Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Гористеп Іван Кирчей (1964) /
Вірші
Степовий вовк.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Степовий вовк.
Чарівний подих місяця на трави
І степ заснув в сріблястім сні.
Самотній вовк лиш не втамує спраги.
Очей голодних не згасяться вогні.
В духмяних заростях безшумно
Несеться його постать спритно.
Керуючись інстинктом, не бездумно
Хижак полює жертву скритно.
Чому ж він сам, де зграя дружня
Вовків об’єднаних в одну сім’ю?
Про них лиш часом згадка журна
Бринить в душі мелодію сумну.
Вже зими три як одиноко
В степу безкрайнім вовк живе.
Колись за зграю він би й око
Віддав без жалю, знав – св’яте.
Був молодим і нерозважним,
Без страху рвався першим в бій.
Біді здавався недосяжним,
Та все ж спіймав дробинок рій.
В ту зимну ніч – голодну пору
В зимівник зграєю прийшли.
Собаки з жаху втекли з двору.
Запах телят, приплив слюни.
Не було страху тільки голод
Їх вів до крові і їди.
Та гримнув постріл і крізь морок
У степ назад ведуть сліди.
Далеко зграя. Він позаду,
Кров’ю стікаючи бреде.
На щастя доля снігопаду
Принесла досить. Хто знайде?
Як вижив він ніхто не взнає.
Життя любив понад усе.
Кохана ж самка й рідна зграя
Лишили здохнути… Пусте!
На них він зла вже не тримає
Самотнім в світі жити звик.
Їх територію минає
Інстинкт до стадності вже зник.
Хоча не є він і самотнім.
Безмежний степ, місяць в горі,
Чи вітру спів, як плач скорботний,
Чи усміх ранньої зорі…
В єднанні з світом вовк відраду
Знайде, без сварок і інтриг,
Кривавої гризні за владу.
В самотності гордині голос стих.
Лиш інколи, коли згадає самку,
Кохання запах спомином війне,
То пісню туги витиме до ранку
Аж поки місяць з неба не зійде…
І степ заснув в сріблястім сні.
Самотній вовк лиш не втамує спраги.
Очей голодних не згасяться вогні.
В духмяних заростях безшумно
Несеться його постать спритно.
Керуючись інстинктом, не бездумно
Хижак полює жертву скритно.
Чому ж він сам, де зграя дружня
Вовків об’єднаних в одну сім’ю?
Про них лиш часом згадка журна
Бринить в душі мелодію сумну.
Вже зими три як одиноко
В степу безкрайнім вовк живе.
Колись за зграю він би й око
Віддав без жалю, знав – св’яте.
Був молодим і нерозважним,
Без страху рвався першим в бій.
Біді здавався недосяжним,
Та все ж спіймав дробинок рій.
В ту зимну ніч – голодну пору
В зимівник зграєю прийшли.
Собаки з жаху втекли з двору.
Запах телят, приплив слюни.
Не було страху тільки голод
Їх вів до крові і їди.
Та гримнув постріл і крізь морок
У степ назад ведуть сліди.
Далеко зграя. Він позаду,
Кров’ю стікаючи бреде.
На щастя доля снігопаду
Принесла досить. Хто знайде?
Як вижив він ніхто не взнає.
Життя любив понад усе.
Кохана ж самка й рідна зграя
Лишили здохнути… Пусте!
На них він зла вже не тримає
Самотнім в світі жити звик.
Їх територію минає
Інстинкт до стадності вже зник.
Хоча не є він і самотнім.
Безмежний степ, місяць в горі,
Чи вітру спів, як плач скорботний,
Чи усміх ранньої зорі…
В єднанні з світом вовк відраду
Знайде, без сварок і інтриг,
Кривавої гризні за владу.
В самотності гордині голос стих.
Лиш інколи, коли згадає самку,
Кохання запах спомином війне,
То пісню туги витиме до ранку
Аж поки місяць з неба не зійде…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
