
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Гра в пазли
Олександр Вільчинський. Льодовик: антиутопія; худож.-оформлювач Л. Вировець. – Харків: Фоліо, 2014. – 283 с. – (Графіті).
«Усі чекали глобального потепління, а тут раптом почалося це… Зими ставали все довшими, а люди злішими, аж поки всі ми не дійшли крайньої межі, стали над прірвою самознищення і зрозуміли, що треба просто набратися терпіння і якось жити далі».
Саме таким суспільним діагнозом починається роман Олександра Вільчинського. Новітній льодовик, що товстим шаром криги укрив майже всю Східну Європу та Росію, зупинився на кордоні з Україною.
Ностальгійна туга і нудьга, суспільна криза абощо, можуть вести різними шляхами і обертати-перетворювати пересічних людей на різних людей. І тоді хтось з них прагне сховатись від обставин, що травмують – кому як вдається. Трапляється, якийсь письменник напише роман-утопію, де втілить свої фантазії, легалізує вимисел, оприлюднить заповітні мрії. Олександр Вільчинський написав роман у жанрі антиутопії.
Спокійне художнє слово, слово, що не дратує – наразі рідкість. У романі-утопії «Льодовик» О. Вільчинський пропонує читачеві уявити ситуацію, коли під тиском зовнішніх обставин, наприклад, глобального льодовикового катаклізму планети, життя людей, ні, не припиняється, а навпаки… у дечому змінюється на краще: в Україні захід і схід об’єднуються, російська мова припиняє своє існування, школи лишаються тільки україномовні, з’являється справжнє українське кіно et cetera (кожен читач може доповнити цей перелік позитиву, що спричинив льодовик, будь-яким добрим фактом з власного досвіду).
Наш автор уявно формує з різноманітних пазлів таку собі модель дійсності, котру, в свою чергу, складають вигадані картинки, що могли бути, якби… Пазли у прозаїка розмаїті: це і така собі реконструкція минулого, тобто того, що вже було, інші блукають серед руїн, або в лабіринтах часу та історії, а хтось – у паралелях світлих і гірких думок про роки дитинства та юності, коли ми були щасливі незалежно ні від чого, тому майже неусвідомлено проживаємо їх знову й знову, або міркуючи філософськи, думаємо про ці роки, як про ласку Бога часу Хроноса.
Раніше я для себе визначила три іпостасі, які О. Вільчинський поєднує у своїй творчості – некерованість, непередбачуваність і невизначеність. Перше стосується радше моменту, коли керувати писанням починають самі герої; друге, власне, те саме, що й перше, адже некеровані герої роблять непередбачувані вчинки. А от з третім вийшло непорозуміння, бо наразі прозаїк вельми добре знає, що саме він знає; життєвий досвід керує його уявою, тобто у двобої уяви та досвіду домінує друге. Головний герой, судячи зі всього, не спитавши думки автора, у фіналі гине від кулі молодого екстремала. Так реальні обставини, за які відповідає досвід, впливають на розвиток дії та плетиво сюжету.
Текст роману «Льодовик» просякнутий насмішливим гумором (часом прямолінійним, особливо в еротичних епізодах, проте без вульгарності), і це, можливо, найістотніший елемент прози письменника, котрому (моя суб’єктивна думка – Т. Д.) ніщо не загрожує – ні час, ані мода. Змінюються сюжет, мотиви і настрої; залежно від розвитку подій у творі міняються лексика та образність, однак гумор, присмачений легеньким сарказмом, а деколи й прямою сатирою («Їхні Гебістов із Чекістовим, коли запахло смаленим, так само раптово зникли у невідомому напрямку, як і наші Жопенки»), залишається. Читабельність роману, наразі для мене, від цього літературного факту стрімко зростає. Пропоную ряд цитат, що ілюструють цей мій висновок. Судіть самі:
«Ще один епіцентр льодовикового наступу – Альпи. Вся Швейцарія… вкрилася твердими льодовиковими полями, які зливалися із гірськими льодовиками, що тепер також розрослися неймовірно. Ці гірські і передгірні льодовики знищили Швейцарію, але швейцарські банки залишилися. Просто тепер вони були під льодом. Швейцарці поробили до них тунелі, системи провітрювання і безпеки працювали безвідмовно, як і їхні знамениті годинникові механізми»;
«Останнім часом і справді з’явилося багато нових культів та вірувань, пов’язаних із зміною клімату та Льодовиком. Один з таких обрядів – «Йорданський день», коли люди видовбують у кризі ями і сидять там скількись часу…Потім декого із тих, що замерз, зараховують до святих. У зв’язку з цим мене завжди цікавило, чому лише декого?»;
«А от сови, кажуть, з’явилися навіть гігантські, як продукт потрійного схрещування сірої, вухатої і полярної. У зв’язку з цим у субарктичній Шостці взяли і поміняли герб міста, поставивши у центрі геральдичного щита вухату сову в обрамленні знаменитої кіноплівки…»;
«_ Я мушу ще дещо пошукати, – каже Петруня і робить глибокодумну паузу. / – Що ти мусиш пошукати , Петруню? / – Я мушу пошукати дещо / – Що дещо? / – Дещо в собі, розумієш? / – А якщо там нема?.. Якщо там нічого не знайдеш?»;
Поняття літературної творчості еволюціонує та розширюється, ніяких меж для неї не існує. Вірю, що ми, читачі, обов’язково побачимо у майбутньому творі Олександра Вільчинського щось абсолютно неможливе-невигадане. Жодного сумніву!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гра в пазли

«Усі чекали глобального потепління, а тут раптом почалося це… Зими ставали все довшими, а люди злішими, аж поки всі ми не дійшли крайньої межі, стали над прірвою самознищення і зрозуміли, що треба просто набратися терпіння і якось жити далі».
Саме таким суспільним діагнозом починається роман Олександра Вільчинського. Новітній льодовик, що товстим шаром криги укрив майже всю Східну Європу та Росію, зупинився на кордоні з Україною.
Ностальгійна туга і нудьга, суспільна криза абощо, можуть вести різними шляхами і обертати-перетворювати пересічних людей на різних людей. І тоді хтось з них прагне сховатись від обставин, що травмують – кому як вдається. Трапляється, якийсь письменник напише роман-утопію, де втілить свої фантазії, легалізує вимисел, оприлюднить заповітні мрії. Олександр Вільчинський написав роман у жанрі антиутопії.
Спокійне художнє слово, слово, що не дратує – наразі рідкість. У романі-утопії «Льодовик» О. Вільчинський пропонує читачеві уявити ситуацію, коли під тиском зовнішніх обставин, наприклад, глобального льодовикового катаклізму планети, життя людей, ні, не припиняється, а навпаки… у дечому змінюється на краще: в Україні захід і схід об’єднуються, російська мова припиняє своє існування, школи лишаються тільки україномовні, з’являється справжнє українське кіно et cetera (кожен читач може доповнити цей перелік позитиву, що спричинив льодовик, будь-яким добрим фактом з власного досвіду).
Наш автор уявно формує з різноманітних пазлів таку собі модель дійсності, котру, в свою чергу, складають вигадані картинки, що могли бути, якби… Пазли у прозаїка розмаїті: це і така собі реконструкція минулого, тобто того, що вже було, інші блукають серед руїн, або в лабіринтах часу та історії, а хтось – у паралелях світлих і гірких думок про роки дитинства та юності, коли ми були щасливі незалежно ні від чого, тому майже неусвідомлено проживаємо їх знову й знову, або міркуючи філософськи, думаємо про ці роки, як про ласку Бога часу Хроноса.
Раніше я для себе визначила три іпостасі, які О. Вільчинський поєднує у своїй творчості – некерованість, непередбачуваність і невизначеність. Перше стосується радше моменту, коли керувати писанням починають самі герої; друге, власне, те саме, що й перше, адже некеровані герої роблять непередбачувані вчинки. А от з третім вийшло непорозуміння, бо наразі прозаїк вельми добре знає, що саме він знає; життєвий досвід керує його уявою, тобто у двобої уяви та досвіду домінує друге. Головний герой, судячи зі всього, не спитавши думки автора, у фіналі гине від кулі молодого екстремала. Так реальні обставини, за які відповідає досвід, впливають на розвиток дії та плетиво сюжету.
Текст роману «Льодовик» просякнутий насмішливим гумором (часом прямолінійним, особливо в еротичних епізодах, проте без вульгарності), і це, можливо, найістотніший елемент прози письменника, котрому (моя суб’єктивна думка – Т. Д.) ніщо не загрожує – ні час, ані мода. Змінюються сюжет, мотиви і настрої; залежно від розвитку подій у творі міняються лексика та образність, однак гумор, присмачений легеньким сарказмом, а деколи й прямою сатирою («Їхні Гебістов із Чекістовим, коли запахло смаленим, так само раптово зникли у невідомому напрямку, як і наші Жопенки»), залишається. Читабельність роману, наразі для мене, від цього літературного факту стрімко зростає. Пропоную ряд цитат, що ілюструють цей мій висновок. Судіть самі:
«Ще один епіцентр льодовикового наступу – Альпи. Вся Швейцарія… вкрилася твердими льодовиковими полями, які зливалися із гірськими льодовиками, що тепер також розрослися неймовірно. Ці гірські і передгірні льодовики знищили Швейцарію, але швейцарські банки залишилися. Просто тепер вони були під льодом. Швейцарці поробили до них тунелі, системи провітрювання і безпеки працювали безвідмовно, як і їхні знамениті годинникові механізми»;
«Останнім часом і справді з’явилося багато нових культів та вірувань, пов’язаних із зміною клімату та Льодовиком. Один з таких обрядів – «Йорданський день», коли люди видовбують у кризі ями і сидять там скількись часу…Потім декого із тих, що замерз, зараховують до святих. У зв’язку з цим мене завжди цікавило, чому лише декого?»;
«А от сови, кажуть, з’явилися навіть гігантські, як продукт потрійного схрещування сірої, вухатої і полярної. У зв’язку з цим у субарктичній Шостці взяли і поміняли герб міста, поставивши у центрі геральдичного щита вухату сову в обрамленні знаменитої кіноплівки…»;
«_ Я мушу ще дещо пошукати, – каже Петруня і робить глибокодумну паузу. / – Що ти мусиш пошукати , Петруню? / – Я мушу пошукати дещо / – Що дещо? / – Дещо в собі, розумієш? / – А якщо там нема?.. Якщо там нічого не знайдеш?»;
Поняття літературної творчості еволюціонує та розширюється, ніяких меж для неї не існує. Вірю, що ми, читачі, обов’язково побачимо у майбутньому творі Олександра Вільчинського щось абсолютно неможливе-невигадане. Жодного сумніву!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію