
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.20
21:58
Мовчання, як вулкан.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
2025.06.20
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Панно Фа
Панно Фа
2025.06.20
14:58
Якщо порівнювати між собою такі явища, як політику, релігію і проституцію, відверто оцінюючи їх із точки зору людської моралі, то доведеться визнати, що остання із цієї тріади для суспільства – уже найменше зло.
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
2025.06.18
22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Рожеві метел
Рожеві метел
2025.06.18
21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
2025.06.18
19:14
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2025.06.18
14:52
У цьому архіві знаходиться коментарі співробітників sub-порталу "Пиріжкарня Асорті", які були видалені одним з активних користувачів поетичного порталу "Поетичні майстерні" разом з його римованими текстами.
Коментарі свого часу сподобались, як сві
2025.06.18
05:43
Зозуляста наша квочка
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
2025.06.17
22:00
Скривлений геть лагідний Клек
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
2025.06.17
21:33
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 6 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Золотавий ла
Золотавий ла
2025.06.17
21:28
Порожня сцена і порожній зал,
Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Леся Геник (1982) /
Проза
Параньчине поле (3)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Параньчине поле (3)
«А що, без Бога ні до порога» – любить повторювати Паранька. З Богом завжди легше йти. І йти, і стояти, і радіти, і журу темну долати. Бо лише з Його волі квітують поля, тільки Він дає у рамена сили, аби тримати життєві незгоди, а в руки – моці до щоденної роботи.
Щоранку Параньчина душа день починає молитвою, а руки – роботою. Самі весь час тягнуться до діла якогось. Та й видно по тих старечих, жилавих руках, що не звикли дарма лежати у поділку. Видається, по них можна зчитати всю вервичку прожитих років та зробленої роботи. Долоні загрубіли від мозолів, жили від постійної потуги надулися, а пальці вже давно не розгинаються. Покорчилися-скоцюрбилися чи то через дойки коров’ячі, або через держака від сапи. А може лопата чи топорище так зігнуло Параньчині пальці... Не знати, та найпевніше, що все вкупі, усе вкупі.
Чи не весь час болять Параньці сі зроблені руки. Тай як не боліти їм, то ж і вода камінь сточує, а не те, що важка праця людину! Бува, почне розтирати пальці, а ті віддають болем різким, що шпигає наскрізь, аж до самого серця. А мо’ то серце з руками в парі ходить? Бо ж над усе любить полечко своє, та ніяк не торкнеться його зримо, не поцілує, не обійме. Тож просить руки, аби пригорнули, аби кожним пальцем поцілували наділ Господній. А ті так звикли до обцілування-пригортання того, що вже й коли спочивають, забути любощів щоденних не можуть.
Деколи витягне Паранька з шухляди свій слюбний перстень. Повертить у руках, подивиться, аж сама не звірить, що могла населити колись той перстень собі на палець. Тепер і до половини не налізе. Згадає свого Йвана, тай сльоза сама-по-собі на очі навернеться. Бо нема вже Йвана. Десятки років нема, а ся слюбна окраса й досі гріє Параньчине серце.
Колись він для жони любої сам виточив сю обручку з п’ятьох злотих, а зверху свої ініціали вигравіював. Ні грама не збляк, не зшурувався за довгі роки той напис. Досі милує око, загортає Параньчину думку у теплий спогад. Як і та, родюча нивина, що лишилася за Йваном.
А Паранька бережно хоронить і перстень той саморібний, і пам’ять незрушну, і про нивку Йванову не забуває. Поки може, добре дозирає її, обціловує своїми покрученими пальцями кожненьку пахучу грудочку...
Далі буде...
Щоранку Параньчина душа день починає молитвою, а руки – роботою. Самі весь час тягнуться до діла якогось. Та й видно по тих старечих, жилавих руках, що не звикли дарма лежати у поділку. Видається, по них можна зчитати всю вервичку прожитих років та зробленої роботи. Долоні загрубіли від мозолів, жили від постійної потуги надулися, а пальці вже давно не розгинаються. Покорчилися-скоцюрбилися чи то через дойки коров’ячі, або через держака від сапи. А може лопата чи топорище так зігнуло Параньчині пальці... Не знати, та найпевніше, що все вкупі, усе вкупі.
Чи не весь час болять Параньці сі зроблені руки. Тай як не боліти їм, то ж і вода камінь сточує, а не те, що важка праця людину! Бува, почне розтирати пальці, а ті віддають болем різким, що шпигає наскрізь, аж до самого серця. А мо’ то серце з руками в парі ходить? Бо ж над усе любить полечко своє, та ніяк не торкнеться його зримо, не поцілує, не обійме. Тож просить руки, аби пригорнули, аби кожним пальцем поцілували наділ Господній. А ті так звикли до обцілування-пригортання того, що вже й коли спочивають, забути любощів щоденних не можуть.
Деколи витягне Паранька з шухляди свій слюбний перстень. Повертить у руках, подивиться, аж сама не звірить, що могла населити колись той перстень собі на палець. Тепер і до половини не налізе. Згадає свого Йвана, тай сльоза сама-по-собі на очі навернеться. Бо нема вже Йвана. Десятки років нема, а ся слюбна окраса й досі гріє Параньчине серце.
Колись він для жони любої сам виточив сю обручку з п’ятьох злотих, а зверху свої ініціали вигравіював. Ні грама не збляк, не зшурувався за довгі роки той напис. Досі милує око, загортає Параньчину думку у теплий спогад. Як і та, родюча нивина, що лишилася за Йваном.
А Паранька бережно хоронить і перстень той саморібний, і пам’ять незрушну, і про нивку Йванову не забуває. Поки може, добре дозирає її, обціловує своїми покрученими пальцями кожненьку пахучу грудочку...
Далі буде...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію