Погожий весняний день, чи ще холодний чи вже теплий не було ніякого значення це було його день народження ,народження первістка, народження Адама.
Символічно що він був від плоті і крові, від чоловіка і жінки ,від земного...І навіть небо не плакало і не раділо , був просто погожий весняний день...
Десь по обіді з’явилось на цей грішний світ нове життя ,нове серце грішно забилось і почало свій відлік до смерті...Криком почало ,символічно, що саме криком і плачем але це немає значення...
А світ жив своїм звичним життям, кожну хвилину тисячі народжувались та тисячі помирали і нікому не було діла до ще одного новонародженого ,хіба статистам ,акушерам ну і звичайно близьким і батькам...А жаль, жаль...
Надворі помітно посіріло ,неприємний вітерець дошкуляв перехожим та собакам які невеличкою зграєю повкладалися біля полового будинку і якщо вони можуть думати то точно думали про життя ,і ця думка зовсім їх не гріла судячи по очах, тих сумних-сумних очах, нікому не потрібних очах...
А він кричав і плакав у вікні прямо над зграєю тих собак, а їм не було до того ніякого діла, навіть не дратувало їх, вони думали про життя...Якщо звісно можуть думати...Про життя...
Все там було символічно, пологовий будинок, широка дорога далі школа, завод, цвинтар...а далі вузькою стежиною можна було вернути туди де він плакав і кричав, де лежали собаки, де все починало і закінчувало ставати символічним...Такий собі парадокс, та нікому не було до того діла а жаль, жаль...Так все чомусь починається а закінчується ще гірше але це немає значення...
Все немає особливого значення доки комусь не принесе радості чи біди, тоді все залежить від кількості тої
чи то радості ,чи то біди і кількості потерпілих...а жаль...жаль...



10.11.2005