Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
2026.02.15
15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
2026.02.15
14:17
Із Леоніда Сергєєва
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
2026.02.15
11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
2026.02.15
10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
2026.02.14
07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
2026.02.13
22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
2026.02.13
20:45
Не слухай інших - слухай тупіт степу
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
2026.02.13
18:42
Кілька місяців. Кілька життів
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.
Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.
Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,
2026.02.13
16:55
як тихо
я сплю
сонце ляга
на ріллю
небо
пошите з калюж
стежкою в’ється
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...я сплю
сонце ляга
на ріллю
небо
пошите з калюж
стежкою в’ється
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.14
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Балера (1974) /
Вірші
Еварра та його боги (переклад з Джозефа Ред’ярда Кіплінґа)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Еварра та його боги (переклад з Джозефа Ред’ярда Кіплінґа)
Читайте тут:
Це казка про Еварру, що колись
В заморських землях створював богів.
Давало місто золото йому
І каравани бірюзу везли,
Наближеним він був до короля
І кривдити його ніхто не смів
Або займати словом голосним.
Втомившись прикидатися, з нудьги
Зробив зі злота й перлів бога він
В коштовній діадемі з бірюзи,
В якого очі сяяли людські.
І він од слави й гордощів сп’янів,
Бо всі, як Богу, кланялись йому,
І написав: «Творіть Богів ось так,
Хто зробить їх інакше, той помре.»
Він був шанованим… А згодом вмер.
Читайте про Еварру, що колись
В заморських землях створював богів.
Еварра в місті без достатку жив,
Що каравани втратило усі.
І майстра переслідував король,
І городяни зневажали теж.
І він, пошарпаний від поту й сліз,
Назустріч сонцю бога змайстрував,
А блиск од нього сіяв жах довкруг.
Король і місто визнали його
І він од слави й гордощів сп’янів
І написав: «Творіть Богів ось так,
Хто зробить їх інакше, той помре.»
Він був шанованим… А згодом вмер.
Читайте про Еварру, що колись
В заморських землях створював богів.
Еварра із людьми простими жив,
В селі, що загубилося між гір,
І вирізав із впалої сосни
Він бога і наніс на щоки кров
Овечу, очі з ракушок зробив,
Взамін волосся дикий мох поклав,
Корону богу із соломи сплів.
Його майстерність славило село,
Несли йому мед, молоко і сир.
Еварра збожеволів од похвал
І написав: «Творіть Богів ось так,
Хто зробить їх інакше, той помре.»
Він був шанованим… А згодом вмер.
Читайте про Еварру, що колись
В заморських землях створював богів.
Не сповна розуму Еварра був,
У нього в мозку вирувала кров,
Тому він жив самітником завжди
З худобою, обгорнутий рядном,
На пальцях рахував і розмовляв
З деревами, з туману кепкував.
Коли ж звелів до праці стати Бог,
Він ідола зліпив з багна й рогів,
Огидного, в короні із трави.
І рев худоби у вечірній час
Йому здавався схваленням юрби,
Він простогнав: «Творіть Богів ось так,
Хто зробить їх інакше, той помре.»
Ревла худоба… Згодом він помер.
Душа його потрапила у рай
І він побачив чьотирьох богів
І надписи, і подив огорнув
Еварру, що він дурно працював.
Промовив Бог зі сміхом: «Це твоє.»
«Я грішний!» – закричав Еварра. «Ні.
Якби ти щось інакше написав,
Залишились би каменем боги,
І не довідався б ніколи я
Про дивний твій вражаючий закон,
Залежний від хвали юрби й корів.»
Еварра засміявся зі слізьми
І викинув богів із раю геть.
Це казка про Еварру, що колись
В заморських землях створював богів.
Це казка про Еварру, що колись
В заморських землях створював богів.
Давало місто золото йому
І каравани бірюзу везли,
Наближеним він був до короля
І кривдити його ніхто не смів
Або займати словом голосним.
Втомившись прикидатися, з нудьги
Зробив зі злота й перлів бога він
В коштовній діадемі з бірюзи,
В якого очі сяяли людські.
І він од слави й гордощів сп’янів,
Бо всі, як Богу, кланялись йому,
І написав: «Творіть Богів ось так,
Хто зробить їх інакше, той помре.»
Він був шанованим… А згодом вмер.
Читайте про Еварру, що колись
В заморських землях створював богів.
Еварра в місті без достатку жив,
Що каравани втратило усі.
І майстра переслідував король,
І городяни зневажали теж.
І він, пошарпаний від поту й сліз,
Назустріч сонцю бога змайстрував,
А блиск од нього сіяв жах довкруг.
Король і місто визнали його
І він од слави й гордощів сп’янів
І написав: «Творіть Богів ось так,
Хто зробить їх інакше, той помре.»
Він був шанованим… А згодом вмер.
Читайте про Еварру, що колись
В заморських землях створював богів.
Еварра із людьми простими жив,
В селі, що загубилося між гір,
І вирізав із впалої сосни
Він бога і наніс на щоки кров
Овечу, очі з ракушок зробив,
Взамін волосся дикий мох поклав,
Корону богу із соломи сплів.
Його майстерність славило село,
Несли йому мед, молоко і сир.
Еварра збожеволів од похвал
І написав: «Творіть Богів ось так,
Хто зробить їх інакше, той помре.»
Він був шанованим… А згодом вмер.
Читайте про Еварру, що колись
В заморських землях створював богів.
Не сповна розуму Еварра був,
У нього в мозку вирувала кров,
Тому він жив самітником завжди
З худобою, обгорнутий рядном,
На пальцях рахував і розмовляв
З деревами, з туману кепкував.
Коли ж звелів до праці стати Бог,
Він ідола зліпив з багна й рогів,
Огидного, в короні із трави.
І рев худоби у вечірній час
Йому здавався схваленням юрби,
Він простогнав: «Творіть Богів ось так,
Хто зробить їх інакше, той помре.»
Ревла худоба… Згодом він помер.
Душа його потрапила у рай
І він побачив чьотирьох богів
І надписи, і подив огорнув
Еварру, що він дурно працював.
Промовив Бог зі сміхом: «Це твоє.»
«Я грішний!» – закричав Еварра. «Ні.
Якби ти щось інакше написав,
Залишились би каменем боги,
І не довідався б ніколи я
Про дивний твій вражаючий закон,
Залежний від хвали юрби й корів.»
Еварра засміявся зі слізьми
І викинув богів із раю геть.
Це казка про Еварру, що колись
В заморських землях створював богів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
