Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.11
00:18
На вакації до Печеніжина
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
2026.10.10
19:17
Не спитала любов, не спитала,
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
2026.10.10
16:37
Хризантеми запалюють осінь:
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
2026.10.10
16:03
Дивлюсь я на колишню повінь,
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
2026.10.10
12:30
Всі часто поспішають та дарма,
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
2026.10.10
12:23
безперечно святково
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
2026.10.10
11:46
жовтня - День народження видатної української співачки
Ніни Матвієнко
До речі, який у неї був голос? Сопрано? Чи, може, мецо-сопрано?
А діапазон який - три октави чи чотири?..
Коли чуєш її голос, усі ці запитання відступають на другий чи третій пл
Ніни Матвієнко
До речі, який у неї був голос? Сопрано? Чи, може, мецо-сопрано?
А діапазон який - три октави чи чотири?..
Коли чуєш її голос, усі ці запитання відступають на другий чи третій пл
2026.10.10
11:21
Закортіло бабці втіхи,
Тож говорить чоловіку:
— Поки ми іще не в раю,
Буйну молодість згадаєм.
Що для неї літні роки? —
Одягла нові панчохи.
Чаклував дід так і сяк,
Та не впоратись ніяк.
Тож говорить чоловіку:
— Поки ми іще не в раю,
Буйну молодість згадаєм.
Що для неї літні роки? —
Одягла нові панчохи.
Чаклував дід так і сяк,
Та не впоратись ніяк.
2026.10.10
07:22
За межею літа -
Осені пора, -
Прохолодний вітер
І земля сира.
Жовтий лист кружляє,
Падає до ніг, -
І жура безкрая
Стала на поріг.
Осені пора, -
Прохолодний вітер
І земля сира.
Жовтий лист кружляє,
Падає до ніг, -
І жура безкрая
Стала на поріг.
2026.10.09
22:01
Уламки сну розкидані повсюди.
Вони - про щастя, світло та весну.
Нема на мене ні судді, ні суду.
Покинуту й забуту ляльку вуду
В далекий кут розлючено жбурну.
Приречений, ніколи не забуду
Уламки сну.
Вони - про щастя, світло та весну.
Нема на мене ні судді, ні суду.
Покинуту й забуту ляльку вуду
В далекий кут розлючено жбурну.
Приречений, ніколи не забуду
Уламки сну.
2026.10.09
17:17
У квасолі джміль гуде:
Квіти там ще де-не-де.
А плоди дозріти встигнуть?
Так! Квасоля зветься вігна.
В серпні квітне - в самий раз!
Буде смакота у нас!
То ж старайся, джмелю милий,
Квіти там ще де-не-де.
А плоди дозріти встигнуть?
Так! Квасоля зветься вігна.
В серпні квітне - в самий раз!
Буде смакота у нас!
То ж старайся, джмелю милий,
2026.10.09
14:37
Я не хочу уже прокидатись.
Хочу бути у магії сну.
Я забуду паролі і дати
І спалю на майдані весну.
Я не хочу вертатись із казки,
Із уяви, чарівних споруд,
Із феєрій, туманів і ласки,
Феєрверків, містерій і пут.
Хочу бути у магії сну.
Я забуду паролі і дати
І спалю на майдані весну.
Я не хочу вертатись із казки,
Із уяви, чарівних споруд,
Із феєрій, туманів і ласки,
Феєрверків, містерій і пут.
2026.10.09
10:48
— Що до пояснення ранку звитяжного
Лису шпаркому у сутінках вечора
Станє зі мною дзвеніти розважливо
Епосом скіфів пательня розпечена.
Контур егрегора часу прадавнього
Темне минулого - зваба незвідана,
Болотоходами стежка уславлена
Долі забутої
Лису шпаркому у сутінках вечора
Станє зі мною дзвеніти розважливо
Епосом скіфів пательня розпечена.
Контур егрегора часу прадавнього
Темне минулого - зваба незвідана,
Болотоходами стежка уславлена
Долі забутої
2026.10.09
10:39
Я – Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Маю подруг, але знай
Що я маю, все для мене
Ось повзу на підвіконня
По кублі своєму
Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Маю подруг, але знай
Що я маю, все для мене
Ось повзу на підвіконня
2026.10.09
09:02
іще палітурка сезонна
при вогкій стіні цегляній
у досвіт
фабричні освітлені вікна
залізнодорожні вогні
і цвинтар за переїздом
останній притулок мерця
під ґрунтом жорстким
при вогкій стіні цегляній
у досвіт
фабричні освітлені вікна
залізнодорожні вогні
і цвинтар за переїздом
останній притулок мерця
під ґрунтом жорстким
2026.10.09
06:11
Від листя, очищена вітром, дорога
Блищить під ногами, як вимите скло.
Від ранньої стужі зростає тривога:
Чи встигну догнати минуле тепло?
Воно уночі подалося в безодню
Оту, що стіною оточує ліс,
В якому шукатиму в дні прохолодні
Тепло межи сосен,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Блищить під ногами, як вимите скло.
Від ранньої стужі зростає тривога:
Чи встигну догнати минуле тепло?
Воно уночі подалося в безодню
Оту, що стіною оточує ліс,
В якому шукатиму в дні прохолодні
Тепло межи сосен,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Уляна Маляр (2014) /
Проза
/
Думки на папері
"Клематісова хатчина"
Розвиднілоси. Корова гордо румиґає сей останній ранок липня. Невкритна вчорашня ніч губить чорні запаски у променях сонця. А як пахне чебрецем, розмарином і вчорашньою раптівкою… М-м-м. Вам теж?
— … Йой, та колис молода була йик чічя, а не то шо зараз, — оповідала моя бабця сусідці Камінецькій.
— Йо, любенькі, та то шє є, шо не берут шлюб, не йдут до церкви. Отако собі жиют на віру, — одказувала подружка.
— До чього цес світ дійшов? У віно не передают ні вишиті подушки, ні перину, ні вовнєні ковдри, — нервувалась моя старенька.
— Та йике, ти виділа, йик гуляют на весілю? Не по парах, а отако в колі, йик жиди.
— То скоро всі гріхи той витрісе зи свого мішка на нас. Увидиш, ми себе почьили забувати. — Моя баба таки щось знала.
Я, мала, до пуття не слухала тих бесід. Мені в голові? Я хочу на весілля. Музику з ґрунів уже добре чути… Де той вечір? Ох! Мус пережити цей день з бабою у смиренні й покаянні, а инакше забере з весілля зразу після застілля. Я знаю, лиш музики заграли першу гуцулку, а баба: «Ульо, т’хаті, маржинку годувати, зраньи до церкви!». Та й по весілю, по відриґаню.
Зирк! На порозі баба лишила ніж і квіти серцецвіту, мабуть, готувала букет на весільи. Клематіси свої не чіпала — і не дивно, лиш зацвіли і чи не найулюбленіші тепер. Усі наші хати пообростали тими фіолетовими квітами. Ще трохи, і будуть у хаті рости. Он одна квітка вчепилася за фіранку, уже прендитси… до креденсу лізти хоче. А в инших, знадвору, коло ринв, метелики причаїлися… А може, то якась лісна? Зрештою, у тих квітах може ховатися що завгодно. Хоч дика козиця! Колись баба оповідала, що лісні можуть жити і під людськими хатами… під мурами. А ще лісні мають дві «мертві монети», аби розплатитися за конче потрібний їм крам: квіткові мантії (щоб сховати відсутність спини). Звідки це все моя бабця знала? Гм, мабуть, коли вона була маленькою, то до неї підбігла добра лісна і подарувала їй особливий дар бачити і розуміти всіх инчих лісних.
Жєсні стали наші гори: сонце сіло за небокрай, смереки почорніли і ґайди ще більше брешуть. Темніє. Перепуджена і спіла грушка б’є гіллям по дахівці… Чєс збиратиси мені, малій кньигині, на весільи!
— Й-й-йой, йика-с делькатна! Вже-м би, певно, си віддавала, йо? — жартома спитала мене баба.
— Та де… Я кньизя встидаюси, — почервоніла я, як єгода.
Баба ніжно усміхнулася. Вона знала, що як пара надумалася женити, то вже ніхто нікого не встидається, навпаки — припирають всі слупи вночі і привселюдно за руки тримаються. Любов не встидається, ні… Вона тебе охоплює, як лєцті бур’яни город чи то пак як іван-чай голе поле. Себто від любові нікуди не дітися. Встидайси, не встидайси.
— Ти шо, взула таки ці чєрвоні мешти? Вони ж тебе тиснут, — перепитала мене баба.
— Ба, але вони такі гарнесенькі і так мені пасують… розношу.
— Ну дивиси, бо йик будеш гуляти?
— Нічьо, йикос буде!
Наша клематісова хатчина никла в темряві, як намальована: була і нема. А десь там під стріхою, знаю, повилазили лісні, аби послухати, як грають музики до стрічі. Ми з бабою несемо букет серцецвіту, торт, прикрашений малиною та шпараґусом, а разом із тим уже й повницю (баба в неділю в церкві, головна касирка села, йике весільи потім?!). Тим часом місяць поставив свого капелюха на зорі — не видко їх. А десь, певно, відкрив парасолю, бо страшно гримит… У Снідавці, йо! Головне, не в Буківці. А ми що ближче підходимо до данцовні, то краще чуємо гуцульських співанок та вівкань дружок. Кажуть, що їх не менше сорока вкупі. Брали багато дружбів і дружок, аби весільи зійшлоси.
Ох, набудуси нині, мо’, кньизя найду…
Ає!
Червоні мештики так нагризли, що йикас далека моя вуйна мусила налити оковитої на зморщені дитячі ноги, ну, аби стало трохи легше… Ледве дочекалась, коли кухарки дадуть масний бануш із форелькою, а баба наговориться із сусідами й увидит кньизя і кньигиню за строкатим весільним деревцем. Так що Уляна босоніж попленталася до хати ще до танців… Найпершішу гуцулку горе-дівка вже вчула, коли відмочувала ноги в череді, а баба поїдала грушки та й шкіриласи з мене. З нею шкірилиси і лісні, що гуляли навколо клематісової нашої хатчини.
Йика файна гуцулка,
легонька, легонька,
А нашу дівчьиноньку
больи ноги й голівонька.
И-и-и-ий…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Клематісова хатчина"
Розвиднілоси. Корова гордо румиґає сей останній ранок липня. Невкритна вчорашня ніч губить чорні запаски у променях сонця. А як пахне чебрецем, розмарином і вчорашньою раптівкою… М-м-м. Вам теж?
— … Йой, та колис молода була йик чічя, а не то шо зараз, — оповідала моя бабця сусідці Камінецькій.
— Йо, любенькі, та то шє є, шо не берут шлюб, не йдут до церкви. Отако собі жиют на віру, — одказувала подружка.
— До чього цес світ дійшов? У віно не передают ні вишиті подушки, ні перину, ні вовнєні ковдри, — нервувалась моя старенька.
— Та йике, ти виділа, йик гуляют на весілю? Не по парах, а отако в колі, йик жиди.
— То скоро всі гріхи той витрісе зи свого мішка на нас. Увидиш, ми себе почьили забувати. — Моя баба таки щось знала.
Я, мала, до пуття не слухала тих бесід. Мені в голові? Я хочу на весілля. Музику з ґрунів уже добре чути… Де той вечір? Ох! Мус пережити цей день з бабою у смиренні й покаянні, а инакше забере з весілля зразу після застілля. Я знаю, лиш музики заграли першу гуцулку, а баба: «Ульо, т’хаті, маржинку годувати, зраньи до церкви!». Та й по весілю, по відриґаню.
Зирк! На порозі баба лишила ніж і квіти серцецвіту, мабуть, готувала букет на весільи. Клематіси свої не чіпала — і не дивно, лиш зацвіли і чи не найулюбленіші тепер. Усі наші хати пообростали тими фіолетовими квітами. Ще трохи, і будуть у хаті рости. Он одна квітка вчепилася за фіранку, уже прендитси… до креденсу лізти хоче. А в инших, знадвору, коло ринв, метелики причаїлися… А може, то якась лісна? Зрештою, у тих квітах може ховатися що завгодно. Хоч дика козиця! Колись баба оповідала, що лісні можуть жити і під людськими хатами… під мурами. А ще лісні мають дві «мертві монети», аби розплатитися за конче потрібний їм крам: квіткові мантії (щоб сховати відсутність спини). Звідки це все моя бабця знала? Гм, мабуть, коли вона була маленькою, то до неї підбігла добра лісна і подарувала їй особливий дар бачити і розуміти всіх инчих лісних.
Жєсні стали наші гори: сонце сіло за небокрай, смереки почорніли і ґайди ще більше брешуть. Темніє. Перепуджена і спіла грушка б’є гіллям по дахівці… Чєс збиратиси мені, малій кньигині, на весільи!
— Й-й-йой, йика-с делькатна! Вже-м би, певно, си віддавала, йо? — жартома спитала мене баба.
— Та де… Я кньизя встидаюси, — почервоніла я, як єгода.
Баба ніжно усміхнулася. Вона знала, що як пара надумалася женити, то вже ніхто нікого не встидається, навпаки — припирають всі слупи вночі і привселюдно за руки тримаються. Любов не встидається, ні… Вона тебе охоплює, як лєцті бур’яни город чи то пак як іван-чай голе поле. Себто від любові нікуди не дітися. Встидайси, не встидайси.
— Ти шо, взула таки ці чєрвоні мешти? Вони ж тебе тиснут, — перепитала мене баба.
— Ба, але вони такі гарнесенькі і так мені пасують… розношу.
— Ну дивиси, бо йик будеш гуляти?
— Нічьо, йикос буде!
Наша клематісова хатчина никла в темряві, як намальована: була і нема. А десь там під стріхою, знаю, повилазили лісні, аби послухати, як грають музики до стрічі. Ми з бабою несемо букет серцецвіту, торт, прикрашений малиною та шпараґусом, а разом із тим уже й повницю (баба в неділю в церкві, головна касирка села, йике весільи потім?!). Тим часом місяць поставив свого капелюха на зорі — не видко їх. А десь, певно, відкрив парасолю, бо страшно гримит… У Снідавці, йо! Головне, не в Буківці. А ми що ближче підходимо до данцовні, то краще чуємо гуцульських співанок та вівкань дружок. Кажуть, що їх не менше сорока вкупі. Брали багато дружбів і дружок, аби весільи зійшлоси.
Ох, набудуси нині, мо’, кньизя найду…
Ає!
Червоні мештики так нагризли, що йикас далека моя вуйна мусила налити оковитої на зморщені дитячі ноги, ну, аби стало трохи легше… Ледве дочекалась, коли кухарки дадуть масний бануш із форелькою, а баба наговориться із сусідами й увидит кньизя і кньигиню за строкатим весільним деревцем. Так що Уляна босоніж попленталася до хати ще до танців… Найпершішу гуцулку горе-дівка вже вчула, коли відмочувала ноги в череді, а баба поїдала грушки та й шкіриласи з мене. З нею шкірилиси і лісні, що гуляли навколо клематісової нашої хатчини.
Йика файна гуцулка,
легонька, легонька,
А нашу дівчьиноньку
больи ноги й голівонька.
И-и-и-ий…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
