Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.19
00:14
Навіть найлихіші лиходії неминуче відходять у минуле.
Якщо росія – антисвіт, то й світ – антиросія.
Силам зла бракує сили, але не бракує зла.
Герої варті свого народу, але чи вартий народ своїх героїв?
Золота середина була заповнена посередніс
2026.05.18
19:57
Іван Хемніцер (1745-1784)
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
2026.05.18
19:24
Ми граємо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
2026.05.18
15:29
Почутого про подвиги трьохсот троянців
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
2026.05.18
14:02
усі збираються за стіл
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
2026.05.18
13:36
ВИШГОРОД: ЗИМОВИЙ СОН КНЯГИНІ ІРИНИ
Коли осінь 1050 року позолотила кручі над Дніпром, велика княгиня відчула, як у її жилах стихає шторм північних морів – материнське серце, що тримало на собі дипломатію цілої Європи, почало втомлюватися.
Вона об
2026.05.18
13:05
Сонячний ранок
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
2026.05.18
12:50
Звід небесний зірками іскрився...
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
2026.05.18
11:41
Атестат КДБ, наперекір та попри,
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
2026.05.18
11:32
Я іду в невідомість, забувши дорогу.
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
2026.05.18
11:26
Ось новий вірш Артура Курдіновського:
Я ПРИЙШОВ У ТРАВЕНЬ
Я прийшов у травень - він мені не радий,
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Зму
2026.05.18
11:02
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
2026.05.18
09:22
Відчувши як сяє травневий півмісяць,
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
2026.05.18
09:16
Благословенних видно по ясних очах —
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
2026.05.18
06:16
Звуки засинають уночі,
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
2026.05.18
02:38
Чи не кожен шнурок уявляє себе великим змієм.
Насвинячити здатна лише людина.
У собачої радості людське обличчя.
Не все те зелень, що у салаті.
Ціна питання зняла питання ціни.
Від зайвої чарки ніхто не застрахований.
Гірше за погану гор
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Гористеп Іван Кирчей (1964) /
Вірші
Сини спасителі Вкраїни
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сини спасителі Вкраїни
В століття раз над Україною
Щаслива зірка пролітає.
В ту ніч Спасителем, дитиною,
За вірність Бог нас причащає.
Було… Богдана повивала,
ЇЇ від сну він розбудив,
Звільнив від польської навали
Та, впившись хмелем, в рабство вів.
Віддав він Матір-Україну
Чужинським варварським ордам.
Чому в народ свій втратив віру,
Московським вірячи царям?!
Пройшло століття поки знову
Родився в Неньки син Іван.
Й підняв булаву за віднову
Держави вільним козакам.
Та не судилось… Розділилась
Тоді Україна навпіл.
Слуги Москви – хохли з’явились,
Мов пси, що з кісткою під стіл.
А на кістках козаків вірних
Звели столицю на Неві.
Попи ж, пришельці, в церквах білих
Анафему – гетьманові.
Згубилась воля й рідна мова,
Забулась слава Січова.
Тоді лиш муза Тарасова
Козацьку шаблю піднесла.
Тарас вкраїнцям силу й честь
Натхненим словом відновив.
Пречистим Духом Малорось
Знов в Україну охрестив.
Хоч силу мали – не зібрали.
Хоч злість була – та на своїх.
І хоч державу вже заклали,
Не вберегли, забракло їх.
Ще гірша нашесть на Вкраїну
Зі сходу суне, смерть несе.
Комуни пошесть в Батьківщину
Москаль штиками приведе.
На заході чума нацистська,
Що пів-Європи повалила,
Нутро брехливе і расистське
В червні, тридцятого, відкрила.
І звірі два, що з пекла вийшли,
На лоні Матері зійшлись.
Св'ятую землю кров’ю вмили
Й з дітей невинних напились.
Здригнулась Мати з болі й жаху
Й Степана сина підвела.
- Не дай голівоньку під плаху!
Борись, щоб Вкраїна жила!
В нерівний бій благословила
Супроти нелюдів – катів,
Щоби без жалю відомстили!
Й зібрав Степан в УПА братів…
І німця били, - жаль, що мало.
Та й з москалем жорстокий бій.
Йому охота вже відпала
Всіх українців спхнуть в Сибір.
Нерівний бій… Та вічна слава!
І гідна відсіч ворогам.
Міцний підмурівок держави
Звела УПА, підняти ж нам.
Що полягло синів за Неї
Не знає матір. Без числа…
Степана ж берегла в надії,
Що звершить волю. Не спасла…
Ховала від чужих очей,
А свій же син, хохол триклятий,
Продавшись в жадобі грошей
Псам КаДеБе, застрілив брата.
Пройшли роки… Здається воля
І незалежність в Україні.
Хіба не вивела нас доля,
Чому сумуєш, Мамо, нині?
Так. Є вже в нас уряд і держава.
Нема лиш Духу України.
Хохляцька в нас керує влада,
Хоч прапори вже жовто-сині.
За гріш продали б рідну маму,
За долар землю і ліси.
І чи в Росію, чи в Панаму
Крадуть хохли її скарби.
Але століття вже минає.
Молімось, щоб родився днесь,
Той син Вкраїни, що втримає
Її добробут, волю й честь.
Щаслива зірка пролітає.
В ту ніч Спасителем, дитиною,
За вірність Бог нас причащає.
Було… Богдана повивала,
ЇЇ від сну він розбудив,
Звільнив від польської навали
Та, впившись хмелем, в рабство вів.
Віддав він Матір-Україну
Чужинським варварським ордам.
Чому в народ свій втратив віру,
Московським вірячи царям?!
Пройшло століття поки знову
Родився в Неньки син Іван.
Й підняв булаву за віднову
Держави вільним козакам.
Та не судилось… Розділилась
Тоді Україна навпіл.
Слуги Москви – хохли з’явились,
Мов пси, що з кісткою під стіл.
А на кістках козаків вірних
Звели столицю на Неві.
Попи ж, пришельці, в церквах білих
Анафему – гетьманові.
Згубилась воля й рідна мова,
Забулась слава Січова.
Тоді лиш муза Тарасова
Козацьку шаблю піднесла.
Тарас вкраїнцям силу й честь
Натхненим словом відновив.
Пречистим Духом Малорось
Знов в Україну охрестив.
Хоч силу мали – не зібрали.
Хоч злість була – та на своїх.
І хоч державу вже заклали,
Не вберегли, забракло їх.
Ще гірша нашесть на Вкраїну
Зі сходу суне, смерть несе.
Комуни пошесть в Батьківщину
Москаль штиками приведе.
На заході чума нацистська,
Що пів-Європи повалила,
Нутро брехливе і расистське
В червні, тридцятого, відкрила.
І звірі два, що з пекла вийшли,
На лоні Матері зійшлись.
Св'ятую землю кров’ю вмили
Й з дітей невинних напились.
Здригнулась Мати з болі й жаху
Й Степана сина підвела.
- Не дай голівоньку під плаху!
Борись, щоб Вкраїна жила!
В нерівний бій благословила
Супроти нелюдів – катів,
Щоби без жалю відомстили!
Й зібрав Степан в УПА братів…
І німця били, - жаль, що мало.
Та й з москалем жорстокий бій.
Йому охота вже відпала
Всіх українців спхнуть в Сибір.
Нерівний бій… Та вічна слава!
І гідна відсіч ворогам.
Міцний підмурівок держави
Звела УПА, підняти ж нам.
Що полягло синів за Неї
Не знає матір. Без числа…
Степана ж берегла в надії,
Що звершить волю. Не спасла…
Ховала від чужих очей,
А свій же син, хохол триклятий,
Продавшись в жадобі грошей
Псам КаДеБе, застрілив брата.
Пройшли роки… Здається воля
І незалежність в Україні.
Хіба не вивела нас доля,
Чому сумуєш, Мамо, нині?
Так. Є вже в нас уряд і держава.
Нема лиш Духу України.
Хохляцька в нас керує влада,
Хоч прапори вже жовто-сині.
За гріш продали б рідну маму,
За долар землю і ліси.
І чи в Росію, чи в Панаму
Крадуть хохли її скарби.
Але століття вже минає.
Молімось, щоб родився днесь,
Той син Вкраїни, що втримає
Її добробут, волю й честь.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
