Ми усі різні. Особисто для мене завжди ближчими були мрійники і романтики. Я часто себе запитувала: - Хто я? Романтик чи прагматик, бо знаходила в собі риси обох і тоді, якось сміючись - перед друзями, я заявила, що я романтичний прагматик. Мабуть воно так і є, бо літаючи у хмарах я ніколи не забувала про потреби сім’ї і свій святий обов’язок перед нею – будувала дачу, гараж, потім дім, садила сад, город, намагалася господарством обзавестися і працювала, працювала – було що і на двох роботах одночасно. Коли писалися вірші, то відчувала велику відповідальність перед Богом за їх поширення, бо розуміла, що якщо є на це милість Божа, щоб мої зболені думки переливалися у вірші,то це не випадково, виходить, що комусь це потрібно і я повинна ці думки донести до людей, щоб прозрівали і не жили упокореними рабами, а думати почали над тим, хто ми і для чого на цій землі? Чому так погано живемо і нічого не намагаємося змінити?
Осінь 2013року не була для мене несподіванкою, бо навіть у повітрі уже витав дух протесту проти усього того, що відбувалося у країні. Думаючі і небайдужі до долі своєї країни люди піднялися на протест і Майдан сколихнув увесь світ. Згадайте, як світ дивувався нашій витримці і терпінню і мовчазному і потужному спротиву. Мрійники і романтики, як ми наділись і вірили, що пройде зовсім короткий проміжок часу і у нас все буде іншим, Будемо дотримуватись законів, у нас не буде нелюдського поділу на до краю убогих і непомірно багатих, що настане врешті-решт хоч якась, на примітивному рівні, соціальна справедливість, бо до влади у містах і селах прийдуть ті, кого ми оберемо на чесних і незаангажованих виборах. І ці обранці будуть працювати на свій народ, піклуватися про нього. І усе, що було до цього часу ми будемо згадувати як поганий сон. Які ж ми були наївні - до смішного… Але нашій наївності є виправдання, бо вірити у краще це закономірно. І от ми підійшли до розхожої тези, що революцію роблять романтики , а її плодами користується зовсім інша категорія. Та осінь і зима змінила багатьох і коли на нас віроломно поперли війною, усі, хто на Майдан Гідності вийшов за покликом серця, кому дозволяли вік і здоров*я, кинулися рятувати країну. У воєнкомати стояли черги, відчайдухи зразу ж почали утворювати Добровольчі батальйони, жодна країна світу не знала такого масового волонтерського руху на підтримку Збройних сил і добровольчих батальйонів. Ворог захлинувся і зупинився, не чекали від нас такого загальнонародного спротиву. І ось уже скоро три роки, як пліч опліч ідуть захисники і волонтери і ті і ті для мене святі люди. Бо одні ризикують щодня своїм життям, а волонтери справжні продовжують піклуватися про захисників і одному Богу відому, які при цьому задіяні у них фізичні і моральні сили. Інколи з останніх сил, а роблять свою справу, бо інакше не можуть, не уявляють вони, що можна зупинитись, що свій вклад уже зробили, не кажуть, що нехай уже держава піклується про захисників. Розуміють, що Майдан не закінчився і ми не маємо морального права відійти з цього рубежу. І сьогодні найбільше хочеться не підтримки і визнання, а щоб не цькували окремих з нас, а дали можливість чесно, гідно і послідовно іти до мети. Сьогодні багато хто з нас виконує безоплатно величезну кількість роботи за яку чиновники при владі отримують високу заробітну плату, байдикуючи по великому рахунку. Я підійшла до болючої теми і на прикладі однієї небайдужоїі відомої у нашому місті жінки, яка з декількома такими ж добросердними жінками стояла у витоках зародження волонтерського руху на початку війни і на яку зараз працівники, прес-служби мера м. Дніпро, тобто банальні чиновники намагаються вилити неміряну кількість бруду. Вони, отримуючи свої величезні заробітні плати, не зробили і десятої долі від того, скільки робить ця невгамовна жінка просто так, без всякої оплати, але їм це не зрозуміти, вони з іншого тіста. Насміхатися над тим, хто творить добро і називати божевільною і наклеювати різні ярлики можуть тільки негідники. Називайте тоді усіх нас божевільними, бо за три роки своєї безоплатної праці на розбудову нашої держави і її збереження ми не взяли в неї жодної копійки. Я спеціально не називаю тут ім.’я цієї жінки – справжнього патріота, активної учасниці Майдану Гідності, як і не називаю імена тих, хто при найменшій нагоді намагається її образити і завдати болю. Звертаюся до усіх «праведників» з міської влади з, поки що, проханням – припинити цькування чесної, порядної і гідної людини, бо ми не лякливих і зуміємо постояти за тих, кого намагаються нейтралізувати найогиднішими методами.
22. 02. 2017р. Надія Таршин