Її нікому й ніколи не було видно,
Та всі знали, що вона неодмінно тут.
Багато кому було перед нею встидно
І всі робили вигляд, що її не ждуть.

Її голос не переміг би на талант-шоу
Бо і кастінгу напевно вона б не пройшла,
Але вона говорила - і всім відбирало мову,
А очі заступала якась біла імла.

Її портрети не висять у галереях,
Та кожен бачив напевне її у снах,
Скільки народу полягло заради неї,
Стільки ж загубилося на її стежках.

Її не можна назвати, ще немає такого слова,
І забути її так само неможливо ніяк.
Вона слухає тебе і чує, знову і знову,
Без чому, без навіщо, тому що і позаяк.

Може марно я вкотре вінки із літер
Виплітаючи мучуся знову й знов
Та не вщухне у серці незримий вітер
І не згасне до неї моя любов.

06.02.17