До 120 річчя – з дня народження
Іванни Блажкевич



8 жовтня цього року виповнюється 120 років з дня народження видатної української громадсько – політичної діячки, пристрасної публіцистки і ораторки, дитячої письменниці Іванни Омелянівни Блажкевич.
Іванна Блажкевич прожила довге і важке життя. Невичераний оптимізм та наполегливість служили джерелом її повсякденної праці на ниві боротьби за права і свободи українства. Жодній владі не подобалася ця мужня й справедлива жінка, бо завжди стояла на захисті інтересів простих людей, які ставились до неї з особливою любов’ю та шаною.
Народилась Іванна Блажкевич (дівоче прізвище Бородієвич) у селі Денисові Козівського району Тернопільської області 8 жовтня 1886 року. Батько Іванни Омелян Бородієвич працював у Денисівській початковій школі вчителем, а мати Марія Щепановська належала до заможної польської родини, прийняла за рідну – мову свого чоловіка і вважала себе дочкою української землі. На жаль, вона померла в молодому, 33- річному віці у 1890 році, залишивши під опікою чоловіка четверо дітей: Меланію, Остапа, Іванну і Євгена.
Нелегко справлятись з напівсиротами, тому Іванну і Євгена батько віддав на виховання до дідуся Сильвестра Щепановського в Збараж. Дідусь працював лісничим у графа Німетовського і був людиною суворих правил, вимагав слухнянності від дітей, за найменший непослух – карав.
В школу Іванна пішла досить підготовленою ученицею.Першим її вчителем став батько. Під час навчання дівчинка виявила грунтовні знання і її перевели у тому ж році в другий клас, в якому навчав Антін Лерхер (німець за походженням). Про нього у Іванни залишилися найкращі спомини.
Після закінчення Денисівської початкової школи, І ванна навчалася у Тернопільській виділовій школі, а згодом у Львівській вчительській семінарії.
З юних літ дівчинка відчувала потяг до літературної творчості, напевно, тому у шістнадцять років почала вести щоденник , який писала упродовж всього життя.
В 1911 році після семирічного протистояння з батьком, котрий не хотів віддати дочку за бідного вчителя Івана Блажкевича, Іванна отримала благословення і вийшла заміж за свого коханого. В день весілля Іванна сяяла від щастя у власноруч виготовленому українському народному одязі.
В Іванни та Івана народилося п’ятеро дітей, любов до яких сприяла розвитку її письменницького таланту. А любити вона вміла. Вчитаймося у ці материнські слова, що залишила для дітей Іванна Блажкевич:
Чи є в світі що світліше, як мамині очі,
Які зорять за дітками і вдень, і в ночі?
Чи є в світі, що добріше, як серденько мами,
Яке б’ється для дитини днями і ночами?
На жаль, вижили не усі діти. Дочка Любомира померла під час першої світової війни. Софійку та Любцю польські шовіністи отруїли шоколадом, цинічно написавши їй листа з моторощним текстом: “Смерть твоїх хамєнтек, то почонтек наших земет, правдоподобнє, од тераз бендзе сє юж тилько собом займоваць і занехач пропаганди, на честь вашей України, ктура для вас навєкі здехла”.
Найстарший син Богдан став відомим вченим, доктором фізико – математичних наук, професором, заслуженим діячем науки і техніки України. Він керував розробкою комплексів апаратур, що встановлювались на багатьох космічних станціях, супутниках й висотних аеростатах.
Наймолодша дочка Дарія працювала медсестрою. Нині – на пенсії, проживає у садибі матері і завжди привітно зустрічає відвідувачів хати – музею. Вона ходить в народному одязі і активно пропагує українську вишивку, переконуючи усіх, що тільки пошанування минулого відкриє нам дорогу в гідне майбутнє.
В 1914 році Іван Блажкевич отримав посаду директора школи у селі Залукві Галицького повіту. Однак почалася перша світова війна і його забрали в австро – угорську армію. Під час одного з боїв Іван потрапив в російський полон і повернувся додому лише через сім років. Згодом Іванна напише оповідання “ Лист до батька” про те, як син Богдан своїм листом додав батькові життєвих сил і допоміг побороти хворобу.
В 1920 – 1921 роках Іванна Блажкевич працювала вчителем в місті Станіславі у рідній школі ім. М. Шашкевича, а з 1922 року – у рідному селі. Як педагог і патріот своєї землі, вона розуміла, що засіяні в дитячі душі зерна любові до України дадуть добірний урожай, тому намагається писати щирі і глибокі за змістом дитячі вірші:
Українка я маленька,
Українці батько й ненька,
І сестричка, братик милий
На Вкраїні теж родились.

Як я виросту велика,
Не злякаюсь труду, лиха.
Буду браттям помагати
Україну визволяти.
Письменниця писала не тільки вірші, але й створила низку п’єс для дитячого репертуару “Святий Миколай” (1920 р.), “Тарас у дяка” (1923 р.), “Діло в честь Тараса” (1924 р.), “Вертеп” (1924 р.), “Жарти лиса Микити” за І. Франком і “ В мамин день” (1931 р.), “Івась – характерник” (1936 р.), інсценізовує казку Івана Франка “Лис Микита”, яку поставила артистка Леся Кривицька у Львівському театрі Ріжнородностей.
Іванна Блажкевич вела активну пропоганду українства не тільки серед своїх маленьких вихованців, але й виступала на багатьох мітингах, організовувала кооперативні і жіночі рухи, збирала пожертви для голодуючих українців у 1933 році
Будучи директором Спілки подільських кооперативів І.Блажкевич в кінці 1932 – на початку 1933 року побувала у десятках сіл, агітуючи галицьких селян допомогти єдинокровним братам з Великої України хлібом. Ні один сільський господар не відмовив їй і підписував декларацію, що за першою ж вимогою здасть певну кількість зерна, а загалом, за попередніми підрахунками галичани могли передати для голодуючих один мільйон корців зерна (один корець дорівнює 128 кілограмам).
Центроспілка кооператорів звернулася до радянського консула у Львові з проханням надати допомогу голодуючим Радянської України в обсязі один мільйон центнерів. Однак, через декілька днів консул заявив, що Москва категорично відмовляється від цієї допомоги і не прийматиме її.
За свою послідовну і непохитну позицію у боротьбі за права українців, Іванна Блажкевич була відсторонена польською владою від вчительської практики, а також жорстоко побита польським військовими у 1938 році. Як згадувала сама письменниця, озброєні люди перестріли її на полі по дорозі в лікарню (була у той час хворою).Один сів хворій на голову, а інший на ноги і почали бити. Вона нарахувала 120 ударів, а потім знепритомніла і не пам’ятала, що було далі. Прийшовши до тями, вона зі всіх сил почала кликати на допомогу. На щастя її почули сільські жінки і занесли до найближчого будинку.
Через деякий час молодь села несла нескорену жінку на веретах пару кілометрів до автотраси. Швидка допомога, яку викликали з Тернополя, за наказом поляків , відмовилась госпіталізувати жінку. Та все ж , знайшовся водій - сміливець, який забрав хвору у свій автомобіль. Поляки намагались перегородити йому дорогу, але водій взяв залізяку, вийшов з кабіни і порозганяв їх, а хвору відвіз до львівської лікарні.
Декілька тижнів боролися лікарі Львова за життя і здоров’я Іванни Блажкевич. І вона таки вижила, щоб знову продовжити свою боротьбу.
У жовтні 1939 року Іванна Блажкевич стала делегатом Народних зборів Західної України від селян Денисова і навколішніх сіл. На цих зборах Західну Україну приєднали до Радянської України. Незабаром письменниця зрозуміла, що радянська влада принесла галичанам замість волі і кращого життя – масові арешти, розстріли і вивезення в Сибір.
У липні 1941 року Тернопільщину окупували німці. Щоб врятувати земляків від вивезення на примусові роботи до Німеччини, Іванна Блажкевич організувала у селі Денисів садово – городню школу в яку охоче записувалась молодь, навіть, з навколишніх сіл.
У повоєнні часи місцеві радянські чиновники також не допустили її до вчителювання, бо як і поляки боялися її гострого слова правди. Письменниця неодноразово критикувала безгосподарність колгоспних керівників, котрі не шанували колективне майно і залишали трактори, комбайни і молотарки мокнути під дощем.
Перша книжечка письменниці вийшла у 1920 році під назвою “Святий Миколай”, пізніше були видані “Тарас у дяка”(1923 р.), “Діло в честь Тараса” (1924 р.), “Вертеп” (1924 та 1931р.р.). “Мила книжечка” (1928 р.). До речі, Ірині Вільде настільки сподобалася ця книга, що вона заприятелювала з Іванною Блажкевич. В 1929 році вийшла книжечка “Пушистий король”, в 1930 р. – “Діточий садочок на селі в часі літніх робіт”, в 1931 р. – “Мамин день”, в 1933р. – “Оповідання” та “Обнова”, у 1936 р. – “Івась характерник”, у
1958 р. “Подоляночка”, у 1971 р. – “Прилетів лелека”, у 1976 р. – “Хто посіяв промінь”.
Крім літературних творів, Іванна Блажкевич опублікувала понад п’ятсот публіцистичних статей на кооперативну, просвітницьку, етнографічну, літературну ( спогади про Івана Франка,Олену Кульчицьку, Павла Думку, Тимофія Бордуляка та ін.), педагогічну, сільськогосподарську тематику, а також на особливу тематику – про роль і права жінки в тогочасному суспільстві.
Шкода, що досі багато з її творів не видано окремими книгами.
У 1993 році Тернопільське обласне управління преси і редакція журналу “Тернопіль” заснували Всеукраїнську літературно – мистецьку премію імені Іванни Блажкевич за твори для дітей. З того часу 25 митців отримали звання лауреатів цієї премії.
Померла Іванна Блажкевич 2 березня 1977 року на 91 році життя. Літературознавці вважають Іванну Блажкевич родоначальницею дитячої літератури в нашому краї.
Нинішні українці у великому боргу перед світлою пам’яттю
І. Блажкевич. Гадаю, що її ім’я варто занести до числа найвидатніших жінок України, а у Тернополі дитяча бібліотека мала б носити її ім’я, як і одна із вулиць міста.
Іванна Блажкевич своїм життям як могла, так наближувала незалежність Української держави. Цією непересічною жінкою має гордитися не тільки Галичина, але й вся Україна, бо вона думала, діяла, творила категоріями гуманізму, просвітництва та вічності.


Василь Дерій,
доцент Тернопільського економічного
університету, кандидат економічних наук, лауреат
Всеукраїнської літературно – мистецької премії імені
Іванни Блажкевич


Дерій, В. Легендарна Іванна Блажкевич: До 120-річчя з дня народження письменниці [Текст] / В. Дерій // Вільне життя. – 2006. – 21 жовт. (№ 83). – С. 8.