесенькі і так мені пасують… розношу.
— Ну дивиси, бо йик будеш гуляти?
— Нічьо, йикос буде!
Наша клематісова хатчина никла в темряві, як намальована: була і нема. А десь там під стріхою, знаю, повилазили лісні, аби послухати, як грають музики до стрічі. Ми з бабою несемо букет серцецвіту, торт, прикрашений малиною та шпараґусом, а разом із тим уже й повницю (баба в неділю в церкві, головна касирка села, йике весільи потім?!). Тим часом місяць поставив свого капелюха на зорі — не видко їх. А десь, певно, відкрив парасолю, бо страшно гримит… У Снідавці, йо! Головне, не в Буківці. А ми що ближче підходимо до данцовні, то краще чуємо гуцульських співанок та вівкань дружок. Кажуть, що їх не менше сорока вкупі. Брали багато дружбів і дружок, аби весільи зійшлоси.
Ох, набудуси нині, мо’, кньизя найду…
Ає!
Червоні мештики так нагризли, що йикас далека моя вуйна мусила налити оковитої на зморщені дитячі ноги, ну, аби стало трохи легше… Ледве дочекалась, коли кухарки дадуть масний бануш із форелькою, а баба наговориться із сусідами й увидит кньизя і кньигиню за строкатим весільним деревцем. Так що Уляна босоніж попленталася до хати ще до танців… Найпершішу гуцулку горе-дівка вже вчула, коли відмочувала ноги в череді, а баба поїдала грушки та й шкіриласи з мене. З нею шкірилиси і лісні, що гуляли навколо клематісової нашої хатчини.
Йика файна гуцулка,
легонька, легонька,
А нашу дівчьиноньку
больи ноги й голівонька.
И-и-и-ий…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Клематісова хатчина"
Розвиднілоси. Корова гордо румиґає сей останній ранок липня. Невкритна вчорашня ніч губить чорні запаски у променях сонця. А як пахне чебрецем, розмарином і вчорашньою раптівкою… М-м-м. Вам теж?
— … Йой, та колис молода була йик чічя, а не то шо зараз, — оповідала моя бабця сусідці Камінецькій.
— Йо, любенькі, та то шє є, шо не берут шлюб, не йдут до церкви. Отако собі жиют на віру, — одказувала подружка.
— До чього цес світ дійшов? У віно не передают ні вишиті подушки, ні перину, ні вовнєні ковдри, — нервувалась моя старенька.
— Та йике, ти виділа, йик гуляют на весілю? Не по парах, а отако в колі, йик жиди.
— То скоро всі гріхи той витрісе зи свого мішка на нас. Увидиш, ми себе почьили забувати. — Моя баба таки щось знала.
Я, мала, до пуття не слухала тих бесід. Мені в голові? Я хочу на весілля. Музику з ґрунів уже добре чути… Де той вечір? Ох! Мус пережити цей день з бабою у смиренні й покаянні, а инакше забере з весілля зразу після застілля. Я знаю, лиш музики заграли першу гуцулку, а баба: «Ульо, т’хаті, маржинку годувати, зраньи до церкви!». Та й по весілю, по відриґаню.
Зирк! На порозі баба лишила ніж і квіти серцецвіту, мабуть, готувала букет на весільи. Клематіси свої не чіпала — і не дивно, лиш зацвіли і чи не найулюбленіші тепер. Усі наші хати пообростали тими фіолетовими квітами. Ще трохи, і будуть у хаті рости. Он одна квітка вчепилася за фіранку, уже прендитси… до креденсу лізти хоче. А в инших, знадвору, коло ринв, метелики причаїлися… А може, то якась лісна? Зрештою, у тих квітах може ховатися що завгодно. Хоч дика козиця! Колись баба оповідала, що лісні можуть жити і під людськими хатами… під мурами. А ще лісні мають дві «мертві монети», аби розплатитися за конче потрібний їм крам: квіткові мантії (щоб сховати відсутність спини). Звідки це все моя бабця знала? Гм, мабуть, коли вона була маленькою, то до неї підбігла добра лісна і подарувала їй особливий дар бачити і розуміти всіх инчих лісних.
Жєсні стали наші гори: сонце сіло за небокрай, смереки почорніли і ґайди ще більше брешуть. Темніє. Перепуджена і спіла грушка б’є гіллям по дахівці… Чєс збиратиси мені, малій кньигині, на весільи!
— Й-й-йой, йика-с делькатна! Вже-м би, певно, си віддавала, йо? — жартома спитала мене баба.
— Та де… Я кньизя встидаюси, — почервоніла я, як єгода.
Баба ніжно усміхнулася. Вона знала, що як пара надумалася женити, то вже ніхто нікого не встидається, навпаки — припирають всі слупи вночі і привселюдно за руки тримаються. Любов не встидається, ні… Вона тебе охоплює, як лєцті бур’яни город чи то пак як іван-чай голе поле. Себто від любові нікуди не дітися. Встидайси, не встидайси.
— Ти шо, взула таки ці чєрвоні мешти? Вони ж тебе тиснут, — перепитала мене баба.
— Ба, але вони такі гарнесенькі і так мені пасують… розношу.
— Ну дивиси, бо йик будеш гуляти?
— Нічьо, йикос буде!
Наша клематісова хатчина никла в темряві, як намальована: була і нема. А десь там під стріхою, знаю, повилазили лісні, аби послухати, як грають музики до стрічі. Ми з бабою несемо букет серцецвіту, торт, прикрашений малиною та шпараґусом, а разом із тим уже й повницю (баба в неділю в церкві, головна касирка села, йике весільи потім?!). Тим часом місяць поставив свого капелюха на зорі — не видко їх. А десь, певно, відкрив парасолю, бо страшно гримит… У Снідавці, йо! Головне, не в Буківці. А ми що ближче підходимо до данцовні, то краще чуємо гуцульських співанок та вівкань дружок. Кажуть, що їх не менше сорока вкупі. Брали багато дружбів і дружок, аби весільи зійшлоси.
Ох, набудуси нині, мо’, кньизя найду…
Ає!
Червоні мештики так нагризли, що йикас далека моя вуйна мусила налити оковитої на зморщені дитячі ноги, ну, аби стало трохи легше… Ледве дочекалась, коли кухарки дадуть масний бануш із форелькою, а баба наговориться із сусідами й увидит кньизя і кньигиню за строкатим весільним деревцем. Так що Уляна босоніж попленталася до хати ще до танців… Найпершішу гуцулку горе-дівка вже вчула, коли відмочувала ноги в череді, а баба поїдала грушки та й шкіриласи з мене. З нею шкірилиси і лісні, що гуляли навколо клематісової нашої хатчини.
Йика файна гуцулка,
легонька, легонька,
А нашу дівчьиноньку
больи ноги й голівонька.
И-и-и-ий…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
