(Післямова до персональної виставки авангардових робіт народного художника України – ФРАНЧУКА ВАЛЕРІЯ).

Слово авангард запозичено у військових (передові сили армії). Авангардист це той, хто йде попереду, avant-garde(фр.) – передовий загін, він той митець, що вже давно належить до нього…

Стояли погожі вересневі дні осені київської, а в Будинку актора тривала персональна виставка творів Валерія Франчука. Переглянути малярські твори у яких проглядається незвичайне поєднання геометричного і ліричного абстракціонізму і супрематизму, випала нагода разом з автором, відомим українським митцем. Щойно ми з паном Валерієм переступили поріг Будинку актора, відразу зустріли Тамару Андріївну Минко (завідуючу виставковим залом), завдяки шляхетному, люб’язному ставленню цієї прекрасної української жінки, перебування на виставці набуло ознак особливої приємності і тихої радості.

Абстрактні роботи частенько позиціонують як поза – національні, та цьому художнику вдалося закласти в картини підтекст, який сприяє відновленню етнічної пам’яті, подоланню безмовності людей цієї землі, та навернення етносу до його коріння. Франчук належить до тих художників, котрі незалежно від жанру, стилю, у якому виконана картина, залишається незмінно митцем глибинно національним.
Цей цикл картин живописця є ще одним підтвердженням незнищенності народного мистецтва. Бо не хто інший, а К. Малевич (згідно його спогадів), відчуття краси віднайшов в українському народному малярстві: «Село захоплювалося мистецтвом, воно виробляло такі речі, які зачаровували мене. Я з великим хвилюванням дивився, як селяни роблять свої розписи, й допомагав їм вимащувати долівку глиною та малювати візерунки на комині».

У науково – мистецькому дослідженні Анни Білої надибаємо і на таку думку: «Енергетичний заряд Бурлюки знаходили у народному мистецтві, яке було вічним, «здоровим», близьким до простих емоцій і форм життя». Брати Бурлюки наснажені потужним потенціалом з рідного грунту, понесли його на чужину, інфікуючи ним інших митців. З великою ностальгією згадував рідне гніздо Д.Бурлюк, перебуваючи в еміграції. Ось такі враження асоціативні, сплески активованої пам’яті з’явилися під час оглядин картин цього видатного митця.

Мимовільно, та мусиш затримати погляд на- «Майже чорний трикутник» (диптих). На картині можна розгледіти: і похилений вітрильник, кольору кави з молоком, і будівлю загадкового призначення і геометричні форми…, а чорний трикутник нависає над площиною загостреним кутом, неначе попереджаючи про щось… У правій частині диптиху – видніється високий димар (припущення) химерної форми, а небо захмарене, димом чорніється. Борімося за чистоту: води, повітря, землі, мови, бо згинемо інакше, як попереджав національний Пророк, - « …Не стане знаку на землі».

Привертає увагу і «Перехрестя долі». Різними кольорами відображені прожиті роки і пройдені шляхи – дороги, стежки – стежини і ті, якими не схотів іти, мо, долею не судилося… На перехресті стояти, то як постати перед вибором, буває вирішальним. Куди йти?

Трактування не тільки цих творів митця, віднайшов у геніального Г. Гессе: « Моє завдання в житті, казав я собі, - переступати межі, підійматися вгору з щабля на щабель, опановувати й залишати позаду простір за простором, як музика опановує, відтворює, вдосконалює і залишає тему за темою, темп за темпом, ніколи не стомлюючись, не стуляючи очей, завжди бадьора, завжди присутня…».

Художник натхненний силою, енергетикою рідної землі, величними сторінками історії минувшини, а такі були! Є місцевості, котрі охороняють Вищі Сили, там панує лад і порядок, панує гармонія, там янголи стоять на сторожі, а митці перебувають у стані інсайту, і тоді…:

«Воно дощем спадає золотим
Тобі на серце, - і життя щоденне
Здається святом, палацом – твій дім…».

Олег Ольжич

«Янголи на греблі», повз цю картину поспіхом не слід проходити…
Ще один твір, «В’язень Інтернету», малярськими засобами висловлена констатація хвороби багатьох сучасників, інтернето – манії, надмірного захоплення працею, чи розвагами за монітором ноутбука. Про відхід від життя реального, про «занурення» у віртуальний світ, про відчуження від спільноти (нехай не усвідомленого), про добровільне ув’язнення самого себе, мотив перестороги прочитується у цій роботі…

Спробуймо «увійти» у зміст картини «Перерваний зв'язок», вчитатися, як у художній роман, від якого очей не відірвеш… Зелені, горизонтальні смуги барв, червоні дашки будиночків, чи то не підсвідома уява спрацювала, мистецька, - про родове гніздо в Зеленій (подільське село), назва якого походить (ймовірно) від буйства зела у тій місцині. Помітне прагнення художника до імажинації, як нової образності… Ця робота – це спроба заглибитися у архаїчне.., письмо малярське наповнене символічними посланнями нам, глядачам…

Пригадаймо народну казку про розколоте золоте яйце, з котрого вийшов Всесвіт, та усе живе в ньому. Зміст цієї казки можна розглядати, як різновид міфу ( чи міф?) системи світогляду індоєвропейців, вони знали про цілісність гармонії буття, та про загрози її порушення. Овал копиць по формі схожий з овалом яйця, розділений навпіл вертикально на два кольори, світло – зелений і ніжно – бузковий. Двоїстість думки і намагання поєднати горішнє і долішнє, високе і приземлене, в одній і тій же особі, питання в тім, а що переважить?...

Синя стрічка ріки, адже русичі і їх попередники на праукраїнських землях селилися найчастіше поблизу річок. А ген за водоймою, поле зеленіє, це образ космічного простору, вільної воленьки. Ріка це і межа розділяюча світи. Ріка – дорога, тільки водна. Переправа через річку дорівнює перемозі, бо долається перешкода, відбувається перехід в інший вимір. Чи ж здолаємо ще один, четвертий перехід, якщо так, тоді «увійдемо» до четвертої республіки – Ук- РА- їна. Річка нагадує пряму дорогу, хоча вона найважча, зате приводить до цілі. Знаково, що овальних копиць на картині чотири, не випадково…
Вдалині за зеленіючим ланом видніються силуети будиночків, верби, а ще далі, ліси темно зелені, ті, ще не вирубані, хмарини пливуть, чи розхмариться? А верба, материнське дерево, символізує – процвітання, здоров’я і силу роду.

…На передньому плані твору ледь помітна тоненька, увігнана в землю антена, а за водоймою, три її проекції. Чи не один із видів зв’язку земного і небесного, космічного?... Науковець Сергій Піддубний доводить: «… Наші предки володіли космічним мисленням щонайменше з 5 –го тисячоліття до нашої ери, а отже стояли біля витоків основних релігій світу, духовних та культурних засад людства. Саме на території України знаходиться пуп Землі і тут воістину Святі землі…».

Валерія Франчука називають художником літописцем важливих подій історії України і Світу, недарма. Він, - «…той, хто скеровує всю силу своїх поривань до центру, назустріч справжньому буттю, назустріч довершеності, той здається спокійнішим за палку людину, бо полум’я, яким охоплена його душа, не завжди видно, він наприклад, на диспуті не кричить і не вимахує руками. Але я кажу тобі: він горить і палає!», - так казав Магістр, персонаж із роману «Гра в бісер».

Про патріотизм Валерія Франчука краще за Ф. Дюрренматта не скажеш: «Патріотизм – це віра, хоч його тлумачать і як «любов до Батьківщини». Та коли до поняття «батьківщина» придивитися пильніше, то воно стає розпливчатим, ба навіть незрозумілим. Це поняття не раціональне, а емоційне. Воно – почуття…».
У цього художника є дари, які ніхто не зможе відібрати:

«Любов і творчість, туга і порив,
Відвага і вогонь самопосвяти!».

Олег Ольжич.


Андрій Будкевич- Буткевич, дослідник мистецтва, брендолог.