Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Гористеп Іван Кирчей (1964) /
Вірші
Сини спасителі Вкраїни
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сини спасителі Вкраїни
В століття раз над Україною
Щаслива зірка пролітає.
В ту ніч Спасителем, дитиною,
За вірність Бог нас причащає.
Було… Богдана повивала,
ЇЇ від сну він розбудив,
Звільнив від польської навали
Та, впившись хмелем, в рабство вів.
Віддав він Матір-Україну
Чужинським варварським ордам.
Чому в народ свій втратив віру,
Московським вірячи царям?!
Пройшло століття поки знову
Родився в Неньки син Іван.
Й підняв булаву за віднову
Держави вільним козакам.
Та не судилось… Розділилась
Тоді Україна навпіл.
Слуги Москви – хохли з’явились,
Мов пси, що з кісткою під стіл.
А на кістках козаків вірних
Звели столицю на Неві.
Попи ж, пришельці, в церквах білих
Анафему – гетьманові.
Згубилась воля й рідна мова,
Забулась слава Січова.
Тоді лиш муза Тарасова
Козацьку шаблю піднесла.
Тарас вкраїнцям силу й честь
Натхненим словом відновив.
Пречистим Духом Малорось
Знов в Україну охрестив.
Хоч силу мали – не зібрали.
Хоч злість була – та на своїх.
І хоч державу вже заклали,
Не вберегли, забракло їх.
Ще гірша нашесть на Вкраїну
Зі сходу суне, смерть несе.
Комуни пошесть в Батьківщину
Москаль штиками приведе.
На заході чума нацистська,
Що пів-Європи повалила,
Нутро брехливе і расистське
В червні, тридцятого, відкрила.
І звірі два, що з пекла вийшли,
На лоні Матері зійшлись.
Св'ятую землю кров’ю вмили
Й з дітей невинних напились.
Здригнулась Мати з болі й жаху
Й Степана сина підвела.
- Не дай голівоньку під плаху!
Борись, щоб Вкраїна жила!
В нерівний бій благословила
Супроти нелюдів – катів,
Щоби без жалю відомстили!
Й зібрав Степан в УПА братів…
І німця били, - жаль, що мало.
Та й з москалем жорстокий бій.
Йому охота вже відпала
Всіх українців спхнуть в Сибір.
Нерівний бій… Та вічна слава!
І гідна відсіч ворогам.
Міцний підмурівок держави
Звела УПА, підняти ж нам.
Що полягло синів за Неї
Не знає матір. Без числа…
Степана ж берегла в надії,
Що звершить волю. Не спасла…
Ховала від чужих очей,
А свій же син, хохол триклятий,
Продавшись в жадобі грошей
Псам КаДеБе, застрілив брата.
Пройшли роки… Здається воля
І незалежність в Україні.
Хіба не вивела нас доля,
Чому сумуєш, Мамо, нині?
Так. Є вже в нас уряд і держава.
Нема лиш Духу України.
Хохляцька в нас керує влада,
Хоч прапори вже жовто-сині.
За гріш продали б рідну маму,
За долар землю і ліси.
І чи в Росію, чи в Панаму
Крадуть хохли її скарби.
Але століття вже минає.
Молімось, щоб родився днесь,
Той син Вкраїни, що втримає
Її добробут, волю й честь.
Щаслива зірка пролітає.
В ту ніч Спасителем, дитиною,
За вірність Бог нас причащає.
Було… Богдана повивала,
ЇЇ від сну він розбудив,
Звільнив від польської навали
Та, впившись хмелем, в рабство вів.
Віддав він Матір-Україну
Чужинським варварським ордам.
Чому в народ свій втратив віру,
Московським вірячи царям?!
Пройшло століття поки знову
Родився в Неньки син Іван.
Й підняв булаву за віднову
Держави вільним козакам.
Та не судилось… Розділилась
Тоді Україна навпіл.
Слуги Москви – хохли з’явились,
Мов пси, що з кісткою під стіл.
А на кістках козаків вірних
Звели столицю на Неві.
Попи ж, пришельці, в церквах білих
Анафему – гетьманові.
Згубилась воля й рідна мова,
Забулась слава Січова.
Тоді лиш муза Тарасова
Козацьку шаблю піднесла.
Тарас вкраїнцям силу й честь
Натхненим словом відновив.
Пречистим Духом Малорось
Знов в Україну охрестив.
Хоч силу мали – не зібрали.
Хоч злість була – та на своїх.
І хоч державу вже заклали,
Не вберегли, забракло їх.
Ще гірша нашесть на Вкраїну
Зі сходу суне, смерть несе.
Комуни пошесть в Батьківщину
Москаль штиками приведе.
На заході чума нацистська,
Що пів-Європи повалила,
Нутро брехливе і расистське
В червні, тридцятого, відкрила.
І звірі два, що з пекла вийшли,
На лоні Матері зійшлись.
Св'ятую землю кров’ю вмили
Й з дітей невинних напились.
Здригнулась Мати з болі й жаху
Й Степана сина підвела.
- Не дай голівоньку під плаху!
Борись, щоб Вкраїна жила!
В нерівний бій благословила
Супроти нелюдів – катів,
Щоби без жалю відомстили!
Й зібрав Степан в УПА братів…
І німця били, - жаль, що мало.
Та й з москалем жорстокий бій.
Йому охота вже відпала
Всіх українців спхнуть в Сибір.
Нерівний бій… Та вічна слава!
І гідна відсіч ворогам.
Міцний підмурівок держави
Звела УПА, підняти ж нам.
Що полягло синів за Неї
Не знає матір. Без числа…
Степана ж берегла в надії,
Що звершить волю. Не спасла…
Ховала від чужих очей,
А свій же син, хохол триклятий,
Продавшись в жадобі грошей
Псам КаДеБе, застрілив брата.
Пройшли роки… Здається воля
І незалежність в Україні.
Хіба не вивела нас доля,
Чому сумуєш, Мамо, нині?
Так. Є вже в нас уряд і держава.
Нема лиш Духу України.
Хохляцька в нас керує влада,
Хоч прапори вже жовто-сині.
За гріш продали б рідну маму,
За долар землю і ліси.
І чи в Росію, чи в Панаму
Крадуть хохли її скарби.
Але століття вже минає.
Молімось, щоб родився днесь,
Той син Вкраїни, що втримає
Її добробут, волю й честь.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
